Сутність, принципи і структура МЕП



 

Міжнародна економічна політика є продовженням державної (національної) економічної політики в між­народних відносинах, глобальному середовищі. Основни­ми передумовами її виникнення (становлення) і розвит­ку стали формування світового товарного ринку на перетині XV—XVI століть, поглиблення та диверсифі­кація міжнародного поділу праці, спеціалізація окре­мих країн та регіонів (XVII—XVIII ст.), утворення цілі­сної системи світового господарства (кінець XIX ст.), транснаціоналізація та глобалізація економічних про­цесів (XX — початок XXI ст.).

У сучасних умовах посилилася тенденція до зростання економічної взаємозалежності країн на фоні помітної диференціації між ними у рівнях соціально-економічного розвитку, що зумовило необхідність пошуку шляхів та механізмів поєднання їхніх різновекторних інтересів засобами та інструментами міжнародної економічної політики. Ще однією важливою передумовою МЕП є ви­черпання ресурсів традиційного індустріального розвит­ку, загострення конкуренції у цій сфері економічної діяльності, що вимагає узгодження позицій сторін від­повідно до сучасних цивілізаційних цінностей, тобто не воєнними діями, як це відбувалося раніше, а на дипло­матичній основі, шляхом переговорів в рамках міждер­жавних відносин, регіональних інтеграційних об'єд­нань чи міжнародних організацій.

Міжнародна економічна політика (МЕП) — політика національ­них держав, інших суб'єктів, зовнішньоекономічних відносин, що здійснюються в глобальному ієрархічному економічному середовищі.

Головними віхами МЕП на попередніх етапах були запровадження вільної торгівлі (XVIII ст.), насамперед на європейському континенті, та прийняття в міжнарод­них валютних відносинах золотого стандарту (XIX ст.), що значно прискорило розвиток міжнародних еконо­мічних контактів, сприяло формуванню цілісної, врів­новаженої міжнародної економічної системи.

 

МЕП ґрунтується на трьох основних принципах:

свобода,

рівність та

взаємовигідний обмін,

що сформу­льовані в різноманітних міжнародних документах. Концентровано та найповніше ці принципи відображе­но у прийнятій у травні 1974 р. на Спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН «Декларації про встановлен­ня нового міжнародного економічного порядку (НМЕП)» (резолюція 3201) та відповідній Програмі дій. У грудні 1974 р. на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Хартію економічних прав та обов'язків дер­жав (резолюція 3281). І Декларація, і Хартія містять принципи, які мають управляти економічними відноси­нами між державами. Ці принципи становлять і основу міжнародної економічної політики, водночас не вичер­пуючи її змісту та різноманітних форм прояву. Засадничі принципи МЕП суттєво доповнені іншими важливи­ми документами, прийнятими в ООН, її економічними підрозділами, на засіданнях Групи 7(8), а потім Групи 20 найрозвинутіших та найвпливовіших держав світу. Окремі аспекти задекларованих принципів відображе­но в діяльності ГАТТ—СОТ, МВФ, Світового банку тощо. Реальна практика сучасних міжнародних еконо­мічних відносин засвідчує все ще існуючий величезний розрив між проголошеними принципами та їхнім вті­ленням у життя, що було і залишається нагальним зав­данням МЕП.

У нинішніх умовах у наукових та політичних колах все більше утверджується думка про необхідність ство­рення глобальної регуляторної системи, яка б зважала на світові політико-економічні реалії та спиралася на теоретично і методологічно обґрунтовані концепції, що об'єктивно відтворюють суть і зміст світового господар­ства та міжнародних економічних відносин. Однією з провідних є гіпотеза гегемонії, відповідно до якої і ста­більне функціонування світогосподарської системи, і здійснення оптимальної МЕП неможливе без ієрархіч­ного (організаційного) елемента у вигляді однієї домі­нуючої держави чи малої групи країн. Цей висновок випливає з таких передумов:

— у глобальній регуляторній системі взаємодіє велика група держав, чим суттєво ускладнюється узго­дження їхніх інтересів;

— чим більше країн залучено до системи МЕП, тим меншим є очікуваний внесок кожної з них у вирішення того чи іншого питання;

— створеній системі буде постійно загрожувати намагання окремих держав отримати переваги над іншими країнами внаслідок порушення правил (торго­вельні обмеження, маніпуляції з валютним курсом тощо).

Так само як і внутрішня економічна політика, МЕП має цілі різного часового проміжку:

короткострокові,

середньострокові та

довгострокові.

