VII. Зміцнення англо-американських зв'язків
Нижче ми побачимо, як перед лицем дедалі більшої загрози з боку Японії Англія та Америка, починаючи з липня 1940 р., докладали всіх зусиль, щоб якомога більше й краще координувати свою політику й військові заходи. Ми побачимо також, як їхнє зближення вплинуло на події в Європі. Цей процес можна розбити на чотири головні моменти: угода про есмінці, закон про ленд-ліз, допомога Росії та зустріч на Атлантиці.
Угода про американські есмінці
Нема сумніву, що президент Рузвельт і американська громадськість були тяжко вражені поразкою Франції та двома відчайдушними посланнями Поля Рейно. Черчілль відчув це й вирішив поставити до кінця на американську карту. 15 травня в своїй першій телеграмі, що її він як прем'єр-міністр надіслав Рузвельтові, Черчілль попросив «позичити 40—50 ваших старих есмінців, щоб доповнити ними ті, котрі ми маємо зараз, на період завершення будівництва
великої кількості кораблів, закладених на початку війни». Він поновив цю супліку 11 липня мудрою підтримкою британського посла в Сполучених Штатах Філіпа Керра, що став на той час лордом Лозьєном. Рузвельт був настроєний дуже прихильно, розуміючи, що в разі швидкої поразки Англії США опиняться в дуже небезпечному становищі. Незважаючи на деякі складнощі правничого характеру, він без вагань спорожнив американські арсенали, аби якомога швидше постачити Англії озброєння. «Рузвельт,— пише Шервуд,— дійшов, отже, до першої зі своїх великих ухвал воєнного часу: він підтримає зовні безнадійну справу Великобританії, надавши їй усю можливу матеріальну й моральну допомогу. Це він мусив вирішити сам. Ніколи доти... він не натрапляв на такий опір своїх міністрів і ніколи його позиція в країні не була більш хистка». Він наважився на таку ухвалу в розпал президентської передвиборної кампанії.
|
|
|
Наприкінці липня було домовлено, що Англія за негайно позичені їй 50—60 есмінців здасть в оренду бази в британських володіннях в Америці. Для Сполучених Штатів це означало кінець політики ізоляціонізму і — за словами Черчілля — «перехід від нейтралітету до неучасті в бойових діях». Переговори тривали в серпні. Треба було заспокоїти американську громадськість, стурбовану тими новими зобов'язаннями, що покладалися на неї, і водночас британську громадськість, якій не сподобалася думка про передачу англійських територій. Черчілль намагався вести справу так, щоб вона не здавалася торгом. У нотах, що ними обидві країни обмінялися в період з 27 серпня по 2 вересня, зазначалося, що Британія здає Сполученим Штатам в оренду на дев'яносто дев'ять років бази на Ньюфаундленді, Бермудах, Багамах, Ямайці, Антігуа, Сент-Люсії, Трінідаді і в Британській Гайані. Вона зобов'язалася також ні в якому разі не здавати й не затоплювати свій військово-морський флот. Уряд США, зі свого боку, передавав Великобританії 50 есмінців. Це був не договір, а так звана виконавча домовленість, що дозволяло уникнути затвердження її в Сенаті. Рузвельт попередньо домігся згоди свого суперника від республіканців Вендела Вілкі. 16 вересня Сполучені Штати ухвалили закон про обов'язкову військову службу. Незважаючи на різку опозицію ізоляціоністів і, зокрема, комітету «Амеріка ферст» («Америка насамперед» — прим, перекл.), який налічував близько 880 тисяч членів, 5 листопада 1940 р. Рузвельта було все ж таки переобрано на посаді президента, причому він набрав 27242000 голосів проти 22327000 голосів, поданих за республіканця Вілкі, на первинних виборах і 449 проти 82 при голосуванні другого туру. Отже, американська громадськість підтримала політику рішучої допомоги Англії, а це давало змогу президентові зробити новий крок, запропонувавши ленд-ліз, або орендну позику.
|
|
|
Ленд-ліз
Поки американський уряд систематично збільшував постачання зброї Великобританії, виникла нова гостра проблема. За законом від листопада 1939 р. зброя могла постачатись Англії тільки за негайну оплату. В листопаді 1940 р. Англія вже виплатила 4500 мільйонів доларів готівкою чи золотом, і в неї залишалося всього 2 мільярди доларів переважно у вигляді інвестицій, що їх було важко перевести у валюту. 8 грудня Черчілль написав Рузвельтові довгого листа, в якому намалював дуже повну картину проваджених у той час військових операцій, а головне — перспективи промисловості й валютного забезпечення з огляду на тепер уже цілковиту впевненість у тому, що війна буде затяжною. Наприкінці він торкнувся питання оплати, намагаючись довести, що в інтересах самих Сполучених Штатів було б не допускати повної економічної руїни Англії. А втім, він не пропонував ніякого розв'язку-рішення.
