Основними видами конституційно-правових санкцій є:
1) відмова у реєстрації політичної партії;
2) втрата депутатського мандату;
3) дострокове припинення повноважень Верховної Ради України;
4) усунення з поста Президента України в порядку імпічменту;
5) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку Уряду;
6) припинення Президентом України повноважень Прем'єр-міністра України та його відставка;
7) рішення Конституційного Суду України про неконституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що має наслідком їх скасування;
8) скасування Президентом України рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України;
9) висловлення обласною чи районною радою недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації;
10) звільнення Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України з посади голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
11) зупинення органами суду рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України та ін.
Конституційні санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Наприклад, ст. 111 Конституції України передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Верховною Радою України у порядку імпічменту (основна санкція), а ст. 105 Основного Закону визначає додаткову санкцію - позбавлення звання Президента України в разі усунення його з поста в порядку імпічменту.
|
|
|
4. Адміністративна відповідальність за порушення норм конституційного права України.
Наступним видом конституційно-правової відповідальності, у широкому значенні, є адміністративна відповідальність за порушення норм конституційного права.
Підставою для адміністративної юридичної відповідальності в конституційному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охороняються чинним конституційним законодавством України.
Передусім до адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, які захищаються конституційним правом України, належать правопорушення у сфері прав і свобод людини і громадянина.
Глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління» Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) передбачає юридичну відповідальність за:
- порушення порядку організації та проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1);
|
|
|
- створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185-2);
- порушення законодавства України про вибори Президента України і народних депутатів (ст. 186-2);
- порушення законодавства про референдум (ст. 186-4);
- порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 186-5).
Обов'язковою умовою зазначених адміністративних правопорушень є порушення норм чинного конституційного законодавства про політичні права громадян України.
Зокрема, підставою для адміністративної відповідальності за ст. 186-2 КУпАП є порушення положень Конституції України про вибори Президента України, народних депутатів України, сільських, селищних, міських голів і місцевих рад і відповідних законів України.
До адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, належать і порушення положень Конституції України про право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу.
Наступною групою адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, є природа та культурна спадщина.
|
|
|
Глава 7 КУпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» передбачає юридичну відповідальність за порушення вище цитованого конституційного обов'язку. Зокрема, ст. 92 КУпАП регламентує, що порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподаткованих мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративна відповідальність за посягання на об'єкти, що захищаються конституційним правом України, також регулюється законами України. Зокрема, Закон України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р. в ст. 30 визначає, що порушення особою вимог режиму надзвичайного стану, за винятком правил комендантської години, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб, якщо ці порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.
|
|
|
Певну фрагментарність адміністративно-правової відповідальності за порушення норм конституційного права вдалося частково подолати з прийняттям Верховною Радою України 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України, що набрав чинності 1 вересня 2005 р. Цей Кодекс сприяв формуванню системи адміністративних судів України, вдосконалив механізм адміністративної юридичної відповідальності за порушення норм конституційного права України.
Зокрема, глава 6 «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ» визначила особливості провадження у справах щодо:
- оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій;
- оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих працівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум;
- оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довірених осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референдуму, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу;
- скасування реєстрації на пост Президента України;
- виборчого процесу чи процесу референдуму, та їх оскарження.
А також глава 6 визначає особливості:
- здійснення представництва у справах, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму;
- обчислення строків у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму та наслідки їх порушення;
- провадження у справах про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності;
- провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні збори;
- провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання.
Таким чином, глава 6 КАСУ безпосередньо визначає особливості адміністративного провадження у справах, пов'язаних з реалізацією конституційних політичних прав громадян на вибори, референдуми та мирні збори.
5. Кримінальна відповідальність за порушення норм
конституційного права України.
Окремі, найбільш суспільно небезпечні види конституційно-правових деліктів тягнуть за собою настання кримінально-правової відповідальності. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 pоку, що набрав чинності 1 вересня 2001 pоку, у ч. 1 ст. 2 визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України (КК України). Об'єктами значної кількості злочинів, передбачених КК України, є суспільні та державні цінності (блага), що визначаються і гарантуються Конституцією України.
Кримінальний кодекс України в Особливій частині виділяє декілька груп злочинів, спрямованих на об'єкти конституційного права, які умовно можна розділити на злочини:
- проти суспільства;
- проти держави і місцевого самоврядування;
- проти конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Однак, КК України не розмежовує ці групи злочинів у окремих розділах. Кожен із розділів КК України може містити склади злочинів, що посягають на низку основних об'єктів конституційного права.
Зокрема, злочини проти суспільства, держави та місцевого самоврядування об'єднані в трьох самостійних розділах КК України. Так, розділ І КК України «Злочини проти основ національної безпеки України» передбачає кримінальну відповідальність за:
- дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;
- посягання на територіальну цілісність і недоторканність України;
- державну зраду;
- посягання на життя державного чи громадського діяча;
- шпигунство.
Розділ XIV КК України «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації»:
- розголошення державної таємниці;
- незаконне переправлення осіб через державний кордон України.
Розділ XV КК України «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян»:
- наруга над державними символами;
- втручання у діяльності державного діяча;
- погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча;
- захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника;
- самоправство.
Розділ XVIII «Злочини проти правосуддя»:
- втручання в діяльність судових органів;
- погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного;
- посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя;
- невиконання судового рішення.
