Теоретичні засади навчання усного перекладу
Основними видами усного перекладу звичайно називають усний послідовний і усний синхронний переклад. Окрім цього, до різновидів усного перекладу також зараховують усний двосторонній переклад, переклад-нашіптування й усно-зоровий переклад.
Усний послідовний переклад частіше використовується на заходах із невеликою кількістю учасників, що не вимагає додаткового технічного оснащення. Оратор робить спеціальні логічні паузи, під час яких перекладач може передати висловлену фразу рідною для слухача мовою. Послідовний переклад може використовуватися під час телефонних переговорів, нотаріальних дій, судових засідань за участю іноземців.
Різновидом усного послідовного перекладу є усний двосторонній переклад, який О.В. Максименко називає також контактним [37, с. 10]. Такий вид перекладу застосовується в умовах безпосереднього контактування співрозмовників – під час ділових переговорів, конференцій, круглих столів, виставок, презентацій.
Двосторонній переклад передбачає переклад невеликих за обсягом фрагментів – реплік, питань, відповідей, пояснень тощо. Навантаження на пам’ять перекладача є менше, ніж при усному послідовному перекладі. У нього майже завжди є можливість зорієнтуватись у ситуації спілкування, зробити належну прагматичну адаптацію перекладу, при потребі перепитати, уточнити. Вимоги до мовного оформлення контактного перекладу не є надто суворими, але за умови, що це не вплине на інтереси замовника перекладу.
|
|
|
Усно-зоровий переклад (переклад з аркуша), коли зорове сприйняття синхронізується з мовленням, є досить поширеним видом усного перекладу. У такий спосіб перекладають електронні та роздруковані на паперовому носії листи, факси, тексти на моніторі комп’ютера, різні інструкції, програми, рекламні буклети, різні документи тощо.
Особливістю синхронного перекладу є одночасність сприйняття усного повідомлення і перекладу. Інакше кажучи, доповідачеві не потрібно робити паузи для того, щоб перекладач встигав виконувати переклад.
Виник синхронний переклад у першій половині ХХ століття, коли з’явилися необхідні для нього технічні засоби. Система синхронного перекладу являє собою стаціонарну або розбірну кабіну, де розміщена установка синхронного перекладу, що включає дві пари навушників (головних телефонів) і мікрофон для перекладачів, а також набір навушників чи переносних приймачів за кількістю учасників, які потребують перекладу. Із використанням синхронного перекладу організовуються заходи за участю великої кількості людей, які проводяться у великих конференц-залах чи аудиторіях, – конференції, симпозіуми, семінари, презентації.
|
|
|
Переклад-нашіптування є синхронним перекладом без спеціального обладнання. До нього вдаються у випадку, коли один або кілька учасників заходу потребують усного перекладу. Перекладач сидить поруч (або трохи позаду) учасника зустрічі й пошепки перекладає.
Незважаючи на істотні відмінності між окремими видами усного перекладу, усі вони мають щось спільне. Тому спочатку видається доцільним розглянути загальні якості усного перекладача незалежно від того, який вид перекладу він виконує. З-поміж таких якостей можна виокремити аналітичне мислення, миттєву реакцію, уміння узагальнювати, інтуїцію, уміння швидко пристосовуватися, здатність концентрувати увагу, фізичну й психологічну витривалість, гарну пам'ять, ораторські здібності, приємний голос, допитливість, тактовність, дипломатичність [37, с. 8].
Під час послідовного перекладу, насамперед на конференціях, перекладач повинен уміти тримати увагу аудиторії. Слід враховувати не лише жестикуляцію ораторів, а також ситуацію, за якої виконується переклад. Адже на якість перекладу впливає не лише рівень підготовки перекладача, але й зовнішні чинники: сторонні розмови, шум у приміщенні, налаштування звукової апаратури, розміри приміщення та навіть настрій оточуючих. Перекладач повинен уміти не лише запам’ятати й точно перекласти все сказане, але й розбудити інтерес до дискусії, надто коли промова триває довше, ніж заплановано.
|
|
|
В усного перекладача не має часу на використання словників довідкової літератури чи консультування. Це означає, що людина, яка працює у сфері усного перекладу, повинна бути неабияк ерудованою, а також обізнаною з матеріалом. Фахівці, які забезпечують усний послідовний чи синхронний переклад на важливих зустрічах, конференціях, семінарах, конгресах, засіданнях, мають право заздалегідь ознайомитися з порядком денним, аби підготуватися до заходу належним чином, принаймні актуалізувавши в пам’яті відповідну термінологію. Проте жоден професійний перекладач, незалежно від ступеня підготовки, не застрахований від часткового нерозуміння вихідного повідомлення, причому зумовлено це може бути як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними чинниками. Через це підготовка усних перекладачів повинна передбачати вправи, спрямовані на оволодіння прийомами генералізації, конкретизації, диференціації, компресії, компенсації і т. д., які допомагають правильно реагувати в різних проблемних ситуаціях.
