Конституційне право України як галузь національного права знаходить своє логічне продовження у відповідній галузевій науці й освіті.
Наука конституційного права дозволяє виявити і дослідити об'єктивно існуючі явища конституційно-правового життя, створити теоретичне підґрунтя для подальшого генезису конституційного права України як галузі права, передбачити й упередити можливі прорахунки і недоліки подальшого розвитку та вдосконалення національного конституційного права і дослідити позитивний зарубіжний досвід конституційного будівництва і правотворення зарубіжних країн з метою його використання в Україні.
Конституційно-правова наука почала формуватися у другій половині XIX ст., коли вже тривалий час існували наука цивільного, кримінального й інші галузеві юридичні науки. З часу свого формування до сьогодення наука конституційного права в Україні пройшла складний історичний шлях.
Витоками конституційно-правової думки України є насамперед правові пам'ятки Київської Русі, документи Козацької доби, конституційні проекти членів Кирило-Мефодіївського товариства.
Провісниками національних конституційних ідей можна вважати авторів «Історії русів» І. Котляревського та «Оди на рабство» В. Капніста. У цих творах відстоювалися права людини на вільне існування та особистий розвиток, право на автономію України.
У 1828 р. львівський професор П.Д. Лодій (1764-1829 pp.) видав роботу «Теорія (трактат) загальних прав, що містить у собі філософські вчення про природне загальне державне право», в якій відстоювалися позиції природного державного права.
|
|
|
Українська конституційно-правова думка 50-х років XIX ст. ознаменувалася діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства (1845-1847 pp.), що дало Україні плеяду видатних філософів, просвітників - Т. Шевченка, Г. Андрузького, М. Гулака, О. Навроцького, М. Костомарова, В. Білозерського, П. Куліша та ін.
Засновником суто української національної конституційної думки, творцем першого конституційного проекту, що наближався до європейських зразків, вважається провідний ідеолог Старої громади, яка діяла у Києві, М. Драгоманов (1814-1895 pp.). Пізніше послідовниками конституційних ідей М. Драгоманова виявили себе І. Франко, В. Сокольський, М. Ковалевський, М. Грушевський і деякі інші українські мислителі.
На жаль, національна наука конституційного права не була сформованою до початку XX ст. через відсутність національної державності, а після 1922 р. Україна ввійшла до складу колишнього СРСР на правах союзної республіки. За радянської доби наука конституційного (державного) права України розвивалася в контексті загальносоюзної юридичної науки. Утім вітчизняні вчені-державознавці посідали чільне місце в радянській юридичній науці. Так, учені-конституціоналісти В.Є. Бражников, І.П. Бутко, А.П. Таранов, В.М. Терлецький були включені до складу робочих груп із підготовки проекту Конституції УPCP 1978 p., а також проектів багатьох законодавчих актів, зокрема, закону про вибори депутатів Верховної Ради УPCP і місцевих рад республіки, закону про місцеве самоврядування і місцеве господарство, регламенту Верховної Ради УPCP та ін.
|
|
|
Після проголошення незалежності України в нашій державі сформувалася повноцінна наука конституційного права. Учені-конституціоналісти Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Академії правових наук України, Інституту законодавства Верховної Ради України, представники університетської та відомчої юридичної науки зробили великий внесок у теорію конституційного права та сприяли науковому забезпеченню конституційних процесів в Україні.
З перших років існування Академії правових наук України її члени стали активними учасниками конституційного процесу. Так, президент Академії В.Я. Тацій, віце-президент Ф.Г. Бурчак, академіки М.В. Костицький та І.А. Тимченко були введені до складу Конституційної комісії. Брали участь у підготовці проекту Конституції України та її експертизі академіки Ю.С. Шемшученко, Ю.М. Грошовий, В.В. Копейчиков, В.І. Семчик, М.В. Цвік та члени-кореспонденти О.Л. Копиленко, О.П. Коцюба, В.Ф. Погорілко, Г.О. Мурашин, Ю.М. Тодика та ін.
|
|
|
Досліджуючи актуальні проблеми теорії та практики конституційного права, вітчизняні вчені приділяють увагу науковому забезпеченню освіти в галузі конституційного права. Зокрема, в 1999 р. було видано перший вітчизняний підручник «Конституційне право України» за редакцією В.Ф. Погорілка, який витримав кілька перевидань. Ґрунтовні підручники та навчальні посібники у сфері конституційного та муніципального права в 2000-2012 роках були підготовані О.М. Баймуратовим, Ю.Г. Барабашем, О.В. Батановим, Ю.М. Бисагою, А.3. Георгіцою, В.С. Журавським, І.Я. Заяцем, В.В. Кравченком, А.М. Колодієм, О.Л. Копиленко, О.О. Майданник, О.В. Марцеляком, М.П. Орзіхом, О.В. Скрипнюком, О.В. Совгирею, М.І. Ставнійчук, О.Ф. Фрицьким, В.І. Чушенком, В.М. Шаповалом, Ю.С. Шемшученком, П.П. Шляхтуном, Н.Г. Шукліною, М.В. Цвіком та ін.
