Особливості державного режиму в Україні
Конституція 1996 р. закріпила статус України саме як "демократичної" держави (ст.1). Основний Закон визначає механізм народовладдя, формулює основні права і свободи людини і громадянина, гарантії їх захисту. Проте поняття "державний режим", нагадаємо, означає не правову форму держави, закріплену в законах, а її зміст, тобто способи реалізації влади, взаємодії з суспільством, іншими суб'єктами політичної системи. А тому для з'ясування державного режиму в Україні (як і в інших країнах) недостатньо знати законодавчі положення з цих питань - чи не кожна держава проголошує себе "демократичною". Необхідно також з'ясувати, підкреслимо, безпосередню суспільну практику: чи діють і наскільки ефективно діють основні демократичні інститути? У такій площині й спробуємо відповісти на запитання про характер державного режиму в Україні.
Спочатку вдамося в короткий екскурс у недавнє минуле. Демократизація політичної системи розпочалася реально в 1989 р. і в її розвитку можна виділити кілька етапів.
Перший етап (1989-1991 рр.). З прийняттям у жовтні 1989 р. нових виборчих законів, які вже дозволяли висування і голосування по кількох кандидатах на одну виборчу посаду, розпочалося реальне реформування тоталітарної системи в тодішній Українській РСР. Одночасно йшла організаційна розбудова перших опозиційних сил, зокрема Народного Руху, ДемПУ, УРП. У березні 1990 р. відбулися перші альтернативні вибори до Верховної Ради. З тодішнім статусом КПУ, її зрощенням із державним апаратом, її матеріальними можливостями і контролем за засобами масової інформації, говорити про те, що це були "вільні вибори" у загальновизнаному розумінні просто недоречно. Ці вибори, на нашу думку, загальмували поступ демократії в Україні принаймні на півдесятиліття. Тим більше про це можна говорити зважаючи й на те, що в Україні парламентські вибори не були проведені негайно після здобуття незалежності та призупинення діяльності КПУ, коли були наявними можливості до обрання некомуністичного складу парламенту.
|
|
|
Після невдалого путчу в Москві і проголошення незалежності України дещо прискорився процес формування багатопартійної системи. Нетривале прлзупи-нення діяльності КПУ та націоналізація її власності урівняли цю політичну силу з іншими. Але її колишнім керівникам різного рівня не було законодавчо заборонено працювати у державній службі, як це вчинили у країнах Центральної Європи і Балтії. Не було також законодавчо заборонена комуністична пропаганда. Ці два фактори, як на мене, зіграли надзвичайно негативну роль у процесі становлення в Україні демократії європейського зразка.
|
|
|
1 грудня 1991 р. одночасно з всенародними виборами першого Президента України вперше було апробовано інститут безпосередньої демократії — проведено всеукраїнський референдум.
| 112 |
Другий етап (1991-1996 рр.). Цей період характеризується початком економічних реформ, зниженням життєвого рівня більшості населення. Але одночасно зростав ступінь захисту особистих прав громадян - з прийняттям, до прикладу, в 1992 р. Закону "Про адвокатуру". Але головні події цього етапу - проведення в
Загальна теорія держави і права
1994 р. парламентських (відносну більшість здобула Компартія) і особливо президентських виборів. У червні того року з обранням нового Президента України відбувся перехід влади: мирний, законний і демократичний. Для становлення демократії у нашій державі це мало вирішальне значення. Хоча під час виборів влада й далі контролювала засоби масової інформації, допомагаючи "своїм" кандидатам, на президентських виборах це дало зворотній ефект. З іншого боку, виборчі закони 1993-1994 рр. зберегли мажоритарну систему виборів. Це гальмувало розвиток ефективної партійної системи, давало можливість виконавчій владі висувати й підтримувати потрібних кандидатів до парламенту і місцевих органів. Кандидат, не підтримуваний владою, мав набагато менше шансів на обрання ще з однієї причини - збереження імперативного характеру мандата депутата.
