V. Ситуація в Греції та Югославії
Претензії Італії
Прагнучи, безперечно, максимально використати вступ Італії у війну, а можливо, й заздрячи успіхам німців, Муссоліні влітку 1940 р. планував напасти або на Грецію, або на Югославію. 6 серпня він сказав Чіано, що нападе на Югославію між 10 і 20 вересня. 11 серпня він сказав йому, що збирається напасти на Грецію наприкінці вересня. Перший проект полишено, мабуть, під тиском німців. «По всіх лініях категорично наказано: «Ні руш!».
пише Чіано 17 серпня 1940 р. А 19 вересня Ріббентроп скаже Муссоліні в Римі, що «будь-який дальший хід, що сприяв би збільшенню російського впливу в Болгарії та Югославії чи наближенню росіян до Босфору, повністю суперечив би німецьким цілям». Але щодо Греції та Егейського моря «йдеться про суто італійські інтереси, і тільки Італії належить вибір розв'язки». Чи не був цей крок назад пов'язаний з новим посиленням напруженості між Німеччиною і Росією та з бажанням Гітлера прискорити приєднання Італії до майбутнього тристороннього пакту 27 вересня? Хай там як, а Муссоліні вирішив, що руки у нього розв'язані, принаймні для Греції. Назавтра після окупації німцями Румунії дуче, обурений, сказав Чіано: «Гітлер щоразу ставить мене перед доконаним фактом. Цього разу я відплачу йому тим самим. Він дізнається, що я захопив Грецію, з газет. І так буде відновлена рівновага». Дату призначили на 26-е, потім на 28 жовтня. Ми бачили, що з 20 по 24 жовтня Гітлер мав численні розмови з французькими та іспанськими керівниками, а 28-го приїхав на зустріч з Муссоліні у Флоренцію.
|
|
|
Напад Італії на Грецію
Італійські й албанські війська напали на Грецію 28 жовтня за спеціальним наказом дуче попри негативну думку начальника генштабу генерала Бадольйо. Грецькому урядові пред'явлено ультиматум з вимогою віддати деякі стратегічні пункти. Греція ультиматум відхилила і за вісім днів бойових дій перехопила ініціативу. Почалася довга низка поразок італійців у листопаді, грудні й січні. Ще принизливішою для Муссоліні ситуація стала після успішного наступу, розпочатого британцями 9 грудня в Лівії, а потім — після захоплення Англією в січні — вересні 1941 р. Італійської Східної Африки. Не маючи спромоги «урівноважити» німців, дуче змушений був просити їхньої допомоги та дедалі більше грати роль «блискучого другого героя».
Переговори з Росією
У жовтні 1940 р. Гітлер замислив розширити тристоронній пакт, залучивши до нього Росію. Цим у його розумінні передбачалося, що Балкани залишаться зоною, призначеною для експансії Німеччини та Італії. Щонайбільше довелося б скасувати Монтрейські конвенції щодо проток і допустити вільний прохід через Дарданелли, а натомість чотири держави гарантували б територіальний статус-кво Туреччини. Фюрер хотів перешкодити будь-якому новому просуванню Росії в Європі — чи то на Балканах, чи то в Фінляндії, де з 22 вересня 1940 р. перебували німецькі війська під приводом забезпечення найнеобхідніших ліній сполучення з Північною Норвегією. Фінський уряд погодився укласти відповідну угоду, про яку Росію попередили тільки ввечері 21 вересня.
|
|
|
Отже, метою Гітлера було відвернути увагу Росії від Європи. Чотиристоронній пакт мав би базуватися на системі зон впливу. Німеччина та Італія поділили б між собою Європу і Африку (Північну й Східну Африку — Італії, Центральну Африку — Німеччині). Японія отримала б у свою зону впливу Далекосхідну Азію. А Росії залишили б район Перської затоки, Іран і, можливо. Індію. В такий спосіб намічалося ізолювати Англію та відбити бажання дій у Сполучених Штатів.
Візит Молотова в Берлін
13 жовтня 1940 р. Ріббентроп надіслав Сталінові дуже важливого листа, який — через затримку з перекладом на російську — передали адресатові лише 17 жовтня. В листі пропонувалася велика угода на основі взаємних інтересів. Ріббентроп запрошував Молотова в Берлін і пропонував після цього організувати свій власний візит у Москву. 21 жовтня Сталін надіслав відповідь Ріббентропові: «Я згоден із вашою думкою, що нове поліпшення відносин між нашими державами цілком можливе, якщо спиратися на тривку основу довгострокового визначення взаємних інтересів». Він зазначив, що Молотов міг би приїхати в Берлін на 12 листопада.
