Кодифікація як основна форма систематизації в Україні

⇐ ПредыдущаяСтр 45 из 64Следующая ⇒

І Кодифікація справедливо вважається вітчизняними вченими найбільш поширеною формою систематизації національного законодавства.^

В Україні в 2000 р. була захищена одна з перших кандидатських дисертацій з проблеми кодифікаційної діяльності. Автор останньої - уже згадуваний/ЇТогорєлов Є. В. - визначає наступні характерні риси кодифікаційної діяльності:

1) вона здійснюється компетентними правотворчими органами держави, а тому має державно-владний, офіційний характер і є різновидом правотворчості;

2) її об'єктом є певна група нормативно-правових приписів, що мають спільний предмет правового регулювання;

3) вона зумовлена, перш за все, потребами суспільного розвитку і такою властивістю об'єктивного юридичного права як його системність;

4) змістом цієї діяльності є переробка форми і змісту нормативно-правових приписів, їх узгодження та об'єднання у єдиний цілісний комплекс;

5) вона виступає процесом, який складається з певних послідовних дій (операцій), стадій та етапів;

6) це діяльність, яка здійснюється на основі певних принципів, за допомогою певних засобів, із застосуванням певних правил кодифікації;

7) її результатом є створення кодифікаційних актів, тобто єдиних, внутрішньо узгоджених за змістом і юридично цілісних нормативно-правових актів, які мають юридичну форму зовнішнього виразу (найменування): "закон", "кодекс", "основи законодавства", "положення", "статут" тощо;

8) метою кодифікаційної діяльності є створення якісних нормативно-правових актів, а в цілому - удосконалення законодавства^

З урахуванням наведеного ^(названим дослідником пропонується визначення поняття кодифікаційної діяльності - це зумовлений потребами суспільного розвитку та системністю права, здійснюваний на основі певних принципів правотвор-чий процес по переробці змісту і форми групи чинних нормативно-правових приписів, їх узгодження та об'єднання в єдиному кодифікованому акті з метою удосконалення законодавства. _у

Наведемо ще одне\визначення кодифікації, взяте із законопроекіу "Про закони і законодавчу діяльність в Україні", - це зведення положень різних законів до узгодженої юридично і логічно системи та створення на цій основі і прийняття (диного зведеного закону - кодексу чи Основ законодавства.

Наслідком кодифікаційної діяльності на рівні законів виступають, як уже відзначалося, кодекси. Кодексом називається законодавчий акт, який виступає систематизованим узгодженим викладом правових норм певної галузі права. Рівень кодифікації свідчить нині про ступінь досконалості законодавства.!Статути і положення є основними формами кодифікації, як правило, підзаконних нормативних актів.

В американській юридичній літературі точиться широка дискусія навколо проблеми доцільності кодифікації та кодексів у системі законодавства. Цікавими є аргументи "за" і "проти", які наводяться при цьому. Наведемо їх. ІАргументація "проти" кодифікації законодавства:

1. Кодекс гальмує і перешкоджає природному розвитку права;

2. Кодекс не може передбачити всі можливі випадки, котрі виникнуть в реальності;

3. Кодекс побудований на логіці і вимагає бездумного підкорення їй, але природній розвиток права залежить від життєвого досвіду, а не від логіки. Тому, за своєю природою кодекс протирічить суті закону;

4. Кодекс перебільшує роль парламенту в законотворчості;

5. Кодекс стримує судову правотворчість і відповідно перетворює суд в слухняного (пасивного) виконавця законодавчих рецептів, що містяться в ньому. Аргументація "за " кодифікацію законодавства:

1. Кодекс забезпечує доступність закону простому громадянину і цим сприяє юридичній грамотності суспільства загалом;

2. Кодекс сприяє організованості, ясності, чіткості і логічності закону;

3. Кодекс надає судам необхідні керівні директиви і цим служить путівником для суддів;

4. Для практикуючого юриста і студента кодекс спрощує пошук закону]
\Торкаючись стану кодифікації законодавства в Україні, відзначимо, що на

і ми одні в нашій країні використовуються дві форми цього виду кодифікації на рінні шкону: у вигляді підготовки і прийняття кодексів та у вигляді підготовки і прийняті я Основ законодавства України^

