Нетарифні важелі впливу на зовнішню торгівлю
Поряд із тарифними методами в міжнародній торгівлі широко використовуються нетарифні методи регулювання.
Нетарифні заходи (обмеження) — будь-які розпорядження центральних та місцевих влад включно з методами реалізації законів, постанов та інших нормативних актів (крім митно-тарифних заходів), які впливають на експорт та імпорт товарів, обсяг, товарну структуру зовнішньої торгівлі, ціни та конкурентоспроможність товарів, створюючи жорсткіші умови для товарів іноземного походження порівняно з товарами національного виробництва.
Нетарифним методам регулювання зовнішньої торгівлі притаманна низка особливостей порівняно з тарифними:
запроваджуються як додаткові важелі впливу на зовнішню торгівлю, режим якої визначається митно-тарифною політикою;
не мають універсального характеру в контексті гомогенної економічної та інституційної основи;
їх вплив на експортно-імпортні позиції країни, національне виробництво та добробут значно складніше визначити кількісно;
ці особливості створюють передумови для прийняття економічно та науково необгрунтованих рішень в галузі торговельної політики, до суб'єктивізму та зловживань, що в підсумку завдає шкоди і національним економікам, і світовій економіці загалом.
Нетарифне регулювання зовнішньої торгівлі — комплекс заходів, що діють відносно ввозу і вивозу окремих товарів. У практиці міжнародної торгівлі ці заходи одержали узагальнену назву "нетарифні обмеження". їх можна визначити як рішення центральних органів державного управління, що включають методи реалізації відповідних законів, постанов та інших нормативних актів (крім заходів митно-тарифного характеру). Нетарифні обмеження впливають на експорт та імпорт товарів, обсяг, товарну структуру зовнішньої торгівлі, ціни і конкурентоспроможність товарів, регламентуючи переміщення через митний кордон товарів вітчизняного виробництва при експорті та товарів іноземного походження при імпорті, включаючи різний режим для товарів із різних країн.
|
|
|
Хоча митні тарифи залишаються важливим інструментом зовнішньоторговельної політики, їх роль за останні десятиліття помітно послабилась.
У післявоєнний період у ході багаторічних переговорів у рамках ГАТТ було досягнуте істотне зниження тарифних бар'єрів: середньозважений рівень імпортних митних тарифів у промислово розвинених країнах знизився з 40—50 % наприкінці 40-х років до 4—5 % у 90-х роках XX ст., а в результаті реалізації угод Уругвайського раунду переговорів ГАТТ він повинен скласти 3,8 %. Проте ступінь впливу держави на міжнародну торгівлю за ці роки фактично навіть зріс у результаті значного розширення форм і методів нетарифних торговельних обмежень.
|
|
|
Протягом 40—60-х років XX ст. була встановлена система правил і процедур, яка через міжнародні механізми впливала на міжнародні відносини і національні економічні політики. Незважаючи на загальний прогрес, вагомі сектори зовнішньої торгівлі залишалися поза процесом лібералізації (послуги, сільське господарство, текстиль), тривав процес розмежування окремих груп країн, пов'язаний з утворенням економічних блоків. Загальні масштаби застосування нетарифних заходів розвиненими країнами протягом 60—80-х років XX ст. збільшились майже вдвічі.
Наступний етап належить до 70—90-х років XX ст., коли економіки промислово розвинених країн пережили глибокі циклічні та структурні кризи, зростання інфляції. Не відмовляючись від курсу лібералізації зовнішньоекономічних відносин, вони автономно вводили системи прихованих засобів захисту внутрішнього ринку від негативних наслідків стихійних процесів у світогосподарській сфері. Знижені в минулі періоди митні збори, кількісні торговельні обмеження доповнилися численними бар'єрами у вигляді технічних, екологічних та інших норм і стандартів, приписів, нав'язуванні партнерам "добровільних" обмежень експорту. Такі заходи охоплювали 17 % імпорту з інших західних країн, 20 % — із країн, що розвиваються, і 30,4 % — із східноєвропейських країн. їх використання пов'язано з тим, що застосування традиційних форм протекціонізму — митних тарифів, квот, валютних обмежень — обмежується угодами, підписаними в рамках ГАТТ/СОТ, МВФ та інших міжнародних організацій.
|
|
|
Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі належать до нетарифних обмежень. Особливо активно нетарифні засоби регулювання торгівлі використовують промислово розвинені країни, на які припадає 70 % загального обсягу світової торгівлі, де з допомогою нетарифних заходів регулюється до 20 % обсягу імпорту. Але, до речі, у регулюванні обмінів окремими групами товарів нетарифні заходи посідають вирішальні позиції: у промислово розвинених країнах — близько 60 % ввезення одягу, 50 % — чорних металів, 40 % — продовольства, тканин, прядива, 20 % — взуття.
Причому кількість застосовуваних нетарифних заходів постійно зростає. Будучи менш відкритими, ніж митні тарифи, нетарифні бар'єри дають більше можливостей для довільних дій урядів і посилюють невизначеність у міжнародній торгівлі. У зв'язку з цим одним із найважливіших завдань, які стоять перед СОТ, є поступове скасування кількісних обмежень чи так звана тарифікація (заміна кількісних обмежень митними тарифами, які забезпечують еквівалентний рівень захисту).
|
|
|
Варто зазначити, що в Секретаріаті ГАТТ/COT уже тривалий час ведеться робота щодо встановлення переліку нетарифних бар'єрів. Ще на стадії підготовки до Токійського раунду переговорів Секретаріат підготував і поширив серед країн-учасниць перелік нетарифних бар'єрів, який містить детальні відомості про нетарифні обмеження. У 1983 р. рішенням міністерської сесії ГАТТ було створено групу щодо нетарифних обмежень, яка підготувала відповідні рекомендації до Уругвайського раунду. Нині рішення щодо багатьох видів нетарифних бар'єрів — предмет багатосторонніх переговорів, деякі з них можна вважати так званою сірою зоною, яка не регулюється жодними угодами. Усе це створює серйозні проблеми для експортерів.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 415; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!