Девід Рікардо: теорія порівняльних переваг

У 1817 р. Девід Рікардо опублікував свою працю "Принципи політичної економії та оподаткування", де обґрунтував теорію порівняльних переваг, яка й до теперішнього часу залишається однією з найважливіших та незапереч­них законів економіки з численними практичними застосуваннями.

Згідно з принципом, чи законом, порівняльних переваг навіть якщо економіка однієї країни менш ефективна за економіку іншої країни у вироб­ництві обох товарів, то все одно існує основа для взаємовигідної торгівлі. Перша країна повинна спеціалізуватися на виробництві та експорті тих то­варів, виробництво яких менш неефективне (absolute dlsadvantuges are smaller), тобто таких, які мають порівняльні переваги, а також імпортувати ті товари, виробництво яких найнеефективніше, тобто таких, при виробництві яких країна має порівняльні недоліки.

Для розуміння такого твердження розглянемо дані, наведені у табл. 2. Вони відрізняються від даних табл. 2 лише тим, що Англія виробляє лише 2 ярди тканини замість 5 ярдів за 1 люд.-год. Таким чином, Англія має абсо­лютні недоліки порівняно зі США при виробництві обох товарів.

Таблиця 2. Порівняльні переваги

Товар	СІЛА	Англія
Пшениця, бушелів/люд.-год	6	1
Тканина, ярдів/люд.-год	4	2

 

Водночас оскільки продуктивність праці в Англії при виробництві тка­нин лише вдвічі менша порівняно зі США, а при виробництві пшениці про­дуктивність менша в 6 разів, то Англія має порівняльні переваги у вироб­ництві тканин. З іншого боку, США мають абсолютні переваги при вироб­ництві як пшениці, так і тканин, але, оскільки абсолютні переваги більші при виробництві пшениці (6:1) порівняно з виробництвом тканин (4:2, то США мають порівняльні переваги при виробництві першого товару. Таким чином, якщо абсолютні переваги США більші у виробництві пшениці, то вона має порівняльні переваги саме у цьому виді виробництва. Якщо абсолютні недо­ліки Англії менші при виробництві тканин, то вона має порівняльні переваги при виробництві тканин. Згідно з принципом порівняльних переваг обидві країни будуть мати виграш від торгівлі, якщо США буде спеціалізуватися на виробництві пшениці, експортувати її частину й імпортувати тканини з Англії, яка буде спеціалізуватися саме на виробництві цього товару.

Зауважимо, що при двократній економіці країни, які виробляють лише два товари, при визначенні порівняльних переваг однієї країни у виробництві конкретного товару, інша країна повинна мати порівняльні переваги при виробництві іншого товару.

Для того, щоб довести принцип порівняльних переваг, нам необхідно про­демонструвати, яким чином США та Англія зможуть отримати виграш від спеціалізації виробництва, експорту тих товарів, при виробництві яких краї­на має порівняльні переваги.

Для початку ми визначимо, що США будуть індиферентними до торгівлі, якщо зможуть отримати лише 4Т від Англії в обмін на 6П, оскільки саме такий обсяг тканин США можуть отримати при використанні внутрішніх ресурсів (табл. 1). Очевидно, що США не будуть вступати у торговельні відносини, якщо вони будуть отримувати менше 4Т в обмін на 6П. Аналогіч­но, Англія буде індиферентною до торгівлі, якщо вона повинна буде віддавати 2Т, щоб отримати лише 1П, і не буде торгувати, якщо буде змушена експорту­вати більше ніж 2Т, щоб отримати 1П.

Припустимо, що США зможуть імпортувати з Англії 6Т в обмін на 6П. Таким чином, США отримають виграш у розмірі 2Т (або 0,5 люд.-год), оскіль­ки при власному рівні виробництва вони можуть отримати лише 4Т за 6П. Для того, щоб отримати відомості про виграш від торгівлі Англії, припустимо, що вона зможе отримати 6П зі США, якщо експортуватиме 6Т. Для вироб­ництва 6П Англія потребує 6 люд.-год, за цей же час вона може виробити 12Т, і 6Т обміняти на 6П зі США. Таким чином, виграш Англії становитиме 6Т (або буде заощаджено 3 люд.-год).