|
|
|
Події весни і літа 1995 р. поставили молоду українську демократію на грань виживання. Різні бачення конституційної будови держави у лівої більшості Верховної Ради і Президента, котрий розпочав реальні суспільні перетворення, призвели до протистояння між ними і можливої конфронтації. Вихід із політичної кризи був знайдений, але він знаходився за межами конституційного поля України. Конституційним договором між собою 8 червня 1995 р. Верховна Рада і Президент домовилися з порушенням чинного тоді законодавства про припинення більшої частини діючої в той час Конституції 1978 р. і перерозподіл владних повноважень між собою. Два вищі органи державної влади, крім того, що незаконно змінили конституційний лад, перебрали на себе установчу владу в державі, тобто своїми діями заперечили основний принцип демократії- принцип народного суверенітету.
Третій етап (розпочався в 1996 р.) знаменував собою три події, котрі ще тривалий час впливатимуть на становлення демократії. По-перше, 28 червня 1996 р. парламентом була прийнята нова Конституція України, котра крім традиційних (вибори, референдум) заснувала нові для нашої держави демократичні інститути: Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Конституційний Суд України (у січні 1997 р. провів перше засідання), спеціалізовані суди, суди присяжних, можливість розгляду безпосередньо в суді будь-якого спору, що випливає з правовідносин у державі тощо.
|
|
|
По-друге, в 1997 р. Верховною Радою України було ратифіковано Європейську конвенцію з прав людини, що, крім іншого, означало для громадян України можливість звернення до Європейського суду з прав людини в разі порушень їх прав державою.
По-третє, законом про вибори народних депутатів України 1997 р. вперше введено змішану (мажоритарно-пропорційну) систему парламентських виборів. Вперше політичні партії безпосередньо взяли участь у виборах, що сприяло і їх розвитку, і формуванню дієвої і відповідальної влади.
| 113 |
Четвертий етап, на нашу думку, розпочався у листопаді 2000 р. після виголошення політичною опозицією звинувачень на адресу глави держави ("касетний скандал"). Хоча звинувачення не були підтверджені жодними доказами громадська думка була сфокусована на реально існуючих проблемах демократії: свободі слова, захисту журналістів від протиправних посягань, удосконалення діяльності правоохоронних структур тощо. Після початку цього етапу демократія зусиллями вищого державного керівництва зробила значний крок вперед, котрий за своїм об-
ГлаваІЗ . Державний режим
сягом порівнянний із демократизацією початку 90-х років. Що було зроблено всього протягом двох років?
По-перше, здійснено ряд заходів щодо зміцнення свободи слова, недопущення закриття засобів масової інформації контролюючими органами. По-друге, в червні 2001 р. проведено так звану "малу судову реформу", котра сприяла підвищенню ролі судів у захисті прав людини. У лютому 2002 р. було схвалено нове законодавство про судоустрій, яким систему правосуддя було приведено у відповідність з вимогами Конституції України. По-третє, починаючи з квітня 2001 р. було схвалено до десятка кодифікованих актів, котрі від 1995 р. виступали об'єктом зобов'язань України перед Радою Європи у сфері правової реформи. Особливо велике значення для підтримки демократичного режиму має новий Кримінальний кодекс України, котрий набув чинності з 1 вересня 2001 р. По-четверте, в жовтні 2001 р. було схвалено новий закон про вибори народних депутатів України, котрий розширив права суб'єктів виборчого процесу, зокрема політичних партій, зробив виборчу кампанію більш "прозорою", ускладнив використання "адміністративного ресурсу". Нарешті, по-п'яте, у серпні 2002 р. Президент України Л. Кучма ініціював проведення в країні політичної реформи, котра би передбачала розширення прав парламенту щодо формування уряду, а також введення пропорційної виборчої системи в "чистому" вигляді. Крім іншого, це означатиме зростання ролі політичних партій.
Спробуємо з'ясувати основні показники демократії в Україні на сучасному етапі.
