Визвольна війна після 1654 р.
Союз України з Росією змінив розстановку політичних сил в Європі. На політичному горизонті з’явилася коаліція двох держав, здатна на рівних протистояти будь-якому супротивнику. Це призвело до зближення Речі Посполитої та Кримського ханства.
Навесні 1654 р. російська армія розпочала воєнні дії в Білорусії. Їй допомагав 20-тис. козацький корпус Івана Золотаренка. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно. Золотаренко захопив Південну Білорусь. Але його заходи щодо впровадження в Білорусі козацького ладу викликали перший конфлікт з московськими воєводами, які всі завойовані землі вважали „царськими”.
Восени того ж року поляки, заручившись підтримкою кримського хана, вирушили в похід на Україну. У січні 1655 р. проти поляків виступив Хмельницький з козаками й московським військом. Вирішальна битва відбулася наприкінці січня – початку лютого під Охматовим. Вона коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній.
Польсько-кримське військо відійшло на територію Брацлавщини, де С. Потоцький дозволив союзникам як винагороду брати ясир. До кінця березня край перетворився на руїну. В неволю було взято 200 тис. осіб, вбито не менш як 10 тис. немовлят. Цей жахливий фінал кампанії став важким фіналом для гетьмана. Він почав сумніватися в правильності союзу з Москвою.
Тому з 1655 р. Хмельницький розвинув активну дипломатичну діяльність, намагаючись іншими політичними комбінаціями забезпечити незалежність України. Зокрема, налагоджувалися союзницькі відносини зі Швецією. Навесні 1655 р. шведський король Карл Х Густав почав війну проти Польщі.
|
|
|
Дочекавшись підходу московського війська на чолі з Бутурліним, 11 липня 1655 р. Хмельницький виступив у похід на Галичину. У середині липня українсько-московське військо взяло в облогу Кам’янець-Подільський, під стінами якого гетьман прийняв шведського посла й погодився на спільні зі шведами дії проти поляків. Не гаючи часу, він вирушив до Львова. Після розгрому польського війська під Городком він розпочав облогу Львова. Хмельницький виношував плани об’єднання українських земель у своїй державі, але це суперечило планам і Москви і Швеції. Крім того, хан вдерся на українські землі, і Хмельницький був змушений відступити. Дорогою українсько-московське військо було двічі атаковане татарами – під Заложцями (14-15 листопада) й Озерною(20-21 листопада). Проте зазнавши невдач, хан 22 листопада пішов на заключення миру, який передбачав нейтралітет Криму у війні України і Московії проти Речі Посполитої.
З кінця 1655 р. визначився ще один згубний для реалізації української державної ідеї фактор: Росія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці пішла на зближення із Польщею, щоб вступити в боротьбу зі Швецією. Воєнні успіхи України й Росії викликали серйозне занепокоєння в урядів ряду європейських країн. Щоб не дати Московії укріпитися в Прибалтиці, шведський король Карл Густав оголосив Речі Посполитій війну й влітку 1655 р. захопив значну територію Литви й Польщі. Польський король Ян ІІ Казимир емігрував за кордон.
|
|
|
Бажаючи закріпити свої надбання на заході і не бажаючи посилення Швеції, російський уряд наприкінці 1655 р. пішов на політичне зближення з Польщею. Польща стояла на грані воєнної катастрофи. У цей момент польська дипломатія здійснила сильний крок, запропонувавши російському уряду перемир’я і одноразово висунувши проект обрання польським королем Олексія Михайловича після смерті Яна Казимира. Москва, яку дуже хвилювали успіхи Швеції у Прибалтиці, поквапилася рятувати „свою” Польщу. Розпочалася московсько-шведська війна. У листопаді 1656 р. у Вільні була підписана угода про перемир’я між Москвою і Польщею. Російська сторона погодилася на те, що після обрання Олексія Михайловича на польський трон козацька Україна залишиться у складі Речі Посполитої. На польсько-московські переговори українську делегацію не допустили. В Україні це було сприйнято як зраду.
|
|
|
Гетьман став шукати шляхи для створення антипольської коаліції із Швецією і Трансільванією. При цьому пильнував, щоб їхні володарі в текстах договорів визнали Західний регіон складовою частиною Української держави. На початку 1657 р. стало відомо, що Карл Х визнав незалежність України дише в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводства. Тому старшинська рада відхилила пропозицію укласти угоду.
Певні надії українці покладали на успіх походу в Польщу трансільванського князя Дєрдя ІІ Ракоці, на допомогу якому було послано наприкінці 1656 р. корпус А. Ждановича. Хоча союзники взяли Краків і Варшаву, через прорахунки князя й залишення Польщі Карлом Х він закінчився повним провалом.
У цей час відбуваються зміни у політичному статусі гетьмана. Насамперед інтенсивно утверджується ідея спадкоємного гетьманату. Б. Хмельницький добився великих успіхів в утвердженні своєї влади. Зазнає змін його титулування, яке виглядало по-монаршому: „Божою милістю гетьман Військ Запорозьких”. Однак гетьман розумів необхідність дотримання традиції під час ухвалення рішень, тому проводив їх через старшинські ради, що надавало їм в очах козацтва легітимності.
|
|
|
Цей курс увінчався реалізацією ідеї спадкоємності гетьманської влади. Квітнева 1657 р. Корсунська рада обрала його сина Юрія гетьманом. Це відкривало шлях до встановлення династії Хмельницьких. Одначе, нова форма правління не мала серйозної підтримки у суспільстві. Попри обрання спадкоємця булави з кінця травня 1657 р. (в умовах різкого погіршання здоров’я Хмельницького) розгорілася боротьба за владу.
Після важкої виснажливої хвороби 27 липня (6 серпня) 1657 р. Б. Хмельницький помер. Згодом його поховали в Іллінській церкві в Суботові.
Тема 4. УКРАЇНА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА РУЇНА
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 185; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!