Особливості підготовки синхронних перекладачів
Синхронний переклад – це переклад, який здійснюється одночасно з мовленням оратора. Використовується цей вид перекладу здебільшого на зборах, конференціях, презентаціях із великою кількістю учасників.
Прийняття перекладацьких рішень в умовах синхронного перекладу ґрунтується переважно на “домашніх заготовках” [22, с. 71]. Насправді творчий пошук зводиться нанівець через брак часу. На відміну від послідовного перекладу, де перекладач може виправляти власні помилки й обмовки, перекладач-синхроніст не має часу для виправлень своїх висловлювань. У виконанні досвідчених перекладачів синхронний переклад зводиться до виконання стереотипних завдань із використанням лексичних, фразеологічних і синтаксичних еквівалентів, відпрацьованих до рівня умовно-рефлекторної реакції.
У синхронному перекладі процеси сприйняття вихідного повідомлення, прийняття перекладацьких рішень і їх реалізації протікають паралельно завдяки механізму, який О.Ф. Ширяєв назвав “механізмом синхронізації” [69, с. 108]. Механізм синхронізації регулює розподіл рівнів усвідомлення, причому провідний рівень усвідомлення націлено на творчі компоненти діяльності, якими звичайно є обробка, зіставлення й аналіз інформації, необхідної для прийняття рішення щодо вибору одного варіанта з кількох можливих.
Формування механізму синхронізації є можливим лише внаслідок тривалого тренування перекладацьких умінь. Усі розглянуті вище вправи для формування навичок послідовного перекладу, без сумніву, сприяють здобуттю навичок синхронного перекладу, проте підготовка синхронного перекладача передбачає власну методику й систему вправ, у яких враховано всі особливості цього виду усного перекладу.
|
|
|
Вправи для навчання синхронного перекладу повинні сприяти формуванню специфічних умінь, необхідних для здійснення цього виду перекладацької діяльності. Якість синхронного перекладу, як відомо, залежить від низки чинників, з-поміж яких насамперед потрібно виокремити такі: 1) своєчасне розуміння вихідного повідомлення, незважаючи на його можливе спотворення чи технічні проблеми; 2) уміння своєчасного переходу з однієї мови на іншу; 3) автоматизація процесу перекладу; 4) точне й правильне оформлення повідомлення мовою перекладу.
До вправ, які спрямовані на розвиток умінь і навичок винятково усних перекладачів, звичайно зараховують вправу на синхронне читання тексту перекладу, вправу на прослуховування й повторення тексту іноземною мовою, вправу на письмовий переклад звукозапису, вправу на зорово-усний переклад з аркуша, вправи на читання та аудіювання з лічбою, вправу на синхронно-зоровий переклад.
|
|
|
Синхронне читання тексту перекладу. Підготовчою вправою для тренування навичок синхронного перекладу є синхронне читання готового перекладу (“синхронізація готового тексту” – за І.С. Алексєєвою). Отримавши перекладений письмово аудіотекст, студенти зачитують його в мікрофон, імітуючи синхронний переклад, причому темп мовлення бажано варіювати. З аудіоматеріалами можна ознайомитися заздалегідь, проте якість виконання повинна контролюватись [2, с. 121].
Починати рекомендується з перекладу аудіотексту, виконаного й проаналізованого власноруч. Згодом видається доцільним виконувати переклад аудіотексту, письмовий переклад якого виконаний іншим перекладачем [41, с. 79].
Прослуховування тексту іноземною мовою і його повторення. Прослуховування тексту іноземною мовою і його повторення передбачає розвиток навички синхронізації сприйняття і відтворення. Студент повинен одночасно стежити як за оригіналом, так і за процесом його повторення, імітуючи особливості мовлення, темпу й інтонації. Насамкінець варто перевірити повноту розуміння й запам’ятовування інформації.
Письмовий переклад звукозапису. Письмовий переклад звукозапису рекомендується практикувати для розвитку вміння сприймати на слух іншомовне мовлення. Перевага цієї вправи в тому, що її можна виконувати в позааудиторний час відповідно до індивідуального темпу засвоєння, причому студенти мають змогу навчитися слухати людей із різною вимовою.
|
|
|
Зорово-усний переклад з аркуша (переклад із зоровою опорою). Від послідовного перекладу з аркуша слід відрізняти зорово-усний переклад з аркуша. Кваліфікований зорово-усний переклад з аркуша, який тренує перехід з однієї мови на іншу, – це вид синхронного перекладу, а тому є значно складнішим психологічним процесом.
Переклад із зоровою опорою допомагає відпрацювати навички швидкого зорово-усного перекладу, синхронізації зорового сприйняття і мовлення, переключення з однієї мови на іншу, а також розвинути пам’ять. Така вправа також має на меті сформувати вміння швидкого підбору еквівалентів і відпрацювання перекладу різноманітних морфологічних і синтаксичних конструкцій.
Основні переваги вправи на переклад із зоровою опорою – це гнучкість і швидкість прийняття відповідних перекладацьких рішень. Крім того, переклад із зоровою опорою сприяє організації уваги, оскільки передбачає синхронізацію зорового сприйняття з мовленням.
|
|
|
Під час зорово-усного синхронного перекладу одночасно відбувається оформлення перекладу одного речення і сприймання наступної частини іншомовного тексту, тобто те саме, що відбувається в процесі усного синхронного перекладу на слух. Основна відмінність цих двох видів синхронного перекладу полягає в сприйманні. У процесі зорово-усного перекладу сприймання зорове, а у другому випадку – слухове. Крім того, під час усного перекладу на слух перекладач не може регулювати швидкість подання тексту, а у процесі зорово-усного перекладу з аркуша швидкість подання матеріалу залежить винятково від перекладача.