Розділ XX «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»:
- пропаганда війни;
- застосування зброї масового знищення;
- геноцид.
Також КК України визначає підстави кримінальної відповідальності за злочини проти суспільства, держави та місцевого самоврядування.
Злочини проти прав і свобод людини та громадянина, визначені у Конституції України, визначаються у розділах:
- II «Злочини проти життя та здоров'я»;
- III «Злочини проти волі, честі та гідності особи»;
- IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи»;
- V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина»;
- VI «Злочини проти власності»;
- VIII «Злочини проти довкілля»;
- XII «Злочини проти громадського порядку та моральності»;
- XV «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян»;
- XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку»;
- XVIII «Злочини проти правосуддя».
Групи прав і свобод людини і громадянина, що захищають від злочину відповідним розділом КК України, не співпадають з прийнятою в конституційному праві класифікацією цих прав і свобод на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні. Хоча в цілому основні конституційні права і свободи людини і громадянина захищені кримінальним законодавством України від протиправних посягань.
Конституційно-правова відповідальність у широкому розумінні може передбачати й інші види юридичної відповідальності. Наприклад, дисциплінарну та цивільну, але застосування цих видів юридичної відповідальності в конституційному праві є швидше винятком, аніж правилом.
Нормативно-правові акти:
1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - № 31. – Ст. 429.
2. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 38. – Ст. 502.
3. Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 46. - Ст. 617.
4. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141 / http://www.zakon2.rada.gov.ua.
5. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
6. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
7. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.
Спеціальна література:
1. Майданник О.О. Конституційно-правова відповідальність. – К.: Вид-во Товариства “Знання” України, 2000. – 40 с.
2. Майданик О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб’єкти // Право України. – 2001. – № 2. – С. 92-96.
3. Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність: питання теорії та практики: Автореф. дис. канд. юрид. наук. -К., 2000. – 16 с.
4. Погоріло В., Федоренко В. Конституційно-правова відповідальність // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Вип. 13. - К., 2002. - С. 114-131.
5. Батанова Н. М. Конституційні делікти в Україні: проблеми теорії та практики: Автореф. дис. канд. юрид. наук. - К., 2007. - 21 с.
6. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. проф. В.Л.Федоренка. – 3-вид., перероб. і доопр. - К.: КНТ, Видавництво Ліра-К, 2011. – 532 с.
7. Майданник О.О. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.:Алерта, 2011. – 380 с.
8. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В.П.Колісника та Ю.Г. Барабаша. – Х.: Право, 2010. – 416 с.
9. Конституційне право України: підруч. / В.І.Чушенко, І.Я.Заяць. – Вид. 2-ге, допов. і переробл. – К.: Ін Юре, 2009. – 548 с.
10. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2009. – 608 c.
11. Совгиря О.В. Конституційне право України. Підручник. – Київ: Юрінком Інтер, 2008. – 632 с.
12. Шляхтун П.П. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Київ: КНТ, 2008. – 592 с.
Тема 7: «Основи конституційного ладу України»
ПЛАН
1. Загальна характеристика конституційного ладу України.
2. Гарантії конституційного ладу України.
3. Поняття та принципи державного ладу України.
4. Поняття та класифікація функцій державного ладу України.
5. Конституційні основи суспільного ладу та громадянського суспільства в Україні.
6. Конституційні засади внутрішньої та зовнішньої політики України.
7. Конституційна система державних органів України.
1. Загальна характеристика конституційного ладу України.
Конституційний лад має вирішальне значення для утвердження України, як демократичної, соціальної, правової держави, гармонійного розвитку громадянського суспільства, формування сучасної правової системи України, яка зорієнтована на всебічне забезпечення прав особистості.
Конституційний лад України в ключає в себе суспільний і державний лад. Юридично і фактично конституційним ладом є порядок, встановлений і гарантований Конституцією України. Проте конституційний лад є значно ширшим поняттям за конституційний правопорядок.
Конституційний лад України - це система суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією України і законами, прийнятими на її основі й відповідно до неї. Відповідність конституційного ладу Конституції України є головною умовою всебічної реалізації Основного Закону.
За суттю конституційний лад - це певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. На сьогодні в Україні відбуваються конституційні реформи, тому конституційному ладу притаманний перехідний характер.
За змістом конституційний лад - це передбачені та гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, система безпосереднього народовладдя, територіальний устрій, організація державної влади і місцевого самоврядування, модель публічної влади Автономної Республіки Крим, основні засади внутрішньої та зовнішньої політики держави, основи національної безпеки та оборони й інші існуючі найважливіші види конституційно-правових відносин і режимів.
За формою конституційний лад України - це система основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією України, тобто основних видів організації та діяльності держави, суспільства та інших учасників конституційно-правових відносин.
Конституційний лад України уособлює передбачену Конституцією України форму держави - за характером державного устрою і державного правління - і форми безпосереднього народовладдя.
Конституційний лад України характеризується такими ознаками, як: суверенністю, демократизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науковою обґрунтованістю, історизмом, правонаступністю, програмним характером розвитку та гарантованістю конституційного ладу. Зокрема:
1) суверенність конституційного ладу полягає у визначенні, встановленні конституційного ладу й можливості його зміни лише волею народу України. Право визначати і змінювати конституційний лад України, зазначене у ст. 5 Конституції України, належить виключно народові й не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Суверенність конституційного ладу означає як суверенітет народу, так і суверенітет держави (статті 1, 5 Конституції України). Відповідно до ст. 2 Конституції України суверенітет Української держави поширюється на всю територію України;
2) демократизм конституційного ладу України означає насамперед існування за цим ладом як певним правовим порядком, передбаченим Конституцією, необмеженої влади народу як щодо належності її народу, так і щодо її здійснення ним. Народ України має право здійснювати своє повновладдя як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів і в інших формах, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Держава, за Конституцією, гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією та законами України.
