II. Американська політика. Нейтралітет і добросусідство

Рузвельт і Кордел Гам

4 березня 1933 року новий президент, демократ Франклін Делано Рузвельт, склав присягу і став до влади. На посаду державного секретаря він призначив відомого політика, який довгий час був членом Конгресу, а народився 1871 р. в штаті Теннессі, — Кордела Гала, і тримав його як свого співпрацівника до листопада 1944 р. Галові був наданий заступник. На посаду заступника державного секретаря в 1937 р. Рузвельт призначив Самнера Велза, що лишався на ній до вересня 1943 р. З ним Рузвельт був набагато ближчий, ніж із Галом. Але він дуже розраховував на значний вплив, що його мав Гал на сенаторів. Зовні в міжнародній політиці республіканців ніби нічого не змінилося. У своїй інавгураційній промові Рузвельт майже не говорив про зовнішньополітичні проблеми, і це, здавалося, свідчило про чітко виражений ізоляціонізм. Єдиним важливим посиланням на міжнародні відносини було висловлене Рузвельтом прагнення здійснювати в Латинській Америці політику невтручання та добросусідства. Але й тут він лише продовжував тенденцію свого попередника Гувера. Ймовірно, що в 1933 р. Рузвельт, колись палкий захисник ідей Вільсона й прихильник Ліги Націй, відчував розчарування від невдач та неефективності цієї організації. Жах­лива економічна криза, якої зазнали США, маючи 12 мільйонів безробітних, змушувала Рузвельта переключитися здебільшого на внутрішні проблеми і взятися до здійснення плану економічного відродження, який отримав назву «Новий курс». Рузвельт не вірив у ефективність міжнародних економічних угод. Навесні 1933 р. в Лондоні відбулась економічна конференція. Гувер погодився на участь у ній Сполучених Штатів. Рузвельт дав настанови амери­канським делегатам не брати на себе жодних зобов'язань. Як свідчать «Мемуари» Кордела Гала, Рузвельт, принаймні на почат­ку, лишав за Галом велику свободу дій.

Насправді Кордел Гал, відвертий прихильник лояльної, від­критої дипломатії, колективної безпеки, усунення митних бар'єрів, був значно меншою мірою ізоляціоністом і нейтралом, ніж це здавалося на перший погляд. Але він мусив ураховувати у своїх діях настрій громадськості, що мав ізоляціонізм за головний принцип американської зовнішньої політики. Бастіоном цієї полі­тики був Сенат Сполучених Штатів. До 1939 р. в результаті орієнтації на принцип ізоляціонізму зовнішня політика США була стримана і в основному обернена до Латинської Америки. Сполу­чені Штати сприяли Лізі Націй, але не наважувались ні увійти до неї, ні надати їй глибоку підтримку; їхня політика була малодіяльною перед лицем розперезаного націоналізму та бруталь­них його методів у Німеччині, Італії та Японії.

Отже, Кордел Гал виступав за те, щоб Сполучені Штати, хоча вони й дотримувались принципу вільного використання морських шляхів, запровадили ембарго на будь-яке постачання зброї всім країнам-агресорам. Комітет у закордонних справах Сенату США з травня 1933 р. рішуче заперечував проти такого відходу від принципів колективної безпеки і ухвалив постанову про те. що в разі конфлікту ембарго має бути запроваджено для всіх учасників війни — як агресорів, так і жертв. Однак уряд Сполучених Штатів, попри його надзвичайно вороже ставлення до переслі­дувань євреїв у Німеччині, попри його занепокоєність із приводу переозброєння, що здійснювалося в цій країні, незадоволення з того, що гітлерівський уряд зменшив виплати по американських інвестиціях у Німеччині, у всіх випадках обмежувався лише нерішучими протестами.