|
|
|
Рузвельт отримав це послання 9 грудня під час круїзу Карибським морем на кораблі «Таскелуза» разом зі своїм другом і повірником Гаррі Гопкінсом. Його глибоко вразив цей лист, і впродовж усієї подорожі президент думав над варіантами розв'язків цієї проблеми. Він дуже добре розумів, що переозброєння Америки разом із посиленням допомоги Англії потребує глибоких змін в економічному житті Сполучених Штатів. Замість звичайної нормальної роботи треба було провести широкомасштабну перебудову економіки на воєнний лад з усіма жертвами, які випливали з цього для цивільного населення. Повернувшись у Вашингтон, 17 грудня він скористався прес-конференцією, щоб оприлюднити знайдене ним вирішення. Рузвельт заявив, що треба «позбутися нашого давнього забобону щодо долара — так само дурного, як і смішного». Потім, безперечно під впливом деяких юристів з Міністерства фінансів (Оскар Кокс) і Стеттініуса, він запропонував систему, яка полягала в тому, щоб надавати в оренду будь-яке спорядження, яке може бути потрібним Англії або іншій дружній країні. Він одразу ж надав цій ідеї популярності, навівши мальовниче порівняння. Якщо загориться будинок вашого сусіди, то ви ж не станете торгуватися з ним за ваш поливальний шланг, конче йому потрібний у цю мить. Ви йому позичите цей шланг, попросивши повернути його, коли пожежу буде погашено. 29 грудня Рузвельт розвинув свою думку в радіоінтерв’ю, заявивши: «Ми повинні стати великим арсеналом демократій». Одразу ж Конгресові подано законопроект, і, незважаючи на опір ізоляціоністів, 11 березня 1941 р. урешті проголошено закон про орендну позику. Він дозволяв президентові замовляти у промисловості, закуповувати й постачати будь-якій країні, що її оборону він вважатиме життєво необхідною для Сполучених Штатів, зброю, боєприпаси, кораблі, верстати та інші товари і навіть виробничу інформацію й патенти. Уряди зарубіжних країн мають зобов'язатися не передавати далі без дозволу це спорядження чи інформацію. В статті 3 зазначалося, що допомога зарубіжним країнам надаватиметься на засадах і умовах, які президент вважатиме достатніми, а винагорода для Сполучених Штатів полягатиме в оплаті чи відшкодуванні натурою, або майном, або будь-якими іншими прямими чи непрямими вигодами, які президент вважатиме за достатні. Отже, особливостями цього закону було те, що він, по-перше, відкривав Англії практично необмежений кредит, а по-друге — надавав президентові США величезну владу у використанні на свій розсуд американського військово-промислового потенціалу. Закон мав діяти до 30 червня
|
|
|
1943 р.; його буде продовжено до серпня 1945 р. На 31 грудня 1944 р. обсяг поставок союзникам за ленд-лізом досяг 36 мільярдів доларів.
Іден очолює Міністерство закордонних справ
Ще під час згадуваного круїзу Рузвельта, 12 грудня, помер англійський посол у Вашингтоні лорд Лозьєн. Черчілль спочатку думав замінити його старим Ллойд-Джорджем, але потім зупинився на кандидатурі самого міністра закордонних справ лорда Галіфакса. Цим він хотів продемонструвати надзвичайну вагу, якої він надавав посаді посла в США. Галіфакс працюватиме у Вашингтоні протягом шести років. У Міністерство закордонних справ на його місце прийшов Іден, який уже раніше керував ним І з яким прем'єр відчував себе поєднаним дружніми зв'язками. Рузвельт також вирішив відрядити послом до Черчілля особистого представника, який тішився б його абсолютною довірою. Він зупинив свій вибір на Гаррі Гопкінсі. Гопкінс прибув у Лондон січня і, хоча був хворий, майже зразу побачився з Черчіллем. Обидва діячі перейнялися симпатією один до одного, і завдяки Гопкінсові Рузвельт був детально інформований про потреби Британії.
