Теорії міжнародної торгівлі та генеза МЕП

 

Теорії міжнародної торгівлі

Погляди на торгівлю меркантелістів

Економіка як наука оформилася лише після публікації Адамом Смітом у 1776 р. "Багатства народів". Проте дослідження міжнародної торгівлі про­водилися і задовго до оприлюднення цієї праці, в таких країнах як Англія, Іспанія, Франція, Португалія та Нідерланди у міру того, як розвивалися ці держави. В ті часи групи бізнесменів (купці, банкіри, урядовці, навіть філосо­фи) друкували есе та дослідження з міжнародної торгівлі, що відображали їхні економічні погляди і отримали назву меркантилізм.

Першою систематизованою теорією міжна­родної торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має кон­кретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно.

Меркантилісти дотриму­валися тієї точки зору, що нація стає заможнішою та могутнішою, коли екс­портує більше, ніж імпортує. Надлишок зовнішньої торгівлі, який утворюєть­ся, буде залишатися у країні у вигляді дорогоцінних металів, зокрема золота та срібла. Чим більшими запасами золота та срібла володіє країна, тим багат­шою і потужнішою вона вважається. Уряд повинен вживати всіх заходів щодо стимулювання експорту та обмеження імпорту (зокрема обмеження імпорту товарів розкоші). Оскільки всі країни не можуть одночасно мати позитивне торговельне сальдо, і обсяги золота та срібла в кожний період часу є обмеженими, то виграш від торгівлі однієї країни завжди відбувається за рахунок іншої.

Меркантилісти захищали економічний націоналізм, вважаю­чи, що національні інтереси різних країн перебувають у конфлікті. На відміну від меркантилістів, які визначали багатство країни через запаси дорогоцін­них металів, зараз ми визначаємо багатство країни через наявні людські ре­сурси, штучні та природні ресурси для виробництва товарів та послуг. Чим більші обсяги доступних ресурсів, тим більший потік товарів та послуг для задоволення потреб споживачів і тим вищий рівень життя у країні.

При детальному аналізі ми можемо знайти глибші причини, які спонука­ли меркантилістів акумулювати дорогоцінні метали у великій кількості. Нам слід пам'ятати, що основною метою дослідження меркантилістів було поси­лення потужності та влади власної країни. Більша кількість золота давала змогу правителям утримувати більшу армію та флот, що дозволяло їм завойо­вувати більше колоній. Крім того, чим більше золота, тобто грошей, перебу­вало в обігу, тим вищою була ділова активність у країні. Стимулюючи екс­порт та обмежуючи імпорт, уряд заохочуватиме збільшення національного виробництва та зайнятості.

У будь-якому випадку меркантилісти захищали прямий державний кон­троль за всіма видами економічної діяльності та економічний націоналізм, оскільки вважали, що виграш однієї країни може бути досягнутий лише за рахунок іншої держави (тобто, торгівля є грою з нульовою сумою).

Таким чином, теорія меркантелізму базувалася на двох положеннях:

— багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом;

— для зростання добробуту свого населення держава повинна більше експортувати, ніж імпортувати, і в цьому випадку вона одержить вартість активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що надходить із країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна дер­жавна монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту і надання субсидій більшій частині експортних виробництв.

Термінологія часів меркантилістської епохи збереглася і донині: термін "активний торговий баланс" (favourable balance of trade), наприк­лад, все ще використовується для позначення того, що країна експор­тує більше, ніж імпортує; "пасивний торговий баланс" (unfavourable balance of trade) вказує на дефіцит останнього. Багато хто ці терміни вживає, по суті, неправильно: наприклад, слово "активний" (сприят­ливий) означає вигоду, а "пасивний" (несприятливий) вказує на збитки. В дійсності не обов'язково мати активне сальдо торгового балансу, як не обов'язково збитковим є його дефіцит. Якщо країна має активне сальдо або активний торговий баланс протягом певного періоду, вона одержує товари і послуги за меншу вартість, ніж вивозить за свої межі. У період меркантилізму різниця відшкодовувалася за рахунок переказу золота, а сьогодні вона компенсується наданням кредиту країні з дефі­цитним платіжним балансом. Якщо кредит не погашається повністю, то так званий активний торговий баланс може фактично бути невигідним для країни з активним сальдо.

