ХІМІЧНИЙ СКЛАД ЗЕЛЕНИХ КОРМІВ

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 44Следующая ⇒

	вода	протеїн	жир	клітковина	БЄР	зола
Трава суходіл. лук	71-71	3,7-3,8	0,8-0,9	6,3-8,5	11,0-14,5	2,2-3,5
Сорго	65-87	1,9-2,3	0,6-0,9	3,1-11,3	5,0-18,2	1,5-2,9
Кукурудза МВС	71-87	1,9-2,6	0,5-1,0	3,7-6,0	5,5-18,0	1,4-1,5
Їжа збірна	69-71	2,1-3,3	1,1-1,2	10-11	13,5-15	1,4-2,1
Суданка	68-80	2,0-2,9	0,7-1,1	4,5-10	10,0-14,0	1,7-2,7
Жито озиме	72-83	2,6-5,7	0,8-2,5	3,7-8,5	6,0-12,8	2,1-2,5
Тимофіївка	62-76	3,1-3,8	0,7-0,9	7,0-13	9,5-18,5	1,3-2,5
Конюшина	59-87	2,5-4,4	0,3-0,8	6,0-15	6,5-19,0	1,3-2,6
Люцерна	67-86	2,4-6,2	0,5-0,7	6,0-11	6,8-12,0	1,1-3,6
Люпин	81-86	3,0-4,2	0,3-0,5	3,1-5,6	4,7-7,3	1,2-1,3
Вико-овес	69-84	2,9-4,9	0,7-1,0	4,5-9.2	6,6-13,4	1,5-2,9
Гичка буряку	74-86	2,5-3,1	0,4-0,8	4,5-9,2	6,6-13,4	1,5-2,9

Переважна більшість сільськогосподарських тварин відносяться до травоядних. Вони на протязі тисячоліть еволюції живились виключно зеленими рослинами і тому їх кишково-шлунковий тракт найбільш пристосований до такого корму, як і весь обмін речовин в організмі. Тому без перебільшення можна вважати зелений корм найголовнішим в кормовій базі, кормом №1. Натуральний зелений корм має невисоку поживність через вміст води, що досягає 70-80% загальної маси. Одночасно в нього входить в середньому 3-4% протеїну, 0,5-0,8% жиру, 6-8% клітковини та 10-15% БЕР. Загальна поживність 1 кг зелених кормів 0,18-0,25 корм.одиниці, а перетравного протеїну 20-35 г, 2-4 г кальцію, 0,5-1,0 г фосфору та 40-50 мг каротину в 1 кг. Характерно, що загальна поживність 1 кг сухої речовини трави різнотравних луків дорівнює понад 1 к.од., а співвідношення всіх інших компонентів живлення відповідає нармативним потребам в них тварин. Всі сільськогосподарські тварини із задоволенням поїдають зелені корми в значній кількості. Так, на 100 кг живої маси велика рогата худоба може з’їдати за добу 12-15 кг зеленої маси, вівці - 15-16 кг, коні - 6-8 кг, свині -3-5 кг, а гуси та індики - 0,5 кг, качки - 0,3 кг та кури 30-50 г на голову за добу.

При наявності високоякісних зелених кормів велика рогата худоба та вівці можуть обходитись без концентрованих кормів. За 5 літніх місяців від корів одержують понад 60% річного надою молока. В цей період відбувається оздоровлення всього організму тварин та створення значних запасів в організмі каротину, вітаміні А,Е, мінеральних елементів та інших біологічно активних речовин. Головними джерелами зеленого корму є природні та культурні луки і пасовища, а також сіяні багаторічні та однорічні трави. Найкращим та найбільш економічно ефективним способом використання зелених кормів є випасання тварин, зокрема загінна пастьба. Трави, що вирощуються на орних землях кормових сівозмін згодовують тваринам скошуючи та подрібнюючи їх для покращення технологічних властивостей при роздачі механізованими способами. Не дивлячись на високі поживні та дієтичні властивості, окремі культури мають ті чи інші недоліки хімічного складу, тому трави слід згодовувати в вигляді сумішей для досягнення ефекту взаємодоповнення. На жаль в зимовий стійловий період зелені корми відсутні і тому люди з давніх пір використовують їх в годівлі тварин зимою в законсервованому вигляді.