На сьогодні наука конституційного права є єдиною наукою в системі загальнотеоретичних, історичних, галузевих, порівняльно - правових і прикладних юридичних наук. Ця наука належить до фундаментальних галузевих юридичних наук через фундаментальний характер відповідної галузі права.
|
|
|
Наука конституційного права є системою ідей, концепцій, теорій, учень про конституціоналізм і конституційне право як галузь національного права, спрямованих на належне теоретико-методологічне забезпечення національного державотворення та правотворення в конституційній площині.
Конституційне право, як і будь-яка інша юридична наука, має свій предмет і методологію. Предмет і метод науки конституційного права характеризується єдністю і взаємодією - у специфіці предмета виражається і специфіка методу науки конституційного права.
Предметом науки конституційного права є актуальні теоретичні та практичні проблеми конституціоналізму та конституційного права в Україні та за кордоном. Поряд із системою конституційного права, його джерелами та функціями, конституційно-правовими відносинами і конституційною відповідальністю предметом науки є і історія цієї галузі права, законодавства, науки та навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат тощо.
Предмет науки конституційного права тісно пов'язаний з її методологією, тобто вченням про методи, які використовують у науці конституційного права для пізнання конституційно-правових властивостей об'єкта цих досліджень.
Формування сучасної наукової методології конституційного права в Україні відбувається кількома шляхами:
1.шляхом трансформації вже апробованих методів науки радянського державного права;
2. шляхом запозичення позитивно зарекомендованої наукової методології, яка не визнавалася в науці радянського державного права, але практикувалася в зарубіжній науці конституційного права;
3. шляхом залучення до методологічного апарату науки конституційного права методів, що використовуються в інших науках, - соціології, політології, психології, статистиці, кібернетиці, теорії управління, синергетиці тощо.
Методологія має за основу систему різнопорядкових за своїм змістом і формою принципів і методів, які є шляхом юридичного пізнання від об'єкта конституційного права до його предмета, від емпіричних знань про конституційні відносини та інститути конституційного права та інші конституційно-правові явища до теоретичних знань про ці об'єкти.
Методологія науки конституційного права - це упорядкована система взаємоузгоджених світоглядних принципів і методів, які дозволяють усебічно та комплексно дослідити юридичні властивості та якості конституційно-правових явищ, процесів і режимів, пізнати їх сутність і зміст, призначення в національній правовій системі в контексті розвитку вітчизняного конституціоналізму. При цьому, розглядаючи методологію конституційно-правових досліджень як систему, слід виділяти два її рівні - методологічні принципи і власне методи.
Серед методів конституційно-правових досліджень слід назвати передусім системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та інші методи. Кожен із них має свої переваги у дослідженні різних конституційних явищ, процесів і режимі та задля ефективності застосування поєднується з іншими методами.
Наука конституційного права має свою систему, що визначається структурою її предмета та системою галузі. Структурні елементи представлені відносно відособленими ідеями, гіпотезами, концепціями і теоріями, які у сукупності утворюють основні напрями досліджень у науці конституційного права. Напрями наукових досліджень іноді визначають як «розділи» та «підрозділи».
