Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі

 

Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі поділяють на тарифні, тобто ті, що засновані на використанні митного тарифу, та нетарифні, за яких застосовують решту методів економічного та адміні­стративного впливу на зовнішню торгівлю.

Митний тариф — податок, який уряд країни накладає на експорт та імпорт товарів з метою забезпечення доходу та захисту вітчиз­няного виробника.

Незважаючи на те що мито за характером дії— економічна категорія, його застосування може мати як економічний, так і по­літичний характер. Введення мита може бути засобом економіч­ного тиску на відповідні держави або створення режиму найбі­льшого сприяння з політичних мотивів. Тому, на нашу думку, з точки зору мотивації доцільно визначити економічну і торгове­льно-політичну роль митного тарифу (рис. 1).

Рис. 1.

 

Економічна роль митного тарифу пов'язана насамперед з тим, що, впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний ринок від світового, підвищуючи рівень цін на товари, мито акти­вно впливає на конкурентоспроможність товару, що, у свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, нівелюючи різни­цю, яка склалася в міжнародних і національних умовах виробниц­тва. Тому роль мита в економічному контексті полягає у:

• створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару не­залежно від застосованого експортного, імпортного чи транзит­ного мита;

• збільшення внутрішньої зайнятості. Сукупні витрати у від­критій економіці складаються з витрат споживачів, капіталовкла­день, державних витрат, чистого експорту (під чистим експортом розуміють різницю між експортом та імпортом). Збільшення суку­пних витрат унаслідок скорочення імпорту стимулює внутрішньо-економічний розвиток, оскільки збільшуються доходи і зайнятість;

• стимулюванні державою розвитку окремих галузей економі­ки чи підприємств. У першу чергу мова йде про захист молодих галузей. Тимчасовий захист молодих національних фірм від жор­сткої конкуренції іноземних корпорацій дозволяє галузям, які утворюються, зміцніти і стати ефективними виробниками;

• надходженні коштів до Державного бюджету країни;

• захисті від демпінгу.

Митні тарифи необхідні для захисту ві­тчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими за собівартість.

Торговельно-політична роль мита:

• захищати галузі від конкуренції іноземних товарів (це не обов'язково мають бути слабкі в економічному плані галузі та підприємства, частіше найбільшим захистом користуються саме найбільш розвинені, монополізовані галузі. Мета такого виду по­літики — створення національним виробникам умов для отри­мання на внутрішньому ринку монопольно високого прибутку як одного з важелів успішного виходу на зовнішній ринок);

• у необхідності забезпечення обороноздатності країни (війсь­ково-політичний аспект). Захисне мито потрібне для збереження і посилення ролі галузей, що спеціалізуються на виробництві стра­тегічних товарів і матеріалів, необхідних для їх обробки;

• диверсифікація заради стабільності. Доходи високоспеціалі-зованих економік перебувають у прямій залежності від міжнаро­дних ринків. Захист за допомогою митного тарифу потрібен для стимулювання промислової диверсифікації, що зменшує залеж­ність країни від світових процесів;

• бути інструментом тиску на конкурентів з метою отримання певних поступок.

Отже, можна зробити висновок, що більшість країн світу, ви­користовуючи митний тариф у своїй зовнішньоекономічній полі­тиці, вирішують низку таких завдань:

захист економіки країни від негативного впливу іноземної конкуренції (митний тариф завжди погіршує конкурентні умови функціонування іноземних виробників на даному ринку);

забезпечення умов для ефективної інтеграції країни до сві­тового економічного простору (митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки);

підтримання раціонального співвідношення вивезення і ввезення товарів, валютних надходжень і витрат на території країни (митні тарифи впливають на стан платіжного балансу країни);

створення умов для прогресивних змін у структурі вироб­ництва і споживання товарів;

раціоналізація товарної структури вивезення і ввезення то­варів.

Таким чином, за основними функціональними ознаками ми­то — це:

• регулювання зовнішньоторговельного обігу з іноземними державами;

• джерело поповнення Державного бюджету;

• захист національного товаровиробника.

Регулятивна функціональна ознака мита насамперед виявля­ється при регулюванні внутрішніх економічних відносин націо­нальної економіки. Основним об'єктом регулювання є зовніш­ньоторговельний оборот, тобто операції з експорту та імпорту товарів. Завдяки митному тарифу як інструменту зовнішньотор­говельної політики відбувається раціоналізація товарної структу­ри, підтримується оптимальне співвідношення валютних доходів і витрат держави. Крім цього, митний тариф — економічний ін­струмент впливу на зовнішні економічні відносини країни. За до­помогою даного інструменту держава може здійснювати конт­роль над обсягами і характером товаропотоку, тобто стимулю­вати рух товарів або, навпаки, його блокувати. При цьому стиму­лювання може відбуватись не тільки відносно певної товарної групи, але й товаропотоку з конкретної країни чи групи країн.

Мито завжди є тарифним бар'єром на шляху товаропотоку з однієї країни до іншої, навіть якщо розмір ставки незначний, а торговельні перешкоди ніколи не сприяють переміщенню това­рів. При транзиті, якщо ставки значні, вони змінюють напрям то­варопотоку, при експорті знижують обсяги вивозу товарів, а при запровадженні імпортного мита спонукають інші країни до ство­рення відповідних перешкод на шляху ввезення товарів з країни-ініціатора застосування митного тарифу.

Регулятивність митного тарифу виявляється також у тому, що він — інструмент державного регулювання цін. Як уже зазнача­лось, існують певні відмінності між внутрішніми і світовими ці­нами, що зумовлені наявністю різного рівня витрат на виробництво та різницею в системі оподаткування. При цьому простежу­ються певні закономірності, а саме: перевищення цін над світо­вими робить вигідним імпортування товарів іноземного вироб­ництва, і навпаки, низький рівень внутрішніх цін стимулює експорт вітчизняних товарів.

Поглиблення даних диспропорцій у цінах може завдати шкоди національним підприємствам, що призводить до спаду виробниц­тва та зростання безробіття. Для запобігання таких ситуацій дер­жава може застосовувати механізм тарифного регулювання: за допомогою застосування ввізного мита на імпортні товари Під­вищується їх ціна, що сприяє підвищенню конкурентоспромож­ності національних товарів, а якщо виникає необхідність стрима­ти експорт певних товарів з країни, держава через механізм застосування експортного мита підвищує ціну вітчизняних това­рів до необхідного рівня, який зменшує обсяги експорту.