1 оворячи про кодекси як джерела права в Україні відзначимо кілька суттєвих момснмв. По-перше, здобуття Україною незалежності, конституювання її правової снсісми зумовило активізацію процесу кодифікації законодавства. Протягом 1991 2002 рр. були прийняті такі нові кодекси: Арбітражний процесуальний (6 листопада 1991 р.), Митний (12 грудня 1991 р.), Повітряний (4 травня 1993 р.), про надра (27 липня 1994 р.), торговельного мореплавства (23 травня 1995 р.), Водний (6 •ісрнпя 1995 р.), Кримінальний (5 квітня 2001 р.) Бюджетний (2001 р.), Земельний ( доїння 2001 р.), Сімейний (лютого 2002 р.). Всього, отже, було схвалено 10 нових кодекси»

/ /»<** 21 Система законодавства

189

188 Загальна теорія держави і права

По-друге, в Україні залишаються чинними чимало кодифікованих актів, прийнятих у колишньому Союзі РСР на основі Основ законодавства СРСР та союзних республік. Назвемо їх: Кримінально-процесуальний (28 грудня 1960 р.), Цивільний та Цивільний процесуальний (18 липня 1963 р.), Виправно-трудовий кодекс (23 грудня 1970 р.), Кодекс законів України про працю (10 грудня 1971 р.), Житловий кодекс України (30 червня 1983 р.), Кодекс України про адміністративні правопорушення (7 грудня 1984 р.). Зрозуміло до них після 1991 р. вносилися численні зміни й доповнення. Наприклад, 26 законами вносилися зміни до 112 статей Кодексу України про працю. Проте їх правові норми не лише не позбулися усіх вад, а й, на думку відомого вченого Опришка В.Ф., набули нових, зокрема вони за цілим рядом ознак вже не відповідають положенням Конституції України.

Друга форма кодифікації в Україні - прийняття Основ законодавства України - за роки незалежності не знайшло широкого застосування. Всього Верховною Радою України схвалено три такі документи: Основи законодавства України про охорону здоров'я, Основи законодавства України про культуру та Основи законодавства України про обов'язкове державне соціальне страхування.

Література

1. Бойко Л. М. Совершенствование законодательной техники в условиях ускоре-ния социально-зкономического развития советского общества. - Ташкент, 1988.

2. Бобровник С. В., Богінич О. Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К. : Наук, думка, 1994. - 123с.

3. Гузнов А. Современньїй законодательньїй процесе. - М.,1995.

4. Зивс С. А. Источники права. - М., 1981.

5. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. - М., 1991.

6. Коссак В. проблеми кодифікаційного процесу в України // Право України. -

1996.-№5.

7. Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття "законодавство" й практичну потреба його нормативної легалізації // Право України. - 2001. _г №8.

8. Лисенкова О. С. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика : Автореф. дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2001. -17 с.

9. Лившиц Р.З. Право и закон в социалистическом правовом государстве // Сов.государство и право. - 1989. - № З

10. Нерсесянц В.С. Право и закон. - М., 1983.

11. Назаренко Є. Закон у системі нормативних актів України // Право України.-1995.-№ 12.

12. Опришко В. Конституція - фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України // Право України. - 1996. - № 9.

13. Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Право України. - 1999. - № 12.

14. Тихомиров Ю.А. Теория закона. - М., 1982.

15. Шемшученко Ю. Теретичні засади концепції розвитку законодавства України // Право України. - 1996. - № 8.

190 Загальна теорія держави і права

Гпава21 Система законодавства

191

Глава 22. Норма права

Поняття норми права

/Термін "норма" означає "правило, обумовлене певною метою" (Коркунов) або "вказівку, як необхідно поступати, щоб досягти тої чи іншої мети" (Шершене-вичи_

/Всвою чергу, норма права - це об'єктивно існуюче загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, котре регулює поведінку між людьми і забезпечується силою державного примусу. Кожна правова норма виступає елементарною частинкою системи права.\Тому розкривати природу норми права можливо лише через призму її місця в єдиній системі об'єктивного права.

