Тема 2. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ університет водного

Господарства та природокористування

Кафедра фінансів та економіки природокористування

Конспект лекцій

З навчальної дисципліни

«ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

Для студентів напрямів підготовки 6.030504 «Економіка підприємства», 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит» денної та заочної форм навчання

Рекомендовано

методичною комісією за напрямом підготовки

6.030508 «Фінанси і кредит»

протокол №4

від 22.11.2013 р.

Рівне-2014

Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Економіка природокористування» для студентів напрямів підготовки 6.030504 «Економіка підприємства», 6.030508«Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит» денної та заочної форм навчання / Меліхова Т.Л. – Рівне: НУВГП, 2014. – 53 с.

Упорядник: Меліхова Т.Л., к.геогр.н., доцент кафедри фінансів і економіки природокористування.

Відповідальний за випуск: Павлов В.І., д.е.н., професор, завідувач кафедрою фінансів і економіки природокористування.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………..	3
Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни…………………	3
Тема 2. Природно-ресурсний потенціал…………………………	6
Тема 3. Економічне оцінка природних ресурсів...………………	11
Тема 4. Ризики природокористування…………..........................	15
Тема 5. Зміст і механізми формування економічних збитків від забруднення навколишнього середовища………..………………	19
Тема 6. Ефективність природоохоронних заходів …………….	23
Тема 7. Механізм управління природокористуванням ………..	27
Тема 8. Економічний механізм природокористування…………	32
Тема 9. Платежі за забруднення довкілля …………………..…...	35
Тема 10. Плата за використання природних ресурсів…….…….	40
Тема 11. Екологізація суспільства, галузі, виробництва………..	45
Список рекомендованої літератури……………………………...	52

Тема 1. ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ЗАВДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ

1. Передумови виникнення дисципліни економіка природокористування та сучасні тенденції розвитку.

2. Предмет, об’єкт, метод дисципліни.

3. Природоохоронна діяльність та природокористування в Україні.

Література: [2, 4-6, 8, 9, 11-13, 15-17].

1. Термін «природокористування», адекватно відображаючи досить складний і багатогранний суспільно-природний процес в об’єктивній реальності, далеко не однозначний і під ним розуміють:

- людську діяльність щодо використання сил і ресурсів природи з метою виробництва матеріальних благ та різних послуг, тобто як всезагальний процес праці. В такому розумінні природокористування рівнозначне поняттю «суспільне виробництво», а з урахуванням невиробничої сфери людської діяльності – навіть ширше за нього;

- раціональне використання ресурсів і умов природного середовища, їх відтворення та охорона;

- безпосереднє освоєння, експлуатація, відтворення та охорона природних ресурсів і умов конкретної території (району, окремої країни, групи країн, всього світу);

- освоєння та експлуатація окремих видів природних ресурсів у локальному, регіональному і глобальному масштабах. У такому розумінні термін «природокористування» залежно від виду споживання природного ресурсу часто замінюється галузевими синонімами, без сумніву, вужчими за обсягом – водокористування, лісокористування, землекористування тощо;

- синтетична прикладна наука, що розробляє загальні принципи будь-якої діяльності, пов’язаної з користуванням природою.

Згідно класичного тлумачення під природокористуванням розуміють сукупність всіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу як частини природних ресурсів Землі і прилеглих сфер, в тому числі космосу, які можуть бути використані в господарській діяльності людини за наявних технічних та соціально-економічних можливостей суспільства за умови збереження середовища життя людини. Природокористування може бути:

- прямим;	- непрямим;
- ресурсним;	- комплексно-територіальним;
- загальним;	- спеціальним.

Природокористування, з одного боку, виступає як діяльність, з іншого – як наука. Оскільки природокористування виникло на перетині ряду наук, то його можна розглядати в різних аспектах (економічних, екологічних, медичних тощо). Науковою базою раціонального використання природних ресурсів виступає наука економіка природокористування.

Економіка природокористування як самостійна наука виникла в 70-ті роки минулого століття. Однією з причин її формування вважається загострення ресурсних та екологічних проблем людства у 50 – 60-ті роки минулого століття.