В останні роки із системи науки конституційного права почало виокремлюватися муніципальне право України, чому сприяло і затвердження постановою президії ВАК України нової редакції паспорту наукової спеціальності 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право». Нині пріоритетними напрямами конституційно-правових досліджень визнано такі питання: поняття, предмет і метод конституційного права; конституційно-правові норми, конституційно-правові інститути, система конституційного права України; конституційно-правові відносини - їх суб'єкти, об'єкти, види, підстави виникнення, зміни і припинення; джерела конституційного права як галузі права; колізії в конституційному праві; поняття та предмет науки конституційного права; функції, методи та джерела науки конституційного права; конституціоналізм і головні етапи його становлення; поняття та сутність конституції, її юридичні функції та властивості; конституційний розвиток сучасних держав; реалізація та тлумачення Конституції України; конституційний лад і його засади; людина як найвища соціальна цінність; конституційне закріплення народного суверенітету та форм його реалізації; конституційні засади державного суверенітету та його гарантії; конституційне закріплення форм правління; конституційний принцип поділу влади; конституційний принцип верховенства права; державні символи та конституційно-правове регулювання порядку їх використання; юридична відповідальність у конституційному праві; конституційно-правові засади взаємодії держави та громадянського суспільства; конституційно-правовий статус політичних партій і громадських організацій в Україні; конституційно-правові засади інформаційних відносин; конституційно-правові основи взаємовідносин держави та релігійних організацій; поняття та принципи громадянства; конституційно-правовий статус особи та його елементи; конституційні права та свободи людини і їх види; конституційні обов'язки людини і громадянина; поняття та принципи конституційно-правового статусу національних меншин, їх права та обов'язки; конституційний режим надзвичайного стану, умови його запровадження та припинення; форми безпосередньої демократії та їх конституційно-правове унормування; конституційні засади виборів і референдумів в Україні; поняття виборчої системи і виборчого права; конституційні принципи виборчого права; виборчий процес; конституційне закріплення системи органів державної влади; державно-правові конфлікти; парламент і парламентаризм; законодавчий процес та інші парламентські процедури; підстави та порядок дострокового припинення повноважень парламенту; парламентський контроль; конституційно-правовий статус парламентаріїв; інститут президентства та конституційний статус органів при президентові; виконавча влада та система її органів - конституційний статус уряду та інших органів виконавчої влади; конституційний контроль і його види; конституційне правосуддя; конституційно-правовий статус судів загальної юрисдикції, суддів цих судів, Вищої ради юстиції та прокуратури; конституційні основи адміністративно-територіального устрою; конституційні основи дієвості Автономної Республіки Крим, порівняльне конституційне право тощо.
До проблем, які досліджуються в контексті муніципального права, наукова спеціальність 12.00.02 відносить такі питання: поняття та принципи місцевого самоврядування; співвідношення та взаємодія державної влади та місцевого самоврядування: історія та сучасність; сучасні тенденції розвитку місцевого самоврядування в зарубіжних країнах; державна політика у сфері розвитку місцевого самоврядування; реформування системи місцевого самоврядування в Україні; особливості місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі; поняття та система органів місцевого самоврядування; конституційно-правові основи взаємодії органів місцевого самоврядування з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями; система місцевого самоврядування; інститути та форми локальної безпосередньої демократії; місцеві вибори і референдуми в Україні; органи місцевого самоврядування та їх правовий статус; правовий статус сільських, селищних, міських голів і депутатів місцевих рад; органи самоорганізації населення; особливості регулювання служби в органах місцевого самоврядування; гарантії місцевого самоврядування та інші.
6. Конституційне право України як навчальна дисципліна.
Конституційне право як навчальна дисципліна з'являється пізніше, ніж відповідна галузь права та наука. Перші курси з конституційного (державного) права починають викладатися в університетах європейських країн наприкінці XIX ст. В Україні конституційне (державне) право як навчальна дисципліна починає викладатися з 1863 р. у Київському університеті, а з 1865 р. - у Новоросійському університеті. Навчальні курси були обмежені за часом і змістом викладення матеріалу, їх викладання передбачало переважно вивчення здобутків науки державного права Російської імперії та ознайомлення з конституційним правом країн Європи та США.
Ця навчальна дисципліна набуває якісно нового значення й у західноукраїнських землях у зв'язку з конституційною реформою 1861 р. В українських землях, що входили до складу Російської імперії, роль конституційного права як навчальної дисципліни підвищується після конституційних перетворень 1905 р. Якісні зміни у викладенні відповідного курсу з підготовки українських правознавців нівелювалися тим, що через відсутність національної державності не могло бути й мови про вивчення конституційного права України. Майбутні юристи вивчали державне право Австро-Угорщини та Росії.
Після революційних подій 1917 р. конституційне право як навчальна дисципліна переживає складний етап, що охарактеризувався спробою створити самостійну навчальну дисципліну, яка б вивчала конституційне право України (1918-1921 рр.), та формуванням системи освіти у галузі радянського державного права.
За часів національно-визвольної боротьби 1918-1921 рр. послідовні спроби відродити юридичну освіту в Україні, зокрема й у галузі конституційного права, здійснював П. Скоропадський. Протягом літа 1918 р. було відкрито 54 українських гімназії, 6 жовтня 1918 р. у Києві урочисто відкрито перший Державний український університет, а 22 жовтня - другий Український університет у Кам'янець-Подільському. Але нетривалість існування Гетьманату не дозволила реалізувати плани щодо розвитку навчальної дисципліни конституційного права України.
Конституційне право як навчальна дисципліна вивчалося й у Київському юридичному інституті. Навчальна програма Інституту за 1918 р. передбачала вивчення конституційного права на суспільно-юридичному факультеті. Зокрема, державне право вивчалося на II курсі судового відділу (4 год.), а на II курсі адміністративного відділу вивчалося державне право зарубіжних держав (2 год.) і місцеве державне право (4 год.).
