Джерелами конституційного права є лише ті, що регулюють конституційні правовідносини.
Наприклад, політична воля Верховної Ради України є джерелом не тільки законів України, а й, відповідно до ст. 91 Конституції України, постанов та інших актів парламенту. Тобто поряд із законодавчими актами парламент приймає й підзаконні акти. Йдеться про постанови та інші правові акти Верховної Ради України, норми яких регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.
Частина 2 ст. 84 Конституції України застосовує до всіх джерел, що юридично оформлюють політичну волю Верховної Ради України, об'єднавчий термін «рішення Верховної Ради України». Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 16-рп/2003 від 14 жовтня 2003 р., під цим терміном потрібно розуміти результати волевиявлення парламенту України з питань, віднесених до його компетенції.
Найпоширенішими підзаконними нормативно-правовими актами Верховної Ради України є її постанови. Постанови Верховної Ради України приймаються на пленарних засіданнях більшістю голосів народних депутатів України з питань, віднесених Конституцією України до відання парламенту. Прикладом постанов Верховної Ради України, які слід вважати сучасними джерелами конституційного права України, є постанова Верховної Ради України «Про стан правосуддя в Україні» від 16 травня 2007 р. та ін.
Особливим видом джерел конституційного права України є декларації та акти парламенту. Вони посідають особливе місце у системі джерел національного права, оскільки їх прийняття є разовою, винятковою подією у конституційній практиці держави.
|
|
|
Декларації - це нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України у формі постанов і нормативно визначають основні засади державного і суспільного ладу чи політики держави з окремих найважливіших питань. Це Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. Декларації мають здебільшого політичне значення і часто містять положення, які не мають юридичної сили норми конституційного права, що ускладнює їх оцінку як джерел конституційного права.
Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. став унікальним джерелом для становлення і розвитку системи джерел конституційного права України. На відміну від Декларації, що стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території, Акт наголошував, що на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.
Важливим видом підзаконних джерел конституційного права України є укази Президента України, які відповідно до ст. 106 Конституції є обов'язковими на території України. Вони видаються на основі й у розвиток Конституції і законів України.
|
|
|
Аналіз чинного законодавства дозволяє стверджувати, що Президент видає укази, які є джерелами конституційного права, на реалізацію таких функцій:
1) забезпечувати державний суверенітет і територіальну цілісність України;
2) гарантувати дотримання Конституції України;
3) забезпечувати реалізацію прав і свобод людини;
4) забезпечувати державну незалежність і правонаступництво держави;
5) здійснювати керівництво у сферах національної безпеки і оборони та ін.
До того ж Президент України вводить у дію своїми указами рішення Ради національної безпеки і оборони України та ряду консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб (Комітет економічних реформ, Громадська гуманітарна рада та ін.), котрі створюються ним у межах коштів, передбачених Державним бюджетом. Указами Президента України можуть також затверджуватися програми, положення та інші документи.
Джерелами конституційного права України є постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до ч. 1 ст. 117 Конституції України, є обов'язковими до виконання. До джерел конституційного права відносяться виключно ті нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, що містять конституційно-правові норми.
|
|
|
Джерелами конституційного права України є акти Центральної виборчої комісії (ЦВК) і територіальних виборчих комісій. Так, п. 5 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію України» передбачено прийняття ЦВК актів обов'язкових для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референдумів, роз'яснень і рекомендацій з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми.
Юридична природа цих джерел конституційного права є досить складною і малодослідженою - за своєю сутністю вони опосередковують народне волевиявлення, за суб'єктами - це нормативно-правові акти органів державної влади, за дією по колу суб'єктів ці акти поширюються на всіх учасників виборчого процесу. Прикладом таких джерел є Постанова ЦВК «Про реєстрацію ініціативної групи всеукраїнського референдуму за народною ініціативою, утвореної зборами громадян України у м. Житомирі 7 грудня 1999 року» від 23 грудня 1999 р.
