Тема 11. ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА, ГАЛУЗІ, ВИРОБНИЦТВА



1. Екологічна безпека і екологізація виробництва, галузі.

2. Інфраструктура екологічної безпеки виробництва.

3. Управління екологізацією економіки.

4. Екологічний маркетинг.

5. Екологічний облік, екологічний аудит і екологічне страхування.

Література [2, 4-6, 8, 9, 11-13, 15-17].

1. Екологічна безпеканеконтрольована ймовірність змін середовища життєдіяльності людини внаслідок її господарської діяльності, яка спричинила аварії, катастрофи чи порушила рівновагу природно-антропогенної або природної системи.

Гарантією екологічної безпеки є додержання екологічних вимог у промисловості, будівництві, на транспорті, в сільському господарстві, при проведенні наукових досліджень, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів. Знизити ризик неконтрольованої ймовірності змін середовища життєдіяльності людини внаслідок її господарської діяльності допомагає екологізація виробництва.

Екологізація – це зменшення інтегрального екодеструктивного впливу процесів виробництва та споживання одиниці продукції на людину і суспільство загалом.

Інтегральний екодеструктивний вплив– це приведені до єдиної критеріальної основи результати негативних наслідків впливу процесів виробництва та споживання предметів і послуг на людину.

Основні цілі екологізації:

– зниження ресурсомісткості продукції;

– зміна екологічно несприятливих техпроцесів;

– перепрофілювання підприємств;

– реструктуризація економіки.

Рис. 3. Передумови екологізації виробничих чинників.

Екологічне виробництво –це виробництво, яке випускає екологічно чисту продукцію, не завдає шкоди довкіллю, бо виробничі процеси здійснюються за безвідходними або маловідходними технологічними циклами.

Економічні і технологічні передумови формують групу передумов «достатності».

Основні стадії екологічної трансформації виробництва переплітаються з етапами екологізації:

– розвиток екологічного обладнання – очисних споруд;

– екологічно обумовлене удосконалення технологій – маловідходних технологій;

– підвищення ефективності складових життєвого циклу виробів і послуг – тотальної ефективності;

– виробництво товарів, що обслуговують принципово новий стиль життя – екологізації стилю життя.

2. У формуванні інфраструктури екологічного ринку виділяють такі рівні:

– локальний – підприємство, корпорація включає системи екологічного менеджменту й аудиту, спеціалізовані підрозділи щодо відтворення й охороні довкілля, екологічного маркетингу;

– регіональний включає спеціалізовані підприємства і служби екологічного контролю в регіоні, недержавні об’єднання підприємців, в тому числі екологічні;

– національний складається з об’єднань і служб для вирішення міжре­гіональних і міжгалузевих загальнодержавних екологічних проблем;

– міжнародний рівень охоплює адміністративно-ринкові структури для вирішення міжнародних екологічних зобов’язань (напри­клад, транскордонні забруднення водних об’єктів, зміни клімату тощо).

Відповідно до класифікації екологічних робіт і послуг підприємства та організації, що входять до екологічної інфраструктури, за функціональною орієнтацією і характером організації робіт розподіляються в основному на такі типи:

– дослідження (оцінка) стану природно-ресурсного потенціалу і навколишнього середовища.

– надання екологічних послуг суб’єктам господарської діяльності;

– здійснення рекультивації і відтворення природних об’єктів;

– виробництво природоохоронної, ресурсозберігаючої техніки і технології, природозберігаючої та екологічно чистої продукції;

– забезпечення функціонування власне екологічної інфраструктури.

В умовах дефіциту бюджетних та інвестиційних ресурсів на екологічні цілі, реалізацію екологічної політики і екологічних програм, завдання державних органів управління на всіх його ієрархічних рівнях полягає у створенні гнучких механізмів взаємодії адміністративних і ринкових структур. Насамперед, це мають бути цільові державні програми розвитку екологічних ринків і екологічного підприємництва.

3. Екологізація економіки охопила різноманітні її галузі та виробничі цикли. В багатьох розвинених країнах світу екологізація перетворилася на соціальну необхідність, тому в кінці ХХ ст. з’явилася серія міжнародних стандартів ISO 14000, розроблених Технічним комітетом Міжнародної Організації Стандартизації (ISO), основним предметом яких є система екологічного менеджменту. Впровадження підприємствами сертифікованих систем управління допомагає в досягненні відповідності товарів та послуг, умов стандартам. Екологізація економіки Європейського Союзу регулюється такими нормативами:

- ISO 14031 – оцінка екологічної ефективності організації;

- ISO 14040 – оцінка життєвого циклу продукції;

- ISO 14020 – екологічне маркування та декларації;

- ISO 14051 – метод оцінки екологічної ефективності виробничої системи.

Екологічний менеджмент – це система, за допомогою якої здійснюється управління тими видами діяльності підприємств, які завдають або потенційно можуть завдати шкоди навколишньому середовищу. Система екологічного менеджменту – це частина загальної системи менеджменту, що включає в себе організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів реалізації та вдосконалення екологічної політики, її цілей і завдань.