У перші роки встановлення радянської влади в Україні (1917- 1921 рр.) радянська правова доктрина спочатку виходила з ідей миттєвої побудови комунізму, за якого не потрібні ні держава, ні право, втім подальший перебіг подій підтвердив хибність такої позиції. З 1918-1919 рр. розпочалася підготовка спеціалістів у галузі радянського права.
Упродовж існування колишнього СРСР навчальна дисципліна «Радянське державне право» була пріоритетною в системі навчальних дисциплін, які вивчалися у радянських вузах. Саме на навчальну дисципліну «Радянське державне право» покладалася ідеологічна функція з підготовки професійних радянських правознавців.
Поряд із цією навчальною дисципліною викладалися й інші дисципліни та спецкурси: «Державне будівництво», «Державне будівництво та місцеве самоврядування», «Державне право зарубіжних соціалістичних країн і країн, що розвиваються» та ін.
Після проголошення незалежності України починається новий етап становлення і розвитку конституційного права України як навчальної дисципліни. Ця дисципліна стала обов'язковою для вивчення у державних і недержавних вищих юридичних закладах освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Починаючи з 1996 р. створено належну навчально-методичну базу викладання навчального курсу з конституційного права України. У 1999 р. було видано перший підручник із конституційного права України за редакцією В.Ф. Погорілка, який витримав на сьогодні кілька видань, і підручник з конституційного права України за редакцією В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка і Ю.М. Тодики. На сьогодні в Україні існує кілька ґрунтовних підручників з конституційного права України.
У 2006-2008 роках вийшло фундаментальне навчальне видання «Конституційне право України. Академічний курс у 2-х томах» (Том перший - за редакцією В.Ф. Погорілка; том другий - за редакцією Ю.С. Шемшученка), в якому на високому теоретико- методологічному рівні викладено основні питання теорії та практики сучасного конституційного права України. Побачили світ численні навчальні посібники зі спецкурсів, які викладаються у системі конституційно-правової освіти - прав і свобод людини, виборчого права України, референдного права і процесу, парламентського права, муніципального права України. Очікувано, що у зв'язку зі зміною назви наукової спеціальності 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» має з'явитися й концептуально новий підручник з конституційного та муніципального права України.
За роки незалежності в Україні сформувалася комплексна система державних і недержавних вищих юридичних закладів освіти. На сьогодні конституційне право як навчальна дисципліна викладається у таких провідних вищих закладах освіти, як Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Одеська національна юридична академія, Національна академія внутрішніх справ, Національна академія Служби безпеки України, Київський університет права HAH України, Національний університет «Львівська політехніка», юридичні факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету ім. І. Франка, Ужгородського національного університету, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, Волинського національного університету імені Л. Українки та ін. Зазначені та інші центри освіти у галузі конституційного права сприяють розвитку національної юридичної освіти у сфері конституційного права і передусім - розвитку навчальної дисципліни конституційного права України.
Навчальна дисципліна конституційного права України - це система знань у галузі конституційного права, одержаних наукою конституційного права та практикою конституційного будівництва і реалізації конституційного права.
Система навчальної дисципліни з конституційного права представлена насамперед такими самостійними навчальними дисциплінами, як «Конституційне право України» та «Конституційне право зарубіжних країн», а також спеціальними навчальними курсами, що деталізують основні інститути конституційного права.
Пріоритетною навчальною дисципліною є Конституційне право України, яке викладається після фундаментальних теоретичних та історичних юридичних навчальних дисциплін, таких як «Теорія держави і права», «Юридична деонтологія», «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн», «Історія політичних і правових учень», «Філософія права» тощо. Одночасно конституційне право України викладається першим у системі галузевих юридичних навчальних дисциплін.
У межах навчальної дисципліни Конституційного права України традиційно існують розділи і теми, що розкривають основні закономірності й особливості розвитку та функціонування інститутів конституційного права і базуються на відповідних напрямах наукових досліджень. Як правило, на вивчення виносяться теми, присвячені теорії конституційного права, основам конституційного ладу України, конституційно-правовому статусу людини, формам та інститутам безпосередньої демократії, конституційно-правовим основам організації та здійснення державної влади в Україні, територіальному устрою та місцевому самоврядуванню, конституційній юстиції та правовому захисту Конституції України тощо. Тобто теми, які відповідають основним інститутам конституційного права як галузі права та основним напрямам наукових досліджень у галузі конституційного права.
Перспективною видається система навчальної дисципліни «Конституційне право України», що передбачає поділ на загальну та особливу частини. Перша з них присвячуватиметься вивченню теорії конституційного права, конституціоналізму та Конституції України, а також функціональним інститутам конституційного права (інституту функцій конституційного права, інституту джерел конституційного права, інституту конституційно-правової відповідальності тощо). Своєю чергою, загальна частина конституційного права України у перспективі повинна мати у своєму складі виокремлений елемент - розділ (підрозділ), присвячений міжнародному чи європейському конституційному праву та питанням його взаємодії з національним конституційним правом.