Прикладом застосування тарифного механізму як регулятора імпорту є його використання урядом США з метою збалансуван­ня національного ринку нафтопродуктів. При падінні цін на наф­топродукти на світовому ринку США вводять значне мито на ім­порт, отримуючи при цьому додаткові надходження, а також створюючи суттєві перешкоди для імпортерів дешевої нафти. В даній ситуації країни-продавці, починаючи нести значні збитки як від зниження цін, так і від падіння обсягів експорту, вибира­ють наступну модель поведінки — зниження обсягів видобутку, тобто скорочення пропозиції на американський ринок. Таким чи­ном, реалізується регулятивна функція мита з метою стабілізації ринку.

Регулятивність митного тарифу при захисті національного ри­нку може реалізуватись через систему ескалації мита, тобто збі­льшення митної ставки залежно від ступеня обробки товару. При проведенні системної регулятивної політики імпортерам ство­рюються умови, за яких економічно недоцільне ввезення готових виробів, а рентабельно налагодження відповідного виробництва в потенційній країні імпорту.

Крім цього, функціональна регулятивність митного тарифу проявляється в тому, що він є інструментом раціонального вико­ристання іноземної валюти в країнах із незначними валютними резервами, а також у реалізації соціальних цілей. Так, високі ми­тні тарифи на предмети розкоші і деякі готові вироби стримують їх імпорт, тоді як зниження ставок мита на товари широкого вжи­тку і сировину для промисловості стимулюють дані товаропотоки до країни. Дана модель тарифної політики країни сприяє раціональному використанню іноземної валюти виходячи із загально­економічних інтересів та суттєвих потреб країни.

Безперечно, домінуючими функціями застосування митного тарифу є акумуляція доходів та захист національного ринку від іноземної конкуренції. Моделі використання митного тарифу з метою виконання фіскальної функції можуть бути найрізномані­тнішими. Одна з них базується на обов'язковому впровадженні мита відносно товарів широкого вжитку, при цьому ставки мита утримуються на низькому рівні з метою максимізації митних надходжень до Державного бюджету. Низькі ставки мита стиму­люють імпортерів до офіційного отримання імпортного вантажу, а не до пошуку контрабандних шляхів. У свою чергу, широке охоплення імпортним митом великої кількості товарних позицій дає можливість країні мати великі обсяги товарів.

Фіскальної мети може бути досягнуто через митне оподатку­вання тільки певної категорії товарів, але при цьому ставки мита мають бути значно вищі, ніж у першому варіанті, щоб зберегти певний рівень митних надходжень. Можливе також використання варіанта впровадження єдиної низької ставки мита на всі товари, що перетинають митний кордон країни незалежно від напряму руху, — експорт, імпорт, транзит, але це може мати тільки тим­часовий фіскальний ефект, оскільки реакція торговельних парт­нерів буде адекватною, що знизить обсяги зовнішньоекономічної діяльності.

Застосування митного тарифу завжди виконує фіскальну фун­кцію, оскільки митний тариф завжди є податком, який є засобом поповнення державної казни і покривається за рахунок кінцевого споживача. Ефект фіску прямо залежить від митної ставки. Якщо вона незначна, то й ефект від даного податку невеликий, а якщо розмір ставки підвищується, то й посилюється податковий ефект.

Імпортне мито забезпечує ефект захисту, оскільки митний та­риф знижує насамперед цінову конкурентоспроможність товару, відносно якого він застосовується. Зі збільшенням ставки мита зростає його протекціоністська спрямованість як інструменту зо­внішньоторговельної політики.

Митний тариф за своєю суттю виконує захисну функцію на­віть тоді, коли вітчизняна продукція не вступає в пряму конкуре­нцію з іноземними товарами. Наприклад, коли країна хоче знизи­ти валютні витрати своїх громадян у зв'язку з проблемами платіжного балансу, влада йде на підвищення ціни на деякі іно­земні товари, хоч аналогічні імпортозамінні вітчизняні товари відсутні, з метою тимчасового скорочення споживання.

Отже, використання митного тарифу зумовлює одночасну дію як фіскальної, так і захисної функції. Тобто країна, застосовуючи митний тариф (особливо це стосується імпортного мита), роз­в'язує як проблему акумуляції доходів, так і проблему захисту національного ринку. Спостерігається певна закономірність — низькі ставки використовуються для отримання фіскального ефе­кту, а високі — для ефекту захисту.

Ураховуючи специфіку, яка залежить від політики окремих країн, виокремлюють:

• тарифи промислово розвинутих держав, рівень яких, як пра­вило, помірний з огляду на певний економічний розвиток країни. Так, середньоарифметичний імпортний тариф в економічно роз­винутих країнах на промислові вироби складає 6,3 %, у тому чис­лі в США — 4,6 %, ЄС: — 5,7 %, Канаді — 9,0 %, Японії— тіль­ки 3,9 %. Водночас слід зазначити, що навіть незначний рівень митних ставок є досить суттєвою перешкодою для виходу імпор­тних товарів на дані ринки збуту. Так, за оцінками експертів, зниження торговельно-митних бар'єрів на ринках економічно розвинутих країн хоча б наполовину принесло б країнам перифе­рійної зони додатково від 110 млрд до 140 млрд дол. США на рік;

• тарифи країн, що розвиваються, де рівень мита, як правило, досить високий через високі національні витрати на виробництво товарів та бажання захистити свій ринок від конкуренції інозем­них товарів. Відповідно до розмірів митних ставок ці країни мо­жна поділити на три групи: для першої характерні ставки, які не перевищують, як правило, 50 % мита для більшості товарів (Ан­гола, Нігерія, Болівія, Чилі, Сінгапур, Філіппіни, Тонга); до дру­гої групи належать країни з більш високими ставками мита — 50—100 % (Алжир, Лівія, Танзанія, Аргентина, Бразилія, Мекси­ка, Іран, Індонезія, а також Південна Корея); в третій групі ставки митного тарифу перевищують 100% (Єгипет, Ботсвана, Марок­ко, Колумбія, Пакистан, Індія, Сирія, Таїланд, Туреччина).

Точки зору з приводу визначення мита як економічної катего­рії вельми різноманітні, але їх більшість об'єднується розумінням даного поняття як податку. Хоча існують визначення, у яких ми­тний тариф не ототожнюється з податком.

Мито — це вид державного непрямого податку, який справля­ється з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей і предметів, що пере­тинають кордон у визначених державою пунктах під контролем митних служб. Незалежно від виду мита воно включається до ці­ни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господа­рювання за рахунок своїх оборотних коштів, що суттєво впливає на фінансовий стан підприємств, тим більше, що даний вид податку не залежить від фінансово-господарської діяльності платника. Наприклад, при дії імпортного мита на період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам імпортованих товарів відволікаються (іммобілізуються) оборотні кошти імпортерів.                

