НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Для сучасної України вдосконалення інформаційної безпеки є одним з актуальних завдань, що потребує науково обґрунтованих підходів. Належна організація процесів, від яких залежить успішний розвиток інформаційної сфери, забезпечує також соціально-економічну та політичну стабільність держави.
Сучасні дослідники, вивчаючи структуру української науки, вказують на певну неефективність організаційної структури, велику розпорошеність наукових установ (підпорядкованість 36 головним розпорядникам бюджетних коштів; сучасне міністерство освіти і науки є де факто міністерством освіти і університетської науки, а центральний орган виконавчої влади, відповідальний за здійснення всієї науково-технічної та інноваційної політики, сьогодні в державі відсутній; фактична дискримінованість науковців, що працюють в університетському й галузевому секторах, порівняно з їхніми колегами з академічного сектора тощо). Організаційна структура української науки є спадком від СРСР, тобто вдалось зберегти повноцінну за секторальним розрізом структуру (академічний, галузевий, вузівський та заводський сектори науки) [1, с. 4].
Враховуючи цей нюанс, спробуємо визначити основні установи, які формують наукове забезпечення інформаційної безпеки України. За основу візьмемо такі рівні як управлінський та академічний.
Серед центральних виконавчих органів влади мають відношення до наукового забезпечення інформаційної безпеки в сучасній Україні Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України.
|
|
|
Академічний рівень представлений науково-дослідними установами Національної академії наук України, зокрема Координаційною радою НАН України з питань інформатизації, Науковою радою з проблем «Інформація. Мова. Інтелект», Науковою радою з автоматизованих систем обробки даних та мереж ЕОМ, Науковою радою НАН України «Інтелектуальні інформаційні технології». Саме ці установи займаються дослідженням фундаментальних проблем інформаційної сфери України, основними з яких є: «Сучасні світові цивілізаційні, ідеологічні та духовно-культурні процеси, глобалізація та формування інформаційного суспільства», «Проблеми забезпечення і захисту національних та державних інтересів, економічної, політичної, соціальної, інформаційної безпеки, інтелектуальної та культурної незалежності України», «Формування в Україні громадянського, інформаційного, інноваційного суспільства, суспільства знань» [2].
|
|
|
Серед установ, які відіграють провідну роль у науковому забезпеченні інформаційної безпеки сучасної України, треба визначити Український інститут науково-технічної та економічної інформації. Це головна організація державної системи науково-технічної інформації. Основною метою діяльності інституту є створення системи формування національних інформаційних ресурсів з науково-технічної та інноваційної діяльності і засобів доступу до них та побудова системи інформаційно-аналітичного обслуговування користувачів усіх рівнів – від державного до студентського [3].
Дослідження проблем вдосконалення організації інформаційної діяльності, впровадження та використання інформаційних технологій в системі управління, захисту інформації, а також підготовка кадрів вищої наукової кваліфікації здійснюється науково-дослідними інститутами, зокрема Інститутом новітніх технологій Національного авіаційного університету (м. Київ), Інститутом прикладних інформаційних технологій Кібернетичного центру НАН України.
Підтримка необхідного рівня наукового забезпечення інформаційної безпеки вищевказаними установами здійснюється за рахунок: участі у цільових та перспективних програмах, спрямованих на формування інформаційного суспільства в Україні; проведення наукових досліджень та опублікування їх у виданнях установи; організація науково-практичних конференцій, круглих столів, семінарів; підготовка кваліфікованих кадрів на базі установ. Аналіз діяльності вищевказаних установ показав тенденцію зросту наукових досліджень в інформаційній галузі, а отже і зміцнення її наукової бази.
|
|
|
ЛІТЕРАТУРА
1. Бесчастний В. М. Розвиток інформаційного суспільства як позитивний чинник впливу на якість управління вітчизняною освітою / В. М. Бесчастний // Проблеми освіти. – 2007. – № 3. – С. 4–9.
2. Офіційний веб-сайт Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http:// www.mon.gov.ua.
3. Офіційний веб-сайт Українського інституту науково-технічної та економічної інформації [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.uintei. kiev.ua/main.php.
УДК 069(477)(043) Т.І. Ємець
/м. Маріуполь/
МУЗЕЇ УКРАЇНИ ЯК ОСЕРЕДКИ ЗБЕРЕЖЕННЯ, ВИВЧЕННЯ ТА ПОПУЛЯРІЗАЦІЇ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ
|
|
|
Музеї – це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини [2, 3].