Короткострокові ці­лі спрямовані на досягнення певних результатів, пов'я­заних з поточними ринковими умовами (стабілізація цін, виконання договірних зобов'язань, корекція експортно-імпортної політики з метою врегулювання проблем торговельного балансу тощо). Середньострокові цілі передбачають поліпшення макроекономічної ситуації в країні на основі економічного зростання (залучення іноземних інвестицій, поліпшення інвести­ційного клімату, зміни в податковій системі, залучення зовнішніх кредитів, забезпечення стабільності націо­нальної валюти та ін.). Довгострокові цілі мають струк­турний вимір: зміна позиції країни в міжнародному поділі праці, трансформація структури виробництва і експорту внаслідок визначення профілю міжнародної спеціалізації, забезпечення сталої рівноваги платіжно­го балансу.

МЕП характеризується розгалуженою, ієрархічною інституційною структурою мега-, мета-, макро-, мезо- та мікрорівнів.

Мегарівень МЕП є глобальним за своєю суттю і охоп­лює діяльність Економічної і Соціальної ради ООН, інших її економічних підрозділів, Світової організації торгівлі (СОТ), МВФ і Світового банку, ЮНКТАД, Між­народної організації праці (МОП), ЮНІДО та ін. На цьому рівні обговорюють та приймають рішення, що зачіпають усі без винятку країни світу та всі сфери еко­номічної діяльності глобальних масштабів (цілі розвит­ку тисячоліття, торгівля, інвестиції, фінанси, банків­ська діяльність, зайнятість та міжнародна міграція робочої сили тощо). Незважаючи на глобальність про­грам, заходів та рішень, що приймаються на цьому рівні, вони переважно забезпечуються відповідними ресурсами, засобами, механізмами та інструментами реалізації.

Метарівень МЕП притаманний діяльності регіо­нальних інтеграційних об'єднань, в межах яких залеж­но від досягнутої стадії інтеграційної взаємодії, коорди­нуються та узгоджуються або окремі сфери економічної політики (торговельна, промислова, аграрна, фінансо­ва, митна, структурна та ін.). На ранніх, початкових, стадіях інтеграції предметом МЕП є переважно торго­вельні, митні питання (преференційна зона, зона віль­ної торгівлі). На наступних етапах (митний союз, спіль­ний ринок) формується спільна торговельна політика інтеграційного об'єднання щодо третіх країн та вирішу­ється комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням «чотирьох свобод», тобто вільного пересування в межах об'єднання товарів, послуг, капіталу та робочої сили. В умовах єдиного ринку, економічного і валютного союзу запроваджується спільна та єдина економічна політика наднаціонального характеру (спільна сільськогосподар­ська політика ЄС та інші секторальні політики, єдина грошово-кредитна політика зони євро тощо).

Макрорівень (національно-державний) МЕП має чотири основних виміри:

держава — міжнародні еконо­мічні та фінансові організації;

держава — регіональне інтеграційне (торговельне) об'єднання (угруповання);

держава — держава;

держава — ТНК, банківські, фінансові, інвестиційні та інші зарубіжні юридичні особи.

На сучасному історичному етапі державний рівень залишається головним, визначальним, у здійс­ненні міжнародної економічної політики з огляду на реалізацію національних економічних інтересів у гло­бальному середовищі.

Мезорівень МЕП охоплює галузеву взаємодію, на­самперед у споріднених сферах, що втілилося в укла­данні низки товарних угод (щодо вовни — 1928 p.; олова — 1931 p.; цукру — 1931 p.; пшениці — 1933 p.; кави — 1962 p.; какао — 1972 р. та ін.). Головною метою міжнародних товарних угод є стабілізація цін на відпо­відні товари на світовому ринку шляхом створення ста­білізаційного резерву, встановлення в межах норм і правил ГАТТ—СОТ експортних квот, прямого скоро­чення експорту. Стабілізаційні резерви створюють у формі товарів чи готівки із внесків членів угоди та вико­ристовуються для інтервенцій при регулюванні цін.

Мікрорівень МЕП є найнасиченішим та найдинамічнішим у контексті як кількості суб'єктів (лише ТНК налічується приблизно 80 тис. та 800 тис. їхній філій), так і обсягу трансакцій (десятки і сотні мільярдів про­тягом року). Водночас діяльність ТНК залишається найменш урегульованою в міжнародно-правовому аспекті, що породжує серйозні колізії у їхніх взаємовід­носинах з національними державами.

У структурі міжнародної економічної політики важливе місце посідають механізми та інструменти її реалізації.

Міжнародні угоди та договори є традиційною формою інституціоналізації двостороннього та багато­стороннього економічного співробітництва. У них визна­чають напрями та умови міжнародного співробітни­цтва, принципи вирішення спорів, шляхи урегулювання торговельних та платіжних балансів, правила кредит­но-інвестиційної політики тощо.