Встановлення дипломатичних відносин з СРСР

Одним з перших кроків нової адміністрації було встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Кордел Гал вважав, що збли­ження з цією країною буде дуже корисне для справи демократії, і йому пощастило переконати президента Рузвельта щодо доціль­ності такого кроку. Росія потребувала американських кредитів для завершення своєї першої п'ятирічки. Зі свого боку, США прагнули врегулювати питання російських боргів боржникам Америки (які ще до 1917 р. вкладали капітали в російську промисловість). Американці хотіли одержати від СРСР зобов'язання не втручатись у внутрішні справи США шляхом використання зв'язків з ко­муністичною партією Сполучених Штатів. Вони хотіли забезпе­чення справжньої свободи релігії для американців, переважно технічних фахівців, які жили в СРСР.

На Кордела Гала особливий вплив мав один з його помічників,

Вільям Булліт, особистий друг Рузвельта, який заохочував його до контактів з російськими торговельними представниками та журналістами, які перебували в США (зокрема з Борисом Сквирським, який мав стати першим радянським повіреним у справах у Вашингтоні).

10 жовтня Рузвельт надіслав листа Калінінові з пропозицією встановити нормальні дипломатичні відносини між двома держа­вами, як тільки вирішаться поточні нерозв'язані проблеми. Калінін відповів йому теплим листом, але дав зрозуміти, що спершу доцільно було б установити дипломатичні відносини, а тоді вже пробувати вирішувати наявні проблеми. Він повідомив, що не­вдовзі СРСР надішле до Сполучених Штатів народного комісара закордонних справ Литвинова. А тим часом державний департа­мент ретельно вивчив тексти вже укладених між Росією та іншими країнами 26 договорів і підготував проект обміну листами, що містив у собі лише ті формули, які застосовувалися раніше. Литвинов прибув 7 листопада 1933 р. До 10 листопада він вів переговори з Корделом Галом, а пізніше, в зв'язку з тим, що Кордел Гал виїхав до Монтевідео для участі у панамериканській конференції, — з його помічником Волтоном Муром. 17 листопада договір був укладений. Вільяма Булліта негайно призначили по­слом до Москви.

Але з тлумаченням договору зразу виникли труднощі. Між Рузвельтом і Литвиновим було домовлено про те, що Росія сплатить американським підприємцям 100 000 000 американських доларів. Проте радянський уряд відмовлявся сплачувати проценти на ці борги. Зі свого боку, уряд США відмовлявся надавати нові позички до вирішення цієї проблеми, і в квітні 1934 р. був ухвалений закон Джексона, за яким заборонялося надавати нові позики іноземним урядам при наявності несплаченого боргу.

Крім того, в Сполучених Штатах не припинялася комуністична пропаганда; багато американських комуністів брали участь у все­світньому конгресі Комуністичного Інтернаціоналу, що проходив у Москві в 1938 р. Американський уряд заявив протест, на що Радянський Союз відповів, що він не може нав'язувати свою волю Комуністичному Інтернаціоналові, і відхилив протест американців.

Отже, хоча дипломатичні відносини й були встановлені, сто­сунки лишалися малозадовільними.

Добросусідство

Успішніша була політика Вашингтона в Латинській Америці. Гувер раніше вже зробив деякі поступки, проте в цих країнах лишалася досить сильна недовіра до могутнього північного сусіда. Ми вже бачили, що в 1933 році американські війська були виведені з Нікарагуа. Але вони ще лишалися на Гаїті. «Поправка Платта»,

яка дозволяла США висаджувати свої війська на Кубі, залишилася чинною, і саме тому на цьому острові виникли сильні заворушен­ня, які призвели до падіння диктатора Мачадо і до загальних непорядків. Війна лютувала в Чако, між Парагваєм та Болівією. Прикордонний конфлікт між Колумбією та Перу виник у Летісії. У зв'язку з цим довелось відкласти на рік проведення у Мон­тевідео панамериканської конференції, запланованої на грудень, і невідомо було, чи не доведеться її знову відкладати за таких обставин.