У зелених рослинах міститься 60-85% води, перетравність органічної речовини досягає понад 70%. У 1 кг бобових трав: 0,17 корм.од., 35-40 г перетравного протеїну, злакових - відповідно 0,19 і 20. У золі трави багато калію і кальцію, але мало фосфору й натрію.

Зелені корми містять багато каротину (80-150 мг/кг), а також вітамінів С, Е,К і групи В, ергостерину, з якого в процесі природного висушування утворюється вітамін D₂.

Оптимальні строки збирання кормових культур на зелений корм такі: кукурудза, овес, жито озиме, пшениця і злакові багаторічні трави вихід у трубку - колосіння; ячмінь - до колосіння; ріпак – до цвітіння; бобові багаторічні – бутонізація, початок цвітіння; вика, горох та їхні суміші з вівсом - бутонізація - початок цвітіння; соя - утворення бобів; трава природних угідь - колосіння, бутонізація.

Скошену траву потрібно зразу згодовувати тваринам, оскільки зелена маса в купах за 4-5 год зігрівається до температури 25-30°С і псується (втрачаються поживні речовини нагромаджуються токсичні продукти життєдіяльності різних мікроорганізмів, які негативно впливають на стан здоров'я тварин).

Консервування - це спосіб забезпечення тривалого зберігання корму через запобігання розвитку на його частках мікроорганізмів, здатних псувати його або знижувати поживність, зведення до мінімуму ферментативних процесів в тканинах рослин і захисту його від дії природних (атмосферних) факторів.

Сіно - грубий об'ємистий корм, одержаний висушуванням

трави до вологості 14-17%.

Поживність сіна залежить від його ботанічного складу, фази вегетації рослин на час скошування трави, технології заготівлі і способу (умов) зберігання. Енергетична цінність основних видів сіна 0,40-0,45 корм.од./кг.

У 1 кг сіна міститься, г: протеїну — 11-40, кальцію — 3-17, фосфору 1,5-2,5; каротину - 15-45 мг/кг.

Сіно багате на клітковину (20-35%), та БЕР (28-49%), вітамін Е (до 1000 МО/кг) та вітаміни групи В.

Найбільш традиційним прадавнім способом консервування є висушування трави безпосередньо на луках, чи в полі. Траву скошують в фазі росту, коли в рослинах накопичується найбільша кількість поживних речовин, а вміст сирої клітковини ще значно не збільшується. Трава пров’ялюється в покосах до вологості 50-60%, а потім формується у валки, котрі кілька разів перевертають для прискорення сушіння; призниженні вологи до 25-30% із валків формують копи, які згодом транспортуються до місця зберігання і складуються.

При такій технології трава проходить кілька фаз. Фаза голодного обміну, коли скошені рослини не отримують пожив-них речовин від кормової системи і в клітинах припиняються процеси асіміляції, тоді як процеси дисіміляції продовжуються до повного відмирання клітин в результаті яких втрачаються поживні речовини синтезовані в клітинах раніше. Після відмирання клітин настає фаза автолізу, коли відбувається некоординоване руйнування поживних речовин під впливом ензімів, що деякий час зберігають свою активність. При зниженні вологості до 30-35% автоліз припиняється, але через втрату клітинною оболонкою властивості напівпроникливості, поживні речовини протоплазми стають легкою здобичею мікроорганізмів - мікробіологічна фаза. Великі втрати поживності спостерігаються, коли в цей час трава попадає під дощ - поживні речовини просто вимиваються з клітин. Через всі ці процеси втрачається понад 50% енергії, а сонячна інсоляція та кисень атмосфери руйнують понад 90% каротину. Втрати збільшуються також при підбиранні сіна з валків, коли обламуються і залишаються на землі пересохлі листки та суцвіття. Щоб скоротити втрати слід якомога швидше висушити траву, для чого застосовують «ворошіння», тобто перевертання валків, а також пресування сіна в тюки чи рулони при вологості 25-30%.

Значно зменшує втрати штучне вентелювання трави, яку при вологості 35-40% укладають на спеціалізовані повітреводи, в які нагнічується вентилятором повітря.