|
|
|
Молотов справді прибув у Берлін 12 листопада опівдні. Він зустрівся з Ріббентропом і двічі — 12-го й 13-го — з Гітлером. Під час розмов Молотов показав себе «надзвичайно реалістичним і конкретним — професором математики», сказав Гітлер. Він схвалив загальні принципи домовленості: «Інтереси Німеччини й Радянського Союзу вимагають, щоб ці дві країни співпрацювали, а не боролись одна проти одної». Він допускав уточнення розподілу сфер впливу, здійсненого 6 серпня 1939 р., але не поділяв думок Гітлера щодо сфери впливу Росії і, не відмовляючись від експансії в напрямі Перської затоки та Ірану, зажадав також деяких пільг у Європі. 13 листопада під час останньої розмови в бомбосховищі на Вільгельмштрассе Ріббентроп запропонував Молотову підписати договір про приєднання до тристороннього пакту і два таємні протоколи. Перший з них закріплював зони впливу на вищезгаданих засадах. Другий визнавав за СРСР право вільного проходу через Босфор і Дарданелли, забороняючи користуватися цими протоками країнам, які не належать до Чорноморського басейну. Молотова ці пропозиції не
|
|
|
задовольнили, і 14 листопада він поїхав з Берліна, а 25 листопада передав німецькому послові Шуленбургові відповідь на пропозиції Ріббснтропа. СРСР погоджувався приєднатися до тристороннього пакту на чітких умовах. Він приймав запропонований Ріббентропом протокол стосовно «простору на південь від Батума і Баку з основним напрямом на Перську затоку». Але другий протокол треба було змінити, передбачивши можливість для СРСР створення сухопутної та морської баз у Босфорі й Дарданеллах. Туреччина мала бути запрошена приєднатися до чотиристороннього пакту, а її територіальна цілісність гарантувалася б лише в разі її згоди. Ради пропонували також підписати ще три протоколи:
1) Німеччина негайно виводить свої війська з Фінляндії.
2) Японія відмовляється від вугільних і нафтових концесій на Північному Сахаліні.
3) Оскільки Болгарія розташована в зоні безпеки радянських кордонів, з політичних міркувань необхідно укласти між СРСР і Болгарією пакт про взаємодопомогу, причому він ніяк не зачіпатиме внутрішнього режиму, суверенітету і незалежності Болгарії.
Отже, СРСР твердо прагнув залишатись європейською державою як на Балтиці, так і на Балканах. Незважаючи на наполягання Радянського Союзу, Німеччина відповіді на ці пропозиції не дасть.
Намагання Гітлера ізолювати СРСР
З усього цього досить добре видно, чому Гітлер після вагань між негайним нападом на Англію (який видавався надто тяжким після відносної невдачі повітряної битви, що тривала все літо) та виступом проти Росії, необхідним з огляду на його грандіозні плани завоювання «життєвого простору», зупинився, врешті, на останньому розв'язку. Починаючи з листопада—грудня 1940 р. були зроблені перші кроки для розробки плану «Барбаросса» проти СРСР. Ми розглянемо нижче дипломатичні аспекти цього питання. Для успішної реалізації свого плану війни з Росією Гітлерові треба було забезпечити своє панування на Балканах і в Центральній Європі. Вище вже згадувалося, що 20 і 23 листопада до тристороннього пакту приєднались Угорщина й Румунія. Залишалися ще Болгарія та Югославія, яких Гітлер теж хотів залучити до пакту. Про це він категорично заявив Чіано 18 листопада під час зустрічі в Зальцбурзі принаймні стосовно Югославії. Він пообіцяв напасти на Грецію в середині березня, а щоб привернути на свій бік Югославію, передбачав віддати їй Салоніки. Щоб задовольнити Італію, він запропонував лише демілітаризацію Югославією далматинського узбережжя. Щодо Болгарії, то їй можна було б надати вихід до Егейського моря. Наступ Італії в Єгипті міг би сприяти довершенню розгрому англійців.
Гітлер ще сподівався схилити Франко до війни. 7 грудня німецький адмірал Канаріс приїхав у Мадрід, щоб добитися дозволу на прохід німецьких військ через Іспанію для наступу на Гібралтар. Франко дозволу не дав. Тоді Гітлер попросив Муссоліні натиснути на Іспанію. Франко та його міністр закордонних справ Серрано Суньєр погодилися на зустріч з італійцями в Бордігері 12 лютого 1941 р. Та й цього разу Франко відмовився дати дозвіл. Він міг би погодитись на це лише за певних умов, а саме: великі поставки збіжжя, добрив і мулів чи тракторів, а крім того — передача йому Французького Марокко. При цьому він сказав: «Франція — вічний ворог Іспанії, так само, як і Німеччини». І ще: «...гібралтарська справа — це іспанська, а не німецька справа, і іспанці ніколи не дозволили б, щоб замість них її робили чужі війська».