Кордел Гал і Рузвельт вирішили зробити все можливе, щоб поліпшити ситуацію. Головним було проголосити принцип невтру­чання і суворо дотримуватися його, аби зменшити недовіру з боку латиноамериканців. Самнер Велз був призначений послом на Кубу і намагався відігравати роль посередника між тими угрупованнями, котрі боролися за владу. Декілька військових кораблів були послані в кубинські води, але моряки мали наказ висаджуватися на берег лише в разі крайньої необхідності. 7 вересня Самнер Велз надіслав телеграму у Вашингтон з проханням дати дозвіл на десант. Рузвельт відмовив.

Конференція у Монтевідео

Кордел Гал наполіг на тому, щоб конференція в Монтевідео відбулася в призначений час, і вчинив безпрецедентне: вирішив особисто очолити делегацію Сполучених Штатів, а це спонукало уряди багатьох інших країн до того, щоб послати на конференцію своїх міністрів закордонних справ. Кордел Гал мав потрійну мету:

1. Змусити уряди визнати необхідність — як тільки складуться обставини, що дозволять це зробити,— пом'якшити митні правила, аби сприяти розвиткові торгівлі.

2. Він мав намір звернутися до держав — учасниць конференції (а їх було 21) з проханням ратифікувати п'ять угод, що сприяли б забезпеченню миру і на той час уже були підписані деякими країнами, а саме: «Договір про уникнення або попередження конфліктів між американськими державами», підписаний в Сантьяго-де-Чіле в 1923 році; пакт Бріана—Келлога 1923 року; міжаме­риканську конвенцію про замирення, підписану у Вашингтоні 1929 р.; міжамериканську конвенцію про арбітраж, підписану тоді ж таки; антивоєнний пакт, запропонований міністром закордонних справ Аргентини Сааведрою Ламасом і підписаний 10 жовтня 1933 р. у Ріо-де-Жанейро шістьма латиноамериканськими держа­вами; до нього Сполучені Штати тоді відмовились приєднатись.

3. Він бажав, щоб конференція поклала край бойовим діям у Чако.

Приїхавши до Монтевідео, Гал спритно зумів першим зробити візити керівникам 20 інших делегацій і домігся того, що Сааведра Ламас, який доти лишався противником США, сам запропонував ратифікацію різних договорів на користь миру. Він запропонував пом'якшити митні правила — коли не зразу, бо це заборонялося ухваленим Сполученими Штатами «Новим курсом», то принаймні у майбутньому. Крім того, була внесена пропозиція, яка вперше прозвучала в Гавані в 1928 році, про угоду, що зобов'яже всі держави Латинської Америки відмовитися від будь-яких форм втручання у внутрішні справи інших держав. На відміну від по­зиції, яку Сполучені Штати займали в 1928 році, Кордел Гал на загальний подив прийняв це зобов'язання. І, нарешті, наслідком його виступу була ухвала конференції надіслати телеграми прези­дентам Парагваю та Болівії про підсумки зусиль комісії, призна­ченої Лігою Націй. Обидві країни погодились підписати договір про перемир'я, яке фактично тривало лише 18 днів — до 6 січня 1934 р. Загалом особистий успіх Кордела Гала був значний.

Куба, Гаїті та Панама

Після повернення з Монтевідео Кордел Гал дізнався про те, що кубинський уряд знову повалено в результаті державного перево­роту і що новий президент, полковник Карлос Мендьєта, дав деякі гарантії. Кордел Гал прислухався до порад Джеферсона Кафері, який змінив Самнера Велза на посаді посла в Гавані (а Самнер Велз повернувся до роботи в Державному департаменті), і визнав новий кубинський уряд. Кордел Гал почав переговори з новим урядом про скасування «поправки Платта», і 29 травня 1934 р. між США і Кубою був підписаний новий договір, який позбавляв Сполучені Штати права на втручання і лишав за ними лише право на збереження морської бази в Гуантанамо. У 1935 р. переглянуто і договір з Панамою. Нарешті, 7 серпня 1933 р. договором, під­писаним з Гаїті, проголошувалось виведення американських військ із цієї країни до жовтня 1934 р. І справді, 15 серпня 1934 р. останній американський солдат залишив острів. Отож, Сполучені Штати неухильно здійснювали політику добросусідства.