Механізм застосування митного тарифу складається з декількох елементів: товарна класифікація об'єкта оподаткування, методи оцінки вартості оподатковуваних товарів, методи визначення країни походження товарів, процедура застосування митних і ставок. Тому ефективне застосування митного тарифу не обмежується простою зміною рівнів митних ставок. Досягнення певних цілей— протекціоністських чи фіскальних— можливе за умови маніпуляції всіма елементами митного тарифу:

Нині відсутня єдина методика класифікації митного тарифу, яка б давала змогу сприймати митний тариф не як окремий інструмент державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а як си­стему заходів, яку використовує країна у сфері міжнародних еконо­мічних відносин. І тому кожна країна світу використовує свою сис­тему застосування різних видів мита в різній послідовності.

Основними критеріями, які дають можливість чітко класифі­кувати види митного тарифу, мають бути:

мета і функціональ­ність застосування;

вплив на економіку;

походження;

напрям ру­ху;

спосіб нарахування;

принцип обмеження;

механізм дії;

період застосування;

спосіб застосування митних ставок;

типи митних ставок.

Відповідно до зазначених критеріїв нами класифіковано види мита (рис. 2).

Рис. 2.

 

Залежно від мети і функціональності застосовуються такі види мита:

• фіскальне, встановлюється для забезпечення надходжень кош­тів до бюджету країни від зовнішньоекономічних операцій. Основна мета його встановлення має винятково економічний характер. Фіс­кальну функцію мито може виконувати в різних формах: і як експо­ртне, і як імпортне, і в формі застосування транзитного мита;

• протекціоністське мито спрямоване на захист національно­го виробника і явно дискримінаційне відносно ввезення товарів іноземного виробництва, тому застосовується здебільшого у фо­рмі імпортного мита;

• преференційне, що передбачає особливі переваги держави щодо розміру ставок, які надаються іншим державам здебільшого з торговельно-політичними цілями (табл. 1).

Інколи за даним критерієм мито поділяють на фіскальне, про­текціоністське та заборонне. На нашу думку, за суттю заборонне та протекціоністське мито виконують однакові функціональні за­вдання, а саме: блокування товаропотоку до певних країн або з певних країн. Тому при використанні протекціоністського мита відбувається виконання і функції руйнації міжнародних торгових відносин, тобто заборонної.

Аналіз застосування митного тарифу з огляду на товарну спрямованість дозволяє виявити такі тенденції: протекціоністське мито застосовується відносно товарів, які створюють значну кон­куренцію вітчизняним виробникам, фіскальне застосовується відносно товарів, які виробляються в країні, але є достатньо кон­курентоспроможними з товарами іноземного виробництва, пре­ференційне поширюється на ті товари, які не виробляються у державі, і, відповідно, створюються сприятливі умови для їх імпорту.

Якщо проаналізувати використання митного тарифу під ку­том зору напряму руху товаропотоків, то можна простежити пе­вну закономірність. Фіскальне мито застосовується для всіх ви­дів товаропотоків незалежно від напряму: експорт, імпорт чи транзит. Сфера дії протекціоністського мита — це винятково імпорт товарів, оскільки всі країни зацікавлені в реалізації на­самперед національного експортного потенціалу. Преференцій­не мито використовується як при експорті, так і при імпорті то­варів.

Митний тариф існував ще за часів, коли централізована дер­жава починала зароджуватись. У той час він мав в основному фі­скальний характер, оскільки головна мета полягала в поповненні державної казни. Протягом розвитку суспільства значення мит­ного тарифу як інструменту фіску поступово зменшувалось, зро­стала роль його як ефективного засобу проведення торговельної політики.

Наприкінці XIX і на початку XX століття, хоч і домінував фіс­кальний підхід (митний тариф був високий і розглядався виклю­чно як джерело доходу держави), але разом з тим високі митні тарифи більшості держав світу захищали національну економіку від припливу англійських товарів, які на той час завдяки техніч­ній революції мали високу конкурентоспроможність.

Починаючи з XX століття намітилась тенденція до зниження митних тарифів, послабилась їхня роль у формуванні доходів держави, тобто почала домінувати регулятивна функція. При цьому відчувалася значна потреба в більш деталізованій дифере­нціації митних ставок залежно від товарних груп і конкретних виробів з урахуванням потреби в імпорті, рівні національних і світових цін. Така диференціація митних тарифів потребувала наукового обґрунтування, дослідження об'єктивних визначаль­них факторів. Одним з об'єктивних факторів, який почав відігра­вати домінуючу роль, став розвиток міжнародного поділу праці, що потребував послаблення протекціоністських заходів, які пе­решкоджали розширенню світогосподарських зв'язків.

Спеціалізація національних економік, у тому числі предметна, подетальна і технологічна, потребувала диференціації зовніш­ньоторговельної політики країн за групами, видами продукції і стадіями технологій, обґрунтування мита за виробами і групами виробів з урахуванням зовнішніх і національних умов виробниц­тва та реалізації.

Відповідно до теорії міжнародної торгівлі спеціалізація країни на світовому ринку з певного виробництва експортної продукції дає можливість не тільки реалізувати конкурентні переваги краї­ни, але й імпортувати товари, які економічно недоцільно вироб­ляти.

Інтернаціональні витрати виробництва формуються на під­ставі національних витрат виробництва на товари, що експор­туються на світовий ринок і мають конкурентні переваги щодо певних умов виробництва. Певні переваги забезпечують відно­сно низький рівень національних витрат виробництва спеціалі­зованої продукції, і відповідно, нижчий рівень національних цін порівняно зі світовими. Дана різниця між національними і світовими витратами та цінами визначається відносно стійкою різницею в національних умовах виробництва продукції в різ­них країнах і є об'єктивною основою формування митного та­рифу.

Мито — це вартісна категорія. Воно є основним фактором, який підвищує ціну конкретного імпортного (експортного) това­ру при його надходженні на національний ринок країни і дає змо­гу національним виробникам підвищувати загальний рівень цін на вітчизняні товари та отримувати додатковий прибуток. Тому потрібен індивідуальний підхід до обґрунтування мита з кожного конкретного товару на основі аналізу національних та інтернаці­ональних витрат і цін. Установлення імпортного тарифу (Ті) на основі співвідношення світових та національних цін на конкрет­ний товар (Рц) дозволяє країні реалізувати певну стратегічну на­правленість (рис. 3).

Рис. 3. Моделі формування митного тарифу залежно від функціональної спрямованості

 

Якщо мито визначається на основі різниці між світовими і на­ціональними цінами, то в даній ситуації митний тариф виконує перш за все фіскальну функцію, тобто формування дохідної час­тини Державного бюджету, і при цьому митний тариф є стабілі­зуючим фактором, тобто вирівнює умови конкуренції для імпортних і національних товарів, не надаючи переваг жодному з них. Тому в даному контексті фіскальне мито можна назвати врівноважувальним.