Економіка природокористування – це наука про вибір і прийняття рішень людиною щодо обмежених природних ресурсів та екологічних благ, про різноманітні аспекти взаємодії між якістю навколишнього середовища та економічною діяльністю як окремої людини, так і людських спільнот, про сучасну систему стимулювання раціонального природокористування.

Економіка природокористування виникла на основі інтеграції економічних і екологічних наук щодо питань раціонального природокористування та охорони навколишнього середовища.

2. У сучасних умовах екологічні питання, а також питання раціонального природокористування та відновлення природних ресурсів, включаючи і заходи щодо ресурсозбереження, стосуються всіх підприємств і галузей різної спеціалізації, багаточисельних виробників та споживачів. Відповідно об’єктом природокористування є, насамперед, відкрите системне утворення, яке може бути природного чи природно-антропогенного походження. Природокористування являється основним складовим компонентом економіки природокористування, яка регулює взаємовідносини між соціально-економічним розвитком суспільства і використанням природних ресурсів у господарській діяльності людини. Відповідно об’єктом економіки природокористування є еколого-економічні системи різного масштабу і рівня (рис.1). Під еколого-економічною системою розуміють взаємопов’язане та взаємообумовлене функціонування суспільного виробництва і природних процесів, визначене в просторі та динамічне в часі. Предметом економіки природокористування є дослідження еколого-економічних відносин, які виникають в процесі відтворення природних ресурсів. Еколого-економічні відносини – це відносини, які виникають між людьми в процесі природокористування для відтворення природних ресурсів та збереження природних умов системи, екологізації виробництва. Іншими словами еколого-економічні відносини – це такі відносини між людьми в процесі природокористування, які, з одного боку, не порушують екологічну рівновагу, з іншого, враховують економічний підхід до використання природних ресурсів системи.

Рис. 1. Об’єкти економіки природокористування.

Метоюекономіки природокористування, як науки, є формування теоретичних узагальнень та методичних концепцій забезпечення раціонального природокористування.

Головним завданнямекономіки природокористування є дослідження природоохоронного механізму функціонування національного господарства в умовах ринкової економіки. Розробка такого механізму повинна враховувати три взаємопов’язані стадії відтворення природних ресурсів:

- відновлення – повернення природного ресурсу до початкового стану або створення штучного аналога;

- експлуатація – використання природного ресурсу в процесах життєдіяльності людини;

- переробка – залучення у виробництво і перетворення природного ресурсу на товар.

Економікою природокористування використовуються такі методи і підходи дослідження: загальний метод (матеріалістичної діалектики); історичний метод пізнання; системний метод; нормативний метод; економіко-математичний метод; статистичний метод; аналітичний метод; метод експертних оцінок тощо.

3. Недосконалість адміністративно-правового і економіко-фінансового механізмів, низький рівень свідомості та мотиваційного стимулювання природоохоронної діяльності і використання природних ресурсів в Україні стали причиною виникнення ряду проблем природокористування, які спробували об’єднали у такі групи М.А. Хвесик і В.А. Голян: проблеми інституціонального, соціального, фінансового, правового і виробничо-технічного характеру. Дані проблеми обумовили насамперед екстенсивний характер природокористування, який протягом десятиліть у минулому столітті панував у нашій країні.

Для покращення ситуації щодо використання природних ресурсів та їх охорони в розрізі регіону, країни і навіть будь-якої виробничої одиниці необхідно, щоб природокористування стало невід’ємною складовою процесів життя і діяльності людини та суспільства загалом при сприянні адміністративно-правових і фінансово-економічних важелів впливу. Відповідно природокористування варто розглядати як діяльність, рівнозначними складовими якої є використання природно-ресурсного потенціалу та охорона навколишнього середовища.

Нині країна знаходиться в пошуку сучасної моделі раціонального природокористування. Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є такі складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності:

1) механізм оподаткування за забруднення довкілля та за спеціальне використання природних ресурсів;

2) механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля;

3) система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів.

Тема 2. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

1. Економічна сутність та класифікація ресурсів.

2. Загальна характеристика мінерально-сировинних ресурсів.