Кінець війни в Чако

Значно складніше було досягти миру між Парагваєм та Болівією. Після того, як Ліга Націй ухвалила постанову про ембарго на постачання зброї обом державам (травень 1934 р.), Кордел Гал одержав від Конгресу Сполучених Штатів дозвіл приєднатися до

цієї акції міжнародної організації. США надіслали свого представ­ника до наглядової комісії, призначеної Лігою Націй з метою збереження нейтралітету в зоні розмежування болівійських та перуанських військ. Парагвай відхилив план Ліги Націй. Тоді комісія вирішила зняти ембарго на постачання зброї Болівії. Але США та багато латиноамериканських країн відмовились додержу­ватися цієї інструкції і витримували ембарго, спрямоване проти обох учасниць війни. Фактично зусилля Ліги Націй були па­ралізовані. Конфлікт, урешті, був розв'язаний завдяки посеред­ництву Аргентини і Чілі, до яких приєдналися Бразилія, Перу, Уругвай та Сполучені Штати. Країни-посередниці зібралися в Буенос-Айресі в травні 1935 р.; в червні обидві учасниці війни нарешті погодились підписати угоду та демобілізувати свої армії, і в такий спосіб було покінчено з найкривавішою війною, якої зазнала Америка в першій половині XX ст.

Комісія Ная

А в цей самий час Італія готувалась до нападу на Ефіопію. Ці події, що розгорнулись на тлі нечіткого ізоляціонізму США, пояснюють результати голосування у Конгресі Сполучених Штатів щодо законів про нейтралітет. Щоб їх краще зрозуміти, необхідно знати, що в лютому 1934 р. сенатор-республіканець з Північної Дакоти Джеральд П. Най запропонував створити слідчу комісію для одержання інформації щодо продажу американськими під­приємцями зброї та військової техніки іноземним державам. Дер­жавний департамент, а за ним і Сенат Сполучених Штатів схвалили цей проект. Най був призначений головою комісії. Комісія працювала завзято і зуміла показати, що США вступили у війну в 1917 р. з простої причини — внаслідок тиску з боку банкірів та фабрикантів — виробників зброї, які торгували вик­лючно з союзними державами і прагнули їх перемоги за всяку ціну, аби забезпечити оплату поставленої державам зброї. Не дбаючи ні про які дипломатичні наслідки, комісія Ная опуб­лікувала конфіденційні документи, видані урядами іноземних де­ржав. Ця інформація потрапила до преси, і громадськість Сполу­чених Штатів зробила висновок про те, що Америку можна вивести з війни шляхом простої заборони на постачання зброї її учасникам. Рузвельт і Кордел Гал не заперечували проти ідеї ембарго на зброю, але вони бажали, аби виконавча влада сама вирішувала, коли застосувати ембарго, щодо якої країни і на які товари; в деяких випадках було необхідно застосувати ембарго до агресора, а не до жертви. Конгрес США, навпаки, надавав перевагу імперативному законодавству, яке змушувало б виконав­чу владу застосовувати ембарго на зброю, що призначалася для всіх учасників війни — як для агресора, так і для потерпілого.