Аналіз імпортного тарифу в Україні показав, що основними товарними групами є продукція хімічної та пов'язаних з нею га­лузей промисловості (28.01—35.07; 38.01—40.01), різні види тканин (52.01—55.16), вироби з каменю, гіпсу, цементу, азбесту, слюди та ін. (68.01—70.20), різні види інструменту (82.01— 82.15), прилади й апарати оптичні, фотографічні, кінематографіч­ні та ін. (90.01—92.09).

Коли ж мито установлюється вище від різниці між національ­ними і світовими цінами, тобто обмежує допуск на національний ринок імпортних товарів, митний тариф виконує протекціоніст­ську функцію, тобто мито є заборонним, дискримінаційним або захисним. У сучасних умовах формування тарифної політики України основними товарними групами, які підпали під захисний ефект дії імпортного мита, стали: вибухові речовини (36.02— 36.06), фотоплівки (37.01—37.07), шкіра та вироби з неї (41.01— 42.02), текстильні вироби (56.01—67.04), ювелірні вироби (71.13—71.18), електроінструмент (85.01—85.48), автомобілі 87.01 — 87.16), зброя та боєприпаси (93.01—93.07), меблі та інші промислові вироби (94.01—94.06).

Якщо ж ввізне мито встановлено нижче від різниці між націо­нальними і світовими цінами, то створюються сприятливі умови для іноземних товарів, виконується функція стимулювання імпо­рту товарів до країни і мито є стимулюючим. Нерідко такі товар­ні групи оподатковуються чисто номінальною ставкою (1—3 %) а здебільшого нульовою ставкою. В основному до цієї групи на­лежать товари, використання яких передбачено в промисловій переробці, або товарні групи аналогів, яких у національному ви­робництві не існує, а потреби у споживанні є досить сталими, а саме: чистопородні племінні тварини (01.01.11000; 01.02.1000; 01.03.10000; 01.04.10100; 01.06.0000), сировина для харчової про­мисловості (горіхи 08.01.30000; мигдаль, фундук 08.02.90.900; перець 09.04; ваніль 09.06; кориця 09.06 і под.).

Таким чином, встановлення для різних товарів однакової за розміром митної ставки не означає, що митний тариф має одна­кову функціональну спрямованість. Тільки встановлення безпо­середньої залежності між внутрішніми та зовнішніми цінами дає змогу визначити кінцевий ефект застосування митного тарифу. Залежність співвідношення цін засвідчує, що для одних товарних груп мито виконує захисну функцію, для інших регулятивну, а для окремих створює конкурентні умови виробництва як націо­нальних, так і іноземних підприємств (табл. 2).

Величина ставки мита — це кількісний показник, тобто він не дає можливості повною мірою відстежити ефективність викорис­тання митного тарифу як інструменту державного регулювання економічної ситуації у сфері міжнародних економічних відносин. Так, якщо взяти номінальну ставку імпортного мита в розмірі 8 %, то важко сказати, який функціональний ефект досягається при використанні даного виду митного тарифу, — протекціоніст­ський, фіскальний чи регулятивний. Тому за впливом на конкре­тний об'єкт оподаткування (експорт, імпорт) потрібно розрізняти номінальний і реальний митний тариф.

 

Таблиця 2

Класифікація митного тарифу залежно від мети та функціональності його застосування

Вид мита	Мета застосування	Ставки	Наслідки застосування
Преферен­ційне	Стимулювання торгове­льно-економічних відно­син з іншими країнами	Мініма­льні	Імпорт іноземних то­варів збільшується
Фіскальне	Забезпечення дохідної частини бюджету стабі­льними надходженнями	Помірні	Незначне скорочення імпорту іноземних то­варів
Протекці­оністське	Призначене для захисту національного виробни­ка від іноземної конку­ренції	Макси­мальні	Припинення ввезення іноземних товарів

 

Номінальні митні ставки — це ті, що вказуються в митному тарифі. Вони дають тільки загальне уявлення про рівень митного оподаткування країни. Реальні ставки свідчать про реальний рі­вень мита на кінцеві товари і розраховуються з урахуванням усіх факторів, які впливають на процес формування митного тари­фу, — співвідношення між цінами на внутрішньому та зовніш­ньому ринках, темпи зростання інфляції, погіршання чи покра­щання платіжного балансу, рівень митного оподаткування імпорт­них комплектуючих та ін.

Відповідно до рішень СОТ до 2005 р. рівень митного оподатку­вання продукції промислового виробництва у розвинутих країнах світу повинен становити 3,8 %. Водночас зниження середнього рів­ня митних ставок не дає повного уявлення про рівень реального протекціоністського захисту внутрішніх ринків розвинутих країн.

По-перше, скорочення середнього рівня митних ставок може відбутися за рахунок ставок, що вже втратили своє торговельно-політичне чи економічне значення, незважаючи на те що ставки на «чутливі» товари залишаються високими.

По-друге, в умовах зближення рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, внутрішніх і зовнішньоторговельних цін розвинутих країн навіть порівняно невисокі ставки митного та­рифу можуть забезпечувати захист внутрішнього ринку.

По-третє, за невисокої номінальної ставки мита можна за­безпечувати значний рівень протекціоністського захисту внутрі­шнього ринку за умови диференціації ставок мита на готову про­дукцію і сировину та напівфабрикати, які використовуються при її виробництві. Чим більшою буде різниця між цими ставками, тим вищим буде ефективний рівень тарифного захисту.

Якщо враховувати, що тарифні ставки в усіх країнах диферен­ційовані залежно від того, які товари імпортуються, то особливо­го значення набуває не визначення номінального рівня захисту, а ефективного, тобто реального. При цьому простежуються певні закономірності:

• якщо при виробництві кінцевої продукції не використову­ються імпортні компоненти, ефективний рівень митного захисту дорівнює номінальному;

• якщо ставка митного тарифу на кінцеву продукцію і на ім­портні компоненти однакова, то ефективний рівень митного за­хисту дорівнює номінальному;

• якщо ставка митного тарифу на кінцеву продукцію більша, ніж ставка тарифу на імпортні компоненти, ефективна ставка на кінцевий товар більше від номінальної. Ця залежність правильна і навпаки;

• ставка ефективного рівня митного тарифу зростає в міру збільшення частки імпортних компонентів у кінцевій продукції;

• ставка ефективного рівня митного тарифу знижується в міру зростання тарифу на імпортні компоненти. Залежність правильна і навпаки.

Номінальна ставка митного тарифу може бути тільки додат­ною, ефективна ставка може бути як додатною, так і від'ємною у випадку, якщо тариф на імпортні компоненти значно перевищує кінцеву продукцію.