3. Загальна характеристика земельних ресурсів.

4. Загальна характеристика водних ресурсів.

5. Природно-ресурсний потенціал Рівненської області.

Література: [1, 2, 4-6, 8, 9, 11-13, 15-17].

1. Сукупність усіх природних можливостей – природних ресурсів та природних умов, які використовуються або можуть бути використані при даному рівні розвитку продуктивних сил суспільством формують природно-ресурсний потенціал. Природні умови – сукупність складових різних сфер Землі, які на даному етапі розвитку суспільства забезпечують умови та особливості існування людської спільноти. Природні ресурси – тіла і сили природи, які використовуються і можуть бути використані людьми в процесі їхньої життєдіяльності. Економічні межі між природними ресурсами і природними умовами – відносні. Природні умови і природні ресурси розрізняються не за фізичним чи хімічним складом, а за характером взаємозв’язків з людством. Тому одні й ті ж компоненти природи можуть бути: тільки або ресурсом (корисні копалини), або умовою (повітря), інші – умовою та ресурсом одночасно (ліс, вода).

Природні ресурси відіграють значну роль в економіці будь-якої держави. Забезпеченість природними ресурсами – один з найважливіших економічних показників, що характеризує економічне положення країни. Поряд з працею і капіталом, природні ресурси є також фактором виробництва. Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх у складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили перетворюються в суспільні продуктивні сили. Нині розрізняють такі групи природних ресурсів:

- реальні – використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства;

- потенційні – ресурси, які хоча й потрібні суспільству, але не можуть бути залучені у господарський оборот з якихось причин (через недостатню технічну оснащеність).

Крім того, існує природна класифікація за відповідністю до того чи іншого елементу природи: - мінеральні ресурси; - земельні ресурси; - водні ресурси; - рослинні і тваринні ресурси.

За екологічними ознаками природні ресурси поділяються на вичерпнітаневичерпні (рис.2).

Рис. 2. Класифікація природних ресурсів

Вичерпні ресурси поділяють на:

- невідновні природні ресурси характеризуються обмеженими запасами, використовувати їх можна лише раз, оскільки поповнення даних ресурсів на землі практично не можливе, через відсутність умов за яких вони виникли багато мільйонів років тому, або відбувається дуже повільно;

- відновні – належать ресурси, які можуть відтворюватись у природних процесах, підтримуватись у деякій мірі в постійній кількості, що залежить від рівня їх щорічного відтворення та споживання.

До невичерпних належать ресурси, які невичерпні як фізичне тіло.Вичерпні і невичерпні ресурси можуть бути:

- замінними (наприклад: деревину можна замінити металом, метал – пластмасами);

- незамінними (наприклад: атмосферний кисень для дихання, вода для пиття).

2. Мінерально-сировинні ресурси – сукупність усіх корисних копалин суші та світового океану, які використовуються у галузях світового господарства відповідно рівня розвитку продуктивних сил. Вони є національним багатством кожної країни.

Виділяють такі групи мінерально-сировинних ресурсів:

- паливно-енергетичні (нафта, газ, торф, уранові руди);

- рудні ресурси (залізні та марганцеві руди, боксити);

- гірничо-хімічна сировина (фосфорити, солі, сірка);

- природні будівельні матеріали і нерудні корисні копалини (мармур, граніт);

- гідромінеральні ресурси (підземні прісні та мінералізовані води);

- дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння.

У межах України розвідано більше 900 видів корисних копалин, що зосереджені більше як у 8000 родовищ. Значні запаси паливних ресурсів в Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів палива: кам’яного вугілля, горючих сланців і торфу, дефіцитом газоподібних вуглеводнів. Україна багата на рудні корисні копалини. На її території сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд, найбільше яких видобувають в Нікопольському родовищі. Запаси залізних руд становлять 12% від світових і зосереджені у більш ніж 80 родовищах, 60 з яких розташовано в Криворізькому басейні. Україна має певні запаси руд кольорових металів. Територія країни загалом багата на природні будівельні матеріали і нерудні корисні копалини (мармур, граніт), гідромінеральні ресурси.

