Тема 3: Теоретичні основи міжнародної торговельної політики.

СОТ і міжнародна торговельна політика

 

Основні види та принципи міжнародної торговельної політики

 

Сферою, на якій найпомітніше позначається МЕП, є міжнародна торговельна політика.

Торговельна політика — відносно самостійний напрям бюджет­но-податкової політики уряду, пов'язаний з державним регулю­ванням обсягів зовнішньої торгівлі з допомогою податків, субси­дій та прямих обмежень на експорт та імпорт.

У сучасних теоретичних дослідженнях, у діяльності провідних міжнародних організацій (СОТ, ЮНКТАД та ін.) послідовно обстоюється політика вільної торгів­лі, оскільки торговельні обмеження забезпечують тим­часовий ефект. У тривалій перспективі лише вільна торгівля сприяє раціональному розміщенню та ефек­тивному використанню економічних ресурсів.

Свобода торгівлі (вільна торгівля) — мінімальне державне втру­чання у сферу зовнішньої торгівлі засобами й інструментами, за­кріпленими чинними міжнародними та національними інституційними та законодавчими нормами.

У процесі лібералізації зовнішньої торгівлі розши­рюється свобода економічних дій, знімаються обмежен­ня на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для націо­нальних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), а також спрощується доступ на внутрішній ринок нерезидентів.

Переваги вільної торгівлі обґрунтував теоретично ще А. Сміт та його послідовники та підтвердила практика останніх століть, коли темпи розвитку світової торгівлі були вищими, ніж темпи розвитку світового ВВП. Дове­дено, що протекціонізм, на відміну від вільної торгівлі, стримує економічне зростання та не сприяє підвищенню добробуту. У довгостроковому плані протекціонізм нега­тивно впливає на зайнятість, погіршує стан платіжного балансу, підриває основи міжнародної економічної спів­праці, може призводити до торговельних воєн.

Однак у дійсності на шляху вільної торгівлі існує чимало бар'єрів, які використовуються як інструменти торговельної політики — тарифи, квоти, ліцензії, доб­ровільні обмеження експорту тощо. Американський економіст          Я. Бхагваті називає такі основні виклики щодо вільної торгівлі на межі XX—XXI ст.:

— умови торгівлі розвинутих країн з країнами, що розвиваються, призводять до скорочення доходів робіт­ників Півночі;

— економічні, торговельні відносини Північ-Південь загострюють проблему безробіття в розвинутих країнах;

— прихильники протекціонізму звертають увагу на умови «справедливої торгівлі» (fair trade) як на не­обхідну передумову вільної торгівлі.

Ці та інші проблеми і виклики, не означають, на дум­ку Я. Бхагваті, заперечення принципових положень віль­ної торгівлі, яка залишається провідною парадигмою міжнародних економічних і торговельних відносин.

Міжнародна торговельна політика охоплює щонай­менше три основні рівні:

державний,

регіональний та

глобальний.

Суть полягає у створенні сприятливих умов для розвитку торгівлі між різноманітними актора­ми на принципах, вироблених світовим співтовари­ством.

Зокрема, розрізняють тактичну та стратегічну торговельну політику.

Тактична (пасивна) торговельна політика спрямована на усунення монопольної ренти іноземного імпортера з допомогою різноманітних захисних інструментів.

Стратегічна (активна) торго­вельна політика передбачає запровадження низки заходів та інструментів з метою повернення ренти в кра­їну.

При цьому держава впливає на конкурентну пози­цію вітчизняного підприємства шляхом стимулювання експорту прямими та непрямими методами. Серед пря­мих методів найчастіше застосовують експортні субси­дії, сума яких не повинна перевищувати прибуток під­приємства. Непрямими методами стимулювання екс­порту є субсидування НДДКР, що зумовлює не лише прямий вплив на відповідні галузі чи виробництва, а й на суміжні сектори. Однак наявні розрахунки та оцінки вказують на неоднозначний, суперечливий вплив стра­тегічної торговельної політики на національне вироб­ництво та розподіл ресурсів. Унаслідок підтримки пев­них напрямів виробництва порушується вільна конку­ренція як на національному, так і на міжнародному рівні, що спричинює неефективний розподіл ресурсів у обох економічних середовищах.

У економічній літературі оперують також терміном «комплексна торговельна політика». Йдеться про тари­фи та інші ендогенні економічні змінні та міжнародну дискримінацію, або про ендогенну та дискримінаційну торговельну політику.

Ендогенна торговельна політика означає контин­гентний захист, згідно з яким обмеження запроваджу­ються відповідно до правил, що ґрунтуються на ендо­генних економічних змінних. Тарифний захист зазви­чай зводиться до визначення тарифу як функції від обсягу торгівлі. У макроекономічному вимірі ендоген­ний тариф є рівноважним тарифом, пов'язаним з обся­гом торгівлі, цінами і добробутом, що постають одночас­но функцією політичних параметрів, залежних від еко­номічних детермінант.

Дискримінаційна торговельна політика ґрунтується на використанні цінових інструментів регулювання тор­гівлі (демпінг, добровільні обмеження експорту тощо). У обох випадках широко використовують такі поняття, як індекс скорочення торгівлі (ІСТ) та коефіцієнт торго­вельної утилізації (КТУ). Натепер у міжнародній торгів­лі, як і кілька століть тому, діють два основні принципи: вільна торгівля та протекціонізм.

Співвідношення між ними було і залишається основою міжнародної торго­вельної політики. Однак розвиток світової торгівлі після Другої світової війни відбувався під лозунгом лібералізації на двосторонній, багатосторонній (надна­ціональній) та глобальній основі (табл. 1).

Двостороння лібералізація міжнародної торгівлі означає надання країнами одна одній торговельних пре­ференцій з метою зниження кількості та рівня обме­жень на здійснення експортно-імпортних операцій.

Таблиця 1

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 419; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!