Основою і гарантом демократизму конституційного ладу України є демократизм Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією України: парламенту, глави держави, уряду, судів та інших органів державної влади і державних організацій. Порядок їх організації та діяльності ґрунтується насамперед на принципах демократизму;
3) гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції України). Існування місцевого самоврядування означає можливість безпосереднього здійснення влади окремими спільностями громадян в особі територіальних громад. Держава також враховує особливості розвитку Автономної Республіки Крим як невід'ємної складової України і визнає за нею право вирішувати питання, віднесені Конституцією України до її відання;
4) гуманізм конституційного ладу України полягає в закріпленні та гарантуванні Конституцією України такого порядку, який ґрунтується на реальній і всебічній повазі до особи, всебічному забезпеченні прав і свобод людини та громадянина та їх гарантуванні. Так, Конституція України у ст. 3 визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.
Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленій Конституцією України комплексній гуманітарній, національній, економічній, соціальній, культурній та екологічній політиці держави. Зокрема, відповідно до Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;
5) реальність, дійсність полягає у наявності цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад має бути не формальним, а дійсним, реальним, тобто відображати реально існуючі суспільні відносини на час прийняття чи зміни Конституції України і на перспективу. Недопустимим є конституювання окремих інститутів суспільного і державного ладу, що не мають нічого спільного з реально існуючими суспільними відносинами і є удаваними, символічними. Це призводить до нівелювання самої Конституції як вищої соціальної цінності та породжує правовий нігілізм у громадян.
Переважна більшість інститутів конституційного ладу України є реальними, дійсними. На жаль, певною мірою формальними і недостатньо гарантованими на сьогодні залишаються конституційні положення про соціальний характер Української держави, соціальні права і свободи людини і громадянина, соціальну спрямованість її економіки. Очевидно, що забезпечення соціального характеру конституційного ладу в Україні є пріоритетним напрямом діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у взаємодії з громадянським суспільством і його інститутами;
6) системність означає послідовність, логічність, всебічність і повноту закріплення в Конституції України основних інститутів суспільства і держави. Чинна Конституція України системно, тобто логічно і послідовно закріплює основи конституційного ладу, правовий статус людини і громадянина, форми безпосередньої демократії, загальні засади організації та діяльності органів державної влади, основи місцевого самоврядування тощо. Тим самим Конституція України 1996 року є більш системною, ніж попередні радянські конституції. До того ж у 2010 році не зовсім вдалі конституційні модернізації, запропоновані Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року, було визнано неконституційними, і Конституція України набула чинності у редакції від 28 червня 1996 року;
7) правонаступність, історизм полягає у тому позитивному, що було в українському державотворенні та правотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому. Правонаступність конституційного ладу України визначає як преамбула Конституції України, так і її зміст, зокрема, положення щодо характеристики держави, державних символів, прав і свобод людини і громадянина, форм безпосередньої демократії, місцевого самоврядування тощо;
8) програмний характер означає, що конституційний лад, передбачений Конституцією України, є певною програмою розвитку держави і суспільства та їх основних інститутів. Наприклад, програмний характер мають конституційні положення щодо: соціального характеру держави; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму суспільства; місцевого самоврядування тощо.
2. Гарантії конституційного ладу України.
Конституційний лад України характеризується гарантованістю, тобто наявністю певної системи умов і засобів збереження конституційного ладу, передбачених Конституцією та законами України.
Під гарантіями конституційного ладу України слід розуміти систему загальних і спеціальних (нормативио-правових та організаційно-правових) умов і засобів забезпечення існування та дієвості основних інститутів громадянського суспільства та правової держави.
Гарантованість конституційного ладу кожної країни залежить від стану загального розвитку всіх сфер:
- суспільного і державного життя;
- політичної;
- економічної;
- соціальної;
- культурної (духовної);
- інформаційної;
- екологічної та ін.
Реальність, відповідність нормативно закріпленого конституційного ладу стану розвитку суспільства і держави є однією з основних гарантій ефективності конституційного ладу.
Важливим елементом системи гарантій конституційного ладу є спеціальні, юридичні гарантії, що охоплюють:
- нормативно-правові гарантії конституційного ладу України;
- організаційно-правові гарантії конституційного ладу України.
Нормативно-правові гарантії конституційного ладу визначаються досконалістю системи чинного конституційного законодавства України, яке встановлює і закріплює основні інститути суспільства і держави. Відповідні матеріальні та процесуальні норми конституційного права знаходять своє вираження в чинних Конституції України, законах України та підзаконних конституційних актах, інших джерелах конституційного права. Нормативно-правові гарантії конституційного ладу постійно вдосконалюються, що виявляється як у змінах Конституції України, так і в удосконаленні чинного законодавства, що розвиває та деталізує нормативні положення Основного Закону.