Тексти перекладу можуть записуватися на звуконосії, а потім аналізуватися з огляду на такі стратегії перекладу, запропоновані Вольфгангом Льоршером, як усвідомлення проблеми, формулювання проблеми, пошук рішення, розв’язання чи нерозв’язання проблеми, відкладення рішення [58, с. 343].
Синхронно-зоровий переклад. Вправа із синхронно-зорового перекладу також має на меті тренувати вміння переходити з однієї мови на іншу, проте сам процес полегшено завдяки наявності в перекладача тексту оригіналу, за яким він не лише перевіряє своє слухове сприйняття, а й має змогу продивитися його заздалегідь, аби з’ясувати думку автора. На перших заняттях бажано вдаватися до дещо вповільненого темпу, проте згодом прискорювати його, вимагаючи від студентів усе точнішого відтворення змісту оригіналу.
Читання з лічбою. Вправа на читання з лічбою побудована так. Студентам пропонується читати текст рідною мовою подумки і водночас лічити вголос рідною мовою. Згодом вправа виконується на матеріалі однієї іноземної мови. На початковому етапі текст рекомендується читати щонайбільше три хвилини. Після цього підраховується кількість слів, прочитаних за хвилину. Навички швидкого читання бажано відпрацьовувати під час самостійної роботи вдома протягом 10–15 хвилин щоденно.
У процесі сприймання слова беруть участь зорові, слухові й артикуляційні органи. Зорове сприймання та слухова репродукція здійснюються значно швидше, ніж артикуляційна репродукція, оскільки м’язи скорочуються значно повільніше, ніж фізіологічні процеси в зорових і слухових органах. Тому для прискорення читання необхідно максимально зменшити питому вагу артикуляційних органів у сприйманні слова. Лічба вголос одночасно з читанням навантажує артикуляційні органи сторонньою діяльністю, так зменшивши їх участь у сприйманні слова. Спочатку це викликає певні труднощі, але згодом мозок пристосовується до нових умов і швидкість читання помітно зростає, а ступінь розуміння тексту не знижується.
Аудіювання з лічбою (складне аудіювання). Вправа на аудіювання з лічбою тренує навичку одночасного сприйняття й відтворення аудіотексту. Студенти рахують і водночас слухають текст рідною мовою в навушники, після чого кожен із них відтворює загальний зміст прослуханого тексту. Вправу можна ускладнювати лічбою, а згодом і прослуховуванням тексту іноземною мовою. Ритмічно рахувати вголос може один студент, а відтворювати загальний зміст тексту мовою перекладу – другий. Згодом вправу можна ускладнювати: загальний зміст тексту відтворює вже той студент, який рахував уголос.
Вправи на навчально-синхронний переклад знайомого аудіотексту. Реальному синхронному перекладу передують вправи, що передбачають синхронний переклад аудіотексту, з яким студенти могли ознайомитися на слух заздалегідь. Ускладнювати такі вправи можна за допомогою незначних відхилень від прослуханого тексту. Такі відхилення неабияк допомагають виробити психологічну стійкість до імпровізації мовця, готовність до “сюрпризів”, увагу і зосередженість.
Найбільшу увагу слід звернути на темп, інтонацію, правильне розбиття потоку мовлення на синтагми (не відокремлювати прислівник від дієслова, прикметник від дієслова, не зупинятися на службових частинах мови тощо). Інколи радять не розбивати тест перекладу не абзаци, що змушує студентів відтворювати текст перекладу, прислуховуючись до інтонаційного оформлення уривків оригіналу [56, с. 206].
Навчання синхронного перекладу через його складність здійснюється на старших курсах. Студенти, які розпочинають вивчати курс синхронного перекладу, уже повинні опанувати основи інших видів перекладу. У студентів немає потреби заново вивчати прийоми досягнення адекватності в перекладі, заново оволодівати всіма операціями й діями, які становлять діяльність синхронного перекладача.
Їм насамперед необхідно розвити в собі низку психічних професійних якостей, навчитися виконувати перебудовані перекладацькі операції та дії, оволодіти виконанням цих операцій і дій у високому темпі й специфічному поєднанні, а також підвищити рівень володіння іноземними мовами. Тому зміст навчання синхронного перекладу доцільно викладати як певну перебудову, удосконалення й накопичення знань, навичок і вмінь студентів [69, с.121].
До специфічних особливостей діяльності синхронного перекладача Ю.В. Кіщенко зараховує також менший, ніж в інших видах перекладу, масштаб перекладацьких дій [22, с. 71]. Якщо в інших видах перекладу об’єктами окремих перекладацьких дій звичайно є окремі фрази та понадфразові єдності, то в синхронному перекладі перекладацькі дії здійснюються над інтонаційно-смисловими одиницями типу синтагм і ритмічних груп, синтаксичними блоками та іншими частинами висловлювань.
Провідним методом синхронного перекладу є трансформаційний: у зв’язку з часовими обмеженнями перекладач відтворює короткі фрагменти, трансформуючи їх з огляду на граматику мови перекладу [42, с. 138].
На початковому етапі навчання синхронного перекладу для тренування варто підбирати знайомі тексти, аби допомогти майбутнім перекладачам здобути впевненість у власних силах. Не надто корисним також буде перевантажувати студентів одноманітною роботою, яка потребує чимало розумових зусиль.
На останньому етапі можна пропонувати громадсько-політичні, економічні, юридичні, науково-технічні тексти з певними технічними чи мовленнєвими дефектами, а також тексти, що передбачають фонетичні (екзотичні власні імена і назви), лексичні (неологізми, фразеологізми, безеквівалентна лексика, “зрадливі друзі” перекладача) чи стилістичні (метафора, метонімія, іронія, алюзія, підтекст) труднощі в перекладі.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 77; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!