Професійна компетенція перекладача
Фах перекладача передбачає складну розумову діяльність, що потребує специфічних знань, умінь і навичок. Через це підготовка професійних перекладачів повинна передбачати низку педагогічних, психологічних і методично-організаційних заходів, які й визначатимуть рівень сформованості перекладацької компетенції.
Питання, пов’язані з формуванням професійної компетенції перекладача, яка в широкому розумінні вважається здатністю фахово перекладати (усно або писемно), розглядали І.С. Алексєєва, В.С. Виноградов, Т.В. Ганічева, В.Н. Комісаров, І.В. Корунець, Л.К. Латишев, Р.К. Міньяр-Бєлоручев, В.І. Проворотов, Я.Й. Рецкер, Л.М. Черноватий, С.О. Швачко, І.І. Халєєва та інші.
Серед складників перекладацької компетенції Л.К. Латишев і В.І. Проворотов розрізняють базові, спеціальні та специфічні [34, с. 8]. До базових складників дослідники зараховують знання, уміння й навички, актуальні в усіх видах перекладу. Специфічними складниками перекладацької компетенції є знання, уміння й навички, необхідні в одному або кількох споріднених видах перекладу (письмовому, усному послідовному, усному синхронному). Спеціальні складники залучаються здебільшого при перекладі текстів певного жанру й стилю (офіційно-ділових, художніх, науково-технічних).
Отже, для створення обґрунтованої системи вправ важливим видається визначення конкретних знань, навичок і вмінь як складників цієї компетенції. Найчастіше з-поміж таких складників перекладацької компетенції у вузькому розумінні згадують лінгвістичні, когнітивні, соціокультурні, комунікативні, текстотворчі.
|
|
|
Т.В. Ганічева, наприклад, до змісту професійно-орієнтованої перекладацької компетенції зараховує низку компонентів, а саме: комунікативний, професійно-технічний, текстотворчий, прагматичний, стратегічний і морально-етичний [14, с. 40]. З.Ф. Підручна наголошує на психологічній, комунікативній, професійно-комунікативній, загально-педагогічній, лінгвокраїнознавчій, наочній, філологічній, дослідницькій і професійно-значущій компетенції професійних перекладачів [50, с. 103]. В. Шляхова, у свою чергу, виокремлює мовну, мовленнєву, комунікативну, культурознавчу й фахову компетенції перекладача [68, с. 149].
На думку І.Ю. Голуб, психологічна готовність до здійснення перекладу виявляється в певних соціально-психологічних якостях особистості, наприклад: здатність усвідомити власну ідентичність; здатність до рольової дистанції або вміння абстрагуватися від власної позиції; здатність зрозуміти ситуацію представника іншої культури; відсутність страху перед незнайомою інформацією; лінгвокраїнознавча, соціолінгвістична, культурознавча спостережливість і чутливість, соціокультурна сприйнятливість до виявлення тенденцій взаємодії загальнокультурного та національного; соціокультурна й расова неупередженість [16, с. 62].
|
|
|
Як можна переконатися, згадані вище дослідники звертають увагу на одні й ті ж знання, уміння й навички, проте розподіляють їх по-різному. Через це в посібнику перевагу надано традиційному підходу В.Н. Комісарова, який свого часу виокремив мовну, комунікативну, текстотворчу й технічну компетенції професійного перекладача [25, с. 326]. Адже мовленнєвий, лінгвокраїнознавчий, професійно-технічний, професійно-комунікативний, морально-етичний, психологічний та інші компоненти випливають із названих загальних видів перекладацької компетенції.
1.1.1. Мовна компетенція перекладача. Мовна компетенція перекладача передбачає використання мовних засобів відповідно до цілей і ситуації спілкування. Ідеться про знання граматичних форм тієї чи іншої мови, значення її окремих складників, а також їх фонетичних, морфологічних, семантичних і стилістичних особливостей.
У широкому розумінні мовна компетенція, яка передбачає знання лексики, орфографічних, фонетичних і граматичних правил, включає мовленнєву компетенцію, яка, у свою чергу, передбачає сформованість у студентів мовленнєвих умінь – продуктивних (уміння говорити/писати) та рецептивних (уміння аудіювати/читати). Адже уміння говорити і писати базується на фонетичних, лексичних, граматичних знаннях і навичках. Як зазначив В.Н. Комісаров, мовна компетенція передбачає знання зв’язків між формами і значеннями різних знаків як у самій системі (парадигматичні зв’язки), так і в процесі їхнього використання в процесі спілкування (синтагматичні зв’язки), що регулюється за допомогою певних правил, які можуть бути обов’язковими або необов’язковими (мовленнєва норма/узус) [25, с. 327]. Порушення перших робить мовлення неправильним, порушення других – незвичним.
|
|
|
Не підлягає сумніву, що недостатній рівень мовної підготовки з іноземної мови може стати серйозною перепоною для майбутніх перекладачів у формуванні їх професійної компетентності. Як зазначила Н.Н. Гавриленко, передумовою адекватного перекладу будь-якого тексту рідною мовою є його повне, глибоке й точне розуміння перекладачем [8, с. 9]. Проте не слід забувати, що вільне володіння іноземною мовою не гарантує того, що переклад буде здійснено якісно, оскільки мовленнєва діяльність перекладача передбачає вільне володіння не однією, а принаймні двома мовами.
|
|
|
Викладачі перекладу мають змогу пересвідчитися, що проблему часто становить не розуміння вихідного повідомлення, а здатність правильно відтворювати його рідною мовою [40, с. 8]. У студентів з’являються сумніви у сполучуваності слів, їх стилістичній відповідності тощо. Упевненість, що в тому чи іншому дискурсі “у нас говорять саме так” є не менш важливою, ніж здатність розуміти іноземний текст. Саме тому на початку навчання майбутні перекладачі повинні бути зорієнтовані також на опанування рідної мови порівняно з іноземною, її фонетичних, морфологічних, граматичних, лексичних і стилістичних особливостей, у чому можуть допомогти вправи на подолання мовної інтерференції.