Права людини. У цій галузі, якщо брати до уваги 12-річний строк незалежності, спостерігається очевидний прогрес. Як уже відзначалося, вони закріплені в Конституції України, причому не можуть бути обмеженими чи відміненими конституційною поправкою. Разом з тим:
1) найбільш актуальною проблемою України в цій сфері закордонними аналітиками (зокрема експертами Держдепартаменту США, як це видно із щорічних доповідей цього відомства про стан дотримання прав людини в інших країнах) називається проблема масового застосування співробітниками правоохоронних органів тортур та інших незаконних методів роботи;
2) загальмованість процесу законотворення блокує можливість реалізації цілого ряду конституційних прав і свобод, які містяться в бланкетних нормах Основного Закону, тобто таких, що відсилають до інших законів;
3) незавершеність судово-правової реформи не сприяє зміцненню судової влади як гаранта прав і свобод громадян;
4) масово порушуються соціальні й економічні права громадян: працівникам держбюджетних підприємств і установ протягом кількох місяців не виплачують заробітку, змушують йти у тривалі неоплачувані відпустки, постійно скорочується мережа державних закладів освіти і охорони здоров'я;
5) мають місце випадки політичної цензури, інші обмеження свободи слова.
Вільні вибори. Перерахуємо фактори, котрі все ще будуть перешкоджати
проведенню чесних виборів:
а) підкуп виборців є поширеним явищем в Україні. Завважимо, що подібні
порушення протягом виборчих кампаній 1998-2002 рр. носили масовий характер,
114 Загальна теорія держави і права
проте не мали наслідком жодного реагування з боку правоохоронної системи країни. За цих умов вибори відображають не політичну розкладку, а розкладку фінансових і іншого роду угрупувань в українському суспільстві;
б) використання "адміністративного ресурсу" в ході виборчої кампанії та під
час підрахунку голосів;
в) державні органи і посадові особи через державне телебачення, радіо й пре
су й надалі мають можливість маніпулювати громадською думкою. Україна зали
шається чи не єдиною (крім Білорусі) державою посткомуністичного світу, де сто
відсотково державними (комунальними) є, наприклад, в кожній області телерадіо-
центри, в кожному районі, місті та області по одній газеті.
Партійна система України продовжує своє формування і вже зараз зареєстровано більше 120 політичних партій (в Польщі, до речі, близько 200 партій). Справа не в кількості. Нерозвиненість партійної системи проявляється більшою мірою в обмеженій кількості сильних і авторитетних партій, кожна з яких була би спроможною сформувати уряд, взяти на себе відповідальність за ситуацію в державі в разі приходу до влади або ж протистояти проявам авторитаризму, будучи в опозиції. Такі партії в Україні є, але їх одиниці. Що, на нашу думку, перешкоджає цьому процесу?
а) цілий ряд політичних партій створено не на добровільних засадах, не ініці
ативними групами, а державними посадовими особами різного рівня, їх підлегли
ми, словом особами, котрі перебувають між собою у відносинах субординації,
службової залежності. Створює, до прикладу, державний керівник партію (або
вступає до вже створеної) і до неї одразу ж вступають у повному складі підлеглі
йому працівники установ й організацій - така "партія" не є партією у прийнятному
для демократичного суспільства розумінні;
б) в Україні відсутня заборона на діяльність політичних партій, створених за
соціальною, національною чи релігійною ознакою їх членів. У розвинутих демок
ратіях такі заборони мають місце. У нас же, наприклад, вже зареєстровані релігій
ні партії однієї конфесії чи цілий ряд партій захисту пільг окремих категорій насе
лення;
в) досвід посткомуністичних країн Центральної і Південно-Східної Європи
засвідчує, що політичні партії займають належні позиції в демократичному суспі
льстві через безпосередню участь у виборах до парламенту на засадах виборчої
системи пропорційного представництва. В Україні така участь вперше стала мож
ливою лише в 1998 р.
г) навіть новий Закон про політичні партії, прийнятий у 2001 р., не визначає
моделі взаємовідносин між державою і політичними партіями, характерної для
демократичних країн. По-перше, він не передбачає компенсації виборчих затрат
політичних партій. По-друге, не встановлює механізму державної підтримки тих
політичних партій, котрі за наслідками голосування у багатомандатному виборчо
му окрузі беруть участь у розподілі депутатських мандатів. По-третє, Закон не
встановлює мінімальної кількості членів політичної партії чи мінімальної кількос
ті її осередків, що сприяло би перешкоджанню надмірній фрагментації партійної
системи.