Допомога Росії
Після нападу Німеччини постало питання про постачання Росії всього спорядження, необхідного, щоб протистояти агресії. Вже 23 червня Чєрчілль заявив, що Англія повністю підтримає Росію в боротьбі проти Німеччини. Рузвельт, перше ніж вирішувати щось, захотів уточнити потреби Червоної армії. Тому він послав Гопкінса, що був тоді у Вашингтоні, спочатку в Лондон, а потім у Москву. Отже, Гопкінс зустрівся з Черчіллем, а після цього гідролітаком вилетів у Росію. Він мав надзвичайно важливі розмови зі Сталіним, Молотовим та іншими радянськими керівниками. Сталін одразу виявив йому довіру й дуже відверто перелічив свої потреби в зенітній артилерії, літаках і гвинтівках. У політичному плані Гопкінс обговорював з Молотовим японське питання. Молотов сказав, що безпосередньої загрози нападу Японії на Росію тепер немає. Загалом Гопкінса вразила віра Сталіна в позитивний результат війни на російському фронті. 16 серпня британський і американський посли в Москві офіційно запропонували СРСР допомогу своїх країн. Умови надання цієї допомоги будуть установлені обміном листами Рузвельта й Сталіна від ЗО жовтня й 6 листопада.
Зустріч в Атлантиці
Вже під час свого першого приїзду до Англії Гопкінс усвідомив доцільність зустрічі Черчілля з Рузвельтом, її планувалось організувати навесні 1941 р., та ситуація була надто складна, щоб Чєрчілль міг залишити Англію. Врешті, зустріч призначили на серпень і ретельно проробили всі її деталі. Чєрчілль і Гопкінс піднялися на борт лінкора «Принц Уельський», який 9 серпня прибув до місця — на Ньюфаундленд. Рузвельт дістався туди на американському крейсері «Огаста». їхня зустріч тривала до 12 серпня. Головними питаннями на ній були загроза нападу Японії та проект Атлантичної хартії. Гопкінс доповів про свої розмови зі Сталіним.
Питання про Японію будуть розглянуті в наступному розділі. Що ж до Атлантичної хартії, запропонованої спочатку Черчіллем, то її ідея пояснюється безперечно побоюванням Рузвельта, що Великобританія, як і під час першої світової війни, вдасться до політики таємних угод, які передбачатимуть переділ територій. Рузвельт не захотів включати до неї проект нової міжнародної організації на післявоєнний час. Хартія грунтувалася на думках, висловлених Рузвельтом в одній зі своїх промов на початку року, в якій він проголосив чотири свободи — свободу особистості, свободу думки й віровизнання, свободу від нужди, тобто свободу соціально-економічного характеру, та свободу від страху, тобто
захист від війни. У 8 пунктах хартії викладалися демократичні принципи міжнародних відносин. Обидві країни зобов'язувалися не прагнути територіальних надбань, не вдаватися до жодних територіальних змін без вільно висловленої згоди тих народів, яких вони стосуються; кожний народ матиме право вільно вибирати для себе форму правління; всі держави повинні мати доступ до сировинних ресурсів; усі держави мають співпрацювати задля економічного й соціального прогресу; після повалення нацистської тиранії буде встановлено мир, що гарантуватиме міжнародну безпеку, буде гарантована свобода судноплавства і, нарешті, буде здійснене загальне скорочення озброєнь. Ще важливіша була принципова ухвала про те, що в разі вступу Сполучених Штатів у війну вони воюватимуть щонайперше з Німеччиною — головним членом Осі.
Щоб довершити картину зміцнення англо-американських відносин, згадаймо ще про початок у січні 1941 р. таємних переговорів головних штабів обох країн і британських домініонів у Вашінгтоні. Крім того, 11 квітня у Вашінгтоні державний секретар Кордел Гал підписав з датськими міністрами угоду про надання Сполученим Штатам права на захист Гренландії та на розміщення там морських і повітряних баз; сама Гренландія мала залишитись під суверенітетом Данії. 8 липня американські війська висадилися також в Ісландії. Нарешті, 11 вересня президент Рузвельт як верховний головнокомандувач збройних сил США наказав американським військовим кораблям атакувати кораблі Осі, які зайдуть в американську зону оборони. «Настав час активної оборони... проти намагань націонал-соціалістів контролювати океан... Сполучені Штати забезпечать свободу своїх комунікацій разом з державами, що ведуть війну з Німеччиною». Кілька днів потому міністр флоту Френк Нокс сповістив, що американські кораблі беруть на себе захист конвоїв, які перевозять військове спорядження й техніку за ленд-лізом, від американських портів до морських районів, сусідніх з Ісландією.
Отже, ще до Перл-Харбора Сполучені Штати відверто облишили політику нейтралітету, їхня допомога Англії йшла по всіх напрямках. Президент Рузвельт дійшов висновку, що американська демократія не повинна відступати перед ризиком війни.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 285; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!