Особливості форми правління в Україні
За роки своєї незалежності Україна кілька разів змінювала модифікацію республіканського правління і в цьому процесі можна виділити кілька етапів.
Перший етап. У перші місяці після серпня 1991 р. у нашій країні все ще домінували такі основоположні ознаки радянської республіки як відсутність розподілу державної влади та ієрархічна система всевладних рад. Верховна Рада була не законодавчим, а "вищим державним органом України", як було сформульовано в Законі "Про правонаступництво" від 12 вересня 1991 р. Функції глави держави до грудня 1991 р. колегіально здійснювала Президія Верховної Ради, правові акти якої - укази - прирівнювалися до законів. Конституційного Суду (третьої влади) як такого не було зовсім аж до початку 1997 р. Разом з тим, від "класичної" форми радянської республіки форма правління в Україні відрізнялася суттєвою ознакою -відсутністю правлячої партії (в цей час діяльність компартії на території України була тимчасово забороненою).
Другий етап. Від грудня 1991 р. до червня 1995 р. в Україні мала місце парламентсько-президентська республіка з деякими елементами радянської форми правління. На початку грудня 1991 р. розпочав реально функціонувати інститут президента в нашій країні і сам по собі цей факт означав початок розподілу влади на вищому рівні, правда лише в одній площині - між Верховною Радою і главою держави. Прем'єр-міністр, призначався Верховною Радою за поданням Президента.
|
|
|
| 95 |
Третій етап. Після політичної кризи навесні 1995 р. державний лад України було кардинально змінено з укладенням 8 червня того ж року Конституційного Договору між Президентом і Верховною Радою - форма правління стала жорсткою президентською республікою. Глава держави одноосібно і без участі парламенту призначав Прем'єр-міністра і весь склад відповідального лише перед ним
Глава 11. Форма державного правління
уряду. Форма правління й надалі не характеризувалася ознаками жодної із західних моделей розподілу влади.
Четвертий етап. Після введення в дію нової Конституції України 1996 р. форма правління набувала виражених ознак змішаної республіки. Назвемо ці ознаки:
1) президент є "главою держави і виступає від її імені" (ч.І ст. 102 Конституції), водночас уряд виступає "вищим органом у системі органів виконавчої влади" (ч.І ст. 113);
2) президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (п.1 ст.103).
3) уряд формується (зокрема прем'єр-міністр призначається) з участю глави держави і парламенту. В Україні цей процес виражається в такій конституційній формулі: Прем'єр-міністр призначається Президентом за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради, а вже персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра (ч. 2,3 ст.114);
|
|
|
4) Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ч.2 ст. 113). Практично це означає відповідальність уряду і перед главою держави, і перед парламентом, бо обидва ці органи можуть прийняти рішення про припинення його повноважень;
5) правові акти Президента України щодо реалізації цілого ряду його конституційних повноважень скріплюються підписами Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання;
6) Президент вправі розпустити парламент, але лише в одному випадку: якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися.
Разом з тим, не можна не завважити, що змішана форма правління в Україні суттєво відрізняється від класичних "змішаних" республік. Назвемо ці відмінності:
а) в Україні практично відсутній інститут парламентської відповідальності, тобто глава держави позбавлений можливості розпустити Верховну Раду України з мотивів оцінки її діяльності. Наведена вище єдина підстава для такої дії Президента не є вірогідною. До прикладу, такими підставами могли би стати неспроможність парламенту вчасно схвалити закон про держбюджет чи несхвалення ним законопроекту, з яким уряд пов'язує питання довіри до себе. Врегулювання на конституційному рівні цієї проблеми сприяло би стимулюванню депутатського корпусу до формування парламентської більшості та ефективної діяльності, а також виступало би механізмом виходу з конституційної кризи, за якої уряд і парламентська більшість не можуть дійти співпраці. Важливо також відзначити, що, на нашу думку, Президент України за наявності підстав повинен приймати рішення про розпуск парламенту виключно за ініціативою уряду. Тільки в цьому випадку інститут парламентської відповідальності перетворюється одночасно в механізм взаємодії між законодавчим органом і урядом.
|
|
|
Розуміння цієї проблеми призвело до ініціювання Президентом України ще в 2002 р. політичної реформи, котра спрямована на удосконалення владної моделі;
б) в Україні уряд не відіграє тої ролі, котра йому відведена в класичних на-півпрезидентських республіках. По-перше, він не наділений правом подавати до Верховної Ради невідкладні законопроекти, так як воно закріплене за главою держави. По-друге, Конституцією України передбачено, що Президент вправі скасувати будь-яке рішення уряду без визначених підстав. Це означає, що політично уряд спрямовується главою держави, хоча формально програма діяльності Кабінету міністрів затверджується постановою парламенту, котрому й подається звіт про урядову діяльність.
|
|
|
Література
1. Дуда А. В. Удосконалення функцій і структури Кабінету Міністрів України в період адміністративної реформи : Автореф. дис... канд. наук з державного управління (25.00.01) / Українська академія державного управління при Президентові України. — К., 2001. — 19с.
2. Витченко А.М. Теоретические проблеми исследования государственной влас-ти. - Саратов, 1982
3. Знтин Л.М. Разделение властей. Опьіт современньїх государств. - М., 1995.
4. Ильин И.А. О монархии и республике. - Нью-Йорк, 1979
5. Плахотнюк Н. Г. Інститут президентства в Україні: конституційно- правовий аспект : Дис... канд. юрид. наук (12.00.02) / Українська академія держ. управління при Президентові України. - К., 1999. - 222 л.
6. Нижник Н. Р., Машков О. А. Системний підхід в організації державного управління : Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України. - К. : Вид-во УАДУ, 1998.
7. Тихомиров Л., Монархическая государственность. - Спб., 1992
8. Чиркин В. Е. Нетипичньїе формьі правлення в современном государстве // Го-сударство и право, 1994, № 1.
9. Чиркин В.Е. Злементьі сравнительного государствоведения. - М., 1994
96
Загальна теорія держави і права
Глава 11. Форма державного правління
97
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 326; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!