РОЗДІЛ VII. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ ПІД ЧАС СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1941-1945 рр.)
І. «Новий порядок» у Європі
Гітлер, безперечно, прагнув до панування у Європі. Проте політика, яку він здійснював щодо різних підкорених ним країн, була неоднакова. Великі території були анексовані, а саме: Австрія, Судети, західна частина Польщі, Данціг, Мемель, Ельзас-Лотарінгія, північ Словенії, а після поразки італійців, принаймні де-факто, Трієст та Італійський Тіроль. Деякі країни були взяті під прямий німецький протекторат: Чехія, Моравія та західна частина Польщі, що не була анексована («генерал-губернаторство Польща»). Інші країни були просто окуповані, але й до них ставлення було дуже різне. Західні країни: Франція, Бельгія, Нідерланди, Данія і меншою мірою Норвегія — зазнавали відносно поблажливого ставлення. На відміну від них Сербія, Греція, Польща та радянські території були піддані надзвичайно жорстокій окупації, там міжнародне право систематично ігнорувалося. Інші країни, такі як Іспанія, Італія, Угорщина, Болгарія, Румунія, Словаччина, Хорватія та Фінляндія, були друзями або союзниками Німеччини. Лише такі країни Західної Європи, як Португалія, Швейцарія та Швеція, не підпали під Гітлерову владу. Ірландія зберегла нейтралітет.
Прагнення Гітлера до панування в Європі здійснювалося різними методами: від підписання договорів до воєнної окупації та поліційного терору гестапо. Найтиповішою ознакою нацистського панування на всіх територіях було переслідування євреїв, мільйони яких були знищені, та ув'язнення всіх непокірних у концентраційних таборах з якнайсуворішими умовами життя.
|
|
|
Тристоронній пакт
Ми вже говорили про цей пакт, підписаний 27 вересня 1940 р. в Берліні між Німеччиною, Італією та Японією. За цим планом У Європі передбачалося створення «нового європейського порядку», керованого Німеччиною та Італією, та право цих двох держав на володіння в Європі таким «життєвим простором», який відповідатиме їхнім потребам.
Загалом окуповані країни, хоча там і треба було тримати війська, яким усе більше дошкуляли партизани, являли собою сильну опору для німецької воєнної машини. Гітлер знайшов там сировину, продукти харчування, а головне — робочу силу. Інколи тяжкі окупаційні податки дозволяли йому за своєю волею регулювати економіку окупованої території і в такий спосіб полегшувати стан німецьких фінансів. Приєднання до тристороннього пакту було для Гітлера одним з критеріїв відданості «новому порядкові».
Коли Німеччина напала на СРСР, деякі з її країн-сателітів оголосили війну СРСР у кінці червня 1941 р., а саме: Італія, Словаччина, Угорщина та Румунія. Фінляндія приєдналася до боротьби з СРСР, не укладаючи союзу з Німеччиною. Крім того, в липні Іспанія створила «Блакитний легіон» волонтерів, який мав лишатися на фронті до січня 1944 р. Пропаганда антибільшовицького «хрестового походу» стала на той час головною темою. Створення легіонів з волонтерів різних країн було символом цієї ідеології. Проте лише екзальтовані антикомуністи, яких була меншість, піддалися на цю пропаганду.
|
|
|
Угорщина
Починаючи з 1938 року Угорщина чітко дотримувалася пронімецької орієнтації. Від цього вона мала свою користь, анексувавши південь Словаччини (2 листопада 1939 р.), дві третини Трансільванії (ЗО серпня 1940 р.) та югославські території (12 квітня 1941 р.). Хоча регент Угорщини Горті, керівник держави, не хотів повністю уплутуватись у війну, він здійснював чітку політику антисемітизму. Проте 3 квітня 1941 року граф Телекі , прем'єр-міністр, покінчив життя самогубством, на його місце заступив Бардоші, який узяв курс на значно глибше підкорення Німеччині і під тиском з боку генерального штабу 27 червня оголосив війну Росії. За це Угорщина поплатилася оголошенням війни з боку Великобританії (6 грудня 1941 р.) та розривом дипломатичних відносин зі Сполученими Штатами (12 грудня). Пізніше під тиском Гітлера угорський, болгарський та румунський уряди оголосили війну Сполученим Штатам. Бардоші намагався протидіяти вимогам Ріббентропа і обмежити до мінімуму участь Угорщини у війні. 9 березня 1942 р. Бардоші подав у відставку і був замінений на Міклоша де Каллаї. А це означало цілковиту зміну в зовнішній
|
|
|
1 Він був у відчаї, бачачи, як його країна готується взяти участь у розділі Югославії.
