Глава 17. Поняття, принципи і функції права
Різні підходи до розуміння права
Зараз існують сотні або мабуть тисячі дефініцій права і серед них немає жодної, яка би розділялась усіма, хто досліджує право. На початку XXI ст. цивілізоване людство ніяк не може прийти до згоди, що є право. Такий стан речей, очевидно, є закономірним і природним, бо будь-яке визначення права несе в собі відбиток конкретної країни на певному етапі її розвитку.
У сучасній юридичній науці термін "право" використовується в кількох зна
ченнях?" """"""""'
а) право в широкому розумінні, коли воно позначає всю сукупність правових
явищ, включно природне право, об'єктивне і суб'єктивне право, діяльність держа
вно-правових інституцій, правосвідомість (синонім терміну "правова система").
Говорять, наприклад, "американське право", "українське право", проте мають на
увазі, по суті, не що інше як "правову систему";
б) правом називають юридично можливу поведінку індивіда чи організації -
це таКзване "суб'єктивне право". Право у цьому смислі асоціюється як право осо
би "на що-небудь". Суб'єктивним воно називається в силу того, що реалізація його
залежить від свідомості, волі особи;
в) ^об'єктивне право - це сукупність юридичних норм, які мають чинність,
знаходяться за межами людської свідомості. Російський вчений Алексєєв С. С.
пише з цього приводу: "Позитивне право - це факт. Тобто зовнішня реальність,
суворе об'єктивне дане... факт емпіричної дійсності". Об'єктивне право розумієть
ся як система права;
|
|
|
г) природне право - це соціально-правові претензії людей на мінімальні умо
ви їх існування у суспільстві (право на життя, свободу, вільне пересування).
Вдамося до короткого історичного екскурсу проблеми розуміння права, зокрема в колишньому СРСР. Той, хто ототожнює право і закон, звичайно визначає право як сукупність виданих державою норм, забезпечених примусовою силою_ держави. Таке визначення права співпадає з визначенням, сформульованим |Ви-шинським А.Я. на 1-ій Нараді з питань науки радянського держави і права в 1938 р.: "Право - сукупність правил поведінки, що виражають волю панівного класу, встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і правил співжиття, санкціонованих державною владою, застосування яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і порядків, вигідних і угодних панівному класу". В такому смислі право розуміється не інакше як сукупність рішень диктаторської влади.
|
|
|
Починаючи з середини 50-х років в радянській теорії права розгорнулася дискусія між прихильниками офіційного (вузьконормативного) праворозуміння і тими, хто бажав дещо "розширено" розуміти право.
Проте лише в період горбачовської перебудови з'являються принципово нові визначення поняття права. Так наприклад Р.З.Лівшиц вважає, що "право є нормативно закріплена і реалізована справедливість". Інший російський вчений Л.І.Спиридонов розвиває цей підхід: "Право - система історично сформованих правил поведінки, що виступають масштабом свободи рівних суб'єктів, відносини між якими соціально значимі, є частиною суспільного порядку і томузабезпечу-ються державою під час виконання нею загальних справ населення".\В одному з останніх російських підручників з теорії держави і права (відповідальні редактори В.М.Корельський і В.Д.Перепалов, Москва, 1997) визначення права сформульовано так: "Право - це обумовлена природою людини і суспільства і виражаюча свободу особи система регулювання суспільних відносин, якій притаманна нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу".
|
|
|
В Україні кілька вчених активно розробляють проблеми праворозуміння. У докторському дослідженні з проблем правової держави-Заєць А. П. відзначає, що в регулятивному відношенні право є сукупністю норм, легітимованих у суспільстві і детермінованих досягнутим рівнем моралі і етики, які спираються на владні засоби охорони.
Відомим українським вченим П. Рабиновичем в останньому виданні навчального посібника ("Основи загальної теорії права і держави". - К., 2001) визначення поняття об'єктивного юридичного права подається в такий спосіб - це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки-соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також на задоволення загально соціальних потреб і забезпечуються державою.
Провідний вітчизняний теоретик права М. Цвік відзначає, що "право слід розуміти як засновану на уявленні про справедливість міру свободу й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою". Із наведеного загального поняття й будемо виходити
|
|
|
Ознаки права
Ознаки права є тими його властивостями, що, з одного боку, характеризують право як соціальне явище, а з іншого боку - його відмінність від інших регуляторів поведінки людей (моралі, звичаїв тощо).
