Глава 11. Форма державного правління

Поняття форми державного правління

Форма правління є першим із двох понять (поряд і₃ державним устроєм), які характеризують правову форму держави. Розхожа в юридичній науці думка,' що державний режим є третім поняттям у цьому ряді видається не зовсім обґрунтова­ною, бо режим як теоретична категорія стосується змісту держави, реалізації вла­ди, а не правової форми її вираження. Проте, звичайно, важко стверджувати й те, що ці поняття зовсім не пов'язані між собою.

Отже, форма державного правління - це поняття, що визначає організацію вищих органів влади у тій чи іншій державі. Слід одразу зауважити, що для сучас­ної демократичної держави форма правління прямо залежить від характеру розпо­ділу державної влади.

Форма правління у будь-якій країні засвідчує про:

а) правову форму глави держави (монарха чи президента), включно спосіб
отримання ним повноважень, початок і припинення повноважень, компетенцію^-

б) порядок формування вищих органів державної влади;

в) структуру і компетенцію інших вищих органів державної влади, зокрема
парламенту;

г) порядок формування і відповідальність уряду;

д) ту чи іншу модель розподілу державної влади або відсутність такого роз­
поділу;

» є) обмеженість (чи необмеженість) державної влади і зокрема її вищих орга­нів з допомогою права, передовсім конституцією.

За формою правління сучасні держави класифікуються на монархії (абсолют­ні й конституційні) та республіки (президентські, парламентські, змішані, радян­ські). Більшість із сучасних держав мають республіканську форму правління у світі нараховується не більше трьох десятків монархій.

Поняття монархії

Монархія стала історично першою формою правління - практично всі сучасні народи знають ту чи іншу модифікацію.

Монархією називають таку форму правління, за якої вища державна влада на­лежить одноособовому главі держави - монарху і передається на засадах спадко­вості. Як уже вище було зазначено, нині в світі нараховується до трьох десятків країн з цією формою правління. При всій різноманітності їх державно-правових систем, все ж можливо виділити кілька ознак, які притаманні всім монархіям не­залежно від їх модифікації:

84

Загальна теорія держави і права

Глава 11 Форма державного правління

в

85

1. Вища влада (суверенітет) належить, як правило, одноособовому главі держави-монарху. Назва монарха може бути різною: цар, король, імператор, шах. султан, емір. У деяких країнах, правда, функціонує колективний монарх. Напри­клад, в Об'єднаних Арабських Еміратах "колективним монархом" є вища рада емі­рів, до якої входять еміри всіх 7 суб'єктів у цієї федерації.

2. Влада передається відповідно до передбаченої процедури спадкування. В юридичній літературі виділяють такі системи престолоспадкування:

 

- нарівні з чоловіками жінки також претендують на престол за принципом старшинства (Швеція);

- спадкування престолу здійснюється виключно за чоловічою лінією (Японія, Бельгія, Норвегія):

- спадкування престолу здійснюється переважно за чоловічою лінією, тобто молодший брат виключає старшу сестру (Великобританія, Іспанія, Бельгія);

- жінка успадковує лише за повної відсутності чоловічих ліній.

У деяких випадках монарх отримує повноваження не через успадкування. Йдеться, в першу чергу, про момент заснування монаршої династії. Крім того, в окремих монархіях главу держави обирають, про що нижче ще буде сказано.

Відомий дослідник цієї проблеми І. А. Ільїн у праці "Про монархію та респу­бліку" (Нью-Йорк, 1979) відзначав, що Росія, до прикладу, знала такі способи на­буття престолу: 1) обрання князя на віче; 2) завоювання князівства силою; 3) захо­плення князівства через убивство суперника; 4) спадкування уділа; 5) покупка уді-ла; 6) призначення ханським ярликом.

3. Строк повноважень монарха не є визначеним законом у часових параме­трах - глава держави, як правило, здійснює їх довічно. Одночасно відзначимо, монарх вправі добровільно припинити свої повноваження і передати їх спадкоєм­цям в силу похилого віку, стану здоров'я та інших обставин.

4. Монарх є фігурою, котра не несе юридичної чи політичної відповідально­сті за свою діяльність перед народом або будь-яким іншим інститутом політичної системи.

Необхідно відзначити й дуже своєрідну форму монархії в деяких країнах-членах Британської Співдружності. Наприклад, такі великі країни як Австралія чи Канада дотепер визнають главою своєї держави англійського монарха (нині - ко­ролеву Єлизавету II), яка представлена в цих країнах генералом-губернатором. Генерал-губернатор призначається королевою на 5 років, але насправді англійсь­кий монарх лише затверджує кандидатуру, запропоновану місцевим урядом.

Традиційна класифікація монархій передбачає їх поділ на абсолютні та кон­ституційні (обмежені). Деякі вчені додають до цих двох видів ще один - станову монархію, за якої влада монарха обмежена станово-представницьким органом.