Перший закон про нейтралітет

В липні 1935 р., саме коли загроза війни між Італією та Ефіопією ставала чимраз серйознішою, Державний департамент запропону­вав проект закону про нейтралітет та ембарго на зброю. Цей проект був відхилений 7 серпня підкомітетом Сенату, проте 31 серпня Рузвельт підписав закон про нейтралітет, запропонова­ний сенатором Піттменом і ухвалений обома палатами. Цей закон, чинний протягом шести місяців, зобов'язував президента застосо­вувати ембарго на будь-яке постачання зброї всім учасникам війни з моменту виникнення воєнного стану. Рузвельт погодився на таке обмеження своєї свободи дій, бо сподівався, що через шість місяців цей закон можна буде змінити. Під головуванням Кордела Гала було створене «Національне бюро контролю над військовою про­дукцією». 5 жовтня, через 2 дні після початку італо-ефіопської війни, оголошено ембарго на зброю, яка призначалася цим двом країнам. Кордел Гал відмовився виконувати постанову Ліги Націй і здійснювати санкції щодо Італії. Всупереч цьому, він застосував метод, який він сам називав «моральним ембарго». Закон про нейтралітет забороняв лише експорт зброї, але жоден закон не виступав проти постачання продукції, необхідної для ведення війни: текстильних виробів, бавовни, нафти, сталі тощо. 10 жовт­ня Кордел Гал палко закликав своїх співвітчизників не експорту­вати цю продукцію до країн — учасниць війни. Результат такої політики трохи розчаровував, попри оптимізм державного секре­таря: «Незважаючи на те, що експорт до Італії матеріалів, які можна використовувати для виготовлення зброї та військової тех­ніки, значно збільшився, його зростання, безумовно, було б ще більшим, якби не було морального тиску з боку адміністрації та громадськості Сполучених Штатів».

Другий закон про нейтралітет

Що б там не було, та коли скінчився термін дії першого закону про нейтралітет, необхідно було ухвалювати новий. І на цей раз Рузвельтові та Галові не пощастило змусити законодавців пого­дитись на свободу дій виконавчої влади. В лютому Конгрес США проголосував за ухвалення другого закону про нейтралітет, а президент підписав його 20 лютого 1936 р. Цим законом запро­ваджувалось ембарго на постачання зброї всім державам — учас­ницям війни. Єдиною відмінністю його було те, що він надавав президентові право вирішувати, існує чи ні стан війни. Рузвельт ще скористається з цієї клаузули, щоб продовжити постачання зброї до Китаю після того, як ця країна зазнала нападу з боку Японії без оголошення війни. Чинність другого закону про нейт­ралітет мала тривати до 1 травня 1937 р.

Після поразки Ефіопії американський уряд обмежився лише тим, що відмовився визнати її приєднання до Італії, і хоча Рузвельт на прохання Чемберлена публічно схвалив англо-італійську угоду, укладену у квітні 1938 р., він ніколи не повертався до цієї своєї постанови.

Третій закон про нейтралітет

У зв'язку з війною в Іспанії знову постала проблема ембарго на зброю. Це була війна громадянська, однак у ній брали участь різні іноземні держави. В Сполучених Штатах існували дуже сильні політичні течії, що виступали за постачання республі­канцям зброї і за запровадження ембарго на зброю для Італії та Німеччини. Крім того, всупереч американському законодавству, 1700 американських громадян записалися в армію республіканців. 11 серпня 1936 р. Державний департамент заявив, що ембарго на зброю не може бути запровадженим, оскільки йдеться про грома­дянську війну, і Сполучені Штати, дотримуючись декларації про невтручання, підписаної у Монтевідео в 1935 р., ніяким чином не втручатимуться в громадянську війну у Іспанії.

І на цей раз Кордел Гал удався до «морального ембарго»; тепер він оголошував його не на продукцію, необхідну для виробництва зброї, але безпосередньо на саму зброю. Кордел Гал відмовився від будь-якої участі у «Міжнародній комісії невтручання», ство­реній за ініціативою Леона Блюма. Однак Рузвельт, який у листопаді 1936 р. знову здобув тріумфальну перемогу на прези­дентських виборах, вирішив запропонувати Конгресові США по­ставити на голосування новий закон, який би встановив ембарго на зброю для Іспанії. Цей, уже третій, закон про нейтралітет був схвалений майже одноголосне і введений у дію з 8 січня 1937 року.