На підставі розрахунку ефективного рівня захисту обґрунто­вуються застосування певних важелів зовнішньоторгової політи­ки держави. Якщо уряд хоче захистити національних виробників готової продукції, то для цього необхідно встановити ставку на готову продукцію на рівні вище від ставки тарифу на імпорт проміжної продукції. У результаті реально існуючий (ефектив­ний) рівень митного захисту буде вище від номінального. Якщо ж необхідно захистити від іноземної конкуренції сектори, які ви­робляють проміжну продукцію, але стимулювати конкуренцію в секторах, які виробляють готову продукцію, то можна встанови­ти високий імпортний тариф на проміжну продукцію, внаслідок чого номінальна ставка тарифу на готову продукцію буде на­справді означати більш низький, а іноді від'ємний рівень реаль­ного митного захисту.

Серед факторів, які мають безпосередній вплив на реальний рівень митного оподаткування, одним із головних є стабільність курсу національної грошової одиниці. Дослідження застосування імпортного мита в Україні показало, що більшість митних ставок, які використовувались з регулятивною метою в основному як ін­струмент структурного регулювання імпорту після девальвації стали фактично дискримінаційними відносно товарів іноземного виробництва. Так, адвалорна ставка у 30 % на побутову електро­техніку, аудіо- та відеотехніку (товарні групи 85.20—85.41) прак­тично блокувала офіційний товаропотік, тому що за умов низької платоспроможності споживачів сплата всіх митних платежів при­зводить до втрати конкурентоспроможності імпортера. За таких умов знижуються офіційні обсяги імпорту, а суб'єкти господа­рювання посилюють пошук легальних шляхів мінімізації плате­жів при імпорті чи нелегального ввезення товарів.

Отже, при розробці ставок національних митних тарифів ма­ють враховуватись такі критерії визначення номінального мита:

• різниця між внутрішніми (оптовими) та світовими цінами;

• інтереси національних виробників та споживачів;

• можливість заміни імпортної продукції вітчизняною;

• інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої кооперації;

• заохочення або стримування імпорту товарів залежно від ступеня їхньої обробки;

• сприяння виробництву товарів експортного призначення че­рез систему пільг на імпорт сировини та компонентів;

• доцільність обмеження імпорту окремих товарів або підви­щення прибутків Державного бюджету від оподаткування імпорту;

• можливість маневрування рівнем мита в ході міждержавних та торговельних переговорів для отримання зустрічних поступок.

Таким чином, у контексті вартісної категорії митний тариф можна розглядати як інтернаціональну диференційовану ренту, яка виникає на базі стійкої різниці в національних витратах виробництва різних країн, що обумовлені різною ефективністю функ­ціонування національних економічних систем.

Залежно від порядку встановлення розрізняють:

• автономне мито, яке встановлюється державою самостій­но, тобто без будь-яких обов'язків перед іншою країною, і за­стосовується до будь-яких предметів і товарів незалежно від їх походження. Величина мита може бути змінена відповідно до інтересів країни без узгодження з країнами-партнерами. Даний вид мита, як правило, досягає значних розмірів і є об'єктом дис­кусій на дво- або багатосторонніх переговорах для отримання поступок в обмін на зниження ставок автономного мита. Пред­метом таких переговорів є перелік товарів, до яких застосову­ються митні тарифи, їх структура, розмір митних ставок, поря­док їх застосування. В результаті виникає конвенційне або договірне мито;

• конвенційне (договірне) мито встановлюється на базі дво­сторонньої або багатосторонньої угоди з іншими державами, або угоди про створення митного союзу, і тому воно не може бути змінене державною владою в односторонньому порядку. Воно не змінюється впродовж тривалого часу, що має велике значення для аналізу тих митних бар'єрів, з якими експортер стикається на ринку інших країн. Конвенційне мито вилучається з митного та­рифу, коли угоди, за якими воно було представлене, призупиня­ють свою дію.

На ранніх етапах формування митно-тарифної політики, як правило, митний тариф є автономним. Це пов'язане з тим, що:

по-перше, через відсутність концепції реалізації зовнішньо­економічної стратегії країна не може визначити пріоритетність застосування тих чи інших регуляторів зовнішньоекономічних відносин;

по-друге, основи регулятивності формуються передусім на на­ціональному рівні, а потім у міру інтегрування на базі міжнарод­ного законодавства;

по-третє, першочерговими завданнями стають проблеми по­шуку джерел формування бюджету та захисту національного ри­нку, тобто мито виконує фіскальну та протекціоністську функції, а вже потім регулятивну;

по-четверте, автономне мито встановлюється з метою мак-симізації митних ставок не стільки з причини фіску, скільки створення сприятливих умов для проведення майбутніх торгів у сфері регулювання торгових бар'єрів у вигляді митних та­рифів.

У подальшому, з розвитком інтернаціоналізації господарсько­го життя, механізм застосування митного тарифу набуває догові­рного характеру. Цьому передують такі тенденції:

• знижується роль національного законодавства, зростає роль міжнародного, і в першу чергу тих законодавчих актів, які спря­мовані на зняття торговельних обмежень;

• реалізація експортного потенціалу країни на світовому рин­ку нерідко залежить від рівня протекціонізму відносно товарів даної країни, а пониження даного рівня можливе тільки за умови певних поступок країни у напрямі лібералізації умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

За напрямом руху товарів застосовують вивізне (експортне), ввізне (імпортне) і транзитне мито.

Оскільки експортне та імпортне мито досить детально буде розглянуте в наступних розділах навчального посібника, доціль­но акцентувати увагу на транзитному миті, яке застосовується тільки в деяких країнах світу. Воно встановлюється відносно то­варів, які переміщуються через територію країни до інших дер­жав. Основні причини застосування транзитного мита — це:

• регулювання (стримання) потоків певних груп товарів через територію країни;

• поповнення Державного бюджету;

• покриття витрат, пов'язаних з транзитом іноземних товарів через митну територію країни.

Певний час транзитне мито було досить популярним заходом фіскального характеру і застосовувалось багатьма країнами світу. Але з часом, ураховуючи той факт, що всі держави, як правило, зацікавлені у збільшенні транзиту через їхню територію, оскільки Це приносить чималі дивіденди, транзитне мито стало об'єктом міжнародних переговорів і в більшості країн припинило своє іс­нування. Так, відповідно до етапі V ГАТТ країни-учасниці даної організації взяли на себе обов'язок щодо свободи транзиту через територію кожної з країн-учасниць, тобто звільнення транзитних товарів від митних та транзитних зборів.

Тому даний вид мита сьогодні використовується дуже рідко, як правило, як інструмент «торговельної війни». Більшість країн віддають перевагу при оподаткуванні транзиту нарахуванню різ­ного виду зборів: дозвільні, гербові, статистичні і, як правило, нарахування плати за переміщення вантажів через митну терито­рію даної держави.

За періодом застосування можна виділити такі види мита, як попереднє, постійне та сезонне. Попереднє мито застосовується на період проведення антидемпінгового розслідування. Після розгляду наявності демпінгу воно або відміняється у випадку від­сутності реалізації товарів за заниженими цінам, або є підґрунтям для застосування антидемпінгового мита.