Центральна виборча комісія також видає повідомлення про результати референдуму. Прикладом є Повідомлення Центральної виборчої комісії «Про підсумки всеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 року», що було опубліковане в друкованому органі Верховної Ради України «Голос України», а також виходило в інших загальнодержавних і місцевих газетах і журналах.
|
|
|
Особливими джерелами конституційного права України є нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим - Конституція Автономної Республіки Крим, акти республіканського (місцевого) референдуму Автономної Республіки Крим, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Конституція Автономної Республіки Крим була прийнята на другій сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. і набула сили законодавчого акта після прийняття Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» від 23 грудня 1998 р. У ст. 4 Конституції Автономної Республіки Крим нормативно визначаються особливості джерел Автономної Республіки Крим. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим є обов'язковими для виконання на території Автономної Республіки Крим і мають пряму дію. Визначається, що зазначені акти не мають юридичної сили, якщо вони суперечать Конституції Автономної Республіки Крим.
Наступним джерелом конституційного права України є нормативно-правові акти суб'єктів місцевого самоврядування. Найбільш розгалуженим джерелом муніципального права є нормативно-правові акти суб'єктів системи місцевого самоврядування, зокрема, відповідні акти територіальних громад, представницьких органів місцевого самоврядування (місцевих рад), їх виконавчих органів, сільських, селищних, міських голів, органів самоорганізації населення на місцях тощо. Найвагомішими серед них є акти місцевих референдумів та акти представницьких органів місцевого самоврядування, зокрема, статути міст та інших адміністративно-територіальних одиниць, регламенти відповідних рад, правила, положення тощо.
Так, важливими джерелами конституційного та муніципального права України є акти місцевих референдумів. У підготовці законопроекту «Про місцевий референдум» (2009-2010 pp.) фахівцями Мін'юсту у взаємодії з місцевими державними адміністраціями і місцевими радами уперше в Україні було здійснено збір, узагальнення, систематизацію та аналіз усіх місцевих референдумів, проведених у незалежній Україні. Наприклад, з 1991 по 2010 рік в Україні було проведено 150 місцевих референдумів, на яких були прийняті такі правові акти: 55 - з питань адміністративно-територіального устрою; 36 - з питань зміни назви населеного пункту; 34 - з інституційних питань, у тому числі дострокове припинення повноважень представницьких органів місцевого самоврядування; 12 - з питань благоустрою населених пунктів; 12 - із земельних питань; 9 - з інших питань.
Особливе місце серед локальних джерел конституційного права займають статути територіальних громад сіл, селищ і міст. Саме статути територіальних громад мають найбільш питому вагу серед локальних джерел конституційного права України.
Останнім часом у науці конституційного права України дискутується питання щодо судової нормотворчості. Це питання зберігає свою актуальність у країнах романо-германської правової системи. Окремі українські вчені визнають за органами судової влади не лише правозастосовчу, а й правотворчу функцію у сфері конституційно-правового регулювання. Адже рішення судів загальної юрисдикції часто застосовують як судовий прецедент.
Рішення Конституційного Суду України, такі як, наприклад, Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України, пункти 2 і 3 регулятивної частини якого встановили, що Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року є неконституційним і втратив чинність з дня прийняття цього Рішення, стали доленосними для всієї системи джерел конституційного права України і врешті для національної правової системи в цілому.
У ряді держав світу джерелами конституційного права визнаються конституційні звичаї та конституційна доктрина, що обумовлюється історичними умовами формування національних правових систем. Де-факто звичай як джерело державного (конституційного) права визнавався й у СРСР. Так, 15 березня 1946 р. було прийнято Закон СРСР про перейменування Ради Народних Комісарів у Раду Міністрів, а народних комісаріатів - у міністерства. Положення закону зумовлювалися потребою приведення назв органів державного управління відповідно до загальновизнаних у світі назв.
