Форми і методи управління міграційними процесами

Соціальне управління є особливим видом діяльності, що спрямований на упорядкування, погодження колективних дій людей щодо досягнення мети, яка стоїть перед ними. Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку управління в соціальній сфері обумовлена суспільним характером праці.

Так, Г.І. Петров називає лише три стадії управлінського циклу: рішення; виконання; контроль.

І.П. Шадрін включає в управлінський цикл чотири стадії: рішення; організація; облік; контроль.

В.Г. Афанасьев вважає, що цей - цикл складається з п'ятьох стадій: вироблення та прийняття управлінського рішення; організація; регулювання; коригування; контроль та облік.

Ю.А. Тихомиров переконує, що управлінський цикл об'єднує одинадцять стадій: прогнозування; планування; збирання інформації; аналіз інформації; підготовка управлінського рішення; прийняття управлінського рішення; організація; регулювання; контроль; координація; оцінка результатів.

Були спроби виділити в управлінському циклі такі стадії, як попереднє управління; оперативне управління; контроль.

Форма державного управління - це зовнішній прояв конкретних дій, які здійснюються органами державного управління для реалізації поставлених перед ними завдань.

Форма управління тісно пов'язана з процедурою її реалізації, оскільки кожен вид форми управління має свою власну процедуру і повинен здійснюватися з її дотриманням. Тобто йдеться про процедурно-правове регулювання здійснення тієї або іншої форми державного управління. Важливо відмітити, що нині відсутній належна законодавча регламентації здійснення форм управління, що зумовлює необхідність прийняття, наприклад адміністративно-процедурного кодексу.

Загальноприйнятої класифікації форм управлінської діяльності не існує. На думку А. П. Коренева можна виділити такі форми управління: а) за змістом: правоустановчі і правозастосовні; б) за цілеспрямованстю: внутрішні і зовнішні; в) за способом вираження: словесні і конклюдентні. Д. Н. Бахрах виділяє такі форми управління, як: прийняття правових актів, укладення договорів і здійснення інших юридично значущих дій. До неправових форм управління він відносить організаційні дії і матеріально-технічні операції.

Методи державного управління - це способи і прийоми безпосередньої і цілеспрямованої дії органів державного управління (посадовців) на підпорядковані їм об'єкти управління. Методи державного управління нерозривно пов'язані з формами державного управління. Метод управління обов'язково знаходить своє вираження у формах державного управління. Інакше кажучи, якби не було форм державного управління, то методи державного управління втратили б свою суть, оскільки їх неможливо було б реалізувати на практиці. Наприклад, неможливо застосувати адміністративну відповідальність (метод примусу), якщо законодавчо така відповідальність не була б визначена (форма управління).

Не дивлячись на те, що методи державного управління досить різноманітні, в юридичній літературі виділяють такі ознаки:

- здійснення методів управління обумовлене формуванням виконавчої гілки державної влади і відповідних органів виконавчої влади;

- метою використання методів управління і його практичне призначення полягає в забезпеченні державного управління;

- методи державного управління використовуються в процесі публічної управлінської діяльності;

- методи державного управління виступають засобами здійснення суб'єктами державного управління їх компетенції і повноважень;

- зміст управлінської дії у кожному конкретному випадку залежить від специфіки об'єкту управління, відносно якого застосовується метод управління;

- методи державного управління забезпечують певний порядок в системі управління, тобто носять організаційний характер;

- методам управління характерний динамізм, тобто вони сприяють реальному руху в системі державного управління, виконанню певних функцій і повноважень;

- порядок застосування методів управління визначається законодавством;

- методи управління мають специфічний характер управлінського впливу на об'єкти управління, тобто вони можуть здійснювати пряму дію (застосування заходів адміністративного стягнення) або непряму (правообмеження для державних службовців, засобу заохочення та ін.).

Так, Г. Атаманчук виділяє такі види методів: морально-ідеологічні, соціально-політичні, економічні, адміністративні. На думку Ю. Н. Козлова, основними видами методів державного управління є дві групи: позаекономічного (прямого) і економічного (непрямого) впливу. А. Лунев виділяє морально-політичні, економічні, організаційні, адміністративно-директивні методи державного управління.

Окрім вказаних, в адміністративній науці прийнято виділяти і такі види методів державного управління, як: переконання, заохочення, примус, нагляд, регулювання, керівництво, субординація, координація, реординація та ін.

Правовими формами діяльності органів державної влади щодо управління міграційними процесами виступають:

Установча – створення органів державної влади їх структур – Президент України, органи державної влади щодо своїх структур.

Нормотворча – прийняття нормативно-правових актів – Верховна рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України, органи державної виконавчої влади.