Історично так склалося, що виникнення музеїв пов'язано з так званою «суспільною музейною потребою», яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства.
За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві, на громадських засадах, тощо.
Діяльність музеїв в Україні регулюється законодавством. Конституція України гарантує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становить культурну цінність. [1, ст. 54]. У 1995 році прийнятий Закон України «Про музеї та музейну справу».
Станом на 01.01.2011 року кількість державних музеїв України, за даними Міністерства культури і туризму, — 400 державних музеїв.
Мережа музеїв в Україні будується на основі усталеної в українському музеєзнавстві наукової класифікації. Музеї розрізняють за типами і профілями. Тип музею визначається його суспільним призначенням, метою діяльності. Існують три типи музеїв: науково-освітні, масові, публічні. Вони відкриті для широкого кола громадян та гостей України, їх у нашій країні більшість.
Музейний фонд України складає 14977 одиниць збереження.
Музейний фонд України є національним багатством України, невід'ємною складовою частиною культурної спадщини України, яка охороняється законом. Положення про Музейний фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Формування Музейного фонду України здійснюється згідно з чинним законодавством шляхом:
1. Придбання пам'яток Міністерством культури і мистецтв України, іншими центральними органами виконавчої влади, їх органами на місцях, органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів і музеів за рахунок власних коштів.
2. Передачі музеям у встановленому порядку пам'яток, виявлених під час археологічних, етнографічних, науково-природничих та інших експедицій, будівельних, ремонтних або реставраційних робіт, у тому числі з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та скарбів.
3. Безкоштовної передачі музеям пам'яток підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
4. Передачі музеям пам'яток, конфіскованих згідно з чинним законодавством.
5. Повернення в Україну розшуканих пам'яток, які були незаконно вивезені.
6. Передачі пам'яток, вилучених на митниці.
7. Поповнення музейних зібрань іншими способами, що не суперечать чинному законодавству [2, ст. 18].
Профіль музея визначається основним змістом його фондів і зв'язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва. Нині в Україні є музеї таких профілів: історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі (художні), меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, поділятися на види і підвиди.
Складовою частиною мережі державних музеїв України є Маріупольський краєзнавчий музей, підпорядкований управлінню культури та туризму міськвиконкому. Він має наступні відділи: фондів, експозиційний (природи, історії дорадянського періоду, історії радянського періоду, історії сучасної України), науково-освітньої і виставкової роботи, наукову бібліотеку. Сьогодні у фондах музею зберігається понад 55 тис. оригінальних експонатів.
На правах філіалів музею діють: Музей історії та етнографії греків Приазов’я, Музей народного побуту, Художній музей ім. А. Куінджи.
У Маріуполі існує розгалужена мережа музеїв на громадських засадах. Вони діють на промислових підприємствах в установах, навчальних закладах. Їх загальна кількість складає 37. Великою популярністю користується Музей історії ВАТ «Комбінат ім. Ілліча», ВАТ «Металургійний комбінат Азовсталь», ВАТ «Азовмаш» та інші.
Разом з тим, музеї повинні не тільки зберігати, вивчати та вести облік колекцій, довірених їм державою, а й демонструвати їх відвідувачам. Великий обсяг музейної iнформацiї неможливо швидко та якісно опрацювати без застосування сучасних інформаційних технологій у т. ч. інформаційно-пошукові системи (в центральних музеях Україні успішно діють ІПС «Мислене древо» та «Каміс»), програмних електронно-обчислювальних машин ПЕОМ [3, с.113]. На жаль, переважна більшість державних музеїв України з фінансових причин позбавлена можливості доступу до сучасних інформаційних технологій. Потребує вдосконалення програмне забезпечення і в Маріупольському краєзнавчому музеї.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України: офіц.текст: прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року із змінами, внесеними законом Українивід 08 грудня 2004 р. : станом на 01 січня 2006 року. – К. : Мін-во Юстиції України, 2006. – 124 с.
2. Про музеї та музейну справу: закон України із змінами, внесеними згідно із Законом № 250/95-ВР від 29.06.95 // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 5. – 78 с.
3. Ємець Т. Автоматизовані інформаційно-пошукові системи в музейних установах України / Т. Ємець // Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених і студентів. – Маріуполь, 2010. – С. 113
УДК 519.876.5 К. О. Журавльова
/м. Маріуполь/
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 221; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!