Сутність, принципи і структура МЕП
Міжнародна економічна політика є продовженням державної (національної) економічної політики в міжнародних відносинах, глобальному середовищі. Основними передумовами її виникнення (становлення) і розвитку стали формування світового товарного ринку на перетині XV—XVI століть, поглиблення та диверсифікація міжнародного поділу праці, спеціалізація окремих країн та регіонів (XVII—XVIII ст.), утворення цілісної системи світового господарства (кінець XIX ст.), транснаціоналізація та глобалізація економічних процесів (XX — початок XXI ст.).
У сучасних умовах посилилася тенденція до зростання економічної взаємозалежності країн на фоні помітної диференціації між ними у рівнях соціально-економічного розвитку, що зумовило необхідність пошуку шляхів та механізмів поєднання їхніх різновекторних інтересів засобами та інструментами міжнародної економічної політики. Ще однією важливою передумовою МЕП є вичерпання ресурсів традиційного індустріального розвитку, загострення конкуренції у цій сфері економічної діяльності, що вимагає узгодження позицій сторін відповідно до сучасних цивілізаційних цінностей, тобто не воєнними діями, як це відбувалося раніше, а на дипломатичній основі, шляхом переговорів в рамках міждержавних відносин, регіональних інтеграційних об'єднань чи міжнародних організацій.
Міжнародна економічна політика (МЕП) — політика національних держав, інших суб'єктів, зовнішньоекономічних відносин, що здійснюються в глобальному ієрархічному економічному середовищі.
|
|
Головними віхами МЕП на попередніх етапах були запровадження вільної торгівлі (XVIII ст.), насамперед на європейському континенті, та прийняття в міжнародних валютних відносинах золотого стандарту (XIX ст.), що значно прискорило розвиток міжнародних економічних контактів, сприяло формуванню цілісної, врівноваженої міжнародної економічної системи.
МЕП ґрунтується на трьох основних принципах:
свобода,
рівність та
взаємовигідний обмін,
що сформульовані в різноманітних міжнародних документах. Концентровано та найповніше ці принципи відображено у прийнятій у травні 1974 р. на Спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН «Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМЕП)» (резолюція 3201) та відповідній Програмі дій. У грудні 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Хартію економічних прав та обов'язків держав (резолюція 3281). І Декларація, і Хартія містять принципи, які мають управляти економічними відносинами між державами. Ці принципи становлять і основу міжнародної економічної політики, водночас не вичерпуючи її змісту та різноманітних форм прояву. Засадничі принципи МЕП суттєво доповнені іншими важливими документами, прийнятими в ООН, її економічними підрозділами, на засіданнях Групи 7(8), а потім Групи 20 найрозвинутіших та найвпливовіших держав світу. Окремі аспекти задекларованих принципів відображено в діяльності ГАТТ—СОТ, МВФ, Світового банку тощо. Реальна практика сучасних міжнародних економічних відносин засвідчує все ще існуючий величезний розрив між проголошеними принципами та їхнім втіленням у життя, що було і залишається нагальним завданням МЕП.
|
|
У нинішніх умовах у наукових та політичних колах все більше утверджується думка про необхідність створення глобальної регуляторної системи, яка б зважала на світові політико-економічні реалії та спиралася на теоретично і методологічно обґрунтовані концепції, що об'єктивно відтворюють суть і зміст світового господарства та міжнародних економічних відносин. Однією з провідних є гіпотеза гегемонії, відповідно до якої і стабільне функціонування світогосподарської системи, і здійснення оптимальної МЕП неможливе без ієрархічного (організаційного) елемента у вигляді однієї домінуючої держави чи малої групи країн. Цей висновок випливає з таких передумов:
|
|
— у глобальній регуляторній системі взаємодіє велика група держав, чим суттєво ускладнюється узгодження їхніх інтересів;
— чим більше країн залучено до системи МЕП, тим меншим є очікуваний внесок кожної з них у вирішення того чи іншого питання;
— створеній системі буде постійно загрожувати намагання окремих держав отримати переваги над іншими країнами внаслідок порушення правил (торговельні обмеження, маніпуляції з валютним курсом тощо).
Так само як і внутрішня економічна політика, МЕП має цілі різного часового проміжку:
короткострокові,
середньострокові та
довгострокові.
