Переважна більшість законодавчих джерел конституційного права України представлена саме звичайними законами України.
До таких законів можна віднести, наприклад, закони : «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», «Про громадянство України», «Про Конституційний Суд України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про Центральну виборчу комісію» та ін.
До законодавчих джерел конституційного права належать також чинні міжнародні договори України, під якими слід розуміти угоди між Українською державою та державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права про встановлення норм і принципів, які в національній правовій системі регулюють конституційно-правові відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства виключно за умови надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України. Але не всі міжнародні договори України є джерелами конституційного права.
Закон України «Про міжнародні договори України» у ч. 2 ст. 7 чітко визначає коло чинних міжнародних договорів, які підлягають міжнародній ратифікації. Зокрема, до таких міжнародних договорів України, що можуть бути джерелами конституційного права, належать політичні договори (про членство у міжнародних організаціях, про колективну безпеку, про переслідування військових злочинців тощо); договори з питань громадянства; договори, що стосуються прав і свобод людини і громадянина; договори про участь у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; договори про історичні та культурні надбання Українського народу тощо.
|
|
|
Пріоритетне місце у системі ратифікованих Україною міжнародних договорів, що є джерелами конституційного права, виступають договори у сфері основних прав і свобод людини і громадянина та боротьби із дискримінацією:
1) Загальна декларація прав людини 1948 p.;
2) Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. (ратифікована Україною 17 липня 1997 р. (із заявами та застереженнями), а також протоколи до неї, у тому числі протоколи № 4 (регулює, зокрема, свободу пересування та заборону вислання громадянина) та № 7 (передбачає, зокрема, процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців);
3) Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p.;
4) Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 p.;
5) Конвенція про права дитини 1989 р. та ін.
До законодавчих джерел конституційного права України також відносяться нормативно-правові акти колишніх Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Української PCP. Ці акти є джерелами незалежної України в силу загальновизнаного міжнародного принципу правонаступництва. Проте в сучасних умовах ці законодавчі джерела конституційного права поступово втрачають актуальність. В Україні сформувалася повноцінна система сучасних джерел національного конституційного права, в якій законодавчі акти радянської доби, навіть за умови збереження ними чинності, є своєрідним правовим рудиментом.
|
|
|
Особливим і нетрадиційним для України історичним джерелом права став Договір «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8 червня 1995 року.
Тогочасне і нинішнє чинне конституційне законодавство України не передбачає такої юридичної форми нормативно-правового акта, як конституційний договір. Договір як джерело конституційного права передував появі законів. Договірну форму мали перші конституції світу (конституція Франції 1791 р. та ін.), в яких втілювалася доктрина суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, відповідно до якої прийняття конституції було санкціонуванням уже існуючого суспільного договору. На сьогодні договори застосовуються в окремих федераціях, але договір як джерело права більше характерний для міжнародного, цивільного, але не конституційного права.
|
|
|
Викликає сумнів і правомірність підписання договору Президентом України, який не був наділений законодавчими функціями. За своєю сутністю договір мав «надконституційний» характер щодо діючої на той час Конституції УРСР 1978 р., але за своїм змістом і юридичною силою був фактично конституційним законом, дія якого обмежувалася в часі. Попри неоднозначну оцінку Конституційний договір свого часу сприяв консолідації суспільства та розбудові держави.
Наступним видом джерел конституційного права Україниє регламенти - кодифіковані нормативно-правові акти, що визначають порядок роботи і відповідні процедурно-процесуальні форми діяльності окремих суб'єктів конституційної правотворчої та правозастосовної діяльності в України (регламент Кабінету Міністрів України, регламент Конституційного Суду України, регламент Центральної виборчої комісії).
Найбільш відомим регламентним джерелом конституційного права є Закон України «Про Регламент Верховної Ради України». Він встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, а також порядок здійснення контрольних функцій парламенту. Однак це регламентне джерело конституційного права відноситься до законів України.
|
|
|
6. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України.
Наступними, після Конституції та законів України, видами джерел конституційного права України є підзаконні нормативно-правові акти конституційного змісту.
Підзаконні нормативно-правові акти конституційного змісту – це нормативно-правові акти суб'єктів нормотворення і приймаються (видаються) на основі Конституції і законів України, міжнародних договорів України та спрямовані на їх реалізацію.
Підзаконними нормативно-правовими актами нині є:
1) постанови Верховної Ради України;
2) укази Президента України;
3) постанови Кабінету Міністрів України;
4) накази, розпорядження, рішення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, накази їх територіальних органів;
5) накази, постанови, розпорядження інших органів державної влади, які відповідно до законодавства є суб'єктами нормотворення;
6) постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
7) постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
8) накази міністерств та інших республіканських органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
9) розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;
10) рішення місцевих референдумів;
11) рішення місцевих рад та їх виконавчих органів;
12) розпорядження сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах, районних, обласних рад.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 204; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!