Абсолютна монархія

Абсолютна (необмежена) монархія - це такий різновид монархії, за якого влада глави держави - монарха не визначається й не обмежується законом, переду-

86

Загальна теорія держави і права

сім конституцією. Це ключова юридична ознака абсолютної монархії. Серед інших ознак цієї форми правління можна назвати такі:

1) єдиним законотворчим центром є глава держави-монарх. Парламент в єв­ропейському розумінні як представницький орган, що вільно обирається і акти якого мають вищу юридичну силу, - відсутній;

2) відсутня конституція як основний закон, котрий би визначав (і обмежу­вав) повноваження вищих органів державної влади, поділяв функціонально їх юрисдикцію та закріплював недоторканість прав людини;

3) монарх є також главою виконавчої і судової влад, має установчу владу, тобто право зміни державного ладу;

4) органи державної влади складають централізовану ієрархічну систему;

5) абсолютна монархія опирається на недемократичний політичний режим (у Саудівській Аравії, до прикладу, лише спроба створення політичної партії перед­бачає кримінальне покарання у вигляді смертної кари).

Практично всі європейські монархії пройшли період абсолютизму. Абсолют­на монархія характерна загалом для останнього етапу розвитку феодалізму, коли завершується процес формування сучасних централізованих держав (наприклад Франція з 1614 до 1789 року). Російська монархія може вважатися абсолютною до початку XX століття (1905 р.), коли вперше в її історії були юридично сформульо­вані права людини і вперше був обраний і став функціонувати законодавчий орган - Державна дума.

Зараз до абсолютних належать в першу чергу монархії Близького Сходу. У деяких з них, до слова, в 90-роках розпочалися конституційні перетворення. На­приклад, у 1992 р. в Саудівській Аравії королем було схвалено три документи, які модифікували державний лад цієї країни: Основоположна система правил, Декрет про утворення Консультативної ради та Декрет про утворення регіональних рад. Основоположні правила змінюють функціонуючу систему престолоспадкування. Зараз кандидатура спадкоємця престолу має бути підтримана своєрідною "вибор­чою колегією", котра складається з представників правлячої династії, які мають титул принца (всього близько 500 чоловік). За королем, однак, зберігається право змістити в будь-який час спадкоємного принца і висунути на його місце іншу кан­дидатуру. Створена іншим декретом Консультативна рада в деякій мірі обмежила нормотворчі можливості Уряду. Вона складається з 61 члена, котрі призначаються королем із числа представників ділової, наукової і релігійної еліти країни, і наді­лена правом обговорювати урядову політику та пропонувати монарху проекти но­рмативних актів.

Проте, відзначимо, й наведені конституційні перетворення в цій країні не змінили абсолютного характеру монархічного правління.

Конституційна монархія

Поняття "конституційна монархія" означає обмеженість владної компетенції монарха юридично (конституцією) та інституційно (парламентом).

Ця форма правління характеризується такими юридичними ознаками:
Глава 11. Форма державного правління                                                                                            87

а) владні повноваження монарха визначаються законом (конституцією) й об­
межуються ним;

б) повноцінно функціонує парламент, який схвалює закони - правові акти
вищої юридичної сили.

Конституційна монархія має два різновиди: парламентську та дуалістичну монархії.

Парламентська монархія зараз є поширеною формою правління, в тому числі в Західній Європі (Великобританія, Іспанія, Бельгія, Данія, Швеція тощо). Основними юридичними ознаками парламентських монархій є такі:

а) монарх є главою держави з переважно представницькими повноваженнями;

б) правові акти монарха не є дискреційними (здійснюються за ініціативою
уряду) і для набуття чинності потребують контрасигнації (скріплення підписом) з
боку глави уряду або відповідного міністра; уряд відповідальний за правові акти
монарха, проте останній не відповідає за діяльність уряду;

в) уряд формується депутатською більшістю парламенту з його складу; склад
уряду відображає розкладку політичних сил у законодавчому органі після виборів;

г) уряд за свою діяльність відповідальний перед парламентом, що проявля­
ється в такому:

уряд цілком і кожний міністр роблять регулярні звіти про свою діяльність пе­ред депутатами парламенту;

діяльність уряду є об'єктом парламентського контролю (депутатські запити, слідчі комісії),

парламент може застосувати крайній засіб за наслідками незадовільної оцінки ним діяльності уряду - вираження вотуму недовіри, що має наслідком відставку уряду загалом або конкретного міністра;

д) уряд може стати ініціатором розпуску парламенту та призначення монар­хом дострокових виборів.

Дуалістична монархія як різновид конституційної монархії має свої особли­вості:

а) уряд формується монархом і не обов'язково виражає парламентську біль­
шість;

б) уряд політично відповідальний перед монархом, який очолює систему ор­
ганів виконавчої влади;

в) монарх бере активну участь у законодавчому процесі, що проявляється
перш за все у праві абсолютного вето.

Дуалістичні монархії були поширеними в XIX ст.: Австро-Угорщина за кон­ституцією 1867 р., Німеччина за конституцією 1871 р.

