Принципи навчання письмового перекладу
Навчання письмового перекладу здійснюється за певними принципами. З одного боку, викладання перекладу базується на загальнодидактичних і загальнометодичних принципах, з другого – на специфічних методичних принципах. Так, до загальнодидактичних належать принципи активності, унаочнення, усвідомлення, рефлексії, відповідності навчального процесу цілям освіти, моделювання змісту, форм і умов професійної діяльності. Загальнометодичними принципами є принцип інтегрованого навчання, принцип диференційованого навчання, принцип компаративності. До специфічних методичних принципів письмового перекладу можна зарахувати тематичний принцип, принцип філологічного аналізу, авторитарно-творчий принцип, принцип поступової градації труднощів.
Найпоширенішим є тематичний принцип перекладу текстів у межах вузької спеціалізації. Навчання так званого галузевого перекладу передбачає ознайомлення з відповідною лексикою, граматичними структурами і стилістичними особливостями текстів певної професійної спрямованості.
Саме через це дослідники виявляють усе більшу зацікавленість питанням професійно-орієнтованого перекладу (Н.Н. Гавриленко, Л.В. Кушніна, Т.В. Попова, В.І. Карабан, Л.М. Черноватий). Методика навчання майбутніх перекладачів повинна бути спрямована на розвиток гнучкості мислення, уміння самостійно розширяти тематичний світогляд і вдосконалювати професійні навички.
|
|
|
До процесу формування вмінь галузевого перекладу слід включати навчання пошуку невідомої інформації. Адже, на відміну від усного, умови виконання письмового перекладу дають змогу компенсувати недостатній обсяг словникового запасу та фонових знань, консультуючись у фахівців або використовуючи довідкові матеріали, включаючи електронні.
На особливу увагу в цьому аспекті заслуговує серія DICTUM FACTUM, що видається в межах спільного проекту кафедри теорії та практики перекладу з англійської мови Київського національного університету ім. Тараса Шевченка і кафедри перекладу та англійської мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Цей проект має на меті розробку, апробацію, публікацію та розповсюдження матеріалів для навчання практики перекладу в різних галузях людської діяльності. Науковці обох університетів підготували популярні нині посібники з перекладу англомовної економічної, технічної, громадсько-політичної, юридичної літератури.
Однак недоліком навчання галузевого перекладу часто є нехтування аналітичним пошуком типологічних ознак тексту й виявленням широкого лексичного діапазону. Крім того, такий підхід сприяє формуванню хибної навички відтворення будь-якого слова чи словосполучення однозначним еквівалентом.
|
|
|
Поширеним способом навчання письмового перекладу різножанрових текстів є їх попередній філологічний аналіз. На відміну від усного перекладу, де на передній план виходить інтенсивність тренування, пріоритетним для навчання письмового перекладу є глибина аналітичного аналізу тексту. Порада не починати перекладати речення чи уривок тексту, якщо не розумієш його смисл, завжди є слушною, адже спочатку завжди потрібно з’ясувати зміст оригіналу. Перевага цієї методики полягає у виокремленні як специфічних, так і загальних закономірностей таких текстів, недолік – у неможливості визначити інваріант перекладу.
Важливим складником процесу навчання перекладу на основі філологічного аналізу є робота із зв’язним текстом, оскільки саме текст являє собою єдине ціле в смисловому й структурному планах [27, с. 73]. Особливості конкретного тексту можуть змусити перекладача відмовитися від одних перекладацьких прийомів на користь інших.
Не менш популярним способом навчання письмового перекладу є пошук діапазону варіативності. Студентам пропонують знайти максимально можливу кількість відповідників кожному слову чи висловлюванню з тексту, який усі перекладають разом.
|
|
|
Доцільним також видається наголосити на ефективності так званого авторитарно-творчого методу, коли перекладачів-початківців навчає досвідчений майстер, не лише прищеплюючи їм любов до професії, а й формуючи в них відповідні вміння та навички письмового перекладу. Відбувається це завдяки авторитетному аналізу перекладацьких рішень, який згодом перетворюється на досвід.
Своїх прихильників має і принцип градації труднощів під час викладання перекладу. Погоджуючись, що на практиці розглядати лексико-фразеологічні, граматичні, стилістичні проблеми окремо можна лише в академічних цілях, Я.І. Рецкер наголошує на користі концентричного методу навчання. Суть цього підходу полягає в тому, що всі явища розглядаються кілька разів, причому щоразу – на дещо вищому рівні [53, с. 63].
Градуюючи труднощі навчання перекладу, Я.І. Рецкер спирається на чинник контексту, функціонально-стилістичні й експресивно-оцінні чинники, а також необхідність використання складних перекладацьких прийомів [53, с. 65]. З огляду на зазначене вище курс перекладу умовно розділено на три періоди, що складаються з шести етапів.
|
|
|
На перших двох етапах першого періоду студентів слід навчати підбирати еквіваленти і варіативні відповідники, диференціювати й конкретизувати значення, вдаватися до заміни частин мови, членів речення й порядку слів у реченні, проте в межах вузького контексту. Як зазначає вчений, у межах вузького контексту можна вивчити майже всі теоретичні питання й прийоми перекладу [53, с. 67].
Основна мета другого періоду полягає в пошуку контекстуальних значень поза межами словникових відповідників. Від розкриття контекстуальних значень у межах вузького контексту Я.І. Рецкер радить поступово переходити до розкриття значень у межах широкого контексту. Актуальними питанням на етапах другого періоду є відтворення модальності, особливості експресивного синтаксису, прийоми цілісного переосмислення, смислового розвитку й антонімічного перекладу.