політиці Угорщини. Каллаї, який особисто очолював керівництво закордонними справами, вирішив здійснити надзвичайно складну справу — вивести свою країну з війни і укласти договір про перемир'я з державами антигітлерівського блоку. До цієї постанови його підштовхувала і поразка, якої угорська армія зазнала під Воронежем у січні 1943 року. До того ж, його непокоїло й те, що німці намагалися сформувати щось на зразок спрямованого проти Угорщини румунсько-хорватсько-словацького блоку, досить подібного до колишньої Малої Антанти. Як за часів Малої Антанти, для боротьби проти цієї коаліції Каллаї спробував заручитися підтримкою італійців і з цією метою поїхав до Рима в квітні 1943 р. Та Муссоліні був надто слабкий, щоб чинити серйозний опір німцям. Після капітуляції Італії 3 вересня 1943 р. Каллаї удовольнився тим, що визнав де-факто неофашистський уряд Муссоліні. Крім того, він спробував установити офіційні дипломатичні контакти з англосаксами у Стамбулі, погоджуючись на ідею безумовної капітуляції. Ці пропозиції були передані Росії, і 9 вересня 1943 р. британський посол у Стамбулі сер Х'ю Нечбул-Х'югісен повідомив про відповідь союзників: угорська капітуляція повинна триматися в таємниці; Угорщина має поступово згортати воєнну та економічну співпрацю з Німеччиною, пообіцяти чинити опір можливій воєнній окупації німців, пропускати авіацію союзників через свій повітряний простір, установити регулярний радіозв'язок із союзниками та у відповідний момент взяти участь у наступі проти німців. 16 березня 1944 р. американська воєнна місія на парашутах висадилася в Угорщині. Проте ця спроба вийти з війни провалилася. В квітні 1943 р. Гітлер запросив Горті в свою штаб-квартиру і висловив йому рішучий протест проти політики, яку проводив Каллаї. 28 лютого 1944 р. Німеччина поставила вимогу надати дозвіл на проведення через Угорщину 100 000 німецьких солдатів, яких транспортували на російський фронт. Уряд Угорщини вагався, боячись того, що ці війська насправді призначаються для окупації Угорщини. 17 березня Горті погодився поїхати на зустріч з Гітлером до Берхтесгадена. Той учинив йому там жахливу сцену, вимагаючи беззастережної воєнної та економічної співпраці з Німеччиною та здійснення жорстоких заходів проти євреїв. Горті відмовився; проте в ніч з 18 на 19 березня німецькі війська все ж таки увійшли в Угорщину, і не було ніякої можливості чинити їм організований опір. Коли 19 березня Горті повернувся до Будапешта. Угорщина була окупована німцями. Був створений пронімецький уряд під керівництвом генерала Стояї. В серпні Горті пощастило його змістити і замінити генералом Локотошем. У вересні він послав представників для переговорів про перемир'я у Москву і до Італії, 11 жовтня 1944 р. договір про перемир'я був підписаний у Москві, а 15 жовтня про це повідомлено по угорському радіо. Німці негайно захопили радіостанцію; уряд Локотоша був зміщений; замість нього насадили уряд партії «Хреста і стріли», очолюваний Салаші; 16 жовтня Горті подав у відставку і був вивезений до Німеччини. З установленням нового режиму, що тривав кілька місяців, в Угорщині запанував жорстокий терор.