Ефективним способом консервування зелених трав є штучне сушіння в високотемпературних сушарках барабанного типу - АВМ-0,65, АВМ-1,5, СБ-1,5 та інших. В одному кінці барабану спалюють дизтопливо і температура в барабані підвищується до 800-900 градусів. Сюди ж подається свіжескошена подрібнена трава, яка миттєво висихає і сухі та легкі частки трави всмоктуються вентилятором в циклон, де маса охолоджується і висипається знизу трав’яна різка, яка по своїй поживності та вмісту каротину наближається до сухої речовини зеленої трави. Якщо трав’яну різку розмолоти на дробарці, що входить до складу агрегату, отримаємо трав’яне борошно - цінний компонент комбікормів для свиней та птиці.

Силос - соковитий корм, виготовлений із скошеної, подрібненої, свіжої або пров'яленої (вміст води не нижче 60%) трави та інших кормів, законсервований ущільненням сировини (створення анаеробних умов) з метою швидкого розмноження в ній молочно-кислих бактерій та зброджування цукрів переважно до молочної кислоти.

Енергетична цінність 1 кг кукурудзяного силосу становить 0,2 корм, од., а вміст перетравного протеїну у ньому - 14 г/кг.

Суть силосування (квашення) полягає в перетворенні молочно-кислими мікроорганізмами цукрів корму в органічні кислоти, в результаті чого в силосованій масі створюється середовище з рН 4,0-4,2. За такої кислотності силос добре зберігається, оскільки в ньому припиняється життєдіяльність мікроорганізмів.

Усі зміни зеленої маси при силосуванні (крім кольору і запаху) можна умовно поділити на процеси, що відбуваються до відмирання рослинних клітин та після нього. У скошеній траві деякий час триває життєдіяльність рослинних клітин за рахунок використання запасів цукру, крохмалю і азотовмісних сполук. Кисень, необхідний для дихання, надходить із повітря, що заповнює простір між частках силосованої маси. Тобто процеси, які відбуваються упродовж початкового періоду першої фази силосування, мають аеробний характер. Під час закладання в силосовану масу потрапляє велика кількість епіфітної і ендофітної мікрофлори, в якій переважають молочнокислі, маслянокислі, оцтовокислі і гнильні мікроби, дріжджі та спори плісеневих мікроскопічних грибів, а також актиноміцети. Залежно від умов у силосній споруді (вологість, герметичність температура, кислотність) одні з них розвиваються інтенсивно, другі повільніше, а треті пригнічуються частково чи повністю. У першу фазу силосування (4-6 год) бактерії оцтово-кислого бродіння, дріжджі та інші види мікроорганізмів-аеробів, а також рослинні ферменти, використовуючи кисень повітря, зброджують цукри до води й діоксиду вуглецю. Таке окислення пов'язане зі значними втратами цукру і підвищенням температури силосованої маси:

С₆Н,₁₂О₆ + 6О₂=> 6СО₂ + 6Н₂О + 41, 8 кДж.

За наявності кисню повітря і розвитку аеробної мікрофлори відбувається також гідроліз сполук білкової природи. При окисленні вуглеводів і гідролізі білків на першому етапі силосування утворюється не тільки діоксид вуглецю, а й інші гази (оксиди азоту, сірководень, аміак тощо), що як і ізотіоціонати, які містяться в зелених рослинах, характеризуються значними бактерицидними властивості стосовно до гнильних і маслянокислих бактерій і практично не проявляють негативного впливу на розвиток молочнокислих бактерій.

Якщо збереженість газоподібних продуктів у закладеній масі низька або вони виділяються повністю, у готовому силосі підвищується вміст масляної кислоти (1% і більше), а рН перебуває в межах 4,5 — 4,9, а інколи — 5,2.

Окислювальному розщеплення у процесі аерації піддаються і ненасичені жирні кислоти (вітамін Р), які містяться у силосі переважно у вільному стані, а також В-каротин, що зберігся.

Поряд з втратами поживних речовин у процесі аерації силосу відбувається значне зниження їх перетравності (зокрема протеїну) причини дії підвищеної температури на білки, поліпептиди та амінокислоти за рахунок аеробної ферментації.

Для зменшення втрат поживних речовин у силосованій масі, а також запобігання втратам газоподібних речовин, які сприяють розвитку бажаних біологічних процесів, в початкову фазу силосування потрібне достатнє ущільнення й ретельна герметизація силосованої маси. Оптимальна температура силосованої маси для розвитку молочнокислого бродіння знаходиться у межах від 25° С до 30. При силосуванні маси кукурудзи кисень використовується у силосній споруді упродовж перших 5 год після закладання. Концентрація вуглекислоти досягає максимуму через 46 год, після чого поступово знижується.

