Міграція як об’єкт правового регулювання
ЗМІСТ
1. Міграційні процеси як об’єкт адміністративно-правового регулювання.
2. Мігранти як провідні суб’єкти міграційних процесів.
3. Форми та методи управління міграційними процесами
4. Державна міграційна політика.
Основні поняття:міграційні процеси, еміграція, імміграція, мігранти, державна міграційна політика, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, обмеження свободи пересування, заборона в'їзду, заборона виїзду.
Міграційні процеси як об’єкт адміністративно-правового регулювання
Міграція(латинське "migratio", от "migro" - переходжу, переселяюсь) – переміщення людей (мігрантів) через кордони тих або інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш довгий час, або на певний період, або з регулярним поверненням до місця проживання.
Наукова література та словники містять такі пояснення даного терміна:
- переселення, переміщення людей, етносів, їхніх частин або окремих представників, пов’язане із зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього;
- переміщення, переселення населення всередині країни або з однієї країни до іншої;
- соціально-економічний і демографічний процес, що являє собою сукупність переміщень, які здійснюються людьми між країнами, районами, поселеннями;
- переміщення людей через територіальні межі або інші території із зміною місця проживання назавжди або на тривалий період часу;
|
|
|
- переселення, переміщення населення, всередині країни – внутрішні міграції населення, з однієї країни до іншої – зовнішні міграції населення: еміграція, імміграція;
- переміщення людей, пов’язане, як правило, зі зміною місця проживання;
- переміщення людей, працівників, пов’язане, переважним чином, зі зміною місця проживання та місця роботи;
- міграція людей є процесом їх переселення з метою облаштування та працевлаштування.
Основними ознаками міграції є:
а) переміщення людей, переселення, пересування, тобто – процес;
б) перетинання в процесі пересування як державних, так і адміністративних меж територій;
в) тимчасова або постійна зміна місця проживання або роботи;
г) поліпшення соціально-економічного стану.
Найбільш характерними причинами міграційних переміщень є такі:
- політичні переслідування;
- різноманітні види дискримінації (расова, етнічна, релігійна та ін.);
- стихійні лиха та техногенні катастрофи;
- економічна нестабільність держави;
- культурна й мовна ізоляція;
- соціальні проблеми.
Міграція фізичних осіб у широкому розумінні охоплює всі види переміщень у просторі – сезонні, епізодичні, маятникові. Вони становлять собою переміщення через кордони тих чи інших держав, пересування територією держави будь-якої тривалості, регулярності й спрямованості зі зміною місця проживання або без такої зміни.
|
|
|
Демографи й кримінологи відносно структури міграційних процесів найчастіше використовують наступну класифікацію:
- за територіальною ознакою: внутрішні, зовнішні;
- за часовою ознакою: постійні (або безповоротні), тимчасові, сезонні, кочові, маятникові;
- за способом реалізації: організовані, неорганізовані;
- за відношенням до держави: еміграція, імміграція, транзитні;
- за ступенем контролю: легальні, нелегальні.
Окремі дослідники за суб’єктною ознакою виділяють індивідуальну, сімейну (переміщення групи родичів для возз’єднання або збереження сімейних зв’язків) й колективну (організоване переселення групи осіб) міграцію.
Найбільш повний перелік підстав класифікації міграційних процесів надається В.І. Олефіром, який визначає різновиди підстав класифікації міграційних процесів. При цьому виділяються первинні (базові) підстави для класифікації та вторинні (похідні).
Базові ознаки (підстави). За цілеспрямованістю: самостійні (добровільні), спричинені зовнішньою силою (примусові). Також виділяється проміжний тип, викликаний об’єктивними ознаками – вимушені міграції (евакуація із різноманітних зон бойових дій, етнічних конфліктів, стихійних лих тощо).
|
|
|
За параметром простору-часу встановлюється типологія процесів стосовно кінцевого пункту переміщення (векторні й маятникові міграції) та умовних і уявлюваних ліній: по-перше, щодо кордонів – адміністративних (внутрішні, зовнішні, транзитні, прикордонні) і соціокультурних; по-друге, щодо вектору руху центр-периферія (доцентрові й відцентрові).