Організаційно-правові гарантії конституційного ладу представлені системою суб'єктів конституційного права України, уповноважених забезпечувати реалізацію основних інститутів суспільного і державного ладу. Аналіз чинної Конституції України дає достатні підстави зробити висновок, що вона закріпила відносно цілісну систему організаційно-правових гарантій її конституційного ладу.
До цієї системи входять:
- Український народ;
- Українська держава в цілому;
- органи державної влади (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура та інші);
- територіальні громади;
- органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські голови, місцеві ради та ін.);
- Автономна Республіка Крим;
- інститути громадянського суспільства (громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні та релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства й установи та ін.);
- міжнародні організації, легально діючі на території України.
Отже, гарантами конституційного ладу України є майже всі основні суб'єкти конституційно-правових відносин.
Гарантіями конституційного ладу України є такі положення Конституції України:
1) неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України;
2) неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану;
3) ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу України;
4) конституційне визначення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та встановлення відповідальності Президента України у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину;
5) заборона утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;
6) присяга народних депутатів України щодо додержання Конституції України та законів України;
7) конституційний обов'язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет України, виконання Конституції і законів України;
8) діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу - Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України.
Засобом захисту конституційного ладу є також правовий режим надзвичайного стану та правовий режим воєнного стану, що можуть бути введені в Україні або в окремих її місцевостях Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів від моменту звернення Президента України.
Метою запровадження правового режиму надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидшої ліквідації особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізації обстановки, відновлення правопорядку за спроб захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.
Метою запровадження воєнного стану с створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Згідно з Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях із виникненням надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або в разі спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства, і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Нормативне визначення воєнного стану дається в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 року – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
3. Поняття та принципи державного ладу України.
Складовою конституційного ладу є державний лад, під яким розуміють нормативно впорядковану систему суспільних відносин, гарантованих Конституцією та законами України, з організації і діяльності держави та її основних інституцій.
У найбільш загальному вигляді державний лад України являє собою конституційні основи організації та діяльності держави. Оскільки держава сама є політичною організацією суспільства, то державний лад може визначатись як будівництво держави або її устрій, діяльність.
За своєю суттю, змістом і формами державний лад є багатогранним явищем. Зокрема, державний лад України охоплює структурні (організаційні) та функціональні основи держави, зокрема, політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) основи. Політичні основи державного ладу України являють собою насамперед політичний механізм і відповідну політичну функцію (функції) держави; економічні основи - економічний механізм і відповідні функції держави тощо.
Конституція України визначає основні засади, принципи державного ладу України, що є керівними засадами організації та діяльності держави та її основних інститутів, органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави.
Основними принципами державного ладу України є принцип :
- суверенності та незалежності держави;
- демократизму держави;
- соціальної та правової держави;
- унітарності (єдності, соборності) держави;
- республіканської форми державного правління тощо.
Так, згідно зі ст. 1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою. Вона також проголошується унітарною державою (ст. 2) із республіканською формою державного правління (ст. 5). Крім того, Україна визнається національною і світською державою.
Принципи суверенності та незалежності нашої держави є спорідненими й передбачають внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність України в усіх основних сферах: політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та ін. За своєю суттю суверенітет, незалежність держави означають верховенство, повноту, цілісність, невідчужуваність і самостійність державної влади в межах державного кордону та рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими державами.
Принцип демократизму держави характеризує передусім взаємовідносини держави і суспільства, держави і особи. Першочергове значення у становленні та функціонуванні демократичної держави має порядок формування органів державної влади. Відповідно до Конституції України, шляхом вільних і демократичних виборів обираються народні депутати України, Президент України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, сільські, селищні, міські голови, місцеві ради.
Важливою гарантією демократизму Української держави є передбачена Конституцією змінність представницьких органів державної влади. Ці органи формуються шляхом чергових, позачергових, повторних або первинних виборів, що відбуваються у визначені Конституцією та законами України терміни. До того ж Конституція України містить застереження, які мають упередити узурпацію влади представницькими органами державної влади. Так, одна і та сама особа не може бути Президентом України понад два строки підряд.
Принцип демократизму державного ладу України розкривається й у закріпленні та реальній гарантованості Конституцією форм безпосередньої демократії - виборів, референдумів, мітингів, походів, демонстрацій та ін. Порядок їх реалізації визначається чинним законодавством України. Демократизм держави виявляється також у діяльності держави насамперед у принципах діяльності органів державної влади і в основних засадах здійснення державної влади в цілому. Зокрема, це виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту й інших органів державної влади, в системності, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту тощо. Останнім часом важливим елементом демократизму державного ладу стає й громадський контроль за діяльністю органів державної влади.
Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава є і має бути виразником, представником і захисником інтересів як усього суспільства, усього народу, тобто як публічних, загальних інтересів, так й інтересів кожної особи, кожної людини і громадянина.
Соціальною державою, як правило, вважається держава, яка бере на себе обов'язок піклуватися про соціальну справедливість, добробут громадян, їх соціальну захищеність. Така держава насамперед дбає і має дбати про соціально незахищених і про відповідні соціальні верстви населення (безробітних, непрацездатних та ін.). Щодо більшості громадян, то соціальна держава має створювати сприятливі умови для їхньої діяльності, вияву їхніх професійних, ділових, творчих можливостей у власних інтересах і в інтересах суспільства та держави.
