Причини та умови виникнення козацтва
У другій половині XIV – XVI ст. українські землі потрапляють під владу іноземних держав – Литви та Польщі -, які у 1569 р. об’єднуються в єдину державу – Річ Посполиту. Населення українських земель опинилося в умовах соціального та релігійного поневолення, потенційного ополячення та загрози асиміляції. Але на захист інтересів українського народу виступила нова історична сила – українське козацтво – феномен, який притаманний лише вітчизняній історії.
Козацтву та його авангарду – Запорозькій Січі належить особливе місце в українській історії. Саме воно виступило тією провідною силою, яка змогла згуртувати навколо себе усі стани та версти українського суспільства та очолити українській народ у його боротьбі за свої права, за волю та незалежність.
1. Слово “козак” – тюркського походження, вперше воно зафіксовано у половецькому рукописі “Codex cumanicus” у ХІІІ ст. Згідно з Куманським кодексом слово козак означало сторож,вартовий. Пізніше це слово в цілому ряді тюркських мов позначало вільних найманців, вояків, що покинули свої улуси, степових розбійників, а в ширшому розумінні – вигнанців, бездомних людей, авантюристів, нежонатих молодиків. У 1492 р. вперше згадуються козаки християни, які в гирлі Дніпра по-розбійницьки напали на турецький корабель.
Звідки ж узяли походження українські козаки? Ця наукова проблема стала предметом однієї з найдовших наукових дискусій серед учених-істориків. Вивченням феномена козацтва займалися такі видатні вчені, як О. Рігельман та Д. Яворницький, В. Антонович та М. Драгоманов, В. Голобуцький, О. Апанович, наші сучасники В. Щербак, В. Смолій та багато інших.
|
|
|
Перші спроби дослідити походження українських козаків були зроблені ще на початку XVII ст. Польський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від стародавнього ватажка “Козака”, який вдало боровся з татарами. Згодом з’явився ряд гіпотез, які більш обґрунтовано пояснювали походження козацтва:
¨ “Хозарська” теорія, популярна у XVIIІ ст., ототожнювала козаків із давнім степовим народом – козарами або хозарами.
¨ “Чорно-клобуцька” теорія вважає козаків нащадками “чорних клобуків” – тюркського народу, що жив у давньоруські часи на пограничній між Руссю та Степом території.
¨ “Черкаська” теорія вбачає у козаках переселенців з Передкавказзя (Тмутаракані) – черкасів, або черкесів – гілки чорних клобуків, які заснували в Україні м. Черкаси.
¨ “Татарська” теорія – бачить витоки козацтва в татарських колоніях, які утворилися на Київщині у часи Великого князівства Литовського; у цих колоніях татари перемішувалися з місцевим бродячим людом.
|
|
|
¨ “Автохтонна” – доводить, що козаки походять від вічових громад Київської Русі, які не зникли, а переродилися у військові формування, підлеглі великому литовському князю.
¨ “Болохівська” теорія бачить корені козацтва у давньоруських громадах болохівців, які після монголо-татарського завоювання добровільно вийшли з-під влади руських князів під протекторат Орди.
¨ “Бродницька” теорія вважає, що козаки походять від слов’янського населення пониззя Дунаю, так званих “бродників”, що оселилися там ще у період Київської Русі.
¨ “Уходницька” теорія пояснює виникнення козацтва промисловою діяльністю тогочасного населення України, коли ватаги озброєних людей вирушали у Дніпровий Низ для риболовецького, мисливського та інших промислів.
¨ “Утікацька”, або класова теорія пояснює появу козацтва загостренням соціальних суперечностей та посиленням феодального гніту, які змушували селян шукати вільного життя за порогами.
¨ “Захисна” теорія вважає, що козацтво виникло внаслідок необхідності дати відсіч татарській загрозі.
Кількість перелічених теорій демонструє, наскільки складним і суперечливим є питання про походження козацтва. Мабуть, більшість з цих теорій має право на життя, бо містить раціональні зерна, тим більше, що жодна з них не може самостійно пояснити проблеми.
|
|
|
Якщо проаналізувати ці теорії, то можна прийти до висновку, що їх можна поділити на дві групи – 1) ті, які виводять козацтво від слов’янського населення, і 2) ті, які бачать початки козаччини серед тюркомовного населення степу.
На користь останньої групи теорій свідчать такі факти:
¨ Серед козаків побутувала українсько-татарська двомовність.
¨ Запозичення козаками-слов’янами від татар простежуються у зовнішньому вигляді, озброєнні, побуті, мові тощо. Так, слов’янські порти були замінені на шаровари, довге волосся – на оселедець. Замість руського меча використовується крива татарська шабля, колчани зі стрілами козаки називають сагайдаками. Свої становиська вони називають кошами, житла – куренями, свої війська вони називають не дружинами, а ватагами, молодих слуг звуть не отроками, а джурами. До військової атрибутики входять такі тюркські поняття, як осавул, булава, бунчук, барабан, табір, майдан.
Характерно, що турки називали козаків буткалами, тобто змішаним народом.
Проблема тюркського походження козацтва залишається і досі недослідженою. Але більшість сучасних вчених вважає, що виникнення козацтва стало своєрідним компромісом між слов’янським світом та Диким Полем.
|
|
|
Але з середини XV ст. розпочинається новий етап у відносинах між Україною та татарами, пов’язаний із виникненням Кримського ханату. Відтепер татари стають найбільшою небезпекою для півдня України. Щороку загони кримських татар налітали на українські міста та села, плюндрували все навколо, старих та немічних вбивали, а інших забирали у полон та продавали їх у кримському порту Кафі, який українці називали “упирем, що п’є руську кров”. Примітивне скотарське господарство не могло задовольнити потреб татар, тому ці наскоки для татар були економічною необхідністю.
З 70-х років XV ст. кримські татари розпочинають серію нищівних походів на Русь. У 1482 р. татари дійшли до Києва, взяли штурмом замок, полонили безліч народу, пограбували київські церкви. Крім великих походів, здійснювалися ще набіги менших татарських загонів (чамбулів). Тактика походу за ясиром була відпрацьована до автоматизму. Вона спиралася на блискавичність нападу, продумане розсіяння малих загонів і спосіб відступу врозсип, що утруднювало переслідування.
За кілька десятиліть українські землі перетворилися на головне джерело постачання рабів для невільничих ринків Криму та Стамбула, де їх продавали зв’язаними по десятку у найвіддаленіші райони Азії та Сходу.
Литовська та польська влада нічого не могла протиставити цьому руйнівному смерчеві. Невеликі прикордонні замки не могли вирішити цієї проблеми. Тому весь тягар оборони ліг на плечі українського народу. Кримські набіги стали каталізатором козаччини.
Підсумовуючи вищесказане, можна виділити ряд причин, які зумовили виникнення козацтва:
1. Наступ польсько-литовських феодалів, захоплення ними українських земель, зростання феодального землеволодіння разом із вичерпанням ресурсів на Півночі підштовхнули процес господарського освоєння та колонізації нових земель.
2. Посилення феодальної експлуатації, закріпачення, національний та релігійний гніт.
3. Зростання зовнішньої загрози, неспроможність влади забезпечити охорону кордонів, необхідність захисту від нападів татар.
За час свого існування козацтво переживає певну еволюцію.
Ø У XV – і майже до кінця XVI ст. активно йде процес формування козацтва, але термін козак означав не соціальний статус, а рід занять, спосіб життя. Козацтво як соціальна верства ще не оформилося. Характерним було досить негативне ставлення населення до козацтва.
Ø У 70-х роках XVI ст. польська влада починає наймати козаків на козацьку службу, створюється козацький реєстр, козацтво формується у соціальну верству, яка за своїм складом була досить неоднорідною: реєстрове (городове) козацтво – заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі; запорозьке (низове) козацтво, яке проживало у пониззі Дніпра в межах Запорозької Січі; нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного покозачення, не мало визнаного статусу, вело козацький спосіб життя.
Ø З 20-тих років XVII ст. соціальний статус козацтва підвищується внаслідок діяльності гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного та утворення союзу між козацтвом та православною церквою. Козацтво стає однією з провідних верств українського суспільства, виразником інтересів українського народу, стає символом та синонімом усього українського. З цього часу формується позитивне ставлення населення до козаків, формується образ народного героя – козака.
Організація Запорозької Січі
Велике значення у становленні козацтва як соціальної верстви та його згуртуванні відіграла Запорозька Січ, утворена у середині XVI ст.
Здавна козаки жили у пониззі Дніпра, унікальною особливістю якого були його пороги – кам’яні скелі, які виступали з води на висоту до п’яти метрів. Порогів було дев’ять. За порогами Дніпро розливався, і там було багато великих і малих островів, на яких козаки споруджували невеликі укріплення – городці або січі. Поява першої великої січі пов’язана з ім’ям князя . Вишневецького, який у народній пам’яті відомий під ім’ям Байда (з татарської – безтурботний чоловік). Він походив з великокнязівського роду Гедиміновичів, мав великі маєтності, обіймав високу посаду старости канівського та черкаського. Він дуже любив рідну українську землю і одним з перших став на захист Волині та Поділля від татарських нападів. Саме йому приписують заснування на о. Мала Хортиця замку, який і став першою Запорозькою Січчю. (1552-1554рр.)
Протягом існування Січі її місцезнаходження мінялося 7 разів:
Томаківка – 60-ті рр. XVI ст – 1593 р.
Базавлук – 1593 -1638 рр.
Микитин Ріг – 1638 – 1652 рр.
Чортомлик – 1652 – 1709 рр.
Кам’янська Січ
Олешківська Січ
Нова Січ на р. Підпільній 1734-1775 рр. –
Але вона завжди залишалася символом козацької єдності. Козацьке прислів’я про це свідчить так: “Січ – Мати, а Великий Луг – батько, отам треба й умирати”.
Вступити до Запорозької Січі міг будь-який чоловік православної віри.
Згодом на Січі сформувалася нова українська (козацька) державність. У той час, коли у Європі панував монархічний лад, у запорожців існувала республіканська форма правління. Кожен запорожець мав право голосу у загальній раді, якій належала уся повнота влади. Рада управляла усіма найголовнішими сторонами життя Січі, обирала гетьмана (кошового отамана) або старшину. Рішенню ради підкорялися навіть гетьмани. Якщо гетьман припускався помилки, то його могли вбити як зрадника, а на його місце вибирали іншого. Окрім гетьмана, важливими посадами були: військовий суддя (вів судові справи, у відсутність кошового отамана виконував його обов’язки, виконував обов’язки скарбника), військовий писар (складав та підписував документи, очолював канцелярію); військовий осавул (організовував несення прикордонної служби, проводив слідство та виконання судових вироків); військовий обозний (очолював артилерійську та фортифікаційну справу на Січі); курінний отаман (мав ті самі права, що і кошовий, але у межах свого куреня).
Крім власних органів управління, у Січі функціонувало також власне козацьке право, яке не було писаним законом, а “стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом”.
Таким чином, запорожці утворили досить оригінальну демократичну форму управління державою, яку М. Костомаров влучно назвав “християнською козацькою республікою”. Дійсно, з одного боку, на Запоріжжі не існувало кріпацтва, феодальної власності на землю, панувала формальна рівність між козаками. З іншого боку для козаків характерною була глибока релігійність, ревний захист православної віри. Велику роль вони відіграли у боротьбі українського народу проти окатоличення та унійного руху.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 917; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!