Воєнні дії 1704 – першої половини 1708 рр.
Після арешту Палія гетьман Мазепа перебрав на себе управління Київщиною, значною частиною Волині та Брацлавщини. Залишивши 3-тис. загін на Правобережжі, гетьман відрядив на допомогу Августу ІІ 17-тис. козачий корпус під командуванням полковників Данила Апостола та Івана Мировича. Козаки Мировича не встигли увійти першими до Львова, і шведські війська 6 вересня 1704 р. зайняли місто. Під тиском противника козаки відступили під Броди. Потім подалися до Варшави у складі польського війська. Під Любліном козаки повернули на Полісся й повернулися на Україну.
Не краще складалася доля й загону полковника Апостола. Козаків, за ініціативою руського керівництва, били й знущалися над ними. В них відібрали коней. Дорогою до Кракова на козаків напали шведи й перебили їх. Українська старшина була обурена політикою російського командування щодо українського війська.
У січні 1705 р. Мазепа разом з генеральним осавулом І. Скоропадським побував у Москві і дістав наказ готуватися до нових походів. У червні 1705 р. 40-тис. козаче військо на чолі з Мазепою вирушило вглиб Правобережжя, руйнуючи маєтки, знищуючи посіви й майно прибічників польського короля магнатів Потоцького, Лещинського, Любомирського. Наприкінці серпня воно дійшло до Львова, на початку жовтня взяло Замостя й стало на зимові квартири у Белзькому воєводстві. Вся Правобережна Україна і Галичина опинилася під владою лівобережного гетьмана. Залишивши половину війська на квартирах, Мазепа з рештою повернувся на Волинь й зупинився в Дубно. Продовжувався процес перетворення козацького війська за зразком російського.
|
|
|
Шведські війська наприкінці 1705 р. розпочали наступ на білоруські та власне литовські землі. Місцева знать масово переходила на бік Станіслава Лещинського й вступала в боротьбу з прибічниками Августа ІІ. За наказом царя Мазепа в першій половині березня 1706 р. з 14-тис. військом прибув на допомогу російській армії в Білорусію. Тут козаки зазнали декількох серйозних поразок. Після цього шведи пішли на Саксонію і остаточно розгромили Августа ІІ. Польський король у вересні 1706 р. відмовився від польської корони на користь С. Лещинського. Росія, а з нею Україна втратили єдиного союзника й опинилися в міжнародній ізоляції.
Уряд Станіслава Лещинського почав наполягати на виведенні російських військ із західноукраїнських та правобережних земель і повернення їх Польщі згідно умов „Вічного миру”. Зміна політичної ситуації вимагала внесення коректив в російсько-українські відносини.
На це спонукали гетьмана й внутрішні обставини. Війна виснажувала Україну. Населення зубожіло. З’явилася реальна загроза перетворення козацьких полків на регулярні частини російської армії. Козацька старшина обурювалась обмеженням її прав у командуванні полками й сотнями. В Україні зростало незадоволення, й гетьман розумів, що воно буде спрямоване насамперед проти нього. Обставини диктували гетьманові шукати союзника у ворожому стані на випадок воєнної поразки Росії. В свою чергу Карл ХІІ та С. Лещинський докладали усіляких зусиль, щоб ослабити Росію. Потенційного союзника вони вбачали в Україні.
|
|
|
У 1705 році Мазепа розпочинає переговори із союзником Карла XII польським королем Станіславом Лещинським. З осени 1707 р. таємні зв’язки польського короля з лівобережним гетьманом активізувалися. Щоб привернути Україну на свій бік, Станіслав Лещинський обіцяв козакам повернути їхні давні права й вольності й закликав повалити „московське іго”.
Чутки про закулісні переговори гетьмана дійшли до Петра І. Кілька разів про це писав генеральний суддя Василь Кочубей. З дочкою якого Марією (Мотроною) Мазепа завів свій останній роман. Кочубея підтримував і колишній полковник Полтавського полку Іван Іскра. Вони особисто прибули до царської резиденції у Смоленськ, щоб звинуватити Мазепу у зраді. Але царські чиновники не повірили, піддали їх тортурам й відправили їх до гетьмана. Військовий суд засудив їх до страти і в липні 1708 р. Кочубею та Іскрі було відтято голови.
|
|
|
Вступ шведських військ в Україну перехід гетьмана Мазепи на бік шведського короля.
У вересні 1708 р. Карл ХІІ повів військо не на Москву, як гадало російське командування, а в Україну. Спроба взяти Стародуб закінчилася невдачею. Після цього шведська армія продовжувала просуватися на південь. Під Новгород-Сіверським їй прийшлося вести затяжні бої з російськими частинами, українськими козаками й озброєним місцевим населенням.
У цей час Мазепа встановив зв’язок з Карлом ХІІ. У жовтні 1708 р. Мазепа вирушив назустріч шведський армії. Козаки й більшість старшин не знали справжніх намірів гетьмана. Тільки переправившись через Десну, гетьман зібрав усіх на раду й відкрив свій задум.. Більшість присутніх були вражені, що гетьман вирішив перейти на бік шведів. Мазепа обґрунтував своє рішення постійними утисками прав і привілеїв українського народу московськими правителями. Закликав разом із шведами зробити Україну незалежною. У відповідь не пролунало жодного слова. Козаки мовчки розходились, а вночі стали тікати по домівках.
|
|
|
Перехід гетьмана на бік шведів викликав занепокоєння серед російських властей. Через кілька днів Петро І наказав Меншикову захопити гетьманську резиденцію Батурин, де стояла майже вся козацька артилерія й зберігалися великі запаси продовольства й фуражу. 2 листопада 1708 р. солдати і драгуни заволоділи Батурином і вчинили нещадну розправу над його захисниками і жителями. 6 листопада у Глухові відбулося обрання нового гетьмана України. Їм став І. Скоропадський. Власті вчинили символічну розправу над Мазепою, а церковники проголосили йому анафему.
Народ у своїй масі не підтримав наміру Мазепи здобути Україні незалежність. Тільки бунтівлива Запорозька Січ встала на бік Мазепи. На початку 1709 р. кошовий Кость Гордієнко прибув до табору шведського короля й домовився з ним про спільні дії проти Росії.
Воєнні дії в Гетьманщині в листопаді 1708 – червні 1709 рр. Битва під Полтавою.
Переправившись через Десну у листопаді 1708 р., шведський король переконався у ворожості місцевого населення. Протягом зими 1708 – 1709 р. шведам завдавали ударів партизанські загони на території Чернігівщини, Слобожанщини та Полтавщини. Населення Гетьманщини в своїй масі відвернулося від Мазепи. У березні 1709 р. шведська армія надовго застряла під Полтавою.
Найбільшу допомогу шведам надало Запоріжжя. У березні 1709 р. воно розпочало воєнні дії проти російських військ у південних містах Полтавщини. Вони знищили російські гарнізони, переконали жителів поставляти шведам продовольство. 27 березня 1709 р. Гордієнко та Карл ХІІ при посередництві Мазепи підписали у Великих Будищах договір. Король зобов’язувався не ухвалювати з російським царем договір, поки Україна не дістане незалежність від Москви. Запорізька Січ зайняла чітку антиросійську позицію, схиляючи на свій бік нові й нові маси населення. Запоріжжя перетворювалося у міцніючого противника Російської держави.
Для розгрому Запорізької Січі російське командування відрядило три драгунські полки на чолі з полковником Яковлєвим. На початку травня 1709 р. солдати розпочали штурм Січі, але облога затягнулася. Тільки за допомогою колишнього запорожця полковника Гната Галагана солдати вдерлися до Січі й перебили багатьох козаків. Решта розбіглася по степу. Частина запорожців втекла й заснувала Січ спочатку на р. Кам’янці, а потім в урочищі Олешки на території, підвладній Кримському ханству.
Тим часом головні сили шведської армії знемагали в кровопролитній облозі Полтави і частих сутичках з місцевим населенням. 27 червня 1709 р. під Полтавою відбулася вирішальна битва між 30-тис. шведською та 42-тис. російською арміями. До полудня битва закінчилася розгромом шведів і прибічників Мазепи. Карлу ХІІ з невеликою кількістю наближених вдалося переправитися на правий берег Дніпра й після кількаденного походу степом дістатися володінь турецького султана. Втікачі зупинилися в околицях Бендер.
Український уряд в екзилі.
У Бендерах Мазепа майже не вставав з постелі і 22 серпня 1709 р. помер. На загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р. обрали гетьманом України Пилипа Орлика.
Рада прийняла „Пакт і Конституцію законів та вольностей Війська Запорізького”. У літературі документ відомий під назвою „Конституції” Орлика. Це договір між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після визволення її від Московського панування. Протектором України визнавався шведський король. У 16-ти пунктах затверджено найголовніші права й привілеї, а саме: панівне становище православної церкви, повернення її в лоно Константинопольського патріархату; поширення освіти між синами України, навчання дітей „вільним мистецтвам”; цілісність і недоторканість української території по р. Случ; повернення українських полонених з Росії та Швеції; відновлення військового союзу з Кримським ханством, звільнення земель війська Запорозького від усіх московських фортець, передача їх у власність запорожцям; розширення козацької території від р. Ворскла до Очакова; обмеження влади гетьмана „публічною радою” генеральної старшини; заборона таємної дипломатії; відповідальність гетьмана за порушення встановленого порядку і недопущення утиску простого люду; недоторканість особи, її відповідальність тільки перед судом; передача справ державної скарбниці та оподаткування у відання генерального скарбника; обов’язок гетьмана захищати простий народ від незаконних податків, утисків і вимог старшини; виборність усіх посадових осіб з наступним затвердженням їх гетьманом; звільнення господарств козаків, їхніх вдів, жінок, дітей-сиріт від усяких податків; реставрація колишніх маєтностей міст і т. д. Орлик присягнувся на дотримання усіх пунктів, а Карл ХІІ скріпив документ своїм підписом.
Документ був складений під великим впливом запорізького козацтва, яке давно виступало за обмеження влади козацької старшини, розширення політичних та соціально-економічних прав нижчих верств населення.
Головним завданням уряд Орлика ставив створення антиросійської коаліції держав і визволення України. Укладений з кримським ханом союз передбачав допомогу гетьманові у визволенні українських земель від російських військ. Наполягання Орлика прискорили оголошення Туреччиною в листопаді 1710 р. війни Росії. Кримські татари до березня наступного року безуспішно намагалися вигнати російські гарнізони зі Слобожанщини, завдавши при цьому значної шкоди місцевому населенню.
Тим часом Орлик готував військові сили. У березня 1711 р. гетьман повів на визволення України 16-тисячне військо, посилене загонами поляків і татар. Визвольні наміри і плани Орлика щодо суспільного устрою майбутньої України знайшли підтримку правобережного населення. Військо Орлика легко захопило Умань, Богуслав, Корсунь та інші придніпровські міста. Найсильніший опір Орлику вчинив гарнізон Білої Церкви, що складався переважно з російських солдатів. Поки тривала облога татари стали палити містечка і села, грабували і брали у полон людей. Козаки Орлика кинулися рятувати людей. Польський загін повернув до Польщі. Військо розпалося, а його залишки відійшли до Бендер.
Нова можливість здобути незалежність з’явилася влітку 1711 р., коли величезна турецька армія під Яссами оточила російську армію. Перед неминучою поразкою Росія пішла на мир з Туреччиною. 12 липня 1711 р. між двома державами була підписана Прутська угода, за якою Росія повертала Туреччині Азов, зобов’язувалася зруйнувати збудовані фортеці на Азовському морі та Дніпрі. Під загрозою нової війни в квітні 1712 р. Росія пообіцяла залишити правобережну Україну протягом трьох місяців. З відходом російських військ Правобережжя стали займати польські війська, які перешкодили Орликові встановити свою владу на цій території України. З підписанням Адріанопольського миру між Росією та Туреччиною в 1713 р. плани Орлика були відсунені на далеку перспективу.
Обмеження прав України.
Під час Північної війни посилився наступ царизму на автономні права України. На початку XVIII ст. в Україні почав запроваджуватися губернський адміністративний устрій. У 1708 – 1709 рр. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської, Слобожанщина – Азовської губернії на чолі з призначуваними царем губернаторами. Але поділ на полки і сотні ще залишався.
У той час, коли екзильний гетьман Орлик виношував плани боротьби з Росією, на Лівобережжі за наказом царя гетьманом обрали І. Скоропадського (1708 – 1722). Гетьманську резиденцію перевели з Батуріна до Глухова. За гетьманом наглядав російський резидент. Той мав стежити за переміщеннями запорожців, контролювати зовнішньополітичну діяльність гетьмана, не дозволяти йому призначати та звільняти старшину без згоди царя. Скоропадський мало опирався московській політиці. Почалося призначення російських офіцерів на полковницькі уряди, активне роздавання українських земель російським вельможам. Дедалі частіше російський уряд використовував економічний і людський потенціал України у власних цілях. Справжнім лихом для козацтва став обов’язок брати участь у виконанні тяжких робіт далеко від батьківщини. В 1716 р. 10 тис. солдат копали канал між Доном і Волгою під Царицином, у 1718 р. – українці зводили укріплення вздовж Тереку, а в 1721 р. 12 тис. українців рили Ладозький канал. Царський уряд залучав козаків до війни з Персією. Після перемоги в Північній війні й підписання Ніштадського миру в урядових колах Росії точилися розмови про скасування гетьманства в Україні. У 1722 році Малоросійська колегія – урядовий орган Москви, що складався з шести російських урядовців, - дістала право ділити владу з гетьманом. Це „добило” старого Скоропадського, і того ж року він помер.
Наказним гетьманом вибирають значно молодшого та енергійнішого П. Полуботка (1722 – 1724). Той розпочинає активну діяльність, вириває ініціативу з рук Малоросійської колегії. Петро І не дозволив обирати нового гетьмана. Цар був розлючений непокірністю Полуботка та заточив його у Петропавловську фортецю. Там непокірний гетьман і помер у 1724 році, за кілька місяців до смерті Петра І.
У 1727 році за сприяння О. Меншикова українці обирають нового гетьмана – Д. Апостола. Малоросійську колегію розпустили. Невдовзі після виборів Апостол поїхав до Москви з петицією про повернення давніх вольностей. Відповіддю на них стали так звані Рішительні статті 1728 р., які не повертали Україні вольностей, однак запроваджували м’якший варіант підлеглості. Гетьман у військовому плані й надалі підлягав російському командуванню, проте цивільний резидент при ньому отримував функції не міністра, а радника. Генеральну старшину і полковників, обраних козацькими верхами, затверджував імператор, однак у віданні гетьмана залишалося призначення старшини нижчої ланки – він добирав її особисто. Генеральний суд складався тепер з трьох українців та трьох росіян, але його президентом був гетьман. Аналогічний контроль вводився і за скарбницею, для чого встановлювалися пости двох генеральних підскарбіїв – українця та росіянина.
Гетьман майже не мав можливості втручатися у політику, тому зосередив свою увагу на поліпшенні соціально-економічних умов в Україні. Він провів ряд заходів по налагодженню розхитаної діяльністю Петра І економіки. Між 1729-1731 рр. було проведено генеральне слідство про маєтності, тобто ревізія поземельного фонду України. Вдалося навести порядок у фінансових справах. Почала діяти кодифікаційна комісія, що мала узгодити в одному зводі всі правові нововведення зі старими юридичними кодексами. Помер Апостол у 1734 р.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 230; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!