Конституція України закріплює і гарантує комплекс соціальних прав і свобод людини і громадянина, що властиві всім або більшості розвинених держав світу, які прийнято вважати соціальними державами. На жаль, на сьогодні соціальна сфера державного ладу України залишається найменш гарантованою і переживає період свого становлення.
Правовий характер держави виявляється насамперед у передбачуваному Конституцією верховенстві права, у здійсненні державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, у взаємній відповідальності держави та особи, у гарантуванні державою прав і свобод людини і громадянина тощо. Верховенство права визначається пріоритетністю права щодо держави, політики, економіки, культури та інших інститутів держави, а також щодо інших соціальних норм.
Важливим принципом державного ладу України є принцип республіканської форми державного правління. За роки незалежності України в нашій державі конституювалися майже всі можливі форми державного республіканського правління: з прийняттям Конституції України в 1996 році відбувся перехід від президентської до президентсько-парламентської республіки, у 2004 році з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року здійснився перехід до парламентсько-президентської республіки і після прийняття Конституційним Судом України від 30 вересня 2010 року № 20-рп про визнання неконституційності Закону № 2222-ІV започатковано процес правової реставрації президентсько-парламентської республіки. Це засвідчує продовження пошуку в Україні оптимальної моделі республіканського державного правління.
Національною наша держава є за етнічним походженням більшості її громадян, за політичним статусом громадян України всіх національностей, які є Українським народом, і за характером атрибутів держави (мови, державних символів тощо). Сучасна Українська держава втілює споконвічну мрію українців про власну державність. Водночас це жодним чином не відбувається на шкоду всіх корінних народів і національних меншин України. Згідно зі ст. 11 Конституції України, держава сприяє розвиткові їх етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності.
Принципи державного ладу України знаходять своє вираження через конституційно-правові інститути механізму держави. Саме механізм держави уособлює в собі «конструкцію» держави у вузькому значенні - як устрій, організацію, будівництво держави.
Механізмом держави вважається система органів державної влади й інших основних елементів, інститутів держави. Механізм держави охоплює політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні, інформаційні, зовнішньополітичні й інші механізми держави.
Пріоритетним елементом механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема, органи державної влади. Основами їх організації є:
- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та взаємодія органів державної влади;
- демократичний порядок формування органів державної влади (виборність, змінність, призначення за згодою інших органів тощо);
- системність і структурованість;
- конституційність, законність в організації та діяльності;
- постійний характер діяльності та детермінованість повноважень органів державної влади;
- врахування загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, досягнень національної та світової конституційної думки і практики державного будівництва;
- гарантованість діяльності органів державної влади.
До політичного механізму держави, поряд з органами державної влади, належать:
- громадянство;
- територія (територіальний устрій);
- Збройні Сили та інші військові формування;
- державні символи;
- столиця тощо.
Політичний механізм держави - це система її органів влади та інших інститутів, які становлять організаційні основи держави.
До економічного механізму держави належ а ть :
- бюджетна система;
- фінансова система;
- банківська система;
- державна власність;
- інші організаційно-економічні важелі державної діяльності.
До соціального механізму держави належ а ть :
- громадянство;
- національні й інші соціальні спільності;
- державні соціальні системи: охорони здоров'я, соціального захисту тощо.
До культурного (духовного) механізму держави належ а ть :
- державна мова;
- державні системи освіти, виховання, науки, культури, тощо.
4. Поняття та класифікація функцій державного ладу України.
Характер державного ладу відображається також у функціях держави, оскільки саме основні напрями діяльності держави опосередковують собою суть, тип, природу і призначення держави. Тому Конституція України, визначаючи державний лад, закріплює поряд із механізмом держави також основні її функції.
Ці функції держави закріплюються безпосередньо і опосередковано:
- зміст і спрямованість держави, її обов'язок (ст. 3 Конституції України);
- здійснення державної влади (ст. 6 Конституції України);
- державне забезпечення, піклування (статті 11-13 Конституції України);
- найважливіші функції (ст. 17 Конституції України) тощо.
Основні функції держави не закріплено в якомусь одному розділі Конституції, вони є змістом майже всіх її розділів, але насамперед закріплено в розділі І, присвяченому загальним засадам Конституції та конституційного ладу.
Функції держави, втілюючи в собі діяльність держави, являють собою насамперед основні напрями і види її діяльності.
Функції державного ладу є багатоманітними і можуть бути класифіковані за такими критеріями, як суб'єкти, об'єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяльності тощо.
Основними суб'єктами діяльності держави є держава в цілому, а також органи державної влади й інші інститути держави, складові її механізму. У разі коли держава є федеральною, то суб'єктами діяльності держави також виступають суб'єкти федерації, зокрема, штати, землі, провінції тощо.
Основними об'єктами держави є сфери її діяльності, зокрема, політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та зовнішня. Відповідно, слід розрізняти політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні), екологічні та зовнішні функції державного ладу України. Ці функції умовно можна назвати об'єктними. Об'єктні функції державного ладу поділяються на внутрішні та зовнішні.
Найбільше Основний Закон визначив політичні функції державного ладу України (статті 1, 5, 6, 15, 36, 39, 85, 102, 106, 116 та ін. Конституції). Зокрема, Українська держава в особі уповноважених органів державної влади визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики (ст. 85), здійснює внутрішню та зовнішню політику (ст. 116).