Четвертий закон про нейтралітет

Оскільки закон від 29 лютого 1936 р. втратив чинність 1 травня 1937 р., Конгрес США з січня по квітень 1937 р. жваво обгово­рював тези нового закону. Проект, запропонований головою комісії в закордонних справах сенатором Піттменом, був схвалений Се­натом 3 березня. Щодо проекту депутата Макрейнольдса відбулося голосування в той самий день у другій Палаті. Обидва проекти були схожі, і узгодити їх було нескладно. Новий закон про нейтралітет президент підписав 1 травня. На відміну від попе­редніх, він мав постійний характер. Подібно до закону 1936 р-. він лишав за президентом право вирішувати, існує чи не існує стан війни. Він зобов'язував президента в разі війни накласти

ембарго на зброю для її учасників. Він тимчасово включав у себе нову клаузулу про всі інші види продукції, яка називалась «Заплатив і забирай». Це означало, що ніяка про­дукція американського виробництва, призначена для учасників війни, не могла транспортуватися американськими суднами. Крім того, держави, що воювали, повинні були платити за неї негайно або отримувати короткотермінові кредити не більше як на 90 днів. Однак президент мав право до деякої міри змінювати умови застосування клаузули щодо негайної оплати. Таким було зако­нодавство Сполучених Штатів, яке майже повністю позбавляло виконавчу владу можливості надавати допомогу тим державам, котрі стали жертвами фашистської агресії. Тому зрозуміла зане­покоєність британців та французів з цього приводу і неодноразові демарші урядів цих двох країн, спрямовані на те, щоб домогтися змін у законах про нейтралітет. Але, попри їх зусилля, треба було дочекатися 4 листопада 1939 р. — дня, коли відбулося голосування щодо нового закону про нейтралітет, який скасував ембарго на зброю та ввів клаузулу «Плати і забирай».

На стан громадської думки в той час великий вплив мала резолюція, яку в лютому 1937 р. депутат від штату Індіана, демократ Луїс Ладлов передав на розгляд Палати представників. Він запропонував конституційну поправку, за якою ухвала Кон­гресу про оголошення війни (за винятком вторгнень на американ­ську територію) набувала чинності лише після того, як її схвалить всенародний референдум. Після бомбардування американської ка­нонерки «Панай» на Янцзи 12 грудня цього ж таки року було неважко зібрати велику кількість підписів членів обох палат. Ізоляціоністи своїми активними діями підтримали цю пропозицію, проти якої енергійно боролися Рузвельт і Кордел Гал; адже вона зводила нанівець можливість будь-яких дій з боку уряду. 10 січня Палата представників схвалила цю пропозицію 209 голосами проти 188. Але це голосування було відхилене, оскільки не досягнено більшості в дві третини голосів. Крім того, ізоляціоністи піддали різкій критиці виступ Рузвельта в Чікаго 5 жовтня 1937 року, у якому він заявив, що необхідно «встановити карантин» для 10 від­сотків населення світу, які втягували у війну 90 відсотків мирного населення.

Конференція в Буенос-Айресі (1936 р.)

Прагнення американців до нейтралітету було продемонстроване і на панамериканських конференціях. За постановою конференції у Монтевідео наступна панамериканська конференція мала відбутися в Лімі, столиці Перу, в кінці 1938 року. Але дедалі більша небезпека війни змусила Державний департамент запропонувати скликання надзвичайної американської конференції в 1936 році.

Проте треба було чекати остаточного підписання мирного договору між Болівією та Парагваєм, що відбулося 21 січня 1936 р. ЗО січня Рузвельт написав листи президентам двадцяти інших американських країн з пропозицією зібратися в Буенос-Айресі, на що він мав попередню згоду міністра закордонних справ Аргентини Сааведри Ламаса. Ламас, який щойно одержав Нобелівську премію миру, провадив політику, спрямовану на підтримку Ліги Націй; він боявся, щоб зміцнення панамериканізму не зашкодило цій женевській організації.

На відміну від нього Кордел Гал, розчарований невдачами Ліги Націй, прагнув консолідації панамериканізму. Крім того, його дуже непокоїла діяльність, яку розгорнули нацисти серед 1 500 000 німецьких емігрантів, що мешкали в Південній Америці, — пропаганда, яку вони вели проти США, їхні методи двосторонніх угод, спрямованих на витіснення торгівлі США з латиноамери­канських країн, панівна роль, яку німецькі авіакомпанії віді­гравали в Латинській Америці. Сам президент Рузвельт при­був до Буенос-Айреса на крейсері «Індіанаполіс». Йому влашту­вали тріумфальну зустріч президент Хусто і п'ятсоттисячний натовп. 1 грудня 1936 року президент Рузвельт відкрив конфе­ренцію.