Нині українські правознавці також звертають увагу на витребуваність таких джерел конституційного права, як звичаї, традиції та звичаєвості. Під конституційним звичаєм слід розуміти історично сформоване, позитивно зарекомендоване в конституційній практиці і, як правило, санкціоноване суб'єктами конституційного правотворення, правило поведінки або діяльності, що є елементом конституційної правової свідомості учасників конституційних правовідносин і має відповідну юридичну силу.
Відкритим залишається питання про визнання інших актів соціальних норм джерелами конституційного права. Морально-етичні, релігійні, корпоративні й інші акти соціальних норм і окремі соціальні норми можуть бути джерелами конституційного права за умови їх санкціонування та формалізації суб'єктами конституційної правотворчості.
Система джерел конституційного права України є динамічною - одні з них втрачають своє значення, натомість з'являються інші.
Нормативно-правові акти:
1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31. – Ст. 429.
2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 38. – Ст. 502.
3. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.
4. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141 / http://www.zakon2.rada.gov.ua.
5. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2005. - № 2. - Ст. 44.
6. Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. N° 20-рп (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) // Офіційний вісник України. - 2010. - № 72/1. - Ст. 2597.
Спеціальна література:
1. Джерела конституційного права України: монографія / За ред. акад. Ю. С. Шемшученка і О. І. Ющика. - К.: Наукова думка, 2010.
2. Цоклан В.І., Федоренко В.Л. Система сучасних джерел конституційного права України: Монографія / За ред. В. Л. Федоренка. - К.: Ліра-К., 2009.
3. Васильченко О.П. Джерела конституційного права України (системно- функціональний аналіз): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - К., 2007. - С. 14.
4. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Академії правових наук України. - 2002. - № 1. - С. 46-60.
5. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види, система // Право України. – 2002. – № 3. – С. 8-16.
6. Терлецький Д. Джерела конституційного та міжнародного права: співвідношення та взаємодія // Право України. – 2005. – № 9. – С. 131-135.
7. Шаповал В. М. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 1999. – № 6. – С. 5-9.
8. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. проф. В.Л.Федоренка. – 3-вид., перероб. і доопр. - К.: КНТ, Видавництво Ліра-К, 2011. – 532 с.
9. Майданник О.О. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.:Алерта, 2011. – 380 с.
10. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В.П.Колісника та Ю.Г. Барабаша. – Х.: Право, 2010. – 416 с.
11. Конституційне право України: підруч. / В.І.Чушенко, І.Я.Заяць. – Вид. 2-ге, допов. і переробл. – К.: Ін Юре, 2009. – 548 с.
12. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2009. – 608 c.
13. Совгиря О.В. Конституційне право України. Підручник. – Київ: Юрінком Інтер, 2008. – 632 с.
14. Шляхтун П.П. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Київ: КНТ, 2008. – 592 с.
15. Конституційне право України. Академ. курс: Підручник: У 2 т. – Т.2/ За заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2008. – 800 с.
16. Конституційне право України / За ред. О.Ф.Фрицького. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
17. Конституційне право України. За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. – К., 1999.
Тема 4: «Конституція України як Основний Закон суспільства і держави»
ПЛАН
1. Поняття Конституції України.
2. Кваліфікуючі ознаки Конституції України.
3. Поняття конституціоналізму та історія Конституції України 1996 року.
4. Поняття структури Конституції України.
5. Система та функції Конституції України.
6. Правова охорона Конституції України.
1. Поняття Конституції України.
На сьогодні у світі діє понад 200 конституцій, а також існує більше 300 конституцій суб'єктів федерацій і автономних утворень. Конституції стали найважливішим здобутком національної політико-правової думки, втілили найкращі здобутки державотворення, а у ряді країн нормативно закріпили перемоги у революціях, війнах за незалежність тощо. Для більшості зарубіжних країн день прийняття конституції став найважливішим загальнонаціональним святом.
Для України Конституція України прийнята 28 червня 1996 р оку є:
1) символом консолідації Українського народу в розбудові країни як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави;
2) найважливішою категорією національного конституційного права.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 233; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!