Широко закріплена в Конституції України також економічна функція держави (статті 13, 14, 41, 42, 85, 106, 116 та ін.). Так, Українська держава в особі відповідних органів державної влади здійснює від імені Українського народу права власника на природні ресурси, забезпечує захист прав усіх суб'єктів власності, господарювання (ст. 13), охороняє основне національне багатство - землю (ст. 14), забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42) та ін.
Найдетальніше Конституція України закріпила соціальну функцію державного ладу України (статті 1, 3,13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92 та ін.). Насамперед наша держава визначається в Конституції як соціальна (ст. 1). Вона визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю і проголошує визначальними щодо змісту і спрямованості своєї діяльності права і свободи людини та їхні гарантії (ст. 3). Держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ст. 13), належні умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43) та інших соціальних прав.
Всебічно закріплена й культурна (духовна) функція держави (статті 10, 11, 12, 53, 54, 85, 116 та ін.). Зокрема, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11), забезпечує розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10) тощо.
Порівняно новим явищем у конституційному праві та регулюванні функцій держави є закріплення в чинній Конституції екологічної функції держави (статті 16, 50, 85, 92, 116 та ін.). Зокрема, в Конституції України зазначається, що гарантування екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (ст. 16 Конституції).
Закріплено в Конституції України і зовнішні функції держави: оборони, захисту суверенітету і територіальної цілісності (ст. 17), зовнішньополітична (ст. 18) і зовнішньоекономічна функції, функція культурного співробітництва (гуманітарна) і т. д.
Всі названі об'єктні функції - внутрішні та зовнішні - в цілому здійснюються Українською державою, що свідчить про реалізацію нею положень Конституції України.
За способами діяльності держави розрізняють такі її функції, як законодавчу, виконавчу і судову, які умовно називають владними організаційними чи технологічними, процесуальними.
Технологічні (владні) функції - законодавча, виконавча і судова - хоча й тривалий час не визнавалися самостійними напрямами діяльності держави, але постійно закріплювалися у конституціях більшості сучасних держав через функції і повноваження органів державної влади, шляхом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.
5. Конституційні основи суспільного ладу та громадянського суспільства
в Україні.
Важливою складовою конституційного ладу України є її суспільний лад, який визначає характер державного ладу, насамперед політичний режим держави та інших інститутів конституційного ладу. На сьогодні суспільний лад у більшості держав світу, включаючи Україну, втілюється в громадянському суспільстві, розвиток і взаємодія з яким є другим за значущістю завданням діяльності держави, після захисту людини, її життя та здоров'я, конституційних прав і свобод.
Отже, суспільний лад України – це конституційні засади організації та діяльності громадянського суспільства, передбачені й гарантовані Конституцією України.
Сучасний зміст категорії «громадянське суспільство» сформувався одночасно з основоположними принципами європейського конституціоналізму під впливом робіт таких мислителів, як Г.Гроцій, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є та ін. Так, англійський філософ Дж. Локк на перше місце ставив не державу, а суспільство, і визнавав за державою тільки той обсяг повноважень, який санкціонований суспільним договором між громадянами.
Після Другої світової війни, у 60-80-х роках XX ст. розширюється простір громадянського суспільства, виникають нові форми громадських рухів, оригінальні форми суспільно-політичної мобілізації (партії-рухи, народні фронти тощо), які не суперечать конституційним нормам.
На сьогодні серед правознавців немає єдності щодо поглядів на громадянське суспільство. Свого часу Ю.М. Тодика писав, що громадянське суспільство - це система самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної та духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління.
Структурними елементами громадянського суспільства, на думку цього вченого, є:
а) добровільно сформовані первинні самоврядні угруповання людей (сім'я, різні асоціації, господарські корпорації, клуби за інтересами, інші суспільні об'єднання);
б) сукупність недержавних суспільних відносин;
в) господарська і приватна частина життєдіяльності людей, їхні звичаї, традиції;
г) сфера самоврядних організацій і індивідів.
На думку О.В. Скрипнюка, громадянське суспільство - це система суспільних відносин, спрямованих на мобілізацію та захист суспільством і його представниками, як індивідуальними, так і колективними, своїх легітимних прав та інтересів у всіх сферах суспільного та державного життя. Відповідно, конституційні основи громадянського суспільства є системою тих принципів, на основі яких виникають, змінюються та припиняються визначені суспільні відносини. Існують й інші підходи до визначення громадянського суспільства.
Узагальнюючи попередні положення про громадянське суспільство та конституційні основи його діяльності, можна дійти висновку, що конституційні основи громадянського суспільства - це система основоположних ідей, переконань і принципів, якими керуються індивідуальні (громадяни) та колективні представники суспільства (громадськість, громадські організації та інші інститути громадянського суспільства) задля розвитку та захисту своїх прав і легітимних інтересів у всіх сферах суспільного та державного життя.
Суб'єкти громадянського суспільства не належать до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, але вони взаємодіють між собою з метою розбудови гармонійно розвиненого громадянського суспільства та правової держави.