Під постійним розуміють мито, яке не змінюється залежно від часу застосування. Тобто воно є незмінним впродовж періоду дії встановленої ставки мита. Як правило, більшість митних ставок є постійними. Це дає можливість суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності робити довгострокові прогнози і планувати свою дія­льність.

В окремих випадках застосовується сезонне мито, яке встано­влюється на окремі товари та інші предмети на строк не більше чотирьох місяців з моменту його застосування. В основному за­стосування сезонного мита має оперативний характер, тобто ви­рішуються конкретні тактичні завдання. Сезонне мито вважаєть­ся винятком з преференційних або пільгових режимів, у тому числі угод про вільну торгівлю, митних союзів, виробничої коо­перації та інших подібних міжнародних угод, якщо це передба­чено такими угодами. Аналіз використання даного інструменту свідчить, що сезонне мито має явно протекціоністський характер, і тому його застосування має бути обов'язково проаналізоване під кутом зору наслідків.

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання сільськогосподарської продукції», сезонне мито застосовується з 1998 р. відносно деяких видів сільськогосподарської продукції при їх імпорті на митну територію України і має такі особливості:

• основна мета введення сезонних ставок мита — заборонна, про що свідчать достатньо високі ставки мита порівняно з дію­чими;

• запроваджується відносно до невеликої номенклатури товарів;

• запроваджується щорічно в подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного мита;

• термін дії— не менше 60, але не більше 120 послідовних календарних днів протягом строку збирання і закладення на збе­рігання аналогічної продукції українського виробника.

За типами ставок мито поділяють на стале і змінне. Сталі ми­тні ставки встановлюються державними органами і не можуть змінюватися залежно від обставин. Оскільки розмір мита не за­лежить від певних параметрів, його інколи називають уніфікова­ним. Слід зауважити, що більшість країн світу мають митні та­рифи з постійними ставками.

Змінні митні ставки— це ставки, які можуть змінюватися за певних обставин (за зміни рівня світових і внутрішніх цін, рівня державних субсидій). Прикладом таких тарифів може бути зміна ставок у Західній Європі в рамках єдиної сільськогосподарської політики.

Останнім часом змінне мито держави почали використовувати у зв'язку зі значною зміною світової цінової кон'юнктури на пев­ні групи товарів. Так, Росія з метою диференціації прибутків на­фтодобувних підприємств запровадила диференційовану шкалу експортного мита залежно від світової ціни на барель нафти.

Наведена класифікація дає змогу систематизувати митний та­риф, який застосовується на практиці за різними критеріями. На­приклад, ставка ввізного мита на картоплю з Польщі становить 50 %, але не менше 0,2 євро за 1 кг. Даний конгломерат мита мо­жна назвати протекціоністським, автономним, імпортним, комбі­нованим, сезонним, номінальним, складним, постійним.

Оскільки основна мета впровадження цього мита — це блоку­вання товаропотоку з даної товарної позиції, то воно є протекціо­ністським. Оскільки цей вид мита Україна застосовує самостійно, то мито — автономне. Картопля оподатковується при ввезенні — мито імпортне. Нарахування ставок мита у відсотках до митної вартості, але зі зазначенням, що не менше ніж 0,2 євро за 1 кг за­свідчує, що мито комбіноване. Оскільки ставка ввезення зміню­ється залежно від строку ввезення (з 1.01 по 1.04 вона становить 40%; з 1.04 по 1.08 —30%; а з 1.08 по 1.01 — 50 %), то мито має сезонний характер. Ставка 50 % номінальна. Оскільки викорис­товується і повна, і пільгова ставки, то митний тариф складний. Незмінність ставок від рівня цін свідчить, що даний вид митного тарифу сталий.

За запропонованими ознаками можна класифікувати застосу­вання будь-якого митного тарифу щодо певних товарів чи пред­метів, що дає можливість проаналізувати весь спектр причинно-наслідкових зв'язків при запровадженні митного тарифу.

Прибічники протекціонізму наводять два головні аргументи на користь обмеження імпорту: це підтримка національного виробника, збереження робочих місць, забезпечення соціальної стабільності; скорочення імпорту збільшує внутрішній сукупний попит, стиму­люючи тим самим власні виробництво та зайнятість. Додатковим аргументом, який активно застосовували ще в XIX ст. США та Німеччиною, є захист молодих галузей, на час свого становлення, коли у них відносно високі витрати виробництва та низька конкурентоспро­можність. Натепер ці аргументи наводять щодо країн, що розвиваються, та перехідних, постсоціалістичних країн. Подібні аргументи застосовують і щодо оборон­них та стратегічних галузей промисловості та сфери національної безпеки. Яскравим прикладом торговель­ної політики захисту стратегічних галузей промисловості є надання державної підтримки консорціуму європейських виробників для заснування компанії «Аеробус» з метою подолання монополії США у галузі цивільного машинобудування.

Митні тарифи застосовують для захисту монокуль­турних економік від руйнуючого впливу коливань сві­тової кон'юнктури. Протекціоністська політика здій­снюється також з метою збільшення доходів державного бюджету в умовах, коли національні податкові системи перебувають на стадії становлення і не здатні забезпечи­ти запланований рівень бюджетних надходжень. Такі випадки трапляються і в економічній політиці України. Аргументи на користь тарифу не є бездоганними і майже щодо кожного з них економісти наводять кон­траргументи. Наприклад, захист національного вироб­ника та обмеження конкуренції консервують техноло­гічну та технічну відсталість країни. Запровадження митних тарифів може викликати зустрічну негативну реакцію торговельних партнерів, виникнення торго­вельних воєн тощо. Не зважаючи на існуючі застережен­ня та контраргументи, митний тариф залишається одним з основних інструментів торговельної політики, який використовують з метою отримання доходу та захисту національного виробництва.

При запровадженні торговельних обмежень важли­во розрізняти номінальний, ефективний (реальний) та оптимальний рівні мита. Теорія ефективної протекції з'явилася в 1955 p., коли економіст Кларенс Барбер проаналізував захисний ефект у канадській митній системі. На початку 60-х років XX ст. американські дос­лідники Макс Корден та Вільям Тревіс, а трохи пізніше Хайнц Бахман, Белла Баласса, Гаррі Джонсон незалеж­но один від одного уточнили теоретичну концепцію та здійснили її емпіричне застосування.