Особлива частина, яка вивчає предметні інститути конституційного права (інститут основ конституційного ладу, інститут конституційних засад безпосередньої демократії, інститут конституційно-правового статусу людини, інститут парламенту та парламентаризму тощо), має містити дві частини: матеріальну та процесуальну. Остання, не дивлячись на стан утвердження відповідних підгалузей конституційного права, має вивчати конституційні основи виборчого та референдного процесу, парламентського та законодавчого процесу, процесу конституційної юстиції, муніципального процесу.
Навчальна дисципліна «Конституційне право України» є головною, але не єдиною в системі навчальних дисциплін у галузі конституційного права України. У вищих юридичних закладах освіти також викладаються такі самостійні навчальні дисципліни, як: «Конституційне право зарубіжних країн», присвячена узагальненій характеристиці конституційно-правової теорії і практики зарубіжних держав; «Муніципальне право України», спрямована на вивчення нагальних питань теорії та практики місцевого самоврядування; «Конституційне процесуальне право України», присвячена вивченню конституційних процесів тощо.
Окремі найважливіші та практично значущі теми, відповідно до специфіки вищого закладу освіти та професійної спрямованості в підготовці спеціалістів, викладаються у формі спеціальних навчальних курсів, що доповнюють систему навчальних дисциплін у галузі конституційного права України («Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина», «Виборче право України», «Виборчий процес України», «Парламентське право України», «Референдне право України» та ін.).
Нормативно-правові акти:
1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31. – Ст. 429.
2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 38. – Ст. 502.
3. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.
4. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141 / http://www.zakon2.rada.gov.ua.
Література:
1. Шаповал В. Основні характеристики конституційного права // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 60-70.
2. Шаповал В. Перспективи розвитку науки конституційного права в Україні // Право України. – 1996. – № 9. – С. 49-52.
3. Проблеми сучасної конституціоналістики: навч. посіб./ М.П.Орзіх, М.В.Афанасьєва, В.Р.Барський та ін.; за ред. М.П.Орзіха. – К: Юрінком Інтер, 2011. – 272 с.
4. Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика): Монографія. - X.: Право, 2008.
5. Федоренко В. Л.Система конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти: Монографія / В. Л. Федоренко. - К.: Ліра-К, 2009.
6. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. проф. В.Л.Федоренка. – 3-вид., перероб. і доопр. - К.: КНТ, Видавництво Ліра-К, 2011. – 532 с.
7. Майданник О.О. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.:Алерта, 2011. – 380 с.
8. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В.П.Колісника та Ю.Г. Барабаша. – Х.: Право, 2010. – 416 с.
9. Конституційне право України: підруч. / В.І.Чушенко, І.Я.Заяць. – Вид. 2-ге, допов. і переробл. – К.: Ін Юре, 2009. – 548 с.
Тема 2: «Система конституційного права України»
ПЛАН
1. Поняття системи конституційного права України та її складові елементи.
2. Поняття інституту конституційного права України та його юридичні ознаки.
3. Поняття структури інституту конституційного права України.
4. Види інститутів конституційного права України.
5. Поняття та юридичні ознаки норми конституційного права України.
6. Класифікація норм конституційного права України.
7. Поняття структури норми конституційного права України.
1. Поняття системи конституційного права України та її складові елементи.
Основними юридичними ознаками у визначенні сутності та змісту категорії «система конституційного права України» є такі принципові положення:
1) система конституційного права України - історично сформоване й усталене, переважно під впливом об'єктивних чинників політичного, соціально-економічного, культурного, інформаційного характеру, явище національного правового буття, пов'язане зі становленням конституціоналізму, Конституції України і розвитком суспільних відносин, які є предметом конституційно-правового регулювання;
2) система конституційного права України є визначальною складовою національної правової системи, оскільки вона здійснює системоутворюючий вплив на інші елементи національної правової системи - правову ідеологію, систему права України загалом, систему національного законодавства, систему правотворчої та правозастосовної діяльності, систему правової науки й освіти тощо;
3) для системи конституційного права України властиве гармонійне поєднання динамічних і статичних характеристик - перебуваючи у процесі постійного розвитку й удосконалення, ця система зберігає свою усталеність і завершеність на кожному етапі свого розвитку;
4) системі конституційного права України притаманна внутрішня ідеологічно-правова (доктринальна), предметно-функціональна та структурна єдність. По суті, ця система є сукупністю постійних взаємоузгоджених юридичних зв'язків між її основними складовими;
5) для системи конституційного права України властива не лише внутрішня єдність, а й диференціація її складових рівнів й елементів, що знаходить своє логічне вираження у складній і різноплановій структурі цієї галузі права;
6) основні структурні рівні й елементи конституційного права - природне і позитивне, загальна й особлива частини, матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне конституційне право, які, своєю чергою, складаються з інститутів і норм конституційного права, перебувають між собою у чітко впорядкованих і поетапно сформованих комплексних правових зв'язках. Послідовність визначення зазначених рівнів багатоаспектної системи конституційного права України є кваліфікуючою, оскільки вказує на поетапність їх історичного формування;
7) система конституційного права України тісно взаємопов'язана діалектично з іншими системними явищами та категоріями конституційного права - системою конституційних правовідносин, системою джерел конституційного права та її стрижневою складовою - системою конституційного законодавства, системою Конституції України, системою суб'єктів конституційної правотворчої та правозастосовної конституційної діяльності, системою конституційно-правової науки й освіти. Взаємодія цих конституційно-правових систем містить великий потенціал для розвитку вітчизняного конституціоналізму та національного державотворення і правотворення.