До основних ознак слід віднести:
1) Нормативність - виражається в тому, що право складається з норм - загальних правил поведінки. Не всяке правило поведінки є нормою. Правило поведінки, що стосується конкретного життєвого випадку і застосовується одного разу
138
Загальна теорія держави і права
Глава 17 Поняття, принципи і функції права
139
має не нормативний, а індивідуальний характер. Норми ж діють невизначену кількість разів і щодо невизначеного кола суб'єктів суспільних відносин. Саме з таких норм і складається система права.
2) Системність - означає, що норми права утворюють розвинуту систему,
котрій притаманна внутрішня єдність, узгодженість між її елементами (окремими
нормами, правовими інститутами та галузями). Кількістю деструкцій (неузгодже
ності, протиріч) у системі права у зворотній пропорції, звичайно, вимірюється
ступінь досконалості, рівень розвитку права тої чи іншої країни.
Якими бувають типові "правові деструкції"? По-перше, правові колізії, тобто прямі протиріччя між змістом правових норм. Для дії правових норм вони мають вкрай небажані наслідки - якщо дві норми по-різному (інколи протилежно) визначають поведінку людини, то реалізація суб'єктом однієї з них одночасно є порушення іншої правової норми. Вихід із такої ситуації врегульований спеціальним видом правових норм - колізійними нормами.
Правила виходу із ситуації правової колізії вводяться до такого: 1) суб'єкт реалізації надає перевагу, а компетентний орган застосовує правову норму з вищою юридичною силою; 2) якщо обидві норми права, котрі протирічать, стосуються одного й того ж питання і мають однакову юридичну силу, перевага надається правовій нормі, котра набула чинності пізніше.
По-друге, логічні неузгодженості в змісті правових норм. Наприклад, коли в нормі конституційного права передбачається за певне порушення правової заборони "відповідальність, передбачена законодавством", проте ні кримінальний, ні адміністративний закон її реально не встановлює - це і є логічна неузгодженість.
3) Загалмшо^ов^язковість. Якщо попередні дві ознаки хоч якоюсь мірою властиві деяким моральним чи релігійним системам, то загальнообов'язковість характерна лише для права. Вона означає, що норми права є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин в межах їх чинності (за простором, часом, колом осіб).
4) Право покликане врегульовувати суспільні відносини через наділення учасників суспільних відносин певним набором прав і обов 'язків. Що таке суспільні відносини? Можна відповісти на таке запитання в такий спосіб - це поведінка людей у суспільстві, котра може бути активною (певні дії) га пасивною (бездіяльність). Право регламентує поведінку людей або спонукаючи до певної дії (на виконання обов'язку "що-небудь вчиняти" чи на користування суб'єктивним правом), або закликаючи утриматися від певної дії (наприклад, на виконання обов'язку утриматися від, наприклад, завдання шкоди законним інтересам інших людей).
5) Забезпеченість реалізації права державою з допомогою різних способів, в тому числі з використанням примусу. Держава, яка має монополію на примус, виступає необхідним зовнішнім фактором функціонування права. Загалом державний примус реалізується в двох напрямках. По-перше, він забезпечує захист суб'єктивного права, примушуючи правопорушника до виконання обов'язку в інтересах іншої сторони. По-друге, за правопорушення, передбачене законом і в порядку, передбаченому законом, винна особа притягується до юридичної відповідальності.
6) Формальна визначеність. Право функціонує у встановлених державою формах (джерелах). Чіткі формулювання змісту правових норм у нормативному
| 140 |
Загальна теорія держави і права
акті чи судовому прецеденті та доступність до них з боку населення - такі цілі досягаються через державно-офіційний спосіб їх закріплення. Але з цього не можна перевищувати роль держави і вважати, що право - продукт лише державної діяльності.
7) Держава створює право або санкціонує його норми. Разом з тим, не слід забувати, що демократична держава є однією з публічних організацій суспільства, через яку останнє й здійснює правотворчу функцію.
8) Право, виражаючи загальну волю суспільства, має відповідати засадам, природного права, в першу чергу не порушувати невід'ємних (природних) прав людини, принципу справедливості.
Без жодної з наведених вище ознак право не може функціонувати й здійснювати свої соціальні функції.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 204; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!