Останнім часом термін "неомеркантилізм" (neomercantilizm) вживається щодо країн, які намагаються мати активний торговий баланс для досяг­нення певної соціальної або політичної мети. Наприклад, країна може до­кладати зусиль для досягнення повної зайнятості, виробляючи продукцію понад норму, яку диктує попит всередині країни і вивозячи надлишок за її межі. Або ж країна, можливо, намагається зберегти політичний вплив у якомусь регіоні, постачаючи туди більше товарів, ніж одержує звідти.

Міжнародна торгівля, яка ґрунтується на абсолютних перевагах: Адам Сміт

Вперше політика фритредер­ства була визначена А. Смітом при обгрунтуванні ним "теорії порівняль­них переваг". А. Сміт доводив, що "обмін сприятливий для кожної краї­ни; кожна країна знаходить у ньому абсолютну перевагу". Аналіз, здійсне­ний Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що слу­жить основою для усіх видів політики вільної торгівлі.

Адам Сміт почав з простої істини про те, що дві країни добровільно всту­пають у торговельні відносини, лише коли обидві виграють. Якщо якась із них не отримує нічого або навіть втрачає, вона просто не буде торгувати. Але яким чином виникає така взаємовигідна торгівля, і що є джерелом доходу від торгівлі?

А. Сміт вважав, що торгівля між двома країнами ґрунтується на абсо­лютних перевагах. Коли виробництво однієї країни є більш ефективним, ніж іншої, у виробництві конкретного товару (тобто має абсолютні переваги) і менш ефективним у виробництві іншого товару (має абсолютні недоліки), тоді обидві країни можуть вигравати від спеціалізації на виробництві товару на основі абсолютних переваг та обмінювати частину обсягу виробництва на інший товар, при виробництві якого країна має абсолютні недоліки. За раху­нок цього відбувається найефективніше використання ресурсів, а виробни­цтво обох товарів буде зростати. Таке збільшення виробництва обох товарів визначатиме виграш від спеціалізації виробництва, який буде поділений між двома країнами через торгівлю.

Наприклад, кліматичні умови України сприяють ефективному вирощу­ванню пшениці, але вирощування бананів є неефективним (потребує викори­стання парників). З іншого боку, вирощування бананів ефективне в Нікара­гуа, а вирощування пшениці — не ефективне. Таким чином, Україна має аб­солютні преваги порівняно з Нікарагуа у вирощуванні пшениці і має абсо­лютні недоліки у вирощуванні бананів. Протилежне твердження справедли­ве для Нікарагуа.

Отже, обидві країни будуть вигравати за умови, що кожна з них буде спеці­алізуватися на виробництві того товару, для якого вона має абсолютні пере­ваги, а потім вступати у торговельні відносини одна з одною. Україна буде спеціалізуватися на виробництві пшениці (тобто виробляти її більше, ніж потрібно для внутрішнього споживання) та обмінювати частину (надлишок) продукту на банани, які вирощуються в Нікарагуа. В результаті збільшиться споживання та виробництво як пшениці, так і бананів, і обидві країни будуть отримувати виграш від торгівлі.

У зв'язку з цим країна поводиться подібно до індивіда, який не нама­гається виробляти всі необхідні йому товари, а навпаки — виробляє саме ті товари, виробництво яких є більш ефективним, а потім обмінює частину та­ких товарів на інші необхідні продукти. Таким чином максимізується ви­робництво та добробут індивідів.

На відміну від меркантилістів, які вважали, що одна країна може виграти лише за рахунок іншої, і виступали за прямий державний контроль економіч­ної діяльності та торгівлі, А. Сміт (та інші економісти-класики) дотримувався думки, що всі країни будуть мати виграш від торгівлі. Він виступав за політику невтручання держави в економічне життя країни (laissez-faire). Вільна торгівля буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі. В політиці вільної торгівлі та невтручан­ня держави можливі лише окремі винятки - це галузі, які мають значення для безпеки країни або будуть потребувати захисту з боку держави.

