VIII. Внутрішньоамериканські міжнародні відносини
Організація американських держав
Після пактів Чапультепека (1945 р.) та Ріо (1947 р.), конференції в Боготі з ЗО березня по 2 травня 1948 р., дев'ятої панамериканської конференції значно розширилось уявлення панамериканізму. ЗО квітня 21 американська республіка підписала Хартію Організації американських держав, яка набрала чинності 13 грудня 1951 р., її ми розглянули вище. Згідно з традицією, учасники десятої панамериканської конференції зібралися в Каракасі у березні 1954 року. Відсутня була лише Коста-Ріка. На початку сесії Фостер Даллес запропонував проголосувати антикомуністичну резолюцію, чіткішу за схвалену в Боготі. Він досяг успіху — 17 голосів проти 1 (Гватемала), але в багатьох випадках свої голоси латиноамериканські держави, занепокоєні тим, щоб не дати приводу для інтервенції США, віддавали скоріше з покори, ніж з ентузіазму. Не один голос «за» було віддано також завдяки можливій економічній, фінансовій та технічній допомозі, якої не одержала б країна, що наважилась проголосувати проти резолюції. Найістотнішим стало таке формулювання: «Вплив або контролювання політичних інституцій будь-якої з американських держав міжнародним комунізмом, що являє собою силу, чужу для нашого континенту, загрожує суверенітетові і політичній незалежності американських держав, а отже, становить небезпеку для миру в Америці й вимагатиме консультаційної наради для можливого вжиття відповідних заходів, передбачених уже наявними угодами».
|
|
|
Відзначалося також підтвердження волі американських народів «рішуче усунути колоніальну систему, що пригноблює свободу народів».
Для зміцнення американського блоку, досить хиткого на той час, дипломатія США вирішила використати 130-ту річницю панамериканської конференції, скликаної у 1826 р. Сімоном Боліваром. Президенти 18 з 21 республіки, в їх числі й Ейзенхауер, зібралися в Панамі, з 19 по 22 липня. Оскільки колишній президент Аргентини Перон переховувався в цьому місті, президент Арамбуру не наважився приїхати, так само як і бразильський президент Кубічек. Генерал Перес Хіменес, президент Венесуели, єдиної країни без зовнішнього боргу, запропонував створити всеамериканський економічний фонд, для якого запропонував виділити 33 мільйони доларів США. Проте найістотнішою стала заключна декларація, в якій усі країни підтвердили свою тісну солідарність у світових справах.
Гватемальські події
США були постійно занепокоєні ризиком комуністичної революції у слаборозвинених країнах Латинської Америки. Усунення прем'єр-міністра Британської Гайани, звинуваченого в комуністичній змові, у жовтні 1953 року стало одним з багатьох яскравих прикладів того. Недоїдання, особливо серед індіанського населення, військові змови, високий відсоток неписьменності — все це позбавило стабільності зону, де США взагалі сприймалися завжди з підозрою. Пригадувалась їм також епоха «біг стік» («великого дрюка»). Багатіїв янкі звинувачували в визискові Латинської Америки. Крім того, США направляли економічну та військову допомогу в некомуністичні країни Європи та Азії. Якщо не рахувати позичок Експортно-імпортного банку, латиноамериканські країни отримали з 1947 р. лише 1% всієї військової і 3% економічної допомоги.
|
|
|
Найхарактерніший приклад антикомунізму США засвідчують події у Гватемалі. Комунізм набув тут свого вияву за правління президента Хуана Хосе Аревало (1945—1951 рр.). Його наступник з березня 1951 р. підполковник Хакобо Арбенс був великим прихильником комуністів, багато з яких посідали відповідальні посади в адміністрації. Саме за цих обставин один з військових вигнанців, підполковник Кастільйо Армас, організував у травні 1954 р. похід на Гватемалу з Гондурасу, де уряд, скутий загальним страйком, не чинив йому жодних перешкод. Та й справді Гватемала надавала фінансову допомогу страйкарям Гондурасу. Крім того, гватемальських комуністів звинувачували в готуванні невдалого замаху на президента Нікарагуа Сомосу.
|
|
|
У травні 1954 р. на 10-й панамериканській конференції в Каракасі Фостер Даллес, занепокоєний розвитком комуністичного руху в Гватемалі, запропонував проголосувати антикомуністичну заяву, про яку ми говорили вище, заяву, проти якої енергійно протестував міністр закордонних справ Гватемали Торієльйо, звинувачуючи її автора в «інтернаціоналізації маккартизму». Торієльйо у своїй книжці, написаній 1955 р., звертає увагу на той факт, що Даллес був акціонером і адвокатом «Юнайтед фрут компані», яка володіла значними земельними територіями у Гватемалі. Навіть американський посол у Гватемалі Джон Е.Періфуа, призначений у жовтні 1953 р., вважався поборником войовничого антикомунізму. Важко встановити, чи він був причетний до планів нападу, підготовленого Кастільйо Армасом. 17 травня 1954 р. Державний департамент заявив, що до Гватемали прибув вантаж чехословацької зброї на шведському судні. Даллес безуспішно вимагав від союзників по НАТО надання права перевіряти кораблі у відкритому морі, щоб запобігти подібним випадкам перевезення зброї. Вимога аргументувалася можливістю використання цієї зброї для агресії в зоні Панамського каналу. Поза скликанням консультативної наради латиноамериканських міністрів закордонних справ, передбаченої Хартією Організації і пропонованою урядом Нікарагуа, США дозволили подіям розгортатися своїм звичаєм: 19 червня збройні сили Кастільйо Армаса вступили в Гватемалу. 27 червня Арбенс змушений був подати у відставку, а Періфуа узяв участь у формуванні тимчасового уряду під керівництвом полковника Монсона 29 червня. Монсон підписав 2 липня угоду з Кастільйо Армасом. Збройні сутички були, власне, символічні. Але непряме втручання СТА здавалось неминучим.
|
|
|
До того ж США подбали про визнання недійсним звернення Гватемали до Ради Безпеки, а Даллес привселюдно висловив своє задоволення з відставки полковника Арбенса.
Коста-ріканські події
Значно гнучкішою виявилася поведінка США у подіях, пов'язаних з державним переворотом, організованим проти Хосе Фігераса, президента Коста-Ріки. Це, безперечно, була найдемократичніша країна Центральної Америки. У певних колах США її звинувачували в наданні зайвої свободи комуністам, але це було хіба що маленькою хитрістю. За підтримкою президента Нікарагуа Сомоси, противник Фігераса, генерал Гуардіа, організував повстання в Коста-Ріці. США використали цей випадок для демонстрації своєї вірності добросусідській політиці. Вони звернулись до Організації американських держав, Рада якої негайно дозволила вислати авіацію для підтримки законного уряду. Повстанців було менше тисячі. Літакам, а їх було чотири, не довелося втручатись. Самий їхній вигляд у повітрі показав повстанцям, що вони програли. А проте вздовж кордону була створена нейтральна зона, що дала їм можливість утекти.
«Чистка» американської адміністрації від службовців, яких підозрювали у зв'язках з комуністами, провадилась під керівництвом сенатора Маккарті. Свій авторитет він підточив нападами на армію з кінця 1953 року.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 319; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!