1.1.2. Комунікативна компетенція перекладача. Компетентним вважається той перекладач, який не лише володіє мовою, але й спроможний приймати правильні рішення, пов’язані з його функцією посередника в міжкультурній комунікації [70, с. 342]. Інакше кажучи, ідеться про так звану комунікативну компетенцію, тобто вміння співвідносити мовні засоби з метою й умовами спілкування; уміння організовувати мовленнєве спілкування відповідно до соціальних норм поведінки носіїв рідної чи іноземної мов, а також національно обумовлених особливостей використання тих чи інших мовних засобів.
На думку В.Н. Комісарова, комунікативну компетенцію перекладача утворює його здатність до інференції – формування правильних розумових висновків на основі мовленнєвих висловлювань [25, с. 329].
Дещо ширше комунікативну компетенцію перекладача нині розглядають Л.М. Пелепейченко і В.В. Місеньова, які зараховують до неї закони подачі і сприйняття інформації, логіку побудови висловлювання, вибір стратегії і тактики, мовленнєвої поведінки, релевантної комунікативній ситуації, урахування макро- і мікрокультур у комунікації, особливості спілкування в конфліктній та екстремальній ситуації, основи мовної поведінки в ситуації ділового спілкування, закони публічного спілкування тощо [46, с. 108].
На думку дослідників, успішність комунікації майбутнього перекладача забезпечують когнітивні чинники (інформативність, логічність, організація інформації, точність, повнота висвітлення і т. ін.), психологічні чинники (адекватність ситуації, урахування умов дискурсу, відповідність етичним нормам і т. ін.), мовні чинники (техніка мови, грамотність, стилістична правильність, відповідність нормам мовного етикету і т. ін.); взаємодія психологічних і мовних чинників, яка відтворюється в типі мовної особистості, який необхідно враховувати в побудові стратегії і тактик мовленнєвої поведінки [46, с. 114].
У будь-якому випадку від комунікативної компетенції перекладача залежить правильний вибір перекладацької стратегії, тобто відбір чинників, що забезпечують успішність міжмовної комунікації, а саме: визначення мети комунікації, осмислення соціокультурних умов комунікації, створення соціокультурного портрету партнера з комунікації, визначення принципів відбору вербальних і невербальних засобів комунікації. Усе це зумовлює навчання студентів основам лінгвоетнокультури, лінгвопрагматики. Вони повинні знати норми мовленнєвої і невербальної поведінки носіїв мови та вміти використовувати ці знання в процесі спілкування.
1.1.3. Текстотворча компетенція перекладача. Текстотворча компетенція передбачає вміння створювати тексти різних жанрів і функціональної спрямованості. Ідеться про здатність визначати тип вихідного тексту, обирати правильну перекладацьку стратегію й тактики для його відтворення мовою перекладу, враховуючи намір автора й ситуацію спілкування. Адже труднощі перекладу зумовлені як особливостями граматичної будови, лексики, семантики та прагматики двох мов, так і жанровими особливостями відповідних текстів, а також різною частотністю вживання мовних елементів і системних відповідників у них.
Текстотворча компетенція перекладача включає вміння створювати різножанрові тексти як іноземною мовою, так і рідною. Таке вміння необхідне з огляду не лише на можливі жанрово-стилістичні відмінності подібних текстів в двох мовах, а й часто пасивне сприйняття їх особливостей рідною мовою.
Останнім часом можна простежити відмову від текстотворчого підходу в процесі навчання перекладу на користь дискурсотворчого, відповідно до якого переклад професійно-орієнтованих текстів потребує дискурсивного аналізу. На основі такого аналізу у свідомості перекладача формується так званий концепт тексту, який являє собою його об’єктивний аналіз [8, с. 12]. Принцип дискурсивного аналізу видається важливим з огляду на необхідність формування дискурсивної компетенції майбутніх перекладачів у сфері професійної комунікації.
1.1.4. Технічна компетенція перекладача. У сучасному світі діяльність професійного перекладача безпосередньо пов’язана з використанням низки технічних засобів. На зміну традиційним словникам прийшли електронні (AABBYY Lingvo, Golden Dictionary), якими користуватися швидше і зручніше. При перекладі, наприклад, науково-технічних чи інших термінологічних текстів у пригоді можуть стати такі електронні перекладачі, як Software Translator, IM Translator, Prompt Professional та інші. Пошукові системи в мережі Інтернет дають змогу швидко перевірити сполучуваність лексичних одиниць, частотність їх вживання в тому чи іншому дискурсі, дослідити їх регіонально-стилістичні особливості. Відповідне програмне забезпечення може неабияк допомогти скомпонувати і належним чином відредагувати текст перекладу.
Для усного перекладача актуальними є навички використання спеціального обладнання для синхронного перекладу, стаціонарних мікрофонів, засобів радіозв’язку, а також мультимедійного обладнання.
Належне використання згаданих технічних засобів для письмового чи усного перекладу в професійній діяльності можливе лише за умови ознайомлення з принципами їх роботи вже під час навчання. Тому викладач будь-якої дисципліни перекладацького циклу повинен одразу розповісти студентам про наявні технічні можливості забезпечення якісних перекладацьких послуг.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 11; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!