\ Поняття "правової норми" відображає одну з основних властивостей права -його нормативність - і тому є одним із найважливіших в юридичній науці,

^Визначимо особливості правової норми: 1) вона є таким правилом поведінки, яке виражає суспільну вимогу. Норма права виступає не лише мірою свободи суб'єктів, але й мірою їх необхідної пове-дінки^^Ділий ряд вчених, правда, вважають, що правова норма є державним приписом з усіма наслідками, які випливають з цього. Проблема тут, видається нам, у тому, як розуміти суть держави: чи це організація над суспільством, чи вона все таки лише одна з функцій громадянського суспільства^

^2) норма права є формою визначення і закріплення прав і обов'язків. Реальне регулювання поведінки людей якраз і здійснюється через наділення правами одних і обов'язками інших. Різні суб'єкти правовідносин мають одночасно комплекс прав і обов'язків; \

\~5) норма права має загальнообов'язковий характер: звертаючись до всіх, норма права не адресована нікому персонально. Норма права забезпечує таку поведінку суб'єктів, яка би сприяла збереженню і розвитку суспільства як системи; .

С4) вона є формально-визначеним правилом поведінки, тобто закріпленою в тексті офіційного документу, виданого державою. Проте це не означає, що норма права співпадає із статтею, наприклад, нормативного акту. Існують різні способи викладу (зовнішнього вираження) юридичної норш£і про це ми скажемо нижче;

\5) правова норма є таким правилом поведінки, реалізація або застосування якого забезпечується силою державного примусу. Останній здійснюється компетентними на те державними органами: судами, правоохоронними органами. І

Структура правової норми

/ Під структурою правової норми розуміється її логічно узгоджена внутрішня будова, обумовлена фактичними суспільними відносинами, котра характеризується наявністю взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів (гіпотези, диспозиції і

192

Загальна теорія держави і права

і .шкіці) і яка реально виражена в нормативно-правових актах. Отже, логічна сіру-к і ура норми права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. Цс іонам не означає, що кожна чинна правова норма має у своєму складі усі три еле-

\ Гіпотезою є така частина правової норми, що встановлює умови і обставини, ш насгання яких має бути реалізоване правило поведінки, сформульоване в диспо-імції. Саме в цій частині правової норми (в гіпотезі) визначається юридичний факі, з яким пов'язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин, зміст

яких встановлено в диспозиції. \

'Гіпотеза має свою видову класифікацію. Вона може бути виражена в загальній абстрактній або казуїстичній формі. Абстрактна гіпотеза визначає умови реалі-іації норми загальними, родовими ознаками, а казуїстична - окремими, спеціальними. Казуїстична гіпотеза нині майже не використовуються, бо має очевидні недоліки: скільки конкретних випадків не назвати, всіх не перерахувати^ Абстрактна ж форма охоплює всі можливі випадки, не називаючи конкретно жодного з них.

За ступенем визначеності гіпотези можуть поділятися на абсолютно визначені (коли чітко формулюються умови дії норми), відносно визначені (коли гіпотеза формулює умови, але пов'язує їх з додатковими обставинами, наприклад, введення надзвичайного стану) і абсолютно невизначені (гіпотеза сама умов дії норми не називає, але надає право зробити це якому-небудь органу влади "в необхідних випадках" - яких саме не називаєД

("Гіпотези можна також поділити на односторонні і двосторонні. Односторонніми є такі гіпотези, які за умову реалізації норми називають лише правомірні, або, навпаки, лише неправомірні обставини. Наприклад, усі норми Особливої частини КК України містять односторонні гіпотези. Двосторонні гіпотези містять як правомірні, так і неправомірні обставини^

Диспозицією називається така частина норми права, в якій визначено правило іювсдінкйг {права і обов'язки) для суб'єктів правовідносин, яке стає реалізованим внаслідок настання умов, названих гіпотезою.

Як і гіпотези, диспозиції поділяються на казуальні і абстрактні Перший вид диспозицій встановлює конкретні, заборонювані або такі, що дозволяються, дії, а другий вид передбачає певний, визначений у загальних рисах тип поведінки.)