|
|
|
Румунія
Румунія та Болгарія були двома головними союзниками Німеччини на Балканах. 6 вересня 1940 р. румунський король Карой, який марно намагався послабити недовіру німців, був змушений зректися трону під тиском генерала Йона Антонеску та фашистського руху «Залізна гвардія». Антонеску став диктатором Румунії, позбувся головних лідерів «Залізної гвардії» після їхнього повстання в січні 1941 р. і розв'язав антисемітську кампанію, щоправда не таку жорстоку, як у Німеччині. Він відкрив свою країну для німців, віддав їм румунські нафтові родовища й оголосив війну Росії 22 червня 1941 р. Здавалося, він мав на меті переконати Гітлера, що Другий Віденський арбітраж (серпень 1940 р.) має бути скасований і Трансільванія повністю приєднана до Румунії. Він окупував Придністров'я між Дністром (по-румунському Ністру) та Дніпром, включаючи Одеський порт. Перемоги росіян узимку 1943—1944 рр. поставили Румунію в скрутне становище. Супротивники Антонеску шукали шляхів для переговорів з союзниками, і принц Барбу Штірбей був таємно відряджений до Каїра, де в квітні 1944 р. відбулися переговори про перемир'я. Молотов публічно заявив, що СРСР не має ніяких територіальних претензій до Румунії за винятком Бессарабії та Північної Буковини. Коли Червона армія вступила на румунську територію, в Бухаресті 23 серпня 1944 р. стався державний переворот, що прискорив просування радянських військ (Плоєшті та Бухарест були зайняті 30 та 31 серпня). Румунія прийняла умови союзників про перемир'я. Того ж дня молодий король Міхай заарештував Антонеску і створив новий кабінет на чолі з генералом Санатеску, в якому були представлені націонал-селянська партія (Маніу), партія лібералів (Братіану), партія соціалістів та партія комуністів. Договір про перемир'я з Румунією був підписаний у Москві 12 вересня.
Болгарія
Болгарський король Борис пристав до німецького табору в 1940 р. Болгарія, де були досить сильні проросійські симпатії, попри тиск з боку нацистів не оголошувала війни Росії. Болгари, які 17 лютого 1941 р. підписали договір про ненапад з Туреччиною, обмежились
окупацією югославської Македонії та Фракії. 28 серпня 1943 р. король Борис помер, а наступником став його син Симеон II, якому було 6 років. Головним регентом при ньому був професор Филов, який дуже прихильно ставився до нацистів. 1 червня 1944 р. внаслідок змін у ситуації був створений новий кабінет на чолі з Багряновим. З 26 серпня до 28 жовтня становище було непевне. 26 серпня Багрянов поставив вимогу про виведення німецьких військ, розташованих у Болгарії. Після капітуляції Румунії він одразу відрядив своїх емісарів до Каїра. Боячись опинитися поза цими переговорами, він 5 вересня оголосив війну Німеччині. Проте Червона армія вступила на територію Болгарії. Договір про перемир'я з Болгарією набрав чинності лише 11 жовтня наступного року. Болгари марно намагалися в 1943—1944 рр. утворити незалежну Македонію та утримати грецьку Фракію.
Югославія та Албанія
Після поразки Югославії король Петро II разом з урядом країни виїхав до Лондона. На території Югославії були організовані два основні рухи Опору. Перший рух Опору — четники — був створений генералом Михайловичем, який був противником партизанської війни і мав намір зберегти свої війська, аби у відповідний момент надати військам союзників підтримку при висадці. За погодженістю з емігрантським урядом, що перебував у Лондоні й призначив Михайловича військовим міністром, він практично припинив усі воєнні дії.
Другий рух Опору розгортається під керівництвом хорвата Йосипа Броза, за походженням селянина, генерального секретаря комуністичної партії, який від самого початку війни прибрав ім'я Тіто. Він створив партизанський рух та партизанську армію, чисельність якої досягла 200000 ще до початку 1943 р., а пізніше ця цифра значно зросла. Партизанам пощастило захопити більшу частину зброї, залишеної італійськими окупаційними військами після капітуляції Італії в 1943 році.
Тіто мав невелику підтримку з боку росіян. Дуже скоро він протиставив себе Михайловичу, якого комуністи в грудні 1941 р. звинуватили у зраді. 20 грудня 1943 р. Тіто послав делегацію до Каїра для переговорів з урядом Петра II, що його очолював Пурич. Король Петро II, який украй вороже ставився до Тіто, відмовився прийняти цю делегацію. Зразу потому «Національний комітет визволення Югославії» оголосив про зміщення уряду Пу-Рича й звинуватив Михайловича в контактах з німецькою владою. Починаючи з цього часу між Петром II, урядом у вигнанні та генералом Михайловичем, з одного боку, і маршалом Тіто з Іншого склалися вкрай напружені стосунки. 18 травня 1944 р. король Петро II зажадав відставки уряду Пурича і доручив
Субачичеві сформувати новий кабінет. Субачич спробував досягти угоди з Тіто. В червні він поїхав до Югославії на зустріч з Тіто. В цей самий час, 20 червня, британський уряд заявив, що він відмовляється від підтримки Михайловича, посилаючись на його співпрацю з німцями. ЗО серпня між Тіто й Субачичем була підписана угода про співпрацю емігрантського уряду з маршалом Тіто в ім'я визволення Югославії. 9—21 жовтня 1944 р. на англо-російській конференції у Москві росіяни та англійці домовилися про те, «щоб вирішити внутрішні проблеми цієї країни шляхом установлення союзу між королівським югославським урядом та національним рухом визволення». Під час конференції маршал Тіто був у Москві. Саме тоді росіяни разом з партизанами звільнили від німців Белград (20 жовтня). Пізніше ми побачимо, як ці спроби досягти зближення провалилися. Слід зазначити, що, за винятком цієї незначної допомоги з боку Червоної армії, Югославія була єдиною країною, яка визволилася своїми власними силами.