Транснаціоналізація та економічна глобалізація спричинили трансформацію змісту і форм міжнародних угод і договорів:

1) двосторонні угоди, що переважали на попередніх етапах, поступилися місцем багатостороннім;

2) угоди, у яких детально визначалися масштаби та форми економічного співробітництва, замінені на рам­кові угоди, що визначають переважно принципи такої співпраці;

3) у процесі формування міжнародної економічної політики держави відмовилися від детальних коротко­строкових договорів (терміном до 1 року) на користь багатосторонніх рамкових і довгострокових;

4) товарні угоди трансформувалися в економічні, які охоплюють не лише товарний обмін, а широке коло співробітництва у сфері виробництва, науки і техніки, фінансів, кредиту, інвестицій, технологій та ін.

В інституційній структурі МЕП зростає роль і зна­чення міжнародних економічних і фінансових організа­цій. Відносно мирна друга половина XX ст., позитивна світова економічна динаміка, що супроводжувалася поглибленням та диверсифікацією міжнародного поді­лу праці, транснаціоналізацією виробництва і обміну, економічною глобалізацією, сприяли появі низки між­народних міждержавних та недержавних організацій, генетично пов'язаних з першими міжнародними органі­заціями початку XIX ст. Натепер розрізняють глобаль­ні, регіональні, універсальні та спеціалізовані міжна­родні організації, які в сукупності формують розгалу­жену інституційну систему міжнародної економічної політики.

До основних інструментів МЕП належать:

міжна­родні ціни, які мають об'єктивну ринкову основу, але можуть коригуватися в певних межах міжнародними організаціями (цінова політика ОПЕК щодо сирої нафти);

міжнародна валюта (СПЗ, евро);

тарифні ставки та нетарифні обмеження в рамках СОТ.

Інструменти міжнародної економічної політики можуть мати міжна­родний та наднаціональний характер, що притаманний інтеграційним об'єднанням найвищого рівня (еконо­мічний і валютний союз).

У використанні засобів та інструментів МЕП існує дна основних підходи:

заснований на жорстких правилах та

дискреційний.

Прибічники жорстких правил спираються на такі положення:

- стандартні наукові висновки міжнародної мікроекономіки та міжнародної макроекономіки формулюють певні умови, рамки та обмеження для МЕП;

- правила розглядаються як детермінанти для тих, хто розробляє та реалізує економічну політику, як засіб проти сваволі та зловживань з боку вищих чиновників;

- правила розцінюються в контексті передбачува­ності політичних дій різного спрямування з тим, щоб утримувати «вікно можливостей» для приватного сек­тора приймати рішення щодо ресурсного наповнення бізнесової діяльності;

- дотримання правил допомагає утримувати віднос­ну соціально-економічну рівновагу під час форсмажорних обставин (економічні кризи) та долати їхні негатив­ні наслідки (наприклад, виконання заходів економічної політики відповідно до характеру коливань економіч­ної кон'юнктури).

На користь дискреційного підходу наводяться такі аргументи:

- засновані на правилах системи регулювання, на практиці часто виявляються не такими дієвими, як стверджує економічна теорія;

- чинні правила впливатимуть на стандарти веден­ня економічної політики доти, поки покарання за їх Порушення будуть достатніми, аби гарантувати сліду­вання їм. Прикладом може слугувати недотримання Грецією протягом тривалого часу маастрихтських кри­теріїв конвергенції, що зумовило не лише глибоку соціально-економічну кризу в самій країні, але й поставило під загрозу сторенню монетарного союзу в зоні євро;

- не існує підтверджень про додаткові вигоди від непередбачуваності політики, заснованої на правилах, в силу того, що жодна модель чи прогноз не можуть ураху­вати всієї сукупності впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на перебіг економічних подій, багато з яких до того ж мають стохастичний (вірогіднісний) характер;

- ґрунтуючись на «точному настроюванні», правил зменшують ризики в умовах стаціонарного стану економіки. Водночас ризики збільшуються внаслідок відсутності гнучких механізмів пристосування до змін, що періодично відбуваються в операційному середовищі. Отже, сучасна міжнародна економічна політика здійснюється у складному, ієрархічному глобальному економічному середовищі, яке характеризується нерів­номірністю, асиметричністю розвитку, періодичними економічними та фінансовими кризами. Усе це вимагає розроблення науково обґрунтованої економічної політи­ки у її внутрішніх та міжнародних вимірах.

 

 


Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 449; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!