Отже, система конституційного права України (з грец. - поєднання, утворення) - це історично сформована та обумовлена об'єктивними чинниками суспільного розвитку система таких послідовних елементів конституційного права, як природне та позитивне, загальна та особлива частини, матеріальне і процесуальне, національне та міжнародне право, які, складаються з інститутів і норм конституційного права та регулюють суспільні відносини, що є предметом конституційного права України і системоутворюючою складовою національної правової системи.
Система конституційного права України як правова категорія має здебільшого об'єктивний характер, але визнання об'єктивності системи конституційного права не означає її фатального характеру, оскільки на формування і розвиток цієї системи впливають і суб'єктивні чинники - політична воля і законні інтереси суб'єктів конституційного правотворення, особливості перебігу конституційних процесів у державі, модернізація політико-правової системи держави тощо.
Категорія «система конституційного права» тісно пов'язана з категорією «структура конституційного права». Структура конституційного права - це внутрішня побудова конституційного права, спосіб зв'язку утворюючих його елементів - норм, інститутів та інших рівнів конституційного права.
Внутрішня побудова системи конституційного права України має визначену послідовність формування своїх елементів. Така послідовність визначається історичною традицією послідовної структуризації права в цілому: від його поділу на приватне та публічне до сучасних складних різновимірних систем права.
Розглядаючи систему конституційного права в зрізі поділу на приватне і публічне, слід констатувати, що більшість норм конституційного права може бути віднесено до публічного права, але в структурі конституційного права містяться і норми приватного характеру. Насамперед це норми, що регламентують конституційні основи приватної власності, визначають і гарантують право особи на приватну власність та свободу підприємницької діяльності.
Синхронним щодо зародження в світі конституційного права став і його поділ на природне та позитивне право. Природне конституційне право та позитивне конституційне право є історично сформованими комплексними стрижневими підсистемами конституційного права України, що об'єднують у своєму складі відповідні доктринальні або теоретико-методологічні (ідеї, концепції, теорії, світоглядні принципи і методи) та нормативні (інститути і норми конституційного права) структурні елементи, які у своїй взаємодії забезпечують усебічне регулювання конституційно-правових відносин.
П риродне конституційне право України є системою ідей і принципів, утілених в інститутах конституційного права, норми яких регулюють конституційний принцип народнго суверенітету та порядок його реалізації, конституційні основи суспільного ладу та загальні принципи розвитку громадянського суспільства і його інститутів, основоположні конституційні права та свободи людини.
Позитивне конституційне право України втілюється в доктринальних ідеях і методах, відтворених в інститутах та нормах конституційного права, які унормовують принцип державного суверенітету і легітимні форми його здійснення, конституційні основи державного ладу та принципи його охорони, порядок організації і діяльності органів державної влади, а також правову охорону Конституції України та вимоги щодо конституційної правотворчості загалом.
У системі сучасного конституційного права України також можна умовно виділити як складові загальну й особливу частини конституційного права. Загальна частина, як і особлива частина конституційного права, об'єднує у своєму складі норми й інститути, які регулюють визначені конституційні правовідносини.
Загальна частина конституційного права України - це структурний елемент системи конституційного права України, який об'єднує у своєму складі норми й інститути конституційного права, які забезпечують ефективне функціонування відповідної галузі права та її доктринальний (теоретико-методологічний) і генетичний зв'язок з історичними та сучасними ідеями й ідеалами українського та європейського конституціоналізму.
Особлива частина як структурний елемент системи конституційного права України об'єднує у своєму складі насамперед інститути матеріального та процесуального конституційного права, які регулюють структуровані суспільні відносини в межах предмета конституційного права.