Суспільний лад, як і державний, має істотні юридичні ознаки:
1) за своєю сутністю суспільний лад України являє собою передбачений Конституцією та іншими законами України певний тип суспільних відносин - організаційних і функціональних, зумовлених внутрішніми і зовнішніми чинниками: політичними, економічними, соціальними, культурними (духовними), історичними, національними тощо;
2) за змістом суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних) та інших видів і напрямів суспільних відносин, тобто відносин у всіх основних сферах життя і діяльності суспільства, системою політичного, економічного, соціального і духовного ладу суспільства. Зміст суспільних відносин України нині істотно змінюється як кількісно, так і якісно. Це доводить і наявність в Україні ідеологічно різноманітного, багатонаціонального, багатомовного та багатоконфесійного громадянського суспільства;
3) за формою суспільний лад є системою організаційних і функціональних форм у всіх сферах життя і діяльності суспільства, системою інститутів громадянського суспільства. В останні роки суспільний лад України кількісно та якісно збагатився новими інститутами громадянського суспільства. Зокрема, зберігає свою соціальну значущість такий інститут суспільного ладу, як політичні партії, громадські організації та ін.
4) суспільний лад і правові основи громадянського суспільства, як і державний лад, визначається і гарантується Конституцією та законами України. На відміну від гарантованості державного ладу гарантованість суспільного ладу та розвитку громадянського суспільства України характеризується насамперед нормативно-правовими гарантіями. Але якщо організація та діяльність держави, органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, має вичерпно регулюватися чинним законодавством, то організація та діяльність громадянського суспільства має регулюватися державою мінімально.
Конституційні принципи суспільного ладу України виявляються насамперед в основних принципах організації та діяльності громадянського суспільства.
До таких принципів слід відносити принцип:
- суверенності народу, тобто народного суверенітету;
- демократизму громадянського суспільства та суспільного ладу;
- конституційності суспільного ладу та громадянського суспільства;
- політичного, економічного та ідеологічного плюралізму;
- етнічної, мовної, конфесійної багатоманітності суспільства та політичної єдності Українського народу;
- соціальної справедливості тощо.
Принцип суверенності народу (народного суверенітету) закріплено в ст. 5 Конституції України, яка визначає народ України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Принцип демократизму громадянського суспільства полягає у незалежності влади народу і його участі у здійсненні влади. Народ України реалізує свій суверенітет, здійснює народовладдя як безпосередньо, так і через представницькі органи місцевого самоврядування.
П ринцип плюралізму, багатоманітності в політичній, економічній та ідеологічній сферах суспільного життя виявляється насамперед у багатопартійності та свободі політичної діяльності, забороні цензури; економічний - у багатоманітності форм власності та господарювання, свободі підприємницької діяльності; ідеологічний - у багатоманітності ідеологій, забороні на визнання жодної ідеології державною.
Держава гарантує на конституційному рівні свободу суспільної діяльності: політичної, економічної (підприємницької), культурної (духовної, ідеологічної) діяльності, зокрема релігійної діяльності, літературної, художньої, наукової і технічної творчості, інформаційної, природоохоронної діяльності тощо.
Принцип етнічної багатоманітності та політичної єдності українського народу полягає у конституційному визнанні наявності в Україні етносів. Про це свідчить, зокрема, преамбула Конституції України, в якій зазначається, що Верховна Рада України приймає Конституцію - Основний Закон України від імені українського народу - громадян України всіх національностей. Ст. 11 Конституції України визначила, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Основний Закон також проголошує (ст. 12), що Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами.
Принцип соціальної справедливості полягає в конституційному вираженні та захисті інтересів усього суспільства, кожної людини і громадянина та кожної соціальної спільності. Зокрема, Конституція України закріплює і гарантує широке коло громадянських, політичних, економічних, соціальних, інформаційних, екологічних прав і свобод людини і громадянина.
Організаційно суспільний лад не вичерпується інститутами громадянського суспільства. Він являє собою систему, що складається з політичної, економічної, соціальної та культурної (духовної) систем, кожна з яких, своєю чергою, охоплює інститути суспільного ладу України.
Так, основними інститутами:
- політичної системи суспільства є - народ, політичні партії, громадські організації та ін.;
- економічної системи - основні форми власності та економічної (господарської) діяльності, економічні права і свободи людини і громадянина;
- соціальної системи - соціальні спільності (українська нація, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, територіальні громади і трудові колективи), соціальні об'єднання (організації), соціальні права та свободи людини і громадянина, форми соціальної діяльності тощо;
- культурної (духовної) системи - освіта, наука, культура, релігія та церква, мова, культурні права і свободи людини і громадянина, інформація, право вільного доступу до інформації;
- екологічна сфера - безпечне для життя і здоров'я довкілля тощо.
Зазначені підсистеми й інститути суспільного ладу України перебувають між собою в стійких взаємозв'язках. Злагодженість їх функціонування визначає ефективність суспільного ладу та конституційного ладу України в цілому.
6. Конституційні засади внутрішньої та зовнішньої політики України.
Основи конституційного ладу отримують свій розвиток у внутрішній і зовнішній політиці, яку здійснює Україна.
Конституційні засади внутрішньої та зовнішньої політики України - це основоположні принципи здійснення державою та громадянським суспільством цілеспрямованої діяльності як всередині країни, так і поза її межами задля задоволення власних легітимних інтересів і потреб.
До 2010 року проблема унормування конституційних засад внутрішньої та зовнішньої політики мала переважно теоретичний характер. Але з часом стало зрозумілим, що подальший розвиток України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, зміст і спрямованість якої визначають права людини і їх гарантії, неможливий без законодавчого закріплення мети, програмних цілей і завдань такого розвитку людини, суспільства та держави в сучасних умовах.