У залежності від особливостей впровадження еко-менеджмент може бути активний і пасивний або реактивний. Економічна корисність і доцільність упровадження екологічного менеджменту на підприємстві проявляється через: економію виробничих витрат і ресурсів; покращання якості продукції; покращення відносин із органами державної влади; розширення ринків збуту продукції і приваблення нових споживачів; вихід на новий рівень технологічного розвитку та інновацій.

Поширення в світі міжнародної системи менеджменту спонукатиме вітчизняних підприємців до введення даної системи на власних підприємствах. Розрізняють два підходи екоменеджменту до організації та управління природоохоронною діяльністю на підприємстві:

Адаптивно-функціональний підхід Інтегрований підхід
додаткові робочі місця використання наявних ресурсів
спеціальний відділ участь співробітників
уповноважений з екологічних питань координатор з екологічних питань
технічні рішення організаційні рішення
інвестиції в охорону навколишнього середовища зниження витрат

Невід’ємними складовими еко-менеджменту та дієвими механізмами екологізації виробництва є екологічний маркетинг, екологічний аудит, екологічне страхування.

4. Екологічний маркетинг – процес планування та управління підприємницькою діяльністю, що оптимально пристосовує виробництво до екологічних вимог ринку для більш вигідного продажу екологічних товарів, послуг та умов. Принципове значення має орієнтація виробничо-господарської діяльності на випуск екологічної продукції, яка відповідає вимогам ринку, екологічним стандартам якості самої продукції та екологічним стандартам навколишнього середовища, що витримуються в процесі виробництва, реалізації, обміну і споживання.

Особливості екологічного маркетингу:

1) екологічний маркетинг не повністю інтегрований (не завжди ринок позитивно сприймає нову продукцію) у поточну діяльність,

2) належить до довгострокових стратегій.

Перспективи успішного впровадження екологічного маркетингу у практичну діяльність підприємств супроводжуються:

- економією коштів завдяки збереженню ресурсів;

- економією коштів завдяки зниженню відходів;

- зменшенням витрат на покриття ризиків;

- покращенням ринкової та продажної можливості;

- підвищенням іміджу підприємства.

Проблемними питаннями екологічного маркетингу залишається:

– зростання, в багатьох випадках собівартості продукції, за рахунок залучення додаткових технологій для кращої очистки;

- зростання цін;

- зниження деяких споживчих характеристик продукції в порівнянні із звичайними;

- низька конкурентоспроможність «зеленої продукції», у зв’язку з низьким попитом на неї та високою ціною;

– наявність на ринку якісних замінників, не гірше сумісних із довкіллям за екологічно чисті аналогів.

5. Екологічний облік на підприємстві – це система виявлення, вимірювання, реєстрації, нагромадження, узагальнення, зберігання, оброблення та підготовки релевантної інформації про діяльність підприємства в галузі природокористування з метою передачі її внутрішнім і зовнішнім користувачам для прийняття оптимальних рішень. Система екологічного обліку відображає екологічну ефективність діяльності підприємства. Адже рахунки обліку повинні показувати ставлення підприємства до довкілля, його вплив, витрати, зобов’язання та ризики, забезпечувати інвесторів інформацією про екологічну ефективність підприємства для прийняття зважених і обдуманих інвестиційних рішень.

Екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта природокористування, що включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам чинного законодавства України з охорону навколишнього середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Екологічний аудит в Україні може бути добровільним чи обов’язковим. Підставою для проведення екологічного аудиту виступає договір між замовником та виконавцем, який укладений відповідно до вимог Закону України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 р. та інших нормативно-правових актів. Розрізняють два види екологічного аудиту:– внутрішній екологічний аудит об’єкта здійснюється штатними працівниками підприємства, який проводиться на замовлення його власника чи органу, уповноваженого на управління ним, для власних потреб;– зовнішній екологічний аудит виконується спеціалізованими аудиторськими фірмами, ініціатором якого являються інші заінтересовані суб’єкти.

Результати екологічного аудиту подаються у формі звіту. Звіт про екоаудит є власністю замовника і носить конфіденційний характер. Виконавці екологічного аудиту несуть визначену законом та договором відповідальність перед замовником за виконання визначених договором зобов’язань та достовірність висновків екологічного аудиту.

Інструментом, який забезпечує суб’єктам підприємницької діяльності матеріальне відшкодування збитків завданих довкіллю і створює умови для здійснення контролю за діяльністю на екологічно небезпечних об’єктах, а також інвестування у розвиток екологічно чистих і безпечних підприємств є екологічне страхування.

Екологічне страхування – це страхування цивільної відповідальності підприємств, установ і організацій за шкоду, завдану інтересам третіх осіб внаслідок аварійного забруднення навколишнього природного середовища діяльністю, що створює підвищену екологічну небезпеку. Метою екологічного страхування є забезпечення страхового захисту матеріальних інтересів фізичних та юридичних осіб у вигляді повної або часткової компенсації збитків, заподіяних аварійним забрудненням довкілля.

Потреба запровадження екологічного страхування зумовлюють такі чинники: посилення негативних впливів господарської діяльності на стан екосистем; створення господарською діяльністю ситуацій, які зумовлюють глобальні зміни в довкіллі; зростання кількості техногенно-екологічних аварій та катастроф; ядерні інциденти; загострення проблем зберігання і знешкодження екологічно небезпечних відходів; наявність