Короткострокові цілі спрямовані на досягнення певних результатів, пов'язаних з поточними ринковими умовами (стабілізація цін, виконання договірних зобов'язань, корекція експортно-імпортної політики з метою врегулювання проблем торговельного балансу тощо). Середньострокові цілі передбачають поліпшення макроекономічної ситуації в країні на основі економічного зростання (залучення іноземних інвестицій, поліпшення інвестиційного клімату, зміни в податковій системі, залучення зовнішніх кредитів, забезпечення стабільності національної валюти та ін.). Довгострокові цілі мають структурний вимір: зміна позиції країни в міжнародному поділі праці, трансформація структури виробництва і експорту внаслідок визначення профілю міжнародної спеціалізації, забезпечення сталої рівноваги платіжного балансу.
|
|
МЕП характеризується розгалуженою, ієрархічною інституційною структурою мега-, мета-, макро-, мезо- та мікрорівнів.
Мегарівень МЕП є глобальним за своєю суттю і охоплює діяльність Економічної і Соціальної ради ООН, інших її економічних підрозділів, Світової організації торгівлі (СОТ), МВФ і Світового банку, ЮНКТАД, Міжнародної організації праці (МОП), ЮНІДО та ін. На цьому рівні обговорюють та приймають рішення, що зачіпають усі без винятку країни світу та всі сфери економічної діяльності глобальних масштабів (цілі розвитку тисячоліття, торгівля, інвестиції, фінанси, банківська діяльність, зайнятість та міжнародна міграція робочої сили тощо). Незважаючи на глобальність програм, заходів та рішень, що приймаються на цьому рівні, вони переважно забезпечуються відповідними ресурсами, засобами, механізмами та інструментами реалізації.
Метарівень МЕП притаманний діяльності регіональних інтеграційних об'єднань, в межах яких залежно від досягнутої стадії інтеграційної взаємодії, координуються та узгоджуються або окремі сфери економічної політики (торговельна, промислова, аграрна, фінансова, митна, структурна та ін.). На ранніх, початкових, стадіях інтеграції предметом МЕП є переважно торговельні, митні питання (преференційна зона, зона вільної торгівлі). На наступних етапах (митний союз, спільний ринок) формується спільна торговельна політика інтеграційного об'єднання щодо третіх країн та вирішується комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням «чотирьох свобод», тобто вільного пересування в межах об'єднання товарів, послуг, капіталу та робочої сили. В умовах єдиного ринку, економічного і валютного союзу запроваджується спільна та єдина економічна політика наднаціонального характеру (спільна сільськогосподарська політика ЄС та інші секторальні політики, єдина грошово-кредитна політика зони євро тощо).
Макрорівень (національно-державний) МЕП має чотири основних виміри:
держава — міжнародні економічні та фінансові організації;
держава — регіональне інтеграційне (торговельне) об'єднання (угруповання);
держава — держава;
держава — ТНК, банківські, фінансові, інвестиційні та інші зарубіжні юридичні особи.
На сучасному історичному етапі державний рівень залишається головним, визначальним, у здійсненні міжнародної економічної політики з огляду на реалізацію національних економічних інтересів у глобальному середовищі.
Мезорівень МЕП охоплює галузеву взаємодію, насамперед у споріднених сферах, що втілилося в укладанні низки товарних угод (щодо вовни — 1928 p.; олова — 1931 p.; цукру — 1931 p.; пшениці — 1933 p.; кави — 1962 p.; какао — 1972 р. та ін.). Головною метою міжнародних товарних угод є стабілізація цін на відповідні товари на світовому ринку шляхом створення стабілізаційного резерву, встановлення в межах норм і правил ГАТТ—СОТ експортних квот, прямого скорочення експорту. Стабілізаційні резерви створюють у формі товарів чи готівки із внесків членів угоди та використовуються для інтервенцій при регулюванні цін.
Мікрорівень МЕП є найнасиченішим та найдинамічнішим у контексті як кількості суб'єктів (лише ТНК налічується приблизно 80 тис. та 800 тис. їхній філій), так і обсягу трансакцій (десятки і сотні мільярдів протягом року). Водночас діяльність ТНК залишається найменш урегульованою в міжнародно-правовому аспекті, що породжує серйозні колізії у їхніх взаємовідносинах з національними державами.
У структурі міжнародної економічної політики важливе місце посідають механізми та інструменти її реалізації.
Міжнародні угоди та договори є традиційною формою інституціоналізації двостороннього та багатостороннього економічного співробітництва. У них визначають напрями та умови міжнародного співробітництва, принципи вирішення спорів, шляхи урегулювання торговельних та платіжних балансів, правила кредитно-інвестиційної політики тощо.