3. Земельні ресурси – це всі землі, які розташовані на території країни, використовуються або можуть бути використані у різних галузях національного господарства. Загальна площа території нашої держави становить 603,7 млн. га. У структурі земельного фонду переважають сільськогосподарські угіддя, серед яких 78 % належить орним землям. За цим показником Україна займає перше місце в Європі. Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах.

Проте особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної родючості ґрунтів. У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель, 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи. Найбільші площі сільськогосподарських угідь розташовані в Одеській, Дніпропетровській і Харківській областях, а найменші – в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільшу площу орних земель має Дніпропетровська область, а найменшу – Закарпатська.

Одним з найважливіших компонентів земельних ресурсів є ґрунт – поверхневий шар земної кори, основною якістю якого є родючість. Ґрунт є відтворюваним природним ресурсом, але для його природного відновлення потрібні сотні років. Тому дуже важливо запобігати деградації ґрунтів, підтримуючи, а при можливості й збільшуючи природну родючість.

4. Водні ресурси– це всі придатні для господарського використання запаси вод певної території, включаючи ґрунтову й атмосферну вологу. Загальні ресурси водних ресурсів України (у середній за водністю рік) становлять близько 94 млрд. м³, з яких доступні для використання 56,2 млрд. м³ на рік. Проте на одного мешканця країни припадає 1 тис.м³ води на рік і Україна належить до країн малозабезпечених водними ресурсами.

Водні ресурси нерівномірно розподілені на території країни. Полісся і передгір’я Карпат характеризуються надмірним перезволоженням, в той час як, Український степ нестачею водних ресурсів. Крім того, поверхневі водні об’єкти характеризуються різним ступенем забрудненості. Основними забруднювачами водних ресурсів залишаються такі галузі промисловості: енергетика, чорна металургія, об’єкти житлово-комунального господарства. Задля збереження і відтворення водних ресурсів потрібно забезпечити збалансоване використання водоресурсного потенціалу басейнів річок; досягнення відповідності обсягів водокористування екологічно допустимим можливостям водо ресурсного потенціалу; відновлення порушених і змінених водних об’єктів та їх екосистем тощо.

5. Рівненська область характеризується сприятливими кліматичними умовами, значними масивами лісів, річок, озер, джерелами мінеральних вод і лікувальних грязей, що сприяє розвитку рекреації.

Область багата на поверхневі води. Площа, зайнята водними і водогосподарськими об’єктами, становить 150,6 тис. га (7,5% території області), в тому числі під водою – 41,3 тис. га, з них під річками та струмками – 7,6 тис. га, каналами, колекторами та канавами – 20,1 тис. га, озерами та прибережними замкнутими водоймами – 4,6 тис. га, водосховищами, ставками та іншими штучними водоймами 19,0 тис. га, болотами – 107,5 тис. га.

Ґрунтовий покрив області дуже різноманітний: у північній частині поширені малопродуктивні ґрунти (дерново-підзолисті, торф’яні та торфоболотні); на півдні області – продуктивні легко суглинисті, опідзолені сірі, темно- і світло-сірі ґрунти та опідзолені чорноземи.

Рівненська область характеризується високою лісистістю території – 36,5%. У лісах домінують високопродуктивні насадження, з яких 68% припадає на хвойні, 21% приходиться на м’яколистяні і 11% – на твердолистяні породи. Лісові масиви на території області розташовані нерівномірно і знаходяться в основному в північних районах. Лісистість в різних районах області коливається: від 5,7% – в Гощанському районі до 57,2% – у Рокитнівському районі. На території області нараховуються 181 природно-заповідний об’єкт, а саме: національний природний парк, природний заповідник, 2 регіональні ландшафтні парки, 67 заказників, 29 пам’яток природи, парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва, 80 заповідних урочищ.

На території області обліковується 356 родовищ різноманітних корисних копалин, які представлені 18 видами. З них 115 експлуатуються. Найбільш широко в складі ресурсного потенціалу представлена будівельна мінеральна сировина. Державне значення мають запаси цементної сировини, будівельного каменю, базальтів, облицювального каменю.

Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 252; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!