Підходи до навчання письмового перекладу
Методика викладання письмового перекладу передбачає різні підходи, найвідомішими серед яких є літературний (С.Я. Маршак, К.І. Чуковський), неогерменевтичний (J. House), текстологічний (С.А. Королькова), лінгво-когнітивний (Є.О. Буданова), психолінгвістичний (Ю. Найда), діяльнісний (І.Є. Бочарова), компетентнісний (Т.І. Кавицька).
Однією з панівних у XX столітті була літературна теорія перекладу, згідно з якою переклад, зокрема, художній вважався мистецтвом для обраних. Через це впродовж тривалого часу питання навчання перекладу як такого взагалі не ставилося. Серед прихильників цієї теорії можна згадати таких майстрів перекладу, як В.В. Коптілов, С.Я. Маршак, К.І. Чуковський та ін.
Подібним є й так званий неогерменевтичний підхід, який ґрунтується на розумінні перекладу як індивідуального творчого акту, що не підлягає систематизації чи узагальненню [73, с. 197], а також психолінгвістичний підхід, у межах якого важливою насамперед є загальна ефективність процесу комунікації, розуміння наміру автора тексту-оригіналу й еквівалентність реакції рецепторів тексту перекладу і реакції адресатів тексту-оригіналу [43, с. 114–115].
Спробам висвітлити мовну природу перекладу слід завдячувати таким дослідникам, як Л.С. Бархударов, В.Н. Комісаров, О. Каде, які призначенням перекладу вважали відтворення інформації, а не лише емоційний та естетичний вплив на його реципієнтів. Згодом такий власне лінгвістичний підхід дав поштовх до популярного нині розуміння перекладу як засобу міжмовної чи міжкультурної комунікації.
|
|
|
Текстологічна модель навчання перекладу реалізується в комплексі вправ і завдань, спрямованих на формування текстотипологічної, розвиток операційної й удосконалення соціокультурної компетенції майбутніх перекладачів [29, с. 8]. Компетенція перекладача випливає з розуміння процесу перекладу як вторинної текстової діяльності, що передбачає збереження семантико-структурної еквівалентності й комунікативної функції. Цей уже традиційний підхід передбачає знайомство із функціонально-стилістичними і структурно-композиційними особливостями тексту для перекладу. Ігнорування семіотичної природи оригіналу й впливу особистості перекладача сприяло розробці вправ, спрямованих на пошук внутрішньорівневих відповідників.
Звернення до лінгво-когнітивних моделей зумовлене необхідністю формування уміння знаходити відповідники периферійних значень полісемантичних мовних одиниць, а також слів із звуженою чи розгорнутою семантикою тоді, коли інші прийоми використати не видається можливим [6, с. 5].
Згідно з діяльнісним підходом до розуміння перекладацької діяльності, що випливає з деструктивістських теорій перекладу другої половини XX століття (М. Гайдеггер, Ж. Дерріда, М. Фуко), процес перекладу є двостороннім, зазнаючи впливу рефлексії, тобто конструювання смислу вихідного тексту перекладачем. Це означає, що текст перекладу завжди виявляється процесом створення нового тексту, а не відтворення вихідного. На думку Л.М. Алексєєвої, процес перекладу не передбачає інваріантну заміну текстів, оскільки під час цього процесу мають місце не стільки симетричні, скільки асиметричні міжмовні перетворення [3, с. 79]. Спираючись на Ю.М. Лотмана, дослідниця вважає, що вторгнення однієї семіосфери до іншої породжує нові смисли. Варіативність мови, її поліморфізм, зумовлений креативною функцією, створюють можливості для порушення суворих норм мислення, одноманітності, що допомагає подолати мовну тавтологію.
|
|
|
Усі згадані підходи (окрім літературного) зорієнтовані на один чи кілька аспектів підготовки письмових перекладачів і, якщо розглядати їх у комплексі, мають право на існування. Звідси слушною видається позиція Т.І. Кавицької, яка пропонує покласти в основу методичної бази навчання перекладу так званий компетентнісний підхід, що дає змогу виявити і синтезувати найефективніші вміння й розробити оптимальні форми, методи і засоби навчання [19, с. 80].
|
|
|
Компетентнісний підхід до навчання письмового перекладу, спрямований на прийняття правильних перекладацьких рішень у різних ситуаціях, залежить від розуміння суті перекладацької діяльності загалом. У традиційних дослідженнях текст оригіналу сприймається як об’єктивна реальність, на яку перекладач не має права впливати. У такому випадку процес перекладу видається алгоритмізованим одностороннім впливом певного обсягу змістової інформації на перекладача, а основним завданням останнього є розпізнавання змістового інваріанта, що зводить нанівець особистісне активне розуміння тексту. Важливим у цьому аспекті видається спрямувати процес підготовки перекладачів на здобуття певних компетенцій, найважливішими з яких, спираючись на В.Н. Комісарова, традиційно вважають мовну, комунікативну, текстотворчу й технічну.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!