|
|
|
Загальновідомо, що в основі усного перекладу, який ґрунтується на автоматизованому володінні низкою прийомів, лежить здатність швидко приймати перекладацькі рішення. Ітися може навіть про кілька секунд, щоб знайти прийнятний варіант. Одним зі способів розвинути здатність швидкого прийняття правильних перекладацьких рішень є введення обмежень у часі для виконання відповідних вправ. Використовувати елементи конкуренції на початковому етапі (у випадку виникнення паузи переклад продовжує інший студент) та обмеження часу здійснення перекладу на основному етапі навчання пропонує І.С. Алексєєва [2, с. 47].
Такий підхід видається слушним, однак, на наш погляд, зловживати часовими обмеженнями, передусім на початковому етапі, не варто, оскільки студенти, які не встигають вчасно сформулювати власну думку, можуть зневіритись у своїх силах.
О.В. Максименко також радить не переривати студентів, а зауваження й виправлення висловлювати вже під час аналізу виконаного перекладу [37, с. 6]. Такий підхід дає студентам можливість самовиправлятися, завершувати фрази, покладаючись лише на власні сили, звикати до ролі усного перекладача. Атмосфера, у свою чергу, повинна бути доброзичливою, аби студенти повірили у власні здібності, а відтак застосували весь свій потенціал для здійснення перекладу.
Ще одна якість, необхідна в усіх видах усного перекладу, – володіння технікою усного мовлення. Перекладач повинен мати правильну дикцію, уміти інтонаційно правильно оформляти висловлювання і говорити досить голосно. Мають рацію ті, хто стверджує, що усний перекладач повинен бути професійним оратором. Хоча йому часто доводиться працювати в досить складних, часом екстремальних умовах, його мовлення повинно справляти на слухачів достатньо позитивне враження.
Викладач зобов’язаний звертати увагу на оформлення усної мови студентів. За недбалу дикцію, тиху невиразну мову, неправильну інтонацію він повинен навіть знижувати оцінку.
Не менш важливим є елемент тренування психологічної стійкості, адже елемент невпевненості і страху перед аудиторією може нівелювати здобуті знання, уміння й навички. З огляду на це доцільним є введення вправ, що сприяють підвищенню впевненості в собі, зокрема, рольових ігор, а також використання мультимедійних технологій, які дають змогу імітувати реальні умови роботи перекладача.
Активний тренінг усного перекладу слід розпочинати ближче до середини навчання. Такий тренінг повинен бути орієнтованим на специфічні особливості цього виду перекладацької діяльності, а саме: 1) часовий цейтнот, через який рішення потрібно приймати миттєво; 2) брак доступу до довідкових матеріалів і словників; 3) психологічний вплив із боку цільової аудиторії.
Так, О.В. Максименко наголошує на важливості дотримання загальноприйнятних у світовій практиці підготовки усних перекладачів засад, з-поміж яких виокремлює такі: 1) створення ситуацій, наближених до реальних умов роботи професійного перекладача; 2) автоматизація когнітивних операцій усного перекладу; 3) робота з поширеними на ринку перекладацьких послуг текстами; 4) домінування перекладу з іноземної мови на рідну (саме так працюють перекладачі в міжнародних організаціях); 5) тренування синхронного перекладу на старших курсах [37, с. 5-6].
Навчання усного перекладу звичайно відбувається на таких етапах: 1) підготовчому; 2) тренувальному; 3) аналітичному.
Підготовчий етап передбачає ознайомлення з видом перекладу, що розглядається, й особливостями його здійснення. На цьому етапі увага також може звертатися на загальний аналіз комунікативної ситуації і розвиток певних базових навичок, наприклад, прогностичних чи аналітичних.
Тренувальний етап передбачає формування якостей, необхідних для ефективного здійснення відповідного виду перекладу, у процесі виконання спеціальних тренувальних вправ. Важливими тут є як інваріантні перекладацькі дії, що виявляються незалежно від ситуації роботи, так і дії, зумовлені специфікою перекладу.
Завершальний аналітичний етап покликаний сформувати вміння аналізувати власну перекладацьку діяльність і сприяти розвитку механізмів самокорекції й удосконалення раніше сформованих професійних умінь і навичок.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!