Україна під час правління Катерини ІІ
Скасування полково-сотенного устрою Слобідської України
Ліквідація української державності на Гетьманщині мала тяжкі наслідки для внутрішнього устрою інших українських земель. Найшвидше їх відчула на собі Слобідська Україна. Її національні особливості у вигляді козацького війська й полково-сотенного устрою зазнавали дедалі сильнішого централізаторського і русифікаторського тиску царських властей. Найперше царський уряд планував реорганізувати козацькі полки на регулярні військові частини. Протягом 1763 – 1764 р. власті перетворили п’ять слобідських полків на регулярні гусарські. Всі вони формувалися на добровільних засадах й складалися переважно з колишніх козаків.
У 1765 р. царський уряд скасував полково-сотенний устрій Слобожанщини, а натомість створив Слобідсько-Українську губернію. У 1780 р. її реформовано у Харківське намісництво. Адміністративні реформи супроводжувалися наступом на культуру, мову й національні традиції українців.
Ліквідація Запорозької Січі
Одночасно царський уряд розпочав наступ на самобутній державний устрій Запоріжжя. Козацька республіка не мала жодної перспективи для існування в Російській імперії. Демократичний устрій Січі не вписувався в систему просвіченого абсолютизму, до якого прагнула Катерина ІІ. Серед інших причин ліквідації Січі були також небезпідставне побоювання царського уряду можливого союзу Січі з Кримським ханством, спрямованого проти Росії; небажання мати у себе під боком державне об’єднання, яке у відносинах з сусідами не завжди притримувалося загальнодержавної лінії; реальність небажаного унезалежнення Запоріжжя; недоцільність існування на шляху Росії до чорноморських портів державного утворення зі своєю митною системою; зазіхання на багаті чорноземи Запоріжжя, його надра та тваринний світ; загроза перетворення Січі на ядро визвольного руху всього українського народу проти російського володарювання, як це сталося у XVII ст. з Польщею; зосередження на Запоріжжі втікачів з багатьох російських та українських місцевостей.
|
|
|
Царизм намагався взяти під свій контроль насамперед формування вищих органів влади й через них впливати на внутрішнє життя запорожців. Ще в 1753 р. він заборонив запорожцям самостійно обирати кошового отамана. Однак нововведення так і не прижилося серед волелюбного козацтва. Кілька разів запорожці всупереч волі цариці обирали кошовим отаманом Петра Калнишевського. Це розцінювалося як непокора та свавілля, але примусити січовиків відмовитися від споконвічної традиції уряд не міг.
Набагато успішніше йшов наступ на державну територію і економічне становище Запоріжжя. Царський уряд оточив Запоріжжя адміністративно-територіальними й військовими округами. У 1752 р. на запорізьких землях поміж Синюхою і Дніпром він утворив Нову Сербію, а наступного року на території південної Полтавщини, Донеччини і Луганщини – Слов’яно-Сербію. Ці простори були віддані для розміщення втікачів від османського іга – сербів, угорців, молдаван, греків, болгар. Поселили тут також кілька тисяч росіян і українців, звівши їх у нові полки. Значну частину Кальміуської паланки уряд віддав Війську Донському. Населення нових округів захоплювало запорозькі ниви та угіддя. Іноді доходило до жорстоких сутичок. Запорожці неодноразово зверталися до уряду з проханням припинити наступ на їхні землі. Проте уряд не звертав на це уваги.
|
|
|
Серйозного удару самостійності Запоріжжя завдало створення у 1764 р. Новоросійської губернії з центром у Кременчуці. До неї увійшли Нова Сербія, дві сотні Миргородського, 12 сотень Полтавського полків, а також Слов’яно-Сербія. Губернське чиновництво ще більше ізолювало Запоріжжя від Гетьманщини і Слобожанщини, призупинило потоки втікачів на Січ і активізувало дальший наступ на козацькі землеволодіння. Значних обмежень зазнала традиційна торгівля запорожців кримською сіллю та іншими південними товарами. Уряд оточив територію Січі своїми гарнізонами. Наприкінці 60-х років Запорізька Січ опинилася в своєрідному мішку.
|
|
|
Тільки початок у 1768 р. війни з Туреччиною відсунув задумане. У війні найактивнішу участь взяли Запоріжжя, Лівобережжя і Слобожанщина. У 1769 р. запорожці й місцеве населення не допустили прориву 100-тис. турецької армії вглиб України. Влітку козаки завдали кількох поразок турецько-татарським загонам у Північному Причорномор’ї, спільно з гусарами ходили глибокими рейдами до Бендер і гирла Дунаю. Особливою активністю відзначався Чорноморський флот Запоріжжя. Чорноморська флотилія вступила в бій з турецькою ескадрою на Дніпрі й перемогла її. У 1770 р. козацька флотилія полковника Третяка розгромила іншу турецьку ескадру на Чорному морі й взяла на абордаж 11 ворожих суден. Запорожці та козаки прославилися при облозі й штурмі Бендер, визволенні Криму та інших операціях. Військовою вправністю й мужністю запорожці завоювали в діючій армії такий авторитет, що до їх лав мріяли вступити й вищі чини російської армії. Почесними козаками до різних куренів записалися Михайло Кутузов, командуючі російськими військами Панін і Прозоровський, навіть сам новоросійський губернатор Григорій Потьомкін під прізвиськом Григорія Нечеси. Вирішальні події розгорнулися 1774 р. Війська О. Суворова перевалили за Балкани й загрожували Константинополю. Турецький уряд мусив капітулювати. За умовами Кючук-Кайнарджійського миру 1774 р. Туреччина і Росія визнавали державну незалежність Кримського ханства. До Росії відійшли землі між Дніпром й Південним Бугом, крім невеликої прибережної смуги в районі Очакова. Росія дістала право вільної торгівлі на Чорному морі, а також територіальні придбання у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї.
|
|
|
На останньому етапі війни російський уряд взяв курс на повне знищення Запоріжжя. 23 квітня 1775 р. придворна рада ухвалила рішення про ліквідацію Запорізької Січі. На початку червня регулярні війська під командуванням генерал-аншефа Петра Текелі вступили на Запоріжжя й почали просуватися до Січі. Ні в кого з козаків це не викликало підозри. 4 червня вони непомітно зняли вартових, увійшли в передмістя Січі, захопили артилерію, козацький флот і оточили січову фортецю. Старшинська рада за участю духовенства вирішила не починати кровопролитного бою й капітулювати, хоч багато козаків з цим не погоджувалося. Після зачитування указу Катерини ІІ про скасування Січі двотисячний гарнізон склав зброю. Нападники зруйнували курені, верфі, пушкарню, вивезли артилерію. Інші війська без бою захопили паланкові центри.
Вищу полкову старшину заарештували й віддали до суду. Найбільшого покарання зазнали кошовий отаман Калнишевський, суддя Павло Головатий і писар Іван Глоба. Першого заслано до Соловецького, другого – до Тобольського, третього – до Туруханського монастирів, звідки вони вже не повернулися. Майже замурований в монастирській келії Калнишевський дожив до 113 літ й помер у 1803 р. Запорізький край увійшов до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські органи та порядки.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 175; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!