Правозастосовна -Президент України, органи державної виконавчої влади (Міграційна служба, Міністерство закордонних справ України). Правозастосовна діяльність здійснюється за допомогою наступних методів:

- реєстрація:реєстрація за місцем перебування - Міграційна служба, реєстрація фактів перетину державного кордону - Державна прикордонна служба, реєстрація громадян України за кордоном - Міністерство закордонних справ;

- дозвіл:надання візи - Міністерство закордонних справ, Міграційна служба – дозвіл на імміграцію, видача документів громадянам України для виїзду за кордон, продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства;

- надання правового статусу:Міграційна служба – надання статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, громадянства України; Президент України – прийняття до громадянства, надання притулку;

- контроль:перевірка документів – Державна прикордонна служба, Міграційна служба, Міністерство внутрішніх справ; перевірка справжності відомостей, на підставі яких надано статус громадянина, біженця, дозвіл на імміграцію, візу – Комісія при Президентові з питань громадянства, Міграційна служба, Міністерство закордонних справ; перевірка територій з метою виявлення нелегальних мігрантів – Міграційна служба, дільничні інспектори міліції та прикордонної служби;

- відповідальність: притягнення до адміністративної відповідальності – Державна прикордонна служба України, Міністерство внутрішніх справ, суди; адміністративне видворення – Міграційна служба, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, суди;

- захист прав: захист прав громадян України за її межами – Міністерство закордонних справ; захист прав мігрантів від порушень органами державного управління – суди.

Державна міграційна політика

Міграційна політика — це система правових, фінансових, адміністративних і організаційних заходів держави та недержавних установ щодо регулювання міграційних процесів з позицій міграційних пріоритетів, кількісного та якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури.

Основні чинники міжнародного досвіду, які слід враховувати при здійсненні національної міграційної політики:

- укладання багатосторонніх міждержавних угод щодо врегулювання міграційних процесів;

- обмін інформацією між державами щодо міграційних процесів;

- комплексний підхід до вирішення проблем міграції;

- запровадження додаткових постів контролю в зарубіжних державах (аеропортах, вокзалах) з метою недопущення в’їзду в Україну небажаних осіб;

- використання розвідки, оперативно-розшукових заходів з метою виявлення каналів поставки нелегалів, тенденцій тощо;

- створення міждержавних координаційних центрів;

- належне фінансування.

Міжнародна організація міграції за погодженням з урядом здійснює в Україні такі міграційні програми:

1) сприяння розвитку потенціалу системи управління міграцією, консультативні послуги та інші заходи технічного співробітництва з міграційних питань;

2) інформація у галузі міграції;

3) урегулювання міграції громадян, іноземців та осіб без громадянства;

4) міграційна допомога біженцям, раніше депортованим особам та іншим особам, які потребують допомоги;

5) повернення кваліфікованих людських ресурсів;

6) інші програми.

Слід акцентувати, що сьогодні відбуваються зміни пріоритетів міжнародної міграційної політики щодо додаткових заходів національної й громадської безпеки з урахуванням масштабних терактів, які мали місце
11 вересня 2001 року в США та 11 березня 2004 року в Іспанії. Ці зміни істотно впливають на посилення жорсткості правового регулювання процесів міграції.

Державна міграційна політика формується за такими основними принципами:

1) забезпечення кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободи пересування, вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в’їжджати в Україну громадянам України;

2) забезпечення державної безпеки та національних інтересів, а також загальнодержавних підходів у проведенні міграційної по­літики;

3) захист прав і свобод та законних інтересів громадян України, іноземців і осіб без громадянства, недопустимість створення для них безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами України;

4) недопущення будь-яких проявів дискримінації, забезпечення умов для реалізації мігрантами своїх прав, свобод і законних інтере­сів, а також виконання обов’язків, передбачених законодавством;

5) запобігання масовим стихійним та нерегульованим процесам міграції населення як усередині країни, так і за її межі шляхом створення спеціальних державних соціально-економічних та національно-культурних програм, які базуються на науковому прогнозі міграційного потенціалу, напрямків міграційних потоків з урахуванням сучасної та передбачуваної соціально-економічної і суспільно-політичної ситуації;

6) протидія незаконній міграції, працевлаштуванню мігрантів і торгівлі людьми;

7) взаємодія та координація діяльності органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері міграції на державному та міжнародному рівнях;

8) рівноправне співробітництво України з державами-партне­рами з питань міграційних процесів шляхом підтримання взаємовигідної співпраці за загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права.

Зовнішня міграційна політика має сприяти безпеці країни, нарощуванню її економічного потенціалу та зростанню добробуту населення. Її основними позиціями у сфері праці є: захист національного ринку праці, залучення до країни, за необхідністю, іноземних фахів­ців і працівників певного професійно-кваліфікаційного спрямування, здійснення соціально-правового захисту трудящих мігрантів.

Основними напрямами внутрішньої міграційної політики є забезпечення свободи територіального пересування населення, в галузі праці — оптимізації міжрегіонального перерозподілу гро­мадян, виходячи з політики, яка склалася у сфері зайнятості, і стану регіональних ринків праці.