Мета конференції полягала в збереженні миру на Американ­ському континенті. Кордел Гал запропонував, щоб у разі ви­никнення загрози війни в Західній півкулі автоматично склика­лась нарада міністрів закордонних справ; з цією метою необхідно створити «Міжамериканський консультативний комітет». Сааведра Ламас рішуче заперечив проти цієї пропозиції, яка, за його словами, утруднить дії Ліги Націй. Він також заперечував проти ідеї спільної політики нейтралітету з застосуванням ембарго на постачання зброї країнам, що воюють, оскільки Ліга Націй дозволяла надавати зброю державам, що стали жертвами агресії. Отже, пропозиція Кордела Гала провалилась. В результаті за­кінчилося тим, що була прийнята декларація солідарності, яка стверджувала, що будь-яка акція, котра спрямована проти миру і є загрозою для однієї з держав Американського континенту, має розцінюватись як акція, спрямована проти всіх інших держав цього регіону. В разі такої акції, згідно з декларацією, передбачалося негайне скликання наради міністрів закордонних справ. Проте, на відміну від проекту Кордела Гала, скликання наради не відбувалось автоматично, і не було створено жодного постійного органу, який би контролював подібні ситуації. В декларації лише повторювалося зобов'язання, сформульоване в Монтевідео, про невтручання у внутрішні та зовнішні спра­ви інших держав. Отож, результати цієї конференції були мізерні.

Конференція в Лімі (1938)

Деякого прогресу було досягнуто через 2 роки на 8-й панамери­канській конференції, що відбулася, як було заплановано, в Лімі 9—27 грудня 1938 р. І на цій конференції знову міністр закордон­них справ Аргентини, але вже не Ламас, а Хосе Марія Кантіло, спробував завалити пропозицію Кордела Гала. Проте він ухилився від очолювання аргентинської делегації, і на відміну від ситуації, яка склалася на попередній конференції, коли Ламаса підтримував президент Аргентини Хусто, нинішній президент Ортіс поділяв біль­шість поглядів Кордела Гала. Врешті одноголосне ухвалено велику кількість декларацій. Найважливіша з них, відома як «Лімська декларація», проголошувала солідарність усіх американських ре­спублік, їхню рішучість захищати свій суверенітет проти будь-якої іноземної інтервенції та стверджувала, що в разі загрози мирові, безпеці або територіальній цілісності однієї американської республі­ки всі американські країни мають негайно провести консультацію. Для того, щоб така консультація за участю міністрів закордонних справ 21 американської країни відбулася, досить було заяви одного з них про необхідність скликання наради. Корделові Галові не пощасти­ло домогтись ухвали про автоматичне проведення наради міністрів закордонних справ раз на два роки. Як показало життя, міністри закордонних справ мусили тричі за роки війни провести консультації: в Панамі (23 вересня — 3 жовтня 1939 р.) у зв'язку з початком війни в Європі; в Гавані (21—30 липня 1940 р.) після поразки Франції; в Ріо-де-Жанейро (15—28 січня 1942 р.) після Перл-Харбора.

Серед інших декларацій, ухвалених у Лімі, відзначимо декларацію, яка засуджувала расизм, та декларацію, що засуджувала політичну діяльність іноземних груп, зокрема німецьких, у Західній півкулі.

Відтак, одночасно з процесом зміцнення солідарності країн Америки відбувався, хоч і дуже повільно, поступовий відхід від неухильного дотримання політики нейтралітету; з часом це при­звело до того, що країни Америки, і насамперед Сполучені Штати, стали на бік країн західної демократії проти держав Осі. В 1936 р. було ще дуже далеко до проголошення підтримки цих країн. Орієнтація на політику нейтралітету та ізоляціонізму, безперечно, ^в той час іще переважала.

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 308; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!