Розділ І «Загальні засади» Основного Закону визначає принципи розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні, встановлює обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги в Україні, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та зобов'язує не лише державу, а й Український народ захищати суверенітет і територіальну цілісність України, спрямовує зовнішньополітичну діяльність України на забезпечення її національних інтересів і безпеки.
Логічним продовженням положень Основного Закону про загальні засади конституційного ладу України є закріплення за Верховною Радою повноважень щодо визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики (п. 5 ч. 1 ст. 85 Конституції) в законах України (ст. 92 Конституції України).
Таким чином, Конституція України створила комплексний правовий механізм, який дозволяє розвивати фундаментальні принципи суспільного та державного ладу України у засадах внутрішньої та зовнішньої політики. Цей механізм сприяє органічному поєднанню усталених і динамічних принципів і пріоритетів розвитку людини, громадянського суспільства, Української держави і територіальних громад у політико-правових реаліях сьогодення.
Натомість відповідні питання до 2010 року лише фрагментарно унормовувалися в Постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 року, а також у низці законів України, які визначають основи соціального захисту, пенсійного забезпечення, освіти, культури, охорони здоров'я тощо. Але розрізнені, змістовно неузгоджені між собою правові акти у сфері внутрішньої та зовнішньої політики не змогли підмінити собою прийняття закону, безпосередньо передбаченого Конституцією України.
1 липня 2010 року парламент ухвалив Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України».
Предметом правового регулювання цього Закону є визначення принципів і пріоритетів діяльності держави в основних сферах суспільного життя, зокрема, у сфері розбудови державності, розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, формування інститутів громадянського суспільства, національної безпеки і оборони, а також в економічній, соціальній, екологічній, гуманітарній та інших сферах. Закон також визначає засади зовнішньої політики України.
Важливе змістовне навантаження в Законі належить принципам внутрішньої та зовнішньої політики, які є своєрідним дороговказом для подальшого розвитку громадянського суспільства та правової держави. Наприклад, Закон України «Про внутрішню та зовнішню політику України» встановлює такі основні принципи внутрішньої політики:
- пріоритетність захисту національних інтересів;
- верховенство права, забезпечення реалізації прав і свобод людини, повага до гідності кожної особи;
- рівність усіх суб'єктів права власності перед законом, непорушність права приватної власності, захист конкуренції у сфері економічної діяльності;
- забезпечення сталого розвитку економіки на ринкових засадах і її соціальної спрямованості;
- утвердження балансу загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів:
- соціальне партнерство та громадянська солідарність та ін.
У Законі також встановлюються основоположні принципи зовнішньої політики України:
- суверенна рівність держав;
- повага до територіальної цілісності іноземних держав і непорушності державних кордонів;
- вирішення міжнародних спорів мирними засобами;
- взаємовигідне співробітництво між державами;
- сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань та ін.
Основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики деталізуються Законом України «Про внутрішню та зовнішню політику України» в засадах і пріоритетах діяльності держави в основних сферах суспільного життя.
Головними засадами внутрішньої політики держави у сфері розбудови державності є:
- розвиток демократії шляхом удосконалення механізму державного управління, здійснення парламентського контролю;
- зміцнення засад парламентаризму, вдосконалення системи проведення виборів до Верховної Ради та представницьких органів місцевого самоврядування;
- модернізація системи державної служби з урахуванням європейського досвіду;
- посилення відкритості та прозорості процесів підготовки і прийняття державних рішень;
- забезпечення ефективного, справедливого і доступного судочинства тощо.
Закон про засади внутрішньої та зовнішньої політики України також встановлює чіткі, зрозумілі та прозорі засади і пріоритети внутрішньої політики і в інших сферах суспільних відносин.
Заслуговує на увагу стаття 11 цього Закону, яка визначає засади зовнішньої політики України як європейської позаблокової держави, що здійснює відкриту зовнішню політику і прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами. У цій статті визначаються такі засади зовнішньої політики, як:
- забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;
- використання міжнародного потенціалу для утвердження і розвитку Української держави;
- утвердження провідного місця України у системі міжнародних відносин, зміцнення міжнародного авторитету держави;
- запобігання конфліктам у регіонах, які межують з Україною, та врегулювання наявних конфліктів і т. д.
Ефективність реалізації засад внутрішньої та зовнішньої політики України залежить від їх юридичних гарантій. У ст. 12 Закону «Про внутрішню та зовнішню політику України» визначаються нормативно-правові та організаційні гарантії реалізації засад внутрішньої та зовнішньої політики в Україні. Щодо нормативно-правових гарантій, то Закон містить положення про врахування визначених ним засад внутрішньої та зовнішньої політики під час розроблення проектів законодавчих і інших нормативно-правових актів.
Зміст організаційно-правового механізму реалізації засад внутрішньої та зовнішньої політики визначається в Законі взаємодією та координацією діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів, міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та їх відповідними повноваженнями.
7. Конституційна система державних органів України.
Державна влада — це реальна здатність державних органів, які сформовані, організовані і функціонують на основі демократичних принципів, реалізовувати функції й завдання держави.
Реалізація державної влади означає її матеріалізацію, тобто перетворення з реальної здатності впливати на суспільні відносини на «вплив», втілення цілей державно-владної діяльності в конкретні суспільні відносини.
Від імені народу, як єдиного джерела державної влади, цей вплив здійснюється відповідними державними органами у визначених Конституцією та законами організаційно-правових формах, з використанням притаманних саме ним методів такого впливу.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 409; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!