Щодо Болгарії між Німеччиною й СРСР розгорівся справжній дипломатичний двобій. 18 листопада 1940 р. Молотов запропонував болгарському послові в Москві радянські гарантії, а 25 листопада СРСР подав Софії ідею укладення пакту про взаємну допомогу. 30 листопада Болгарія відмовилась, посилаючись на те, що не хоче занепокоїти Німеччину. У лютому 1941 р. Ріббентропові пощастило умовити Болгарію приєднатися до тристороннього пакту, і вона підписала його 1 березня. Цього ж дня німецькі війська увійшли в Болгарію попри протести Радянського Союзу.
Напад на Югославію
Гітлер ось-ось мав отримати аналогічну згоду напівдиктаторського югославського уряду Цветковича, що правив при регенті — принці Павлі. 25 березня Югославія заявила, що приєднується до пакту. Та 27-го там стався переворот. Неповнолітнього короля Петра II привели до влади, принца Павла скинуто й утворено уряд національної єдності на чолі з Симовичем. Це був проанглійський військовий державний переворот, підтриманий деякими представниками сербської демократичної опозиції. Роздратований Гітлер вирішив напасти на Югославію, навіть якби довелось відкласти війну з СРСР, намічену на 15 травня. Тож 6 квітня німецькі війська вдерлися в Югославію та Грецію, і того ж дня Сталін підписав з югославським послом у Москві Гавриловичем пакт про ненапад і дружбу, датований ними 5 квітня. 18 квітня воєнні дії в Югославії закінчилися повною перемогою німців. 27 квітня німці увійшли в Афіни, що викликало сильне невдоволення Муссоліні, Роздратованого тим, що Німеччина так легко розправилася з країною, якій не змогли дати ради його власні війська. Король Югославії Петро втік до Єрусалима, а король Греції Георгій II —до Каїра. ЗО квітня німці постановили в Афінах маріонетковий Уряд під командуванням генерала Цолакоглу.
17 — 93006
Розділ Югославії
Яка доля чекала переможену Югославію? 10 квітня проголошено незалежність Хорватії, а керівником нової держави призначено проводиря хорватських усташів Анте Павелича. До складу цієї держави мали увійти Хорватія з Загребом, Боснія та Герцеговина. В своїх розмовах з Чіано у Відні 21—22 квітня 1941 р. Ріббентроп прикидався, нібито відносить Хорватію повністю до італійської сфери впливу, і вони вирішили, що королем Хорватії стане один з принців Савойської династії, а саме герцог де Сполето. Постало питання про кордони новоствореної держави. На півночі Німеччина забере собі Північну Словенію (Верхню Крайну та Південну Штірію), а Італія анексує Південну Словенію (район Любляни). На заході італійці спочатку зазіхнули на всю Далмацію — від Ф'юме і на півдні до району Дубровника (Рагузи). Самі ж вони отримали в оренду на двадцять п'ять років район Зари, Шибеника й Сплита, Далматинські острови, Которську затоку. Була відновлена майже в кордонах 1914 р. Чорногорія: вона мала стати незалежною, але під зверхністю італійської корони.
Угорщина, яка 10 квітня вступила у війну проти Югославії, анексувала Бачку на лівому березі Дунаю та кілька сусідніх районів. Банат, на який претендувала Румунія і який обіцяно Угорщині, залишився на ділі під німцями. Залишалася незалежна Сербія, практично обмежена територією старої Сербії з Белградом і Нишем. На сході було уточнено кордон на користь Болгарії (район Пирога). Болгарія до того ж захопила на півдні мало не всю Македонію і майже всю Фракію без Салонік, які залишилися Греції. 18 травня герцога де Сполето проголосили королем Хорватії, відклавши коронування до кінця війни. Албанія отримала частину Західної Македонії та Косово. Італія й Хорватія уклали між собою договір про гарантію й співпрацю: Італія гарантувала територіальну цілісність Хорватії, а Хорватія дозволяла італійським військам прохід своєю територією. Вона зобов'язувалася також не тримати військово-морського флоту. 15 червня Хорватія підписала тристоронній пакт.