М атеріальне конституційне право України становить на сьогодні питомий нормативний вміст системи конституційного права України і є не лише основним, а часто і єдиним предметом досліджень конституційно-правової науки.
Процесуальне конституційне право - це структурний елемент, який у взаємодії з матеріальним конституційним правом утворює важливий рівень системи конституційного права України й об'єднує у своєму складі процесуальні норми й інститути конституційного права (інститути виборчого і референдного процесу, парламентського процесу, муніципального процесу та конституційної юстиції), на основі яких між суб'єктами конституційного процесу виникають, змінюються та припиняються правовідносини, що передбачають виникнення конституційних спорів і їх обов'язкове судове та позасудове вирішення.
Система конституційного права України також може поділятися на національне та наднаціональне (міжнародне) конституційне право.
Такий поділ зумовлений тим, що у складі низки інститутів, підгалузей та інших рівнів національного конституційного права існує міжнародний компонент - норми й інститути конституційного права, які є міжнародними за своїм походженням, тобто за своєю сутністю. Наприклад, вони існують у складі інституту джерел конституційного права України, інституту юридичної відповідальності в конституційному праві, інституту основ конституційного ладу України, інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина, інституту загальних засад безпосередньої демократії, інституту конституційних основ організації та діяльності органів державної влади, інституту адміністративно-територіального устрою України, інституту місцевого самоврядування тощо.
Система конституційного права України взаємодіє з багатьма іншими системними явищами і процесами - системою конституційних правовідносин, системою Конституції України, системою конституційного законодавства, системою конституційно-правової науки і освіти тощо. Між згаданими системами є й суттєві відмінності.
Наприклад, с истема конституційного права не збігається із системою Конституції України. Система конституційного права значно ширше системи Конституції, оскільки:
1) система конституційного права об'єднує в єдине ціле сукупність усіх норм конституційного права, що виражені не лише в Конституції, а й у системі чинного конституційного законодавства;
2) у системі конституційного права застосовано більш високий рівень об'єднання норм за предметним принципом в інститути конституційного права, які не виділяються в системі Конституції;
3) системі елементів конституційного права властиві більш глибинні генетичні та функціональні зв'язки, ніж системі елементів Конституції;
4) система конституційного права є більш гнучкою та динамічною, ніж система Конституції;
5) нормативним приписам, що об'єднані в систему конституційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має характер конкретних правових приписів. Однак, Конституція України має великий вплив на формування системи національного конституційного права. Саме в Конституції України, система конституційного права отримує своє логічне завершення.
Найбільш повно сутність і зміст системи національного конституційного права розкривається в її основних структурних елементах - інститутах і нормах конституційного права України.
2. Поняття інституту конституційного права України та його юридичні ознаки.
І нститут конституційного права України - це:
1) сукупність норм права, які регулюють однорідні та взаємопов'язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу;
2) головна складова системи конституційного права України, яка втілює в собі волю та легітимні інтереси народу, держави, територіальних громад і Автономної Республіки Крим через упорядкування та систематизацію у своєму складі предметно та функціонально взаємопов'язаних норм конституційного й інших галузей права, спрямованих на утвердження, зміну та припинення окремих видів і груп суспільних взаємин, віднесених до предмета конституційного права.
Інституту конституційного права України властиві загальні та спеціальні юридичні ознаки, що розкривають сутність і зміст цієї юридичної категорії.
До загальних ознак інституту конституційного права належать такі:
1) відповідність інститутів права об'єктивно інституціоналізованим суспільним відносинам, які потребують свого правового регулювання;
2) доктринальна єдність уміщеного в них нормативного матеріалу;
3) цілісність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, які є предметом правового регулювання відповідної галузі права;
4) однорідність суспільних відносин, які є об'єктом впливу норм, об'єднаних у конкретний інститут права;
5) єдність загальних положень, принципів, понять і нормативних конструкцій, утілених в інституті права;
6) автономність, тобто відокремленість існування та дієвості нормативного матеріалу в межах інституту;
7) функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту права, яка загалом узгоджується з основними функціями галузі права та їх системою;
8) об'єктивація інститутів права у самостійних структурних елементах системи чинного законодавства, а саме: у самостійних розділах Конституції України, розділах загальних законів України, спеціальних законах України, підзаконних нормативно-правових актах, а іноді в інших видах системи галузевих джерел права (правових звичаях, правових договорах тощо).