Поняття республіки

88

Сучасна юридична наука розуміє під республікою таку форму правління, в якій вища влада належить виборним органам, які обираються на певний строк. З наведеного визначення можна вивести основні юридичні ознаки кожної республі­ки:

Загальна теорія держави і права

а) вища державна влада належить органам, які формуються виключно шля­
хом виборів (вільних чи невільних - залежить від характеру державного режиму в
країні);

б) правова форма глави держави у республіках виражається в одноосібному
президенті, проте мають місце й винятки - в колишньому СРСР функції глави
держави здійснював колегіальний орган у вигляді Президії Верховної Ради;

в) термін повноважень усіх вищих державних органів визначений законом.
Закон же передбачає умови й процедуру дострокового припинення їх повнова­
жень, а також строк, протягом якого мають бути проведені вибори цих органів чи
призначення їх складу. Цей строк може бути визначений законом у різний спосіб:
а) календарно (до певної дати); б) до настання певного юридичного факту (дії чи
події), наприклад, "до закінчення військового стану", "до досягнення 65-річного
віку"; в) у часовому відрізку, наприклад, "парламент обирається строком на 4 ро-

ки

Республіканська форма правління сформувалася ще в античних осередках ци­вілізації - в Афінській і Римській державах. У феодальні часи вона зустрічається рідко - в італійських містах-державах, в Новгороді тощо. У новий час ця форма правління стала масовою. Кінець II світової війни прискорив цей процес: від мо­нархічного правління відмовились Італія, Болгарія, Угорщина, Румунія та інші єв­ропейські країни.

Сучасні республіки традиційно поділяються на президентські, парламентські та змішані залежно від моделі розподілу державної влади між парламентом, уря­дом і президентом. Провідний словацький вчений-теоретик права А. Брустл від-стежує більше модифікацій республіканського правління: 1) "чиста " президентсь­ка модель: 2) модель прем'єр-президент; 3) президентсько-парламентська модель; 4) парламентська модель з "президентом"; 5) "чиста" парламентська модель. Ра­зом з тим цей дослідник справедливо завважує, що кожна з наведених моделей в принципі "вписується" в один із традиційних видів республіки.

Окремим різновидом цієї форми правління є так звана "радянська республі­ка", де розподіл влади зовсім відсутній.

Президентська республіка

Президентська республіка як форма правління вперше була закріплена в кон­ституції США 1787 р. З того часу й дотепер вона не знайшла поширення в розви­нутих демократичних країнах. Так, зокрема, жодна з демократичних держав Захі­дної Європи не має такої форми правління. Зате президентська республіка "при­жилася" протягом XX століття в багатьох авторитарних країнах Латинської Аме­рики, а останнім часом також у деяких посткомуністичних країнах (наприклад, у Російській Федерації).

Юридичними ознаками класичної форми президентської республіки є:
1. Президент виступає не лише главою держави, а й головою виконавчої
влади,; у США, наприклад, президент є одночасно і главою уряду, проте в Росії є
окрема посада прем'єр-міністра;
Глава 11 Форма державного правління                                                                                         89

2. Президент відіграє домінуючу роль у процесі формування уряду порівня­но з парламентом. Проте це не означає, що законодавчий орган зовсім не бере уча­сті у процесі формування уряду. В США, до прикладу, члени уряду призначаються президентом "за згодою" Сенату - верхньої палати парламенту. Проте політична традиція цієї країни передбачає погодження Сенатом практично всіх кандидатур, запропонованих президентом на призначення на посади в уряді.

3. Уряд є відповідальним перед президентом за свою діяльність. Проте в США така "однобічність" уряду компенсується ефективним парламентським кон­тролем за його діяльністю.

4. Президент обирається без участі парламенту - прямими виборами або ко­легією виборців. Такий спосіб отримання ним повноважень повинен підкреслити його "незалежний характер" від парламенту. В США, до прикладу, вибори Прези­дента мають так званий "комбінований" характер, главу держави обирають вибо-рщики, котрі, в свою чергу, обираються шляхом прямих виборів за списками кан­дидатів від однієї з двох політичних партій.

5. Модель влади не передбачає можливості для парламенту припинити свої повноваження достроково за рішенням президента чи уряду. У такий спосіб "врів­новажуються" сильні позиції виконавчої влади у цій формі правління.

Сучасні президентські республіки посткомуністичних країн (Російської Фе­дерації, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану тощо) істотно відріз­няються від американської моделі, виявляючи, поряд з цим, схожість із латино­американськими військовими режимами середини XX ст. Особливості таких "су-перпрезидентських республік''' порівняно з класичними зводяться до такого: 1) президент вправі у передбачених законом випадках прийняти рішення про достро­кове припинення повноважень парламенту; 2) укази президента не мають ознак підзаконного нормативного акту, діють паралельно з законами, а не на їх основі та для їх виконання; 3) інститут парламентаризму та суди не функціонують повно­цінно в європейському смислі.

---

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!