Друга фаза визрівання силосованої маси починається тоді, коли весь кисень повітря використаний мікроорганізмами - аеробами й усі процеси у силосі відбуваються в анаеробних умовах. Такі умови сприяють бурхливому розвитку молочнокислих бактерій, що перетворюють практично усі легкорозчинні вуглеводи в молочну (частково оцтову) кислоту, яка є основним (бажаним) консервантом силосованої маси.

С₆ Н₁₂О_б => 2С₃Н₆О₃ (молчна кислота) + 8,8 Дж.

(

Остання підкислюється до рН 3,7-4,2, що виключає можливість розвитку небажаних анаеробних бактерій. У анаеробну стадію виділення діоксиду вуглецю триває, але менш інтенсивно, утворюються різноманітні проміжні сполуки (етиловий спирт, органічні кислоти тощо).

Серед молочнокислих бактерій виділяють гомоферментативні, типовими представниками яких є молочний стрептокок і молочнокислі палички, та гетєроферментативні (кокоподібні й паличкоподібні) форми. Найбільш бажані для успішного силосування перші з названих форм бактерій, для розвитку яких потрібне середовище з достатньою вологістю і достатня кількість поживного матеріалу у формі легкорозчинних вуглеводів (у кисні зазначені мікроорганізми потреби не мають). При зброджуванні моно- і дисахаридів вони утворюють, в основному, молочну кислоту і лише незначну кількість (сліди) різних побічних продуктів (етиловий спирт, оцтова кислота, діоксид вуглецю)

Таким чином, з однієї грам-молекули глюкози утворюється дві грам-молекули молочної кислоти і втрачається всього 8,8 Дж (3%) енергії. В молочну кислоту перетворюється орієнтовно 80-90% цукру (близько 5% на утворення оцтової кислоти, 1,5 - спирту і до 6% - вуглекислоти). Гетероферментативні молочнокислі бактерії зброджують не більше 5% цукру до молочної кислоти, близько 16 –до оцтової, 10-20 - спирту і близько 30% - до вуглекислоти. У невеликих кількостях утворюються й інші кислоти (пропіонова, янтарна).

Співіснування і життєдіяльність наведених двох груп мікроорганізмів активно впливає на якість силосування. Наявність в готовому силосі оцтової кислоти пояснюється життєдіяльністю молочнокислих і оцтовокислих бактерій. Останні є облігатними аеробами й утворювана ними оцтова кислота за присутності кисню супроводжується втратою близько 38% енергії. За умови ретельного ущільнення силосованої маси та герметизації сховищ діяльність оцтовокислих бактерій нейтралізується.

Нагромадження органічних кислот відбувається особливо інтенсивно упродовж перших двох — трьох тижнів після закладання маси і, за нормальних умов, уже на другий день активна кислотність виключає можливість розвитку і маслянокислих бактерій. Силосування вважається практично закінченим, коли активна кислотність маси досягає рН 4,0-4,2.

Оптимальна температура для розвитку бажаної гомоферментативної групи молочнокислих бактерій 25-30°С, допустима - 45-55°С. При температурі нижче 20°С краще розвиваються гетероферментативні бактерії, які утворюють побічні продукти ферментації.

Недостатня герметизація викликає небажаний розвиток гнильних бактерій, дріжджів та плісеневих грибів. Вони можуть розвиватися як в аеробних, та і в анаеробних умовах, але їхня життєдіяльність проявляється у середовищі з різною активною кислотністю. Особливо небажане маслянокисле бродіння, в результаті якого утворюється масляна кислота, хоча остання нешкідлива для тварин. Небажана не сама наявність масляної кислоти у силосі, а небажані процеси, при яких вона утворюється з появою токсичних продуктів. Наявність же масляної кислоти є ознакою того, що зазначені процеси мали місце і були причиною зниження якості силосу.

Показниками ступеня розщеплення білка є кількість аміаку. У доброякісному силосі його вміст не перевищує 5% загальної кількості азоту. Підвищення вмісту аміаку пов'язане з погіршенням якості силосу, ознакою чого є порушення його структури, консистенція набуває стану мазкої маси, колір стає темним, запах — неприємним, споживання знижується.