Традиційна митна теорія ґрунтується на стандартних неокласичних припущеннях. Розглядають моделі від­критої економіки з двома факторами виробництва та двома товарами. За цих умов запровадження (або підви­щення) імпортного мита за стабільного обмінного курсу покращує внутрішнє співвідношення цін на користь віт­чизняної ділової активності тим більше, чим еластичнішими до ціни є пропозиція і попит за кордоном і чим мен­шою є відповідна еластичність всередині країни. Згідно з цією спрощеною моделлю зміна внутрішніх співвідношень цін (за інших рівних умов) сприяє збільшенню виробництва імпортозаміщувальних товарів за одноча­сного зменшення виробництва експортних товарів, ніж це було до запровадження (підвищення) митного тарифу.

Особливість цієї теорії полягає в тому, що порівню­ються номінальні та ефективні ставки мита (номінальні та ефективні ставки мита розраховуються за умов, коли імпортуються готові вироби та окремі компоненти до них). Співвідношення між рівнями мита на готові виро­би та на їхні компоненти з урахуванням імпортозаміщувального національного виробництва демонструє рівень ефективного захисту національного виробника. Номі­нальне мито встановлюється на кордоні як для кінце­вого продукту, так і д.;^я його компонентів. Таке мито впливає на інтереси споживача особистих предметів і засобів виробництва. Головне завдання ефективного мита — створення переваг для національного виробни­ка за рахунок отриманая більшого розміру доданої вар­тості внаслідок запровадження тарифу. Внутрішня додана вартість дорівнює при цьому різниці між ціною кінцевого продукту та вартістю імпортних складових у даному кінцевому виробі.

Приклад.

Виробник імпортує бавовну вартістю 100 дол., з якої шиє костюм ціною в 100 дол. Викори­стовуючи вітчизняну робочу силу і капітал, він отримує додану вартість від вільної торгівлі в розмірі 20 дол. (100 — 80). Номінальне; мито на аналогічний імпортова­ний костюм становить110%, що за відсутності мита на бавовну зумовлює зростання внутрішньої ціни до 110 дол. Унаслідок цього внутрішня додана вартість збільшується до 30 (110 - 80). Отже, рівень ефективно­го захисту становитиме:

Якщо ж країна запроваджує мито розміром в 5% на імпортовану бавовну, її вартість у готовому костюмі зросте до 84 дол., а додана вартість скоротиться до 26 дол. рівень ефективного захисту у даному випадку становитиме:

В обох випадках рівень ефективного захисту змі­нюється залежно від зміни рівня номінального мита. Як випливає з попереднього, ставка ефективного захи­сту вказує на рівень захисту національного виробника. Чим вищою є ставка ефективного захисту в певній галузі промисловості, тим більшим стає стимул для національних виробників розширювати виробництво в цій галузі. Оскільки номінальна тарифна ставка (номі­нальне мито) розраховується щодо ціни кінцевого про­дукту і змінює її, при прийнятті рішень на це зважа­ють споживачі. Ефективну ставку мита розраховують на основі взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників, вона спрямована на внутрішніх виробників та прий­няття ними виробничих рішень.

Ефективне мито має зростаюче значення для кінце­вого продукту та втрачає своє значення для мита на про­міжні продукти. Якщо номінальне мито на імпортова­ний кінцевий продукт діє як субсидія для відповідної вітчизняної промисловості, то номінальна ставка мита на сировину і проміжні продукти, що переходять на кінцевий продукт, є непрямим оподаткуванням вну­трішньої галузі. Тільки коли всі номінальні ставки однакові, тоді перебувають у певній відповідності номі­нальна і ефективна ставка. Якщо ж первинні продукти обкладаються нижчими ставками мита, ніж кінцеві, тоді внутрішня пропозиція продукту має більший мит­ний захист, ніж це проявляється в номінальній ставці мита на кінцевий продукт.

Ефективні ставки мита показують зміни у вартості окремих галузей промисловості, на які впливала митна система, а в межах порівняльно-статистичного частко­вого аналізу можна зробити теоретичні висновки щодо досягнення оптимальної ефективності виробництва, нам відомі з теореми Столпера — Самуельсона. Напри­клад, галузь промисловості А ефективніше підтримується, ніж галузь Б, тоді вартість по відношенню до стану вільної торгівлі змінюється на користь галузі з вищою ставкою протекціоністського мита. Ця галузь нарощує виробництво і збільшує свій попит на первинні фактори виробництва. Поштовх для переміщення пер­винних факторів виробництва в галузь промисловості, яка ефективніше підтримується, пояснюється тим, що тут ціни на фактори виробництва вищі і це дає змогу отримати прибуток. Цей процес перерозподілу факторів виробництва продовжується, поки залежність між вар­тістю і нормою граничної трансформації знову не спів­падуть і у такий спосіб не буде досягнута нова структу­ра виробництва, яка буде відповідати критеріям ефек­тивності Парето.

Отже, до припущень цієї моделі належить те, що система захисту спричинює зростання середнього рівня цін на фактори, який відповідає середньому показнику ефективного мита. Значення ефективного мита залежно від галузі та відхилення його від середнього показника показує, як номінальний митний тариф впливає на роз­поділ факторів виробництва між різними галузями: чим більше ефективне мито певної галузі перевищує середнє значення, тим більше там використовується факторів виробництва (у порівнянні зі станом вільної торгівлі).

Теорія ефективного протекціонізму створює переду­мови для прийняття оптимальних рішень у сфері націо­нальної та міжнародної політики. Доведено, що не висо­ке мито на імпортні товари з метою протекціонізму, а ефективні митні ставки забезпечують справжній захист внутрішнього виробництва проти іноземної конкурен­ції, урівноважують платіжний баланс, покращують інші макроекономічні показники. Слабкою ланкою ефективного протекціонізму є небезпека гальмування технологічного та технічного прогресу під прапором захисту національного виробника, зниження конкурен­тоспроможності національного виробництва.

Існують також теоретичні обгрунтування, теоретич­ні розробки щодо запровадження оптимального тари­фу. Оптимальним вважають мито, за якого збільшуєть­ся чистий прибуток держави внаслідок поліпшення умов торгівлі, але скорочуються обсяги торгівлі. Голов­ною детермінантою виступає еластичність імпортної пропозиції.

де topt — оптимальне мито; єу — еластичність імпортної пропозиції. Якщо еластичність є високою, то ефектив­ність оптимального тарифу для малої економіки прак­тично дорівнює 0. Для великої країни виграш від покращення умов торгівлі перевищує виникаючі еконо­мічні втрати тільки у випадку, якщо ставка мита є від­носно невисокою і втрати від зниження світової ціни на імпортний товар перекладаються на постачальника (експортера). Запровадження зустрічного імпортного тарифу торговельним партнером може призвести до збитків для обох сторін, торговельних воєн, загальних економічних втрат. Тому пошук оптимального тарифу є надзвичайно важливим і в теоретичному, і практично­му аспектах.

Навіть за припущення, що торговельний партнер не вживатиме зустрічних заходів, виграш першої країни є меншим, ніж втрати її партнера. Це свідчить про те, що торговельні обмеження послаблюють світову економі­ку, а вільна торгівля поліпшує світовий добробут.

