Тема 7. МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ
1. Управління природокористуванням та його правові основи.
2. Органи управління та контролю за природокористуванням.
3. Система екологічних стандартів і нормативів.
Література: [2, 4-6, 8, 9, 11-13, 15-17].
1. Управління природокористуванням – це виконавчо-розпорядча діяльність, яка пов’язана з організацією, плануванням, прогнозуванням, спостереженням і контролем щодо використання ресурсного потенціалу території для задоволення зростаючих потреб людини при мінімальному впливові на довкілля з метою збереження ресурсного потенціалу території та умов довкілля для майбутніх поколінь. Згідностатті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» управління охороною навколишнього середовища полягає у виконанні таких функцій:
Ø спостереження і дослідження,
Ø екологічної експертизи і контролю,
Ø прогнозування,
Ø інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.
Під державним регулюванням природокористуваннярозуміють систему адміністративно-правового і економічного механізмів, які використовуються державними органами влади різних рівнів для впливу на процеси використання природних ресурсів у виробничій діяльності людини, їх відтворення та охорону. Регулювання природокористування охоплює різноманітні інструменти, за допомогою яких держава встановлює вимоги і правила до суб’єктів господарювання щодо раціонального використання і збереження природних ресурсів, а також охорони довкілля. Система організаційно-правового регулювання природокористування охоплює:
|
|
|
- нормативно-правове регулювання природокористування;
- державний і громадський контроль за виконанням природоохоронного законодавства в процесі природокористування;
- еколого-правову відповідальність правопорушників за порушення законодавства про навколишнє середовище;
- сукупність природоохоронних норм і стандартів.
Правові норми природокористування в Україні регламентуються: Конституцією України від 28.06.1996 р.; Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р.; Земельним кодексом від 25.10.01 р.; Кодексом України про надра від 27.07.94 р.; Водним кодексом від 06.06.95 р.; Лісовим кодексом від 21.01.94 р. та іншими нормативно-правовими актами.
2. ВУкраїні створена багаторівнева система управління природокористування: органи загальнодержавного управління (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України), органи спеціального державного управління, органи місцевого самоврядування, громадські організації. Державне управлінняу галузі охорони навколишнього середовища здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві Ради, державні адміністрації та спеціально уповноважені на те органи.
|
|
|
Верховна Рада України:
– визначає основні напрями державної політики у галузі охорони навколишнього середовища;
– затверджує державні екологічні програми;
– визначає правові основи регулювання відносин в галузі охорони довкілля, в тому числі прийняття рішень щодо обмеження, припинення або зупинення діяльності екологічно небезпечних підприємств;
– встановлює правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій, статусу потерпілих громадян та порядку оголошення таких зон.
Кабінет Міністрів:
– здійснює реалізацію екологічної політики держави;
– забезпечує розробку державних, міждержавних та регіональних екологічних програм;
– встановлює порядок утворення і використання державного фонду охорони навколишнього середовища;
– визначає порядок розробки та встановлення екологічних нормативів та лімітів;
– встановлює порядок визначення та сплати екологічного податку;
– координує діяльність різних виконавчих органів в сфері природокористування;
– зупиняє або припиняє діяльність підприємств, що порушують екологічне законодавство.
|
|
|
Місцеві Ради (сіл, міст, районів, областей), державні, обласні та районні адміністрації, міські та сільські голови:
– координують екологічну діяльність всіх підприємств, організацій та установ на підвідомчій території;
– затверджують місцеві екологічні програми;
– дають дозвіл на розміщення на своїй території підприємств;
– видають і скасовують дозволи на використання природних ресурсів місцевого значення;
– здійснюють контроль за дотриманням екологічного законодавства;
– організовують проведення екологічної експертизи;
– організовують вивчення навколишнього середовища;
– створюють резервні фонди для фінансування заходів щодо охорони навколишнього середовища;
– організовують роботу по ліквідації екологічних наслідків аварій.
Спеціальні органи:
Міністерство екології та природних ресурсів є центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього середовища від негативного впливу господарської діяльності суб’єктів усіх форм власності. Мінприроди України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Мінприроди України, його територіальні та інші органи утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Міністерство підвідомче Кабінету Міністрів України. Рішення Мінприроди, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, об’єднаннями, підприємствами та організаціями.
|
|
|
3. Екологічнастандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Державні стандарти в галузі охорони навколишнього середовища є обов’язковими для виконання і охоплюють: поняття і терміни, режими використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього середовища, вимоги щодо запобігання забруднення довкілля, інші питання пов’язані з охороною навколишнього середовища та використанням природних ресурсів.
Екологічні нормативи встановлюють:
- гранично допустимі викиди та скиди у довкілля забруднюючих хімічних речовин;
- рівні допустимого шкідливого впливу на навколишнє середовище фізичних та біологічних речовин;
- нормативи використання природних ресурсів.
Основу екологічного нормування складають:
- ГДК– гранично допустимі концентрації – кількість шкідливої речовини (агента) в одиниці об’єму повітря або води, маси харчових продуктів або ґрунту, на поверхні, наявність якої в даній концентрації при тривалій дії практично не наносить шкоду здоров’ю людини та для її потомства. ГДК визначає Міністерство охорони здоров’я України, а у світі Всесвітня організація охорони здоров’я.
- ГДВ і ГДС – гранично допустимі викиди в атмосферу (скиди у водні об’єкти) – кількість шкідливої речовини в одиниці маси, за одиницю часу, наявність якої практично не впливає на стан середовища і не наносить шкоду здоров’ю людині. Дані стандарти встановлюються кожним підприємцем, що здійснює викиди або скиди забруднюючих речовин у довкілля для кожного джерела та узгоджуються з регіональним органом Мінприроди.
- ОБРВ– орієнтовно безпечні рівні впливу – рівень навантаження на еколого-економічну систему, під впливом якого відхилення від нормального стану не перевищуватиме природних коливань і не спричинятиме небажаних змін стану системи;
- тимчасово погоджені викиди і скиди–тимчасово допустима кількість маловідомої шкідливої речовини, яка визначена розрахунковим шляхом, наявність якої в одиниці об’єму або повітря не впливає на стан системи і здоров’я людини;
- ліміти використання природних ресурсів, викидів і скидів - максимально можлива кількість природних ресурсів, яка дозволена до використання без шкоди для даного виду природного ресурсу та для системи в цілому, або максимально можлива кількість викиду, скиду, яка не спричинить екодеструктивні зміни в системі та для здоров’я людини.
Норми ГДК і ОБРВ є єдиними для всієї території України.
Тимчасово погоджені викиди і скиди – встановлюються для речовин про які ще не має достатньої інформації, шляхом розрахунків, як правило, терміном на 2-3 роки.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 176; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!