VI. Напад Німеччини на Росію
Постанова Гітлера
12—13 листопада 1940 р., як уже згадувалося, Молотов зустрічався в Берліні з Ріббентропом. І того ж таки 12 листопада Йодль підписав директиву про відмову від негайної висадки в Англії та посилення німецько-італійського просування в Середземномор'ї. Після провалу переговорів Ріббентропа — Молотова, про що свідчить і лист Молотова від 25 листопада, Гітлер дедалі чіткіше опрацьовував ідею війни з Росією. Цей поворот пояснюється не лише тільки його ненавистю до комунізму. Безперечно, він бажав повалити загадкового суперника, що стояв йому на заваді. Головне ж було те, що війна з Великобританією затягувалася. Щоб мати змогу провадити її далі, треба було передовсім забезпечити себе — шляхом завоювання — сировиною та продовольством. Отже, задум війни з СРСР дуже логічно вписується в загальні плани Гітлера. Він не був наслідком якоїсь примхи. Гітлер з головою поринув у політику анексії «життєвого простору». 5 грудня він наказав підготувати напад на 15 травня 1941 р. (план «Барбаросса»). З цього моменту німецьке командування намагатиметься якомога краще замаскувати масове переміщення вермахту на схід. Переворот в Югославії, про який ішлося вище, затримав приблизно на п'ять тижнів початок операції «Барбаросса». ЗО квітня її було призначено на 22 червня. Отже, Гітлер вирішив покінчити зі Сталіним і доручив Альфредові Розенбергові розробити політичну структуру територій, які будуть відірвані від СРСР. ЗО квітня Розенберг призначається «комісаром центрального контролю у справах європейського сходу». Тут слід зауважити, що Гітлер, який мав за порадника Розенберга, не подумав тоді про використання проти радянського режиму можливих автономістських рухів неросійського населення Союзу. Навпаки, він зажадав, щоб захоплені території забезпечили все постачання німецьких армій, хоча наслідком цієї вимоги «могла стати голодна смерть мільйонів людей». Таке ставлення чимало сприяло тому, що проти німців піднялося все населення Радянського Союзу.
Всі відомості, які надходили в травні — червні до Англії та Сполучених Штатів, свідчили, що напад Німеччини на Радянський Союз ось-ось відбудеться. Зі свого боку, Сталін домігся нейтралітету Японії та множив зусилля, щоб відвернути війну. Так, 13 квітня 1941 р., проводжаючи разом з Молотовим на московському вокзалі японського міністра закордонних справ Мацуоку, Сталін поклав руку на плече послові Німеччини Шуленбургові й сказав йому: «Ми повинні залишатися друзями, і ви маєте зробити для цього все, що в вашій спромозі». Росія погодилася з умовами Гітлера щодо лінії російсько-німецького кордону в Польщі (25 квітня), офіційно визнала уряд Рашіда Алі в Іраку (3 травня). 6 травня Сталін офіційно очолив радянський уряд, щоб показати, то він провадитиме далі пронімецьку політику 1939 р. Посли Югославії, Бельгії, Норвегії, Греції були вислані з СРСР. а при Уряді Петена призначено послом Богомолова. «Економічна співпраця» тривала до самого кінця, і Росія навіть прискорила доставлення багатьох товарів. До останнього дня спеціальні швидкі поїзди везли з Далекого Сходу в Німеччину каучук, який був їй надзвичайно потрібний.
Напад Німеччини (22 червня 1941 р.)
Певна річ, усі ці заходи нітрохи не змінили постанови Гітлера. ЗО квітня посол Шуленбург повернувся після двотижневого перебування в Берліні. Особисто настроєний проти війни, він був украй пригнічений. 2 червня Гітлер зустрівся з Муссоліні в Бреннері, і того ж дня німецьким кораблям, які перебували в російських портах, було наказано залишити їх. Посилено німецькі гарнізони у Фінляндії й Румунії. Англія та Америка надсилали дедалі більше попереджень Радянському Союзові, але той уживав мало конкретних військових заходів оборонного характеру. Увечері 21 червня Росія зробила ще одну — останню — спробу примирення з німцями, але було запізно. На світанку 22 червня німецькі війська напали на СРСР. В листі, адресованому 21 червня Муссоліні, Гітлер писав: «Це найважливіша ухвала в моєму житті». Як головні приводи для виправдання агресії Німеччина висунула загрозу їй з боку радянських військ, комінтернівську пропаганду, підписання радянсько-югославського договору про дружбу від 5 квітня. Такий був зміст заяви, яку Шуленбург зробив Молотову вранці 22 червня. Молотов відповів йому: «Ви гадаєте, ми заслужили на таке?» Відтак війна на суходолі, яка досі складалася з блискавичних окремих кампаній, змінить свій характер. Гітлер ще вірить у бліцкриг, гадаючи, що зможе добитися перемоги за кілька місяців. Насправді ж він кинув свої сили в одну з найжахливіших війн на виснаження в історії людства.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 294; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!