Дієвість тарифу, його економічна роль проявляється через функції, які він виконує в системі зовнішньої тор­гівлі:

— фіскальну, спрямовану на поповнення державно­го бюджету шляхом накладання як імпортного, так і експортного мита;

— протекціоністську (захисну), яка не лише віді­грає роль податку, а й захищає національне виробни­цтво від іноземної конкуренції;

— балансуючу, коли треба стримати експорт певних товарів, дефіцит яких виникає в країні, чи світові ціни на даний товар є нижчими від внутрішніх.

На основі цих та інших теоретичних положень роз­робляються механізми та інструменти конкретної мит­но-тарифної політики. У торговельній практиці засто­совуються три основні види мита:

адвалорне,

специфіч­не,

комбіноване.

Адвалорне мито розраховують у вигляді відсотка від митної вартості товару. Ціна імпортованого до краї­ни товару становитиме його митну вартість, до якої додається добуток від ставки адвалорного мита та мит­ної вартості товару:

де Р — ціна імпортованого товару; Р, — митна вартість товару; ta — ставка адвалорного мита.

Специфічне мито встановлюється як фіксована величина щодо кількісних параметрів товару (вага, оди­ниця, площа, обсяг тощо) (наприклад, 10 центів за 1 літр олії). Ціна імпортованого товару дорівнюватиме:

P = Pt + ts,

де ts — розмір специфічного мита.

Комбіноване мито поєднує обидва вказані види (наприклад, 10% від митної вартості, але не більше 15 центів за 1 літр).

Адвалорні мита встановлюються для різноякісних товарів однієї товарної групи (номенклатури) і є близькими до поширеного в розвинутих індустріальних країнах податку на продаж. Фіксована ставка адвалор­ного мита забезпечує стабільний захист внутрішнього виробництва незалежно від коливань цінової кон'юнк­тури, зміни якої можуть впливати на рівень надхб-джень до бюджету. Складнощі з нарахуванням адвалор­ного мита пов'язані з визначенням митної вартості това­рів, на яку впливають волатильні економічні чинники.

Оцінювання митної вартості товару є одною з най­складніших процедур митної політики. Однією з пер­ших спроб у цьому напрямі було розроблено положення статті VII ГАТТ 1947 р. У ній йдеться про те, що митна вартість імпортного товару повинна ґрунтуватися на його митній вартості та не має визначатися довільними чи фіктивними оцінками. Певна невизначеність статті зумовила необхідність розроблення на початку 50+х років XX ст. Конвенції про створення уніфікованої методології визначення митної вартості товарів, яка отримала назву Брюссельської конвенції про митну вартість. Під час засідання Токіо-раунду в межах ГАТТ (1973—1979 pp.) було прийнято «Угоду про застосуван­ня статті VII ГАТТ», або «Кодекс про митну вартість ГАТТ». Рішеннями Уругвайського раунду багатосто­ронніх торговельних переговорів (1986—1994 pp.) положення Угоди 1979 р. було доповнено, уточнено та включено до пакету підсумкових угод Уругвайського раунду.

З метою стандартизації підходів у визначенні митної вартості товарів Світовою митною організацією розроб­лено методологічні та методичні рекомендації, які кра­їни можуть використовувати як засадничі принципи при розрахунках митної вартості товарів для уникнен­ня суб'єктивізму та зловживань у цій сфері міжнарод­ної економічної політики.

Специфічне мито стосується, як правило, однорід­них, стандартизованих товарів і є відносно простим для адміністрування. Фіксовані ставки мита за підвищення імпортних цін послаблюють захист внутрішнього ринку внаслідок зниження своєї частки в ціні товару, проте при падінні імпортних цін специфічне мито краще захищає внутрішнє виробництво, посилюючи тиск на імпортера вищою часткою в ціні імпортованого товару.

За способом обкладання (напрямом руху товару) мита поділяють на імпортні, експортні та транзитні. У сучасній економічній практиці найчастіше викори­стовуються імпортні мита, з допомогою яких захища­ється внутрішнє виробництво або збільшуються бюджетні надходження, чи вирішуються одночасно обидва завдання. Експортні мита застосовуються рідше у двох випадках: коли внутрішні витрати на експортні товари не покриваються світовими цінами або за умов дефіциту на експортні товари на внутріш­ньому ринку. Транзитні мита накладають на товари, що перевозяться транзитом територією країни. Засто­совують переважно в країнах-транзитерах масової однорідної продукції (нафта, газ та ін.).

За походженням мита диференціюються на автоном­ні, конвенційні та преференційні. Автономні мита приймає державою в односторонньому порядку за настання форсмажорних обставин (забезпечення націо­нальної безпеки, стихійні лиха, економічні та фінансо­ві кризи тощо). В умовах перебування більшості країн в COT автономні мита застосовуються на короткі періоди та узгоджують з відповідними органами COT. Конвен­ційні (договірні) мита встановлюють на основі багато­сторонніх чи двосторонніх угод згідно з правилами, що діють у межах глобальних торговельних інституцій (COT), чи регіональних інтеграційних об'єднань. Пре­ференційні мита відзначаються нижчими ставками порівняно з діючими, стосуються переважно найбідніших країн світу, стимулювання експорту яких підвищує загальний рівень їхнього економічного розвитку. Такі мита діють у міжнародній системі «Стабекс», торговель­них відносинах Європейського Союзу з країнами Афри­ки, Карибського басейну та Тихого океану (ЄС-АКТ).

За змістовним характером, змістовною спрямовані­стю мита бувають сезонними, антидемпінговими, ком­пенсаційними. Сезонні мита застосовують для опера­тивного впливу на торгівлю продукцією сезонного ха­рактеру (сільське господарство, рибна промисловість та ін.). Термін дії такого мита є невеликим і збігається з піком експортної активності відповідних товарів. Використовується переважно країнами монокультурно­го виробництва з числа найменш розвинутих для під­тримання національної економіки. Антидемпінгові мита запроваджують у випадку імпорту до країни това­рів, ціни яких є нижчими від внутрішніх цін експорте­ра, або товарів нетрадиційного виробництва (пенети-ціарні заклади). Трудомісткість, суперечливість та ступінь обґрунтованості такого мита пояснюються необхідністю проведення антидемпінгових розсліду­вань. Компенсаційні мита накладаються на імпорт товарів, виробництво яких здійснювалося з допомогою субсидій, що спроможне завдати шкоди національним виробникам аналогічних товарів. Ці види мита мають винятковий характер і застосовуються у випадках, коли вичерпані можливості розв'язання торговельних розбіжностей іншими засобами. Якщо такі мита запро­ваджують члени COT, їх, як правило, узгоджують з цією міжнародною інституцією.

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 4592; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!