У зв'язку з цим здається парадоксальним, що сьогодні більшість країн вживають багато обмежень щодо вільної міжнародної торгівлі. Торговельні обмеження незмінно розглядаються як засіб підвищення добробуту. Насправді торговельні обмеження підтримують ті галузі, які зазнають конкуренції від імпортерів, таким чином торговельні обмеження надають переваги обмеже­ному колу галузей за рахунок більшості (тих, які змушені платити більшу ціну за товари, що виробляються в країні).

Для кількісного прикладу, що пояснює механізм дії абсолютних переваг, використаємо торгівлю, що існує між двома країнами, США та Англією, та дві галузі — виробництво тканин (промисловість) та пшениці (сільське господар­ство). Також зауважимо, що теорія А. Сміта захищає інтереси власників фаб­рик, тобто промисловців (вони отримують можливості платити меншу заробітну плату через більш дешеві імпортні продукти харчування), шкодить інтере­сам власників землі в Англії (оскільки збільшується пропозиція імпортних продуктів харчування) і демонструє взаємозв'язки між соціальною напругою та розвитком нових економічних теорій.

Розглянемо кількісний приклад абсолютних переваг, який створить осно­ву для представлення більш складної теорії порівняльних переваг (табл. 1).

 

Таблиця 1. Абсолютні переваги

Товар	США	Англія
Пшениця, бушелів/люд.-год	6	1
Тканина, ярдів/люд.-год	4	5

У табл. 1 наведено дані про витрати праці на виробництво одного буше­ля пшениці в США та Англії. Так, за 1 год в США може бути вироблено 6 бу­шелів пшениці, а в Англії — лише 1 бушель, проте в Англії за 1 год може бути вироблено 5 ярдів тканини, а у США — лише 4 ярди. Таким чином, США є більш ефективними, або мають абсолютні переваги над Англією у виробництві пшениці, в той час як Англія є більш ефективною (має абсолютні переваги) порівняно зі США у виробництві тканин. При існуванні торгівлі США буде спеціалізуватися на виробництві пшениці і обмінювати її частину на англійську тканину. Протилежне твердження справедливе для Англії.

Якщо США обмінюють 6 бушелів пшениці (6П) на 6 ярдів британської тканини (6Т), то отримують 2Т, або зберігають 0,5 люд.-год, чи 30 хв робочого часу (якщо всередині країни США можуть обміняти 6П лише на 4Т). Анало­гічно виробництво 6П в Англії, які вона отримує від США, вимагає 6 люд.-год при місцевому виробництві. За той самий час в Англії може бути вироблено 30Т (6 год • 5 ярдів/люд.-год). Якщо Англія має можливість обміняти 6Т (що потребує трохи більше 1 люд.-год) на 6П зі США, вона отримає виграш у розмірі 24Т, або зекономить майже 5 люд.-год.

Той факт, що Англія отримує більший виграш, ніж США, не має суттєвого значення на даному етапі. Важливим є те, що обидві нації можуть отримува­ти виграш від спеціалізації виробництва та торгівлі. Далі ми розглянемо і співвідношення, яке буде визначати обмін товарів, а також тісно пов'язану з ним проблему — яким чином розподіляється виграш від торгівлі між країна­ми, що залучаються до торгівлі.

На сьогодні абсолютні переваги можуть пояснити лише невелику частину міжнародної торгівлі. Проте дана концепція домінувала аж до появи робіт Д. Рікардо та розробки ним теорії порівняльних переваг, яка більш адекват­но описує причини виникнення та напрями міжнародної торгівлі. Ми навіть можемо вважати абсолютні переваги частковим випадком більш загальної теорії порівняльних переваг.

Таким чином, викладена в роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з ви­тратами виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолют­ну перевагу. Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у вироб­ництві одного певного товару, а інша — другого, то кожна може спеціа­лізуватися у виробництві і торгівлі таким товаром, витрати виробницт­ва якого найменші.

Проте, продовжуючи ці міркування до кінця, можна дійти виснов­ку: якщо країна може знайти за кордоном усе, що потрібно, за меншу ціну і без обмежень, то в її інтересах одержувати за кордоном все. А чи робитиме щось вона сама для продажу? Ніщо цього не гарантує. Але яким чином вона розраховуватиметься за те, що купуватиме? Отже, теорія абсолютної переваги заводить у безвихідь.

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 385; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!