За якісним параметром (оцінюються якісні характеристики міграції): основні, кваліфікаційні, вікові, сімейні, майнові та соціокультурні (расові, етнічні, релігійні, мовні).
За кількісним параметром (що представляє собою показники фактичної міграції): загальні (характеризують зведені для території міграційні процеси), спеціальні або структурні (характеризуються міграцією конкретних соціально – демографічних груп), і показники міжрайонного (міжтериторіального) обміну (характеризуються зв’язками між територіями міграційного обміну).
Похідні ознаки. Щодо добровільної (самостійної) цілеспрямованості міграційні процеси поділяються на трудові, ділові, освітні, рекреаційні та переселенські. У свою чергу, кожний з виділених типів має власний поділ. Так туризм, або рекреаційні потоки, можна поділяти на виїзні, в’їзні та внутрішні, а різновидом переселенської міграції є міграція з метою возз’єднання родин.
|
|
|
Щодо примусової цілеспрямованості: насильницькі та репресивні.
Щодо кінцевого пункту прибуття: маятникові (наявність ритму від’їзду повернення) і векторні. У свою чергу, за шкалою часу маятникові міграції поділяються на човникові (поденні й тижневі) й сезонні (у межах року), а векторні – на безповоротні, тимчасово-постійні (терміном на 1-6 років, що зазвичай пов’язано з одержанням освіти, роботи й у силу вимушеного залишення батьківщини) та епізодичні, тобто разові, без повторного циклу поїздки.
Щодо адміністративних кордонів: зовнішні та внутрішні. У свою чергу, зовнішні поділяються на еміграційні й імміграційні (щодо країни-прийому й емітента), а внутрішні – на внутрішньорегіональні й міжрегіональні.
Крім того різновидами зовнішніх міграцій є: транзитні (з подвійним перетинанням державного кордону) і прикордонні, або так звані фронт’єрські, що відображають глибину проникнення на внутрішні території. Дана типологія має політичний (геополітичний) контекст.
Для України характерна велика кількість емігрантів, що має тенденцію до збільшення. На жаль, високий рівень освіти емігрантів, спричиняє в свою чергу «відплив умів», при чому в багатьох випадках безповоротно. Це спричинено тим, що спеціалісти не задоволені своїм статусом у суспільстві, матеріальним становищем, неможливістю реалізувати свої творчі здібності та низьким соціальним престижем. Україна стала одним із основних трудових донорів для країн Західної Європи, тоді як ринок праці самої держави потребує фахівців практично у всіх галузях економіки. Кожного року з України емігрують десятки тисяч людей, що призводить до негативних наслідків у економіці нашої країни.
Отже, міграція закордон має для України, як правило, негативні наслідки, до яких належать:
1. Втрата країною найбільш конкурентоздатної частини власних трудових ресурсів;
2. Уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу в зв'язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;
3. Поширення випадків зловживань та обману громадян приватними агентствами з працевлаштування;
4. Виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни в зв'язку із збільшенням нелегальної трудової еміграції українців;
5. Використання наших громадян за кордоном на низькокваліфікованих, важких роботах зі шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців тощо.
Проте, міграційні процеси можуть і позитивно впливати на різні сфери господарювання через:
1. Підвищення рівня кваліфікації, освоєння нових технологій, професій, систем організації виробництва трудових мігрантів. Останнім часом поширюється думка, що міграція сприяє розвитку економіки України. Проте це можливо при веденні ефективної політики щодо спрямування праці українців за кордоном на користь України.
2. Надходження в Україну додаткової іноземної валюти за рахунок грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками.
3. Значне зниження безробіття на українському ринку праці.
4. Сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою тощо [3].
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 922; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!