Змішана ( напівпрезидентська ) республіка

У другій половині XX ст. в конституційній практиці набула поширення змі­шана форма республіки. Вона стала наслідком намагання поєднати переваги пре­зидентської республіки (ефективна діяльність уряду, незалежного від впливу бо­ротьби парламентських фракцій) з конституційною необхідністю вираження пар­ламентом довіри уряди. Після кардинальних державно-правових змін кінця 80-х років у Східній Європі і розпаду СРСР цей різновид форми правління був встано­влений у таких країнах як Польща, Румунія, Хорватія, Литва, тощо. Класичною напівпрезидентською або "парламентсько-президентською" республікою вважа­ється Франція, котра у 1958 р. одною з перших серед великих держав обрала цю модель організації вищої державної влади.

Парламентсько-президентська республіка характеризується такими ознаками:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

90

Загальна теорія держави і права

б) президент є главою держави, проте не він, а уряд г вищим органом у сис­
темі виконавчої влади;

в) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою
держави і парламентом, проте після сформування обов'язково мас отримати вотум
довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парламентом, проте органі­
заційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент у випадках, визначених основним
законом;

є) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контр­асигнації (прем'єр-міністр і (або) відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).

Відзначимо, що змішана республіка ефективно функціонує лише за умови, що і президент, і більшість депутатів парламенту належать до однієї політичної сили. В противному разі, про це свідчи і ь досвід Франції, конфлікти між главою держави і парламентською більшістю можуть призвести до конституційної кризи.

Парламентська республіка

Цей різновид республіканської форми правління характеризується, в першу чергу, тим, що головну роль в організації та функціонуванні вищої влади в країні відіграє парламент. Класичними парламентськими республіками зараз вважаються ФРН за Основним законом 1949 р. та Італійська республіка за Конституцією 1947 р. Серед нових держав цю форму правління в останнє десятиліття обрали Латвія, Естонія, Чеська республіка, Угорщина та деякі інші держави Східної Європи.

При усіх варіаціях можна визначити такі загальні ознаки парламентської рес­публіки:

а) президент є лише главою держави, а систему виконавчих органів влади
очолює уряд;

б) президент обирається завжди шляхом непрямих виборів у наступних фор­
мах:

- абсолютною чи кваліфікованою більшістю депутатів парламенту (напри­клад, в Угорщині, Чехії);

- спеціальним органом, що складається з членів парламенту і обраних окре­мими територіями для цього делегатів (у Німеччині такий орган називається Фе­деральні збори);

в) уряд формується законодавчим органом із складу його депутатів, політич­
но виражаючи при цьому парламентську більшість (одної партії чи партійної коа­
ліції). Проте в державі Ізраїль прем'єр-міністр обирається шляхом прямих виборів;

г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом за свою діяль­
ність. Це означає право парламенту виразити вотум недовіри уряду, що мас нас­
лідком його відставку. Рішення законодавчого органу про недовіру уряду буває
двох видів:

Глава 11. Форма державного правління                                                                                       91

- простий вотум недовіри, за якого процедура відставки діючого складу уряду чи прем'єр міністра не пов'язана з процедурою формування нового складу уряду чи призначення прем'єр-міністра (Італія);

- конструктивний вотум недовіри полягає в тому, що парламентське рішення про недовіру діючому прем'єр-міністру та уряду є одночасно рішенням про вира­ження довіри новому прем'єр-міністру і складу уряду. Це призводить до стабіль­ної роботи уряду, про що засвідчує досвід ФРН.

Підкреслимо, що у парламентській республіці виключно законодавчий орган може прийняти рішення про політичну оцінку діяльності уряду та його відставку;

д) уряд несе колективну відповідальність також за правові акти глави дер­жави, що проявляється у недискреційному характері повноважень президента (можуть здійснюватися лише за ініціативою уряду) та необхідності контрасигнації (скріплення підписом прем'єр-міністра чи відповідного міністра) його правових актів;

є) глава держави вправі за ініціативою уряду у випадках, передбачених зако­ном, розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Як правило, ці ви­падки бувають такими: 1) парламент невчасно схвалює закон про держбюджет; 2) парламент неспроможний у встановлені строки сформувати уряд; 3) він є неспро­можним провести пленарні засіданні у встановлені строки; 4) парламент відхиляє законопроект, з яким уряд пов'язує питання довіри до себе.

Не можна не помітити цікавої закономірності - усі країни-члени СНД відмо­вилися від такої форми правління, що пояснюється незрілістю демократичних тра­дицій та недооцінкою інституту парламентаризму.

Радянська республіка

Виклад основних модифікацій республіканської форми правління був би не­повним у сучасній теорії держави і права без виділення особливого її виду - так званої "радянської республіки". Йдеться не про однойменні суб'єкти радянської федерації, а про окрему форму правління, що закріпилася в країнах, де влада на­лежить одній правлячій комуністичній партії. На рубежі 80-90-х років кількість таких країн кардинально зменшилася. Оминути такий спосіб організації вищої державної влади неможливо й з тої причини, що і зараз значна кількість населення планети живе за ним - у Китаї, КНДР, на Кубі.

Радянська форма республіки характеризується такими ознаками:

а) розподіл державної влади відсутній фактично і не закріплений навіть нор­
мативно; один із державних органів офіційно проголошується "вищим" порівняно
з усіма іншими, тобто таким, який може розглянути "будь-яке" питання державно­
го життя;

92

б) основою державного механізму виступає система квазіпредставницьких
органів (ради, асамблеї), які становлять жорстку ієрархію, очолювану колегіаль­
ним органом, рішення котрого вважаються законами; кожна така рада володіє не­
обмеженою юрисдикцією у відповідній адміністративно-територіальній одиниці,
за винятком юрисдикції вищестоящої ради;

Загальна теорія держави і права

в) законодавчі акти видаються не лише самим законодавчим органом, а й ву­
жчим його робочим органом (з наступним затвердженням) - наприклад, Президі­
єю Верховної Ради СРСР. Підміна парламенту вузьким колом посадових осіб вва­
жається нормальною практикою й також нормативно закріплена;

г) реальна вища влада в країні належить не тим державним органам, які ви­
значені конституцією і законами, а вищим органам правлячих комуністичних пар­
тій (в СРСР - Політбюро ЦК КПРС). Усі найважливіші рішення державного і сус­
пільного життя приймаються саме в таких органах або партійними вождями осо­
бисто.

Слід додати до цього, що радянська республіка функціонує виключно в умо­вах недемократичного режиму.

Нетипові форми правління

Необхідність розгляду проблеми форми правління в такому ракурсі очевидна -функціонують держави, котрі не можуть зайняти своє місце в "класичній" класи­фікації. Більше того, все менше країн мають форму правління в "чистому" вигляді. Цей процес розпочався у другій половині XX століття і продовжується в наші дні. Коли говоримо про нетипові (гібридні) форми правління, відзначаємо той факт, що втрачається жорсткість існуючих класифікацій, в тому числі й за юридичними ознаками: поєднуються риси республіки і монархії (наприклад, у Малайзії), абсо­лютної і конституційної монархії (Кувейт), президентської і парламентської рес­публік (Україна, Франція).

На думку російського вченого В.Є.Чиркіна, такі модифікації форм правління обумовлені кількома причинами. По-перше, практика останніх десятиліть дово­дить, що для управління державою, важливим є не тільки і, може, не стільки поділ влад і система взаємних стримувань і противаг, наскільки встановлення необхід­них взаємозв'язків, взаємодії, узгодженості в роботі вищих органів державної вла­ди. Відсутність цього призводить до кризи всієї політичної системи. Створення змішаних форм покращує взаємодію органів держави. По-друге, "чисті" форми правління мають недоліки притаманні формі як такій. Наприклад, президентська республіка має тенденцію до авторитаризму. Про це яскраво свідчить виникнення суперпрезидентських республік в Латинській Америці. Парламентській же респу­бліці іманентно властива нестабільність уряду, часті урядові кризи і відставки. Оскільки в таких республіках уряд залежить від парламентської більшості (а вона нерідко досягається шляхом коаліцій різних політичних партій), то втрата такої підтримки призводить до вотумів недовіри. Включення елементів президентської республіки в парламентську, а парламентаризму - до президентської, застосування інших методів, дозволяє подолати недоліки "чистих" форм.

93

По-третє, виникнення "гібридних" форм пов'язано з поширенням і сприйнят­тям у все більшій кількості країн світу загальнолюдських цінностей, вплив гумані­стичних ідей та інститутів. Під впливом таких ідей в еміратах Персидської затоки (Кувейті, Катарі, Бахрейні, ОАЕ, а в 1992 р. - і в Саудівській Аравії) вже прийняті

Глава 11. Форма державного правління

конституції, які, правда, виступають лише зовнішньою оболонкою абсолютистсь­ких по суті держав.

Враховуючи те, що змішані (парламентсько-президентські) республіки є сьо­годні достатньо поширеними і внаслідок цього вони становлять окремий вид рес­публіки (про який ми вже вище говорили) у всіх сучасних класифікаціях, розгля­немо інші "гібридні" форми правління, і в першу чергу монархічну республіку і республіканську монархію.

Республіканська монархія. Зараз функціонують такі монархії, в яких глава держави не є довічним і не одержує повноваження на спадкових засадах, а пере­обирається через визначений законом термін. Така система існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях. В кожній із цих країн глава держави перебирається один раз у 5 років. Це наближає главу держави-монарха з президентом, а монархічну форму правління - з респуб­ліканською. Однак обидві названі держави залишаються монархіями, бо главою держави може бути обраний не будь-який громадянин, який задовольняє вибор­чим вимогам до президента, а лише один із "місцевих монархів" - правителів складових частин федерації.

Справа в тому, що до прикладу, в Малайзії 9 із 13 суб'єктів федерації очолю­ються спадковими султанами (форма правління в чотирьох інших відрізняється), і тільки ці 9 утворюють Раду правителів, яка раз у 5 років обирає главу держави. На цей пост султани обираються за чергою, для чого в Раді правителів ведеться особ­ливий список.

Монархічна республіка відрізняється від традиційної республіки, в першу чергу, незмінюваністю глави держави президента (тому їх також називають прези­дентсько-моністичними). На відміну навіть від суперпрезидентських республік, президентсько-моністичні республіки функціонують в умовах однопартійної сис­теми, а їх конституції передбачають довічних президентів. Наприклад, згідно ст. 220 конституції соціалістичної Югославії 1963 р. переобрання не поширювалося на першого президента И. Броз Тіто, який займав цю посаду до своєї смерті в 1980 р. У 60-80-х роках довічними президентами проголосили себе глави держав у Ма­лаві, Уганді, Тунісі, Екваторіальній Гвінеї і деяких інших країнах. У КНДР син до­вічного президента Кім Ер Сена ще за життя того був проголошений його наступ­ником.

Крім того, в юридичній науці виділяють ще кілька особливих форм держав­ного правління:

а) правління політичної організації. В країні з такою нестандартною формою
правління вища влада належить партії чи іншій політичній організації. Приклад
такої країни - західноафриканська держава Буркіна-Фасо, де вся влада була при­
своєна Народним фронтом, голова якого став і главою держави і головою уряду. У
подібних випадках структура правлячої партії збігається з структурою державного
апарату;

94

б) правління колегіального органу, який утворюється, як правило, військовим
керівництвом здійсненого державного перевороту. Така форма правління склалася
в Нігері (Вища військова рада), Нігерії (Федеральний військовий уряд), Гвінеї
(Військовий комітет національного відродження), Бурунді (Військовий комітет

Загальна теорія держави і права

національного порятунку). Керівник колегіального органу в таких країнах зазви­чай і виступає главою держави;

в) правління політичного лідера. До прикладу, в Республіці Чад (офіційна на­
зва країни), окрім інституту президентства, взагалі відсутні інші вищі органи дер­
жавної влади, а тому вся влада, зрозуміло, належить президенту.

г) джамахирія. Наприклад, у Лівії офіційно скасовані уряд, парламент, полі­
тичні партії, словом держава загалом в її класичному розумінні. Первинні народні
збори (ПНС), котрі об'єднують все доросле населення країни за територіальним
принципом, наділені правом законодавчої ініціативи, вирішення питань господар­
ського і культурного життя місцевого значення, а також правом внесення рекоме­
ндацій з питань внутрішньої і зовнішньої політики країни загалом Остаточне фор­
мулювання законів є прерогативою Всезагального народного конгресу (ВНК), до
складу якого за посадою входять секретарі ПНС і представники громадських орга­
нізацій. Постійно діючий орган ВНК - Генеральний секретаріат, очолюваний сек­
ретарем. Функції уряду виконує Вищий народний комітет.

---

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 329; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!