Хорватський уряд німецько-італійської орієнтації, очолюваний Анте Павеличем, після капітуляції італійців домігся від Гітлера анексування Далмації для Хорватії. Він безуспішно пробував протидіяти наступові партизан на Загреб. А потім утік разом з німцями.
Після поразки італійців нацисти захопили владу в Албанії. В червні 1944 р. вони марно намагалися винищити партизан-комуністів, очолюваних Енвером Ходжею. У грудні 1944 р. Ходжа увійшов у визволену столицю Албанії, Тирану, і створив там комуністичний уряд.
Західна Європа
В Західній Європі «новий порядок» установлювався в різних формах. Починаючи з 1942 р. окупація ставала все жорсткішою. Гітлер планував здобути перемогу за кілька днів у результаті блискавичної війни, бліцкригу, що йому до цього часу так добре вдавалося. Опір Радянського Союзу змусив його вести з 1942 р., а особливо в 1943 р. тотальну війну. Німеччина потребувала постійної експлуатації ресурсів окупованих країн; робітників, а пізніше і всіх молодих людей, котрі належали до певних контингентів, які підлягали мобілізації, відправляли на роботу до Німеччини. Замахи на німців ставали все частіші, а це викликало жорстокі репресії. Бельгія та північ Франції підлягали командуванню генерала Фалькенгаузена, а пізніше, з 13 липня 1944 р.,— гауляйтера Грое та генерала Граса. З 25 травня 1940 р. рейхс-комісаром у Нідерландах був Зайс-Інкварт. Люксембург був анексований Німеччиною ЗО серпня 1942 р. В Копенгагені з 5 жовтня 1942 р. командування здійснював генерал фон Ганнекен. Датський
уряд, очолюваний Стаунінгом, а пізніше — Булем, намагався якомога менше співпрацювати з німецькою владою і дотримувався політики неучасті у війні. В Норвегії був створений сателітний уряд, очолюваний Квіслінгом (вересень 1940 р.), але величезна частина населення Норвегії була настроєна опозиційне до цього уряду. Король Гаакон VII разом зі своїм урядом утік до Лондона; союзникам була передана велика частина норвезького торговельного флоту. Ситуація в Нідерландах була подібна, оскільки королева Вільгельміна та уряд професора Гербранді також перебували в Лондоні. Щодо Бельгії, то лише тут уряд П'єрло після кількох місяців вагань зміг приєднатися до Англії. Король Лео-польд III лишився в Бельгії, вважаючи себе німецьким полоненим, і відмовлявся співпрацювати з німцями. Ситуація у Франції була зовсім інакша в зв'язку з існуванням там уряду Віші. Після повернення П'єра Лаваля у квітні 1942 року колабораціоністська політика уряду Віші стала ще виразніша. 22 червня Лаваль заявив: «Німеччина тепер веде грандіозні бої, аби будувати нову Європу... Я зичу перемоги Німеччині, адже без неї завтра скрізь запанують більшовики». Проте під час його зустрічей з Гітлером (9—11 листопада 1942 р., 29 квітня 1943 р.) він, здавалося, прагнув уникнути воєнної співпраці з Німеччиною. Окупація Німеччиною вільної зони (11 листопада 1942 року) та відновлення боротьби на територіях, що належали Французькій імперії, звели майженанівець авторитет уряду Віші. Його дипломатичні відносини з іншими країнами поступово наближалися до розриву (в листопаді 1942 року дипломатичні відносини були розірвані з Канадою, США та більшістю республік Південної Америки). А відтак можна говорити, що окупована Франція більше не мала власної зовнішньої політики. Після визволення Франції та викрадення генерала Петена, якого в серпні 1944 р. супроти його волі перевезли до Зігмарінгена в Німеччині, уряд Віші мав остаточно зникнути.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 630; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!