Транснаціоналізація та економічна глобалізація спричинили трансформацію змісту і форм міжнародних угод і договорів:
1) двосторонні угоди, що переважали на попередніх етапах, поступилися місцем багатостороннім;
2) угоди, у яких детально визначалися масштаби та форми економічного співробітництва, замінені на рамкові угоди, що визначають переважно принципи такої співпраці;
3) у процесі формування міжнародної економічної політики держави відмовилися від детальних короткострокових договорів (терміном до 1 року) на користь багатосторонніх рамкових і довгострокових;
4) товарні угоди трансформувалися в економічні, які охоплюють не лише товарний обмін, а широке коло співробітництва у сфері виробництва, науки і техніки, фінансів, кредиту, інвестицій, технологій та ін.
В інституційній структурі МЕП зростає роль і значення міжнародних економічних і фінансових організацій. Відносно мирна друга половина XX ст., позитивна світова економічна динаміка, що супроводжувалася поглибленням та диверсифікацією міжнародного поділу праці, транснаціоналізацією виробництва і обміну, економічною глобалізацією, сприяли появі низки міжнародних міждержавних та недержавних організацій, генетично пов'язаних з першими міжнародними організаціями початку XIX ст. Натепер розрізняють глобальні, регіональні, універсальні та спеціалізовані міжнародні організації, які в сукупності формують розгалужену інституційну систему міжнародної економічної політики.
До основних інструментів МЕП належать:
міжнародні ціни, які мають об'єктивну ринкову основу, але можуть коригуватися в певних межах міжнародними організаціями (цінова політика ОПЕК щодо сирої нафти);
міжнародна валюта (СПЗ, евро);
тарифні ставки та нетарифні обмеження в рамках СОТ.
Інструменти міжнародної економічної політики можуть мати міжнародний та наднаціональний характер, що притаманний інтеграційним об'єднанням найвищого рівня (економічний і валютний союз).
У використанні засобів та інструментів МЕП існує дна основних підходи:
заснований на жорстких правилах та
дискреційний.
Прибічники жорстких правил спираються на такі положення:
- стандартні наукові висновки міжнародної мікроекономіки та міжнародної макроекономіки формулюють певні умови, рамки та обмеження для МЕП;
- правила розглядаються як детермінанти для тих, хто розробляє та реалізує економічну політику, як засіб проти сваволі та зловживань з боку вищих чиновників;
- правила розцінюються в контексті передбачуваності політичних дій різного спрямування з тим, щоб утримувати «вікно можливостей» для приватного сектора приймати рішення щодо ресурсного наповнення бізнесової діяльності;
- дотримання правил допомагає утримувати відносну соціально-економічну рівновагу під час форсмажорних обставин (економічні кризи) та долати їхні негативні наслідки (наприклад, виконання заходів економічної політики відповідно до характеру коливань економічної кон'юнктури).
На користь дискреційного підходу наводяться такі аргументи:
- засновані на правилах системи регулювання, на практиці часто виявляються не такими дієвими, як стверджує економічна теорія;
- чинні правила впливатимуть на стандарти ведення економічної політики доти, поки покарання за їх Порушення будуть достатніми, аби гарантувати слідування їм. Прикладом може слугувати недотримання Грецією протягом тривалого часу маастрихтських критеріїв конвергенції, що зумовило не лише глибоку соціально-економічну кризу в самій країні, але й поставило під загрозу сторенню монетарного союзу в зоні євро;
- не існує підтверджень про додаткові вигоди від непередбачуваності політики, заснованої на правилах, в силу того, що жодна модель чи прогноз не можуть урахувати всієї сукупності впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на перебіг економічних подій, багато з яких до того ж мають стохастичний (вірогіднісний) характер;
- ґрунтуючись на «точному настроюванні», правил зменшують ризики в умовах стаціонарного стану економіки. Водночас ризики збільшуються внаслідок відсутності гнучких механізмів пристосування до змін, що періодично відбуваються в операційному середовищі. Отже, сучасна міжнародна економічна політика здійснюється у складному, ієрархічному глобальному економічному середовищі, яке характеризується нерівномірністю, асиметричністю розвитку, періодичними економічними та фінансовими кризами. Усе це вимагає розроблення науково обґрунтованої економічної політики у її внутрішніх та міжнародних вимірах.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 449; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!