Глава 13 Державний режим 115
| 117 |
Контроль суспільства за збройними силами і правоохоронними органами Найвідоміший сучасний дослідник демократії із США Р. Даль серед п'яти умов, які "сприяють демократії" на перше місце поставив "контроль за армією та поліцією, що здійснюється виборними посадовими особами". Політико-правова ситуація в Україні протягом останніх років засвідчила, що неконтрольовані суспільством "силові структури" своєю діяльністю можуть стати джерелом соціальної напруги та гострої політичної кризи. Практично всі основні порушення прав людини, котрі дискредитують Україну в очах міжнародної спільноти, пов'язані з названими інституціями. Головними причинами такої ситуації, на нашу думку, виступає стан нереформованості збройних сил та правоохоронної діяльності. Механізм цивільного контролю за "силовими структурами" давно функціонує в західних країнах і полягає, принаймні, в керівництві ними з боку політиків (цивільних осіб).
Щодо інших характеристик демократії (економічний плюралізм, поділ влад тощо), то вони у незавершеному вигляді, безумовно, мають місце і вище вже були охарактеризовані.
Підсумовуючи наведене, висловимо думку, що за деякими ознаками українська демократія нині є схожою на європейські демократії кінця XIX ст. Це ліберальна демократична модель, за якої хоч і конституційно передбачаються виборчі права, інші гарантовані законом права і свободи, але внаслідок відсутності забезпеченого соціального мінімуму значна частина населення не може користуватися цими правами і свободами.
Отже, на початку XXI ст. Україна непослідовно й занадто повільно, але все ж рухається у напрямку до демократії. Правда, враховуючи економічну ситуацію, відсутність демократичних традицій й рівень правосвідомості суспільства та його політичної еліти, напрям розвитку України може бути й іншим.
Література
1. Адорно Т. Тоталитарная власть // Социс, 1995, №5.
2. Даль Р. О демократии. - М., 2000.
3. Дарендорф Р. После 1989. Размьішления о революции в Европе. - М., 1998.
4. Джилас М. Лицо тоталитаризма. - М., 19 92.
5. Кайтуков В. Зволюция диктата. - М, 1991.
6. Ковлер А. И. Исторические формьі демократии: проблеми политико-правовой
теории. - М, 1990.
7. Красицька Л.В. Право громадян України на життя, здоров'я, свободу і особисту недоторканність : Дис... канд. юрид. наук (12.00.03) / Університет внутрішніх справ МВС України. - X., 1999. - 197 арк.
8. Лейпхарт А. Демократия в многосоставньїх обществах. - М., 1997.
9. Линецький С. Методологічні засади осмислення місця і ролі державного режиму в структурі державного ладу // Право України, 2000, № 6.
10. Пайпс Р. Россия при старом режиме. - М., 1993.
11. Письменицкий А. А. Взаимодействие государства и средств массовой инфор-мации : Дис... канд. юрид. наук (12.00.01) / Университет внутренних дел. - X., 1997.-200 с.
12. Поппер К. Открьітое общество и его враги. - М., 1993.
116
Загальна теорія держави і права
13. Распопов Н. Политические режимьі современности. - Н. Новгород, 1995.
14. Россия регионов: трансформация политических режимов. (под ред. Гельмана В.).-М., 2000.
15. Салмин А. Современная демократия: очерки становлення. - М., 1997.
16. Согрин В. Президенти и демократия. Американский опьіт. - М., 1998.
17. Токвиль А. Демократия в Америке. - М., 1992.
18. Тоталитаризм: что такое? (Исследование зарубежньїх политологов). 4.1,2. - М.,
1993.
19. Цьіганков А. Современньїе политические режимьі: структура, типология,
динамика. - М., 1995.
20. Шевцова Л. Режим Бориса Ельцина. - М., 1999.
21. Янов А. Происхождение автократии. - М., 1991.
Глава 13. Державний режим
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 386; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!