Спеціальні юридичні ознаки інституту конституційного права України полягають у такому:
1) за своєю сутністю інститут конституційного права є основним системоутворюючим структурним елементом багатоаспектної системи конституційного права України, який втілює в собі волю та легітимні інтереси основних суб'єктів конституційного правотворення - Українського народу, Української держави і територіальних громад, узгоджені з об'єктивними процесами структуризації та інституціоналізації суспільних відносин, що є предметом конституційного права;
2) за своїм змістом інститут конституційного права є об'єктивно сформованою, цілісною та відносно відокремленою системою функціонально взаємозумовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, а іноді й інших галузей права, що регулюють певний вид суспільних відносин, що є сегментом предмета конституційного права і складовими нормативно-правового механізму конституційно-правового регулювання;
3) за своїми функціями інститут конституційного права є системоутворюючим компонентом як системи конституційного права України, так і основних складових рівнів - природного та позитивного, загальної й особливої частин, матеріального та процесуального, національного та міжнародного конституційного права;
4) за структурою інститут конституційного права є складною комплексною системою норм конституційного права, об'єднаних у певні логічні групи, зумовлені сутністю, змістом і функціональним призначенням кожного конкретно взятого інституту в системі конституційного права України й у механізмі конституційно-правового регулювання;
5) за формою існування інститути конституційного права поділяються на логічні, тобто існуючі у складі об'єктивно сформованої системи конституційного права України, та позитивно закріплені (об'єктивовані) в чинному законодавстві й інших галузевих джерелах права тощо.
3. Поняття структури інституту конституційного права України.
Р озрізня ють:
1) внутрішню побудову логічного інституту як основного структурного елемента багатоаспектної системи конституційного права;
2) структуру позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права.
Під структурою логічного інституту конституційного права України слід розуміти внутрішню побудову цього структурного елемента багатоаспектної системи конституційного права України, зміст якої визначається доктринальними, предметними, функціональними, структурними й іншими юридичними зв'язками між нормами конституційного права та їх групами, об'єднаними спільним предметом конституційно-правового регулювання.
Отже, структура логічного інституту конституційного права України - це взаємозв'язок функціонально зумовлених і структурно узгоджених між собою компонентів відповідного галузевого інституту права.
Основними компонентами структури логічного інституту конституційного права України є:
1) нормативний зміст інституту конституційного права України як цілісної юридичної категорії;
2) принципи існування та дієвості інституту конституційного права України;
3) функції інституту конституційного права України;
4) конституційно-правовий статус учасників правовідносин, які регулюються норами інституту конституційного права України (права й обов'язки основних інституціоналізованих суб'єктів, організаційно-правові форми їх діяльності тощо);
5) конституційно-правовий режим інституту конституційного права України;
6) гарантії реалізації інституту конституційного права України.
Сутність структури інститутів конституційного права України визначається змістом запропонованих складових елементів цієї структури.
Структура позитивно унормованого в чинному законодавстві інституту конституційного права - це внутрішня побудова цього інституту, що репрезентує собою систему взаємопоєднаних змістовно-логічних і формальних компонентів, зумовлених вимогами чинного законодавства і, зокрема, правилами нормопроектної техніки, спрямованими на структуроване регулювання конституційно-правових відносин.
Її основними компонентами є:
1) вступна частина (назва та преамбула);
2) основна частина;
3) перехідні та прикінцеві положення;
4) міжнародні аспекти дієвості цього інституту;
5) додатки.
4. Види інститутів конституційного права України.
Застосовуючи різні критерії ви діляють такі види інститутів конституційного права України:
1) за сутністю:
інститути конституційного права, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Українського народу; інститути конституційного права, які втілюють у собі волю та легітимні інтереси Української держави; інститути конституційного права, які втілюють у собі публічну владу та легітимні інтереси територіальних громад України; інститути конституційного права, які втілюють у собі публічну владу та легітимні інтереси Автономної Республіки Крим;
2) за змістом (предметом):
інститути природного та позитивного конституційного права; інститути загальної й особливої частин конституційного права; інститути матеріального та процесуального конституційного права; інститути національного та міжнародного конституційного права;
3) за функціями:
установчі інститути конституційного права; регулятивні інститути конституційного права; заборонні інститути конституційного права; охоронні інститути конституційного права;
4) за суб'єктами:
загальні інститути конституційного права; спеціальні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права;
5) за структурою: генеральні інститути (підгалузі) конституційного права; основні інститути конституційного права; субінститути конституційного права;
6) за формою об'єктивації:
інститути конституційного права, закріплені в Конституції України; інститути конституційного права, закріплені в законах України; інститути конституційного права, закріплені в підзаконних нормативно-правових актах; інститути конституційного права, об'єктивовані в інших джерелах конституційного права;
7) за умовами дієвості:
за територією своєї дії: загальнодержавні інститути конституційного права; місцеві (локальні) інститути конституційного права;
за часом своєї дії: постійні інститути конституційного права; виключні інститути конституційного права.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 226; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!