Під час третього періоду навчання увагу слід звертати на перекладацькі прийоми, які не можна застосувати без широкого контексту, наприклад, компенсацію втрат, цілісне переосмислення. Тренувати відповідні навички можна на матеріалі фразеологізмів, цитат, алюзій, які підбираються з урахуванням усіх можливих конотацій. Разом із тим, на останніх етапах розглядаються відомі граматичні й лексико-фразеологічні явища, проте цього разу вже ускладнені функціонально-стилістичними й експресивно-емоційними чинниками.
Важливе значення на всіх етапах навчання перекладу мають тематичні вправи, розраховані на опанування певних прийомів перекладу, а також подолання лексичних, граматичних і стилістичних труднощів перекладу. Бажано, щоб матеріал таких вправ мав пізнавальну цінність і сприяв збагаченню словникового запасу студентів.
Зазначене дає змогу дійти висновку, що жоден із розглянутих вище підходів не є самодостатнім. Саме тому І.С. Алексєєва пропонує комплексний підхід, який включає компоненти всіх традиційних методик [2, с. 143-144]. Згідно з таким підходом навчання письмового перекладу складається з трьох етапів: підготовчого, основного і тренінгового.
Підготовчий етап передбачає опрацювання різних типів текстів як мовою перекладу, так і мовою оригіналу. Інакше кажучи, ідеться про вміння аналізувати готові тексти й самостійно продукувати власні.
Так зване моделювання тексту рідною й іноземною мовами, що передбачає створення власних різножанрових текстів зі стійкими стилістичними характеристиками (афоризмів, казок, контрактів, фінансових звітів, проектів резолюцій, міжнародних угод, інструкцій, реклами, інформаційних повідомлень, і т.д.), а також визначення їх типових ознак, стає в пригоді для розвитку текстотворчої компетенції майбутнього письмового перекладача. Ця вправа дає змогу перекладачу-початківцю впевнитись у власних силах, отримавши неабияку психологічну підтримку на подальших етапах навчання.
На основному етапі проводиться тренінг письмового перекладу на матеріалі текстів одного типу (юридичних, технічних, філософських, біологічних, економічних і т.п.). На цьому етапі повинен здійснюватися доперекладацький аналіз, аналітичний варіативний пошук, а також аналіз результатів перекладу.
Починати завжди потрібно з визначення загальної стратегії перекладу. Перекладач повинен чітко усвідомлювати цілі перекладу й умови його виконання, співвідношення когнітивної, емоційної й емотивної інформації в тексті, очікування цільової аудиторії тощо.
Під час аналітичного варіативного пошуку увагу слід уже звертати на прикладні, а не науково-філологічні чи дослідницькі аспекти. Тут ідеться передусім про конкретні перекладацькі рішення, пов’язані з вибором відповідників, використанням перекладацьких прийомів і розв’язанням перекладацьких проблем (аспектний переклад). Однак з огляду на необхідність формування відповідної професійної компетенції майбутніх перекладачів, важливим видається постійно нагадувати про системну організацію й функціонування мов оригіналу та перекладу, спільне та відмінне в способах мислення їх носіїв, надто коли це може спричинити інтерференцію на лексичному, граматичному чи стилістичному рівнях.
Етап варіативного пошуку є найважливішим, оскільки на ньому аналіз поступово перетворюється на досвід, що є запорукою успіху в процесі підготовки професійних перекладачів. Тому визначальним чинником тут є не кількість перекладених матеріалів, а глибина аналізу. Кожне перекладацьке рішення повинно бути обґрунтованим і чітко аргументованим.
Важливою є установка щодо письмового виконання перекладу. Текст перекладу слід обов’язково “пропустити через руку”, оскільки дрібна моторика, будучи безпосередньо пов’язаною з розумовою діяльністю, неабияк сприяє запам’ятовуванню й глибшому аналізу. Самостійне прийняття перекладацьких рішень, часто хибних, неабияк розвиває перекладацьку інтуїцію й відповідальність.
Слушною також є порада розділити сторінку на екрані комп’ютера чи в зошиті на три колонки: у першій студенти записують власний варіант, у другій – робочий варіант, узгоджений в аудиторії, у третій – короткий коментар, де зазначають здійснені перекладацькі перетворення, використані прийоми та способи розв’язання перекладацьких проблеми. Перевага такого підходу до організації навчального процесу полягає в тому, що він дає змогу в будь-який час порівняти неправильні перекладацькі кроки з правильними, нічого не викреслюючи, не видаляючи і не переправляючи.
Від самого початку роботи зі студентами потрібно наголошувати на необхідності аналізу вже виконаного перекладу. Це важливо з огляду на цілісність тексту, його відповідність лексичним, граматичним, синтаксичним і жанрово-стилістичним нормам. Учитися редагувати можна як свій, так і чужий переклад. Не зайвим буде порівняти його з готовим перекладом професіонального перекладача.
Завершальним є тренінговий етап, що передбачає розвиток навичок галузевого перекладу. Проте слід пам’ятати про те, що професійна доля перекладача, зокрема, в Україні часто непередбачувана й обмежуватися перекладом у межах вузької спеціалізації не завжди видається можливим. Тому визначальним є правильний підхід до перекладу, причому будь-якого тексту, а все інше звичайно надолужується в практичній роботі.
Під час заняття потрібно нагадувати, що складних способів розв’язання перекладацьких проблем шукати не слід. Часом трапляється, що студенти, вивчивши такі перекладацькі трансформації і прийоми, як генералізація, конкретизація, диференціація, додавання, вилучення, синтаксична перестановка, конверсія, антонімічний переклад, модуляція і т.д., починають застосовувати їх необґрунтовано, щоб тільки продемонструвати власне професійне вміння це робити. З другого боку, цього не відбувається, якщо їм вчасно пояснити конкретні випадки використання відповідних прийомів і трансформацій.
Дата добавления: 2015-12-21; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!