До пріоритетних завдань національної та регіональної моделей управління міграційним рухом населення слід віднести регулювання:

1) територіальних міждержавних переміщень населення та зовнішніх трудових міграцій;

2) імміграційних процесів — як трудових, так і стаціонарних;

3) еміграційних процесів (постійних, тимчасових, трудових);

4) внутрішніх міграцій.

Основні напрями державної демографічної політики у сфері міграції населення такі:

1) забезпечення свободи пересування;

2) регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічних умов, демографічної структури регіонів країни і національних особливостей мігрантів. Слід зазначити, що вирішальна роль у регулюванні інтенсивних міграційних потоків належить управлінню соціально-еконо­мічними факторами, тобто умовами життя і трудової діяльності людей, що можуть змінюватися в результаті відповідного перерозподілу капітальних вкладень, фонду заробітної плати, суспіль­них форм споживання. Залежно від джерела фінансування вони можуть мати оперативний і довгостроковий характер. Основними серед них є розподіл і структура робочих місць, регіональні відмінності у максимальних розмірах особистого підсобного сільського господарства, система матеріальних пільг за безперервний стаж роботи на підприємстві або в галузі, тривалість робочого дня і режим праці, забезпеченість житлом, рівень транспортного, медичного, побутового та культурного обслуговування, територіальні відмінності у структурі споживання населення, організація шкільного навчання, забезпеченість населення закладами соціальної інфраструктури, обсяг і благоустрій житлового фонду, стан навколишнього середовища тощо;

3) поліпшення ситуації на національному ринку праці за рахунок регулювання працевлаштування громадян України за кордоном і захисту його від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили;

4) раціоналізація напрямків міграційних потоків;

5) захист прав і інтересів мігрантів.

  Пріоритетними напрямами правового регулювання міграційних процесів України визначено:

1) сприяння процесу повернення в Україну вихідців з України та їхніх нащадків (дітей, онуків);

2) повернення (репатріацію) на історичну батьківщину раніше депортованих з території України;

3) захист соціально-економічних інтересів і прав українських трудящих-мігрантів;

4) збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави;

5) створення правових і соціально-економічних засад регулюван­ня зовнішньої трудової міграції громадян України;

6) надання притулку в Україні та забезпечення захисту біженців;

7) регулювання імміграції в Україну шляхом застосування відпо­відно до законодавства України загальноприйнятого у світі селективного підходу, що забезпечить структуру імміграції;

8) розвиток міжнародного співробітництва з метою вирішення актуальних питань у сфері зовнішньої міграції;

9) імплементацію у національне законодавство України відпові­дних норм і принципів міжнародного права.

Питання для самоконтролю

1. Поняття та ознаки міграції

2. Причини і наслідки міграційних процесів

3. Державна міграційна політика

4. Пріоритети державної міграційної політики

Література

1. Про свободу пересування та вибору місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 року N 1382-IV //Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 15. - ст. 232. 2. Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства: Закон України від 22 вересня 2011 року N 3773-VI // Голос України від 25.10.2011 — № 199.

3. Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України: Закон України від 21 січня 1994 року N 3857-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 18. - ст.101.

4. Концепція державної міграційної політики: схвалено указом Президента України від 30 травня 2011 року N 622/2011 // Офіційний вісник Президента України від 03.06.2011. - № 16. – ст. 772.5. Про напрями державної міграційної політики України та невідкладні заходи щодо підвищення її ефективності: рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 15.07.2007 / введено в дію Указом Президента N 657/2007 від 20.07.2007 // Офіційний вісник Президента України від 06.08.2007. - № 21. – ст. 427.

6. Административное право России: Учебник. Часть 1. Государственное управление и административное право / Под ред. А.П. Коренева. – М.: Московская академия МВД России; Щит, 2002. – 306с.

7. Административное право Украины: Учебник / Под общей ред. С. В. Кивалова.— X.: «Одиссей», 2004.— 880с.

8. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). — К.: Видавництво «Юридична думка», 2004. - 584с.

9. Афанасьєв К.К., Беницький О.М., Запорожець І.Г. Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів: Навчально-методичний посібник. – Луганськ: РВВ ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка, 2008.

10. Бандурка О.О. Адміністративно-правове регулювання міграційного процесу в Україні: дис… к.ю.н.: 12.00.07 : Харків: національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2003. - 177с.

11. Борута І. Міграційне право ЄС. Навчальний посібник. К.: ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, 2004. - 131.

12. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов, 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528с.

13. Моджорян Л. А. Субъекты международного права Госюр издат, М, 1958.

14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656с.

15. Теория государства и пава : Учебник для юридических ВУЗзов / Под ред. А.С. Пиголкина. Москва: Институт законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации, 2004. – 527с.

16. Чехович С.Б. Міграційне право України: Підручник. – К.: Школа, 2003. – 368с.

 

Тема № 3

---

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 493; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!