\ За способом вираження правил поведінки диспозиції поділяються на прості, описові, відсильні і бланкетні. Простий вид лише називає поведінку, не надаючи її поняття, ознаки тощо. Описова диспозиція дає таке поняття поведінки й визначає її кваліфікаційні ознаки. Бланкетна диспозиція не визначає конкретно поведінки, її ознак, але надає право їх визначення іншому нормативному акту. Немало норм з такими диспозиціями містяться в конституції. Нарешті, відсильна диспозиція також не встановлюючи таких ознак, відсилає до іншої, але конкретної статті цього ж нормативного акту (або іншого), де вони вже сформульовані. |

^Санкція - це частина правової норми, що встановлює міру юридичної відповідальності'за порушення правила поведінки, передбаченого диспозицією. Санкції і акож класифікуються юридичною наукою за різними критеріями;

\ Передусім вони поділяються на каральні та відновлювані. Каральні (штрафні)
санкції спрямовані на позбавлення правопорушника певних благ (наприклад, по-
Глава22. Норма права 193

збавлення свободи чи накладення грошового штрафу). Відновлювані ж санкції спрямовані на інше - на відновлення порушеного правопорядку (наприклад, примусові стягнення боргів)Х

^Санкції поділяються також на абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні й кумулятивні. Абсолютно визначеною в теорії називається санкція, котра має чітко сформульоване вираження і не може бути змінена державним органом, який її застосовує. Відносно визначеною є санкція, в якій встановлені верхня і нижня межа, в рамках яких правозастосовний орган сам встановлює її точний розмір. Альтернативні санкції фактично містять у собі дві або кілька санкцій, а право вибору одної з них належить правозастосовному органу. Нарешті кумулятивною є така санкція, що включає до себе кілька санкцій різного роду, і правозастосовний орган вправі об'єднати їх при визначенні міри юридичної відповідальності правопорушнику. \

Класифікація правових норм

Класифікація норм права має пізнавальне й практичне значення. Без неї право неможливо не лише грунтовно пізнавати, а й вірно реалізувати чи застосовувати його норми.

Правові норми класифікуються за різними критеріями:

194

1) за органами, котрі вправі видавати правову норму (норми, прийняті парламентом, главою держави, урядом, міністерством, місцевими органами);

2) за предметом (і методом) регулювання вони поділяються на норми мате-ріа .оного і норми процесуального права. Норми матеріального права регулюють права і обов'язки суб'єктів правовідносин, а процесуальні норми - лише порядок діяльності, компетентних державних органів у процесі застосування права, а також так звані "процесуальні" права і обов'язки учасників процесу: обвинувачуваного, підсудного, свідків, адвоката, прокурора тощо). Процесуальні норми формують кілька окремих галузей права - кримінально-процесуальне право, цивільне процесуальне - але присутні й у інших галузях;

3) за характером правила поведінки, встановлюваного диспозицією, норми вони поділяються на імперативні (когентні) та диспозитивні. Імперативними є такі норми, які встановлюють правило поведінки в категоричній формі. Воля учасників правовідносин не може впливати на його зміст. Диспозитивні норми встановлюють правило поведінки, котре діє, оскільки учасники угодою між собою не визначать іншого правила своєї поведінки;

4) за сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії та локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх суб'єктів в рамках усієї території держави. Норми обмеженої дії мають чинність, обмежену територіальними, суб'єктами, часовими параметрами. Локальні норми діють лише в рамках окремих державних, громадських чи приватних структур і сформульовані, як правило, у внутрішньоорганіздційних підзаконних актах.

5) за соціальним призначенням і місцем у правовій системі норми права можна класифікувати на:

Загальна теорія держави і права

а) установчі (норми-принципи), котрі встановлюють висхідні засади правової
регламентації суспільних відносин;

б) регулятивні, які безпосередньо спрямовані на регулювання відносин між
суб'єктами через наділення їх правами і покладення на них обов'язків;

в) охоронні, котрі встановлюють міри впливу з боку компетентних органів до

правопорушника;

г) забезпечувальні, котрі містять приписи, гарантуючі здійснення
суб'єктивних прав і обов'язків у процесі правового регулювання;

д) декларативні - містять програмні цілі правового регулювання або юридич
ні оголошення;

є) дефінітивні - фіксують визначення деяких правових явищ і категорій;

є) колізійні - мають метою усунення протиріч між правовими приписами, які

можуть мати місце;

ж) оперативні - встановлюють дату набуття чи припинення чинності нормативного акту.

Правові норми можуть класифікуватися й за іншими критеріями (за часом дії,

за колом суб'єктів тощо).

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 230; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 40 41 42 43 444546 47 48 49 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!