При нещільному укладанні маси у ній можливий розвиток дріжджових і плісеневих грибів, які також можуть бути небажаними конкурентами молочнокислих бактерій і зброджувати вуглеводи з утворенням етилового спирту та діоксиду вуглецю. Розвиток плісеневих грибів дає початок розщепленню білків з утворенням продуктів, які мають лужну реакцію і зв'язують або розщеплюють молочну кислоту.

На силосній масі утворюються сіро-білі нашарування, вона набуває неприємного запаху, втрачає зелений колір і силос стає непридатним для згодовування.

Для приготування високоякісного силосу необхідно дотриматися слідуючих умов:

- цукровий мінімум - наявність в кормі мінімальної кількості цукрів, достатньої для накопичення кислот до рН 4-4,2; коли вміст цукру більше від цукрового мінімуму - рослини легко силосуються, дорівнює цукровому мінімуму - трудно силосуються, менше цукрового мінімуму - не силосуються взагалі;

- вологість маси повинна бути біля 70%; при нижчій, чи вищій вологості останню нормалізують, добавляючи до маси або воду, або сухі корми (наприклад солому), розрахувавши кількість добавки за допомогою «силосного квадрату» (конверта);

- анаеробні умови створюються за рахунок ретельного трамбування маси в повітренепрониклевих сховищах з послідуючим укриттям корму поліетиленовою плівкою, чи соломою та землею.

Крім того необхідно передбачити заходи по захисту корму від попадання атмосферних опадів, гризунів то що.

Для свиней та птиці готують комбіновані силоси, що складаються з кількох подрібнених кормів (наприклад кукурудза з качанами 45% + буряк кормовий 45% + люцерна зелена 10%).

Силосують також вологе зерно, частіше всього - кукурудзи подрібненої разом із стрижнями, або чистого вологого зерна, ячменю та вівса разом із стеблами, поки вони ще зелені і соковиті.

Високоякісний силос можна виготовити із зеленої маси важко- і несилосованих культур, а також маси з високим вмістом води із застосуванням штучних консервантів (соляна, сірчана і фосфорна кислоти та їхні суміші, мурашина, оцтова, пропіонова, молочна, бензойна кислоти, піросульфіт натрію або калію, бісульфіт натрію та ін.). Для цього розроблено спеціальні консервуючі суміші.

Хімічні консерванти суттєво скорочують втрати поживних речовин, але не запобігають появі плісняви.

Силос, одержаний із застосуванням консервуючих препаратів, рекомендується згодовувати через два місяці після закладання, коли препарати повністю зруйнуються.

Сінаж - консервований корм, виготовлений з трави, пров'яленої після скошування до 45-55%-ї вологості при зберіганні в анаеробних умовах.

На відміну від силосу, збереженість якого зумовлюється нагромадженням органічних кислот, що утворюються в результаті бродіння, консервування сировини при виготовленні сінажу відбувається за рахунок фізіологічної сухості рослин, за якої водоутримуюча сила рослинних клітин перевищує таку більшості бактерій і вода (колоїди) корму стає недоступною для них. Розвиток плісеневих грибів у зеленій масі, пров'яленій до вологості 45-55%, можливий лише при вільному контакті з повітрям. Тому сировину потрібно не тільки частково зневоднювати, а й герметизувати у сховищі. Діоксид вуглецю, який виділяється при диханні клітин рослин, блокує окислювальні процеси і сприяє зменшенню втрат поживних речовин.

Через відносно невисокий вміст води молочнокисле бродіння у сінажній масі відбувається повільніше, ніж у силосі, чим знижується втрата цукру. У складі сінажу залишається 80% цукру відносно його кількості у сировині перед закладанням у сховище. Також запобігається гідроліз значної частки (до 40%) білків. У результаті одержують "прісний" корм (рН 5), близький за вмістом цукру у свіжій траві. За кольором і запахом сінаж нагадує свіжоприготовлене високоякісне сіно. Його охоче поїдають тварини. За вмістом поживних речовин він займає середнє положення між силосом і сіном. Енергетична цінність 1 кг сінажу - 0,35-0,40 корм.од. У 1 кг міститься, г: перетравного протеїну 50-55, кальцію - 5-7, фосфору - 0,8-1,2; каротину — 30-40 мг.

Виготовляють сінаж із зеленої маси багаторічних і однорічних бобових та злакових культур (частіше з їхніх сумішок).

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 40; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8910 11 12 13 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!