Ми можемо переконати себе, навіть розглянувши простий приклад з по­всякденного життя. Припустимо, що викладач кафедри міжнародної економіки друкує вдвічі швидше, ніж його студент. Таким чином, викладач має абсо­лютні переваги як щодо знань зі спеціальності, так і щодо якості друку. Але оскільки студент не може викладати в університеті без отримання відповід­ного диплома та необхідного обсягу знань, то викладач має більші порівняльні переваги у викладанні, а студент має порівняльні переваги у друкуванні.

Повернемося до нашого прикладу щодо США та Англії. Ми вже перекона­лися, що обидві країни будуть мати виграш при обміні 6П на 6Т, але таке співвідношення не буде відповідати взаємовигідній торгівлі. Зрозуміло, що США будуть зацікавлені у торгівлі, якщо вони зможуть отримувати більше ніж 4Т в обмін на 6П. З іншого боку» в Англії 6П Ы 12Т, тобто Англія може обмінювати будь-яку кількість тканини, менше ніж 12 ярдів, за 6 бушелів пшениці. Таким чином, взаємовигідна торгівля буде мати місце при дотриманні нерівності:

4T < 6П < 12Т.

Різниця у 8Т (між 12Т та 4Т) є загальним виграшем від торгівлі, який має бути поділений між двома країнами при продажу 6П. У нашому прикладі США при обміні 6П на 6Т отримує виграш у розмірі 2Т, а Англія при цій угоді отримує виграш 6Т, що в сумі становить 8Т. У міру наближення співвідно­шення торгівлі до 4Т = 6П все менша частина виграшу буде надходити на користь США і тим більший виграш від торгівлі буде отримувати Англія. Якщо за угодою США зможуть обміняти 6П на ЮТ, то їх виграш становити­ме 6Т, а виграш Англії — 2Т. Реальне співвідношення, за яким буде розподі­лятися виграш від торгівлі, визначатиметься співвідношенням попиту та пропозиції. Незважаючи на те, що виграш від торгівлі ми визначали в ярдах тканини, він також може бути обчислений у бушелях пшениці або навіть в обох одиницях виміру, що є більш реальним.

Проте існує один, хоча і не дуже поширений, виняток з принципу порівняль­них переваг. Він виникає, коли абсолютні недоліки однієї країни порівняно з іншою країною є однаковими для обох товарів. Наприклад, якщо в Англії замість 1П зможуть виробляти ЗП за 1 люд.-год, то ефективність виробництва в цій країні буде вдвічі нижчою в обох галузях. Тобто ні США, ні Англія не будуть мати порівняльних переваг одна над одною і, як наслідок, взаємовигідна торгів­ля буде відсутня. Як ми вже визначили, США будуть зацікавлені в торгівлі, якщо зможуть обміняти 6П більше ніж на 4Т, але Англія не погодиться на такі умови, оскільки остання зможе виробити 6П чи 4Т за 2 люд.-год. Зрозуміло, що за таких умов буде відсутня основа для взаємовигідної торгівлі.

Незважаючи на таке зауваження, подібна ситуація виникає надзвичайно рідко, що не вносить істотних обмежень на застосування принципу порівняль­них переваг. Більше того, торговельні перешкоди, зокрема транспортні витра­ти, можуть перешкоджати міжнародній торгівлі, навіть якщо існують по­рівняльні переваги. На даному етапі ми не враховуємо таких природних чи штучних (мита, квоти, та ін.) торговельних бар'єрів.

Такий факт буде вимагати деякої зміни у принципі порівняльних пере­ваг: навіть якщо одна країна матиме абсолютні переваги над іншою у вироб­ництві обох товарів, то все одно існує підґрунтя для взаємовигідної торгівлі, за винятком, коли абсолютні недоліки однієї країни порівняно з іншою пере­бувають у однаковій пропорції щодо обох товарів.

Разом з урахуванням принципу порівняльних переваг виникає питання, яким чином Англія буде експортувати товари до США, якщо виробництво обох то­варів у ній не ефективне. Відповідь полягатиме у тому, що заробітна плата в Англії буде значно нижчою, ніж у США, що зробить ціну тканин в Англії (товар, при виробництві якого вона має порівняльні переваги) нижчою, ніж у США, а ціну пшениці меншою у США, коли ціни обох товарів виражені у національних одиницях двох країн. Розглянемо механізм дії кожного принципа.

Припустимо, що заробітна плата в США становитиме 6 дол./год. Оскільки за годину американський працівник може виробити б бушелів пшениці, то вартість одного бушеля буде становити Рп = 1 дол., а вартість одного ярда тканини — Рт = 1,5 дол. (6 дол./4Т). Припустимо, що погодинна заробітна плата в Англії становить 1 фунт стерлінгів. Відповідно ціна одного бушеля пшениці становитиме Рп = 1 ф. ст., а вартість одного ярду тканини — Рт = 0,5 ф. ст. Якщо обмінний курс між доларом та фунтом стерлінгів буде ста­новити 1 ф. ст. = 2 дол., то ціна в Англії пшениці Рп = 1 ф. ст. = 2 дол., а тканини Рт = 0,5 ф. ст. = 1 дол. В табл. 3 наведені ціни одного бушеля пшениці та одного ярда тканини в Англії та США, якщо обмінний курс ста­новить 1 ф. ст. = 2 дол.

Таблиця 3. Ціни пшениці і тканини в США та Англії в доларах (обмінний курс 1 ф. ст. = 2 дол.)

Назва товару	США	Англія
Ціна бушеля пшениці	1	2
Ціна ярда тканини	1,5	1

 

З табл. 3 видно, що ціна 1 бушеля пшениці у США менша, ніж в Англії, а ціна 1 ярда тканини менша в Англії, ніж у СІЛА, якщо ціни виражені в доларах. Такі самі результати ми отримаємо, якщо виразимо ціни у фунтах стерлінгів.

Зрозуміло, що у випадку, коли ціна пшениці менша в США, ніж в Англії, то вигідно купувати пшеницю в США і продавати в Англії, а тканину, придбавши в Англії, продавати у США. Незважаючи на те, що продуктивність праці в Англії вдвічі менша, ніж у США, англійський робітник отримує третину заробіт­ної платні, яку отримує американський робітник (1 ф. ст. = 2 дол. замість 6 дол.). Іншими словами, неефективність праці в Англії порівняно зі США ком­пенсується більшою мірою за рахунок низької заробітної плати в цій країні, що робить ціну тканини меншою і дозволяє експортувати її до США. Це буде справедливим, доки рівень заробітної плати в Англії знаходитиметься між 1/6 та 1/2 рівня заробітної плати у США (буде відповідати різниці у продуктив­ності при виробництві пшениці та тканини у двох країнах).

Якщо валютний курс між доларом та фунтом стерлінгів буде становити 1 ф. ст. = 1 дол. (тобто заробітна плата в Англії становитиме 1/6 заробітної плати США), ціна пшениці в Англії буде дорівнювати Рп - 1 ф. ст. = 1 дол. Оскільки ця ціна відповідатиме ціні, яка склалася в США (табл. 2), то США не будуть мати причин для експорту цього товару до Англії. Відповідно вартість 1 ярда тканини в Англії за таких умов Рт=0,5ф. ст. = 0,5 дол., отже, Англія експортуватиме цей товар до США навіть у більших обсягах. Торгівля між двома країнами буде незбалансованою на користь Англії, що буде спонукати підвищення обмінного курсу.

З іншого боку, якщо валютний курс становить 1 ф. ст. = 3 дол., тобто рівень заробітної плати в Англії дорівнює 1/2 рівня заробітної плати у США, то ціна тканини в Англії становитиме Рт = 0,5 ф. ст. = 1,5 дол., що буде дорівнювати ціні даного товару у США. Тобто Англія не буде експортувати товари до США, торгівля буде незбалансованою на користь останньої, що викличе не­обхідність зниження валютного курсу. Валютний курс буде встановлений на тому рівні, який дасть змогу збалансувати міжнародну торгівлю.

Зауважимо, що думка про необхідність захисту високої заробітної плати та рівня життя населення у США від дешевої англійської робочої сили є загалом хибною, як неправдивою є теза про те, що робітники Англії потребу­ють захисту від більш ефективної праці у США.

У своїй моделі Д. Рікардо робить такі основні припущення:

1) розгляда­ються лише дві країни та два товари;

2) існує вільна торгівля;

3) вільний перелив трудових ресурсів існує між галузями в межах країни та відсутній між економіками двох країн;

4) витрати виробництва є незмінними;

5) транс­портні витрати відсутні;

6) незмінна технологія;

7) концепція порівняльних переваг пояснюється з точки зору трудової теорії вартості.

Якщо шість перших припущень належать до таких, які можуть бути прий­нятими, то сьоме припущення є таким, яке не може достатньо повно пояснити принцип порівняльних переваг.

Згідно з трудовою теорією вартості ціна товару залежить лише від того, яка кількість праці витрачається на його виробництво. Це припущення пе­редбачає, що:

1) праця є лише єдиним фактором виробництва, або праця використовується у визначеній пропорції при виробництві всіх товарів; та

2) праця розглядається як гомогенний фактор.

Оскільки жодне з цих при­пущень не відповідає дійсності, ми не можемо застосувати трудову теорію вартості для пояснення порівняльних переваг.

Зокрема праця не є єдиним фактором виробництва і не використовується при виробництві у визначеній пропорції. Більше того, при виробництві окре­мих товарів необхідно більше капіталу, ніж праці (наприклад, у виробництві сталі) порівняно з виробництвом інших товарів (наприклад, у легкій промис­ловості). Крім того, зазвичай існує можливість субституції факторів вироб­ництва, а праця не є гомогенним фактором, але залежить від рівня освіти, продуктивності, заробітної плати. Ми повинні припустити існування різних рівнів продуктивності, і саме на таких умовах проведено емпіричний аналіз теорії Рікардо. Порівняльні переваги не обов'язково повинні пояснюватися на основі трудової теорії вартості, але можна використати теорію альтерна­тивних витрат.

Лише у 1936 р. Г. Харбелер пояснив міжнародну торгівлю на основі тео­рії альтернативних витрат. У цій формі принцип порівняльних переваг відо­мий як принцип порівняльних витрат.

Згідно з теорією альтернативних витрат витратами на виробництво одного товару є кількість іншого товару, від виробництва якого необхідно відмовити­ся, щоб використати вивільнені ресурси на виробництво додаткової одиниці першого товару. В даному випадку не робиться винятку для того, чи є праця єдиним фактором виробництва, чи є вона гомогенним фактором, крім того, ціна товару не буде визначатися лише вартістю робочої сили. Країна, яка має нижчі альтернативні витрати при виробництві конкретного товару, має по­рівняльні переваги саме у виробництві цього товару та порівняльні недоліки у виробництві іншого товару.

Наприклад, при відсутності торгівлі США повинні відмовитися від 2/3 ярда тканини, що вивільнить достатньо ресурсів для виробництва у країні додаткового бушеля пшениці, тобто альтернативні витрати бушеля пшениці ста­новлять дві третини ярда тканини. Якщо в Англії 1П = 2Т, тоді альтерна­тивні витрати пшениці, виражені у ярдах тканини, є нижчими у США, ніж в Англії, і перша країна повинна мати порівняльні переваги (у витратах) при виробництві пшениці. Англія в даній моделі матиме порівняльні переваги у виробництві тканини.

Відповідно до принципу порівняльних переваг США повинні спеціалізу­ватися на виробництві пшениці і експортувати її в обмін на тканину з Англії. Такого самого висновку ми дійшли і минулого разу, але при поясненні вико­ристовували трудову теорію вартості, а в даному випадку — теорію альтерна­тивних витрат.

Альтернативні витрати можна представити за допомогою кривої вироб­ничих можливостей. Крива виробничих можливостей відображає комбінацію двох товарів, які можуть вироблятися у країні при повному використанні наявних ресурсів за допомогою найкращої наявної технології. Нахил такої кривої є постійним і відображає альтернативні витрати: кількість одного то­вару, від виробництва якого необхідно відмовитися, щоб виробити одиницю іншого товару.

Постійні альтернативні витрати можуть бути у таких випадках:

1) ресурси чи фактори виробництва є досконалими субститутами, або ви­користовуються в однаковій пропорції при виробництві обох товарів;

2) кожний фактор є гомогенним, тобто всі його складові мають однакову якість.

У той час, як альтернативні витрати є постійними в конкретній країні, вони різні в різних країнах, що створює основу для торгівлі. Незважаючи на те, що припущення про постійні альтернативні витрати є нереальним, воно є зручним при переході до більш реалістичної моделі зростаючих витрат.

Саме різниця між відносними цінами товарів у двох країнах (представле­на кутом нахилу кривих виробничих можливостей) відображає порівняльні переваги кожної з них і є основою для взаємовигідної міжнародної торгівлі.

За відсутності торгівлі кожна країна буде споживати лише ту кількість обох товарів, яку зможе виробити за існуючих умов, тобто крива виробничих можливостей буде являти собою і криву споживання. Якщо ж обидві країни спеціалізуватимуться на виробництві одного товару, враховуючи порівняльні переваги, а інші будуть купувати за кордоном, то в такому випадку обидві країни опиняться на більш високому рівні споживання, ніж за відсутності торгівлі.

Для пояснення припустимо, що у випадку відсутності торгівлі краї­на А споживала 90 од. першого товару та 60 од. другого, країна Б споживала по 40 од. першого та другого товарів. При повній спеціалізації виробництва двома країнами, країна А буде виробляти 180 од. першого товару, а країна Б — 120 од. другого. Якщо країни А і Б погодяться обмінювати 70 од. першого товару на 70 од. другого, то обсяг споживання у країні А становитиме: 110 од. першого товару і 70 од. другого, споживання у країні Б буде відповідно 70 од. першого товару та 50 од. другого. Таким чином, виграш від торгівлі стано­вить: для країни А — 20 од. першого та 10 од. другого товару, для країни Б — 30 од. першого та 10 од. другого товару.

Збільшення споживання в обох країнах стало можливим через загальне збільшення виробництва. Так, за відсутності торгівлі "світова економіка" виробляла 130 од. першого товару (90 од. + 40 од., які вироблялися кожною країною) та 100 од. другого товару (60 од. + 40 од.). У випадку спеціалізації виробництва та міжнародної торгівлі загальне виробництво становитиме 180 од. першого товару та 120 од. другого товару. Загальний виграш, який стано­вить 50 од. першого та 20 од. другого товару розподіляється між країнами і відображає їхній виграш від торгівлі.

Порівняльні переваги галузі певної країни залежать не тільки від її про­дуктивності порівняно з аналогічною галуззю іншої країни, а й від відношен­ня національного рівня заробітної плати до іноземного. У свою чергу рівень заробітної плати залежить від продуктивності праці в одній галузі порівняно з іншою. Тобто, якщо продуктивність праці у певній галузі національної еко­номіки менша за продуктивність праці у цій же галузі в іноземній економіці, то рівень заробітної плати в національній економіці має бути нижчим за іноземний, якщо продуктивність праці в інших галузях національної еконо­міки нижча за продуктивність праці в решті іноземних галузей.

Таким чином, Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін вигідний для кожного. За допомогою хрестоматіного прикладу торгівлі сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три варіанти міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат та виробництво двох видів товарів між двома країнами у торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу у виробництві одного з видів товарів - тут торгівля можлива з урахуванням абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у виробництві одного з видів товарів - у цьому випадку обидві сторони зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 1260; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!