Знищення залишків національної державності на Лівобережній Україні
Скасування гетьманства не означало повної ліквідації атрибутів української державності. Ще зберігалися нижчі органи влади, адміністративний поділ, військо, фінансова й судова системи. Царський уряд розпочав широкомасштабний наступ на ці залишки Гетьманщини. У 1764 р. верховним органом влади замість гетьмана і Генеральної військової канцелярії стала друга Малоросійська колегія з чотирьох російських чиновників та чотирьох колишніх генеральних старшин. Її очолив президент Петро Румянцев. Основне завдання колегії полягало в уніфікації місцевих органів влади й порядків з загальноросійськими та збільшення збирань у царську казну. Водночас почалася насильницька русифікація. Ставилося завдання викорінити зі свідомості народу і пам’ять про гетьманство, тобто укр. Державу.
Малоросійська колегія не являла собою окремої форми управління Україною, а входила до складу владних структур, очолюваних генерал-губернатором і президентом колегії. Вже в перші роки свого існування вона поглинула Генеральну військову канцелярію. Протягом 1766-1767 р. колегія перейшла на російську геральдику з двоглавим орлом.
Щоб не втратити контролю над українським судочинством, колегія перетворила Генеральний військовий суд на свій департамент. Так саме сталося з Канцелярією малоросійського скарбу та Генеральною лічильною комісією. Це дозволило колегії встановити пильний нагляд над фінансами Лівобережжя.
|
|
|
Зазнало суттєвих змін управління козацьким військом. Військово-оперативне керівництво ним взяв на себе Румянцев, а нагляд за станом боєготовності перебрала воєнна експедиція колегії. Канцелярія генеральної артилерії втратила право розпоряджатися виробництвом пороху.
Місцеві адміністративні та судові установи мали щомісяця подавати звіти про вирішені та невирішені справи. Таким чином було покладено край судовій тяганині.
Запроваджувався контроль за наданням посад і звань, президент зрівняв місцеве чиновництво із столичним у платні. Козацькій старшині масово тали надаватися звання згідно з „Табелем про ранги”.
Ставлення населення до зміни державного статусу Гетьманщини й введення нових порядків чітко виявилося під час виборів депутатів та роботи Законодавчої комісії зі складання нового Уложення законів (1767 – 1774). Через комісію громадськість намагалася повернути Україні автономію, а її жителям давні права і привілеї.
Шляхта, до якої були віднесені старшина й поміщики, відстоювала своє панівне становище в суспільстві. Вона домагалася законодавчого закріплення своїх традиційних прав та привілеїв, збереження автономного статусу України. Її ідеологом виступав Григорій Політика, один з можливих авторів „Історії Русів”. Шляхта також бажала зрівнятися в правах з російським дворянством, дістати спадкові права на маєтності, звільнення від „рубльового” податку тощо. Козаки через своїх депутатів прагнули повернути колишні привілеї, зрівнятися із шляхтою, закріпити землю у приватну власність і т.д. Міщани ставили питання про закріплення за магдебурзькими містами їхніх прав, про встановлення справедливих податків. Дворянство Новоросії виступало за пом’якшення кріпацтва та розширення прав податного населення. Царський уряд був змушений розпустити комісію.
|
|
|
Тривав наступ на національні особливості окраїн імперії. У 1781 р. запроваджено поділ Лівобережної України на три намісництва _ Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське. Намісництва ділилися на повіти. Полково-адміністративний устрій перестав існувати. У 1783 р. замість козацьких полків утворено 10 кавалерійських регулярних полків. Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак держави, й перетворилася на окраїну імперії.
У 1783 р. Катерина ІІ видала указ про повну заборону переходу селян з місця на місце, поширивши його дію на Лівобережжя і Слобожанщину. На всій підросійській Україні (окрім Новоросії) кріпосне право було введено у повному обсязі.
|
|
|
У 1785 р. Катерина ІІ поширила на представників української старшини права російського дворянства згідно з Жалуваною грамотою.
Приєднання Росією Криму й Північного Причорномор’я.
Після знищення Запорозької Січі перед російським урядом відкрився шлях до заволодіння Кримом. У 1776 р. уряд відрядив до Криму війська, у 1777 р. вони усунули хана Девлет-Гірея від влади, і поставили прибічника Росії – Шагін-Гірея. Почалася етнічна чистка Криму. У Північне Приазов’я були вивезені у 1778 р. 32 тис. греків, вірмен та представників інших народів.
У 1783 р. Катерина ІІ видала указ про приєднання Криму до Російської імперії. Указ суперечив умовам Кючук-Кайнарджійського миру.
У 1787 р. Туреччина оголосила Росії війну. Протягом війни успішно діяли Чорноморські козаки. Вони оволоділи Очаковим, Хаджибеєм, брали участь в штурмі Ізмаїла.
В результаті Ясського мирного договору 1791 р. до Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром.
Включення до складу Російської імперії Правобережної України та Західної Волині.
|
|
|
Російський уряд посилював свій вплив і на інші українські регіони. Щоправда, за участь союзників у війнах з Туреччиною він розплачувався українськими територіями. Катерина ІІ не заперечувала, коли під час російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. австрійські війська захопили територію Північної Буковини. У результаті першого поділу Польщі в 1772 р. Пруссією, Австрією та Росією до Австрії відійшла також Галичина.
Російський уряд активізував наступ на Правобережну Україну. Політика Польщі сприяла тому, що населення Правобережжя вбачало найкращий вихід зі свого скрутного становища у приєднанні до православної Росії. З таким проханням громадськість Правобережжя неодноразово зверталася до російського уряду.
Серйозне занепокоєння імператриці викликало прийняття польським сеймом у 1791 р. Конституції Польщі, яка багато в чому перегукувалася з ідеалами Французької буржуазної революції 1789 р. Змиритися зі зміною державного устрою Польщі російський уряд не збирався. Росія почала готуватися до наступу на Польщу, координуючи свої дії з Пруссією, яка також була зацікавлена в польських землях.
У травні 1792 р. Правобережна Україна та частина Волині були зайняті російськими військами. У 1793 р. Росія і Пруся підписали конвенцію про другий поділ Польщі. До Росії відходило Правобережжя.
Поляки підняли повстання на чолі з Тадеушем Костюшком. Але протистояти регулярній російській армії вони не змогли. Війська зайняли Вільно й Варшаву. Колись могутня Річ Посполита перестала існувати. Росія і Австрія підписали нову угоду про третій поділ Польщі. У 1795 р. до неї приєдналася й Пруссія. До Росії відійшли Західна Волинь, західна Білорусія, Литва і Курляндія. Так на кінець XVIII ст. українські землі були поділені між Австрією й Росією.
На відвойованих землях російський уряд також вводив загальноросійські порядки. У 1793 р. Правобережна Україна була поділена на Ізяславську й Брацлавську губернії та Кам’янецьку область. У 1797 р. всю територію Правобережжя остаточно було поділено на Київську, Подільську й Волинську губернії.
Тема 6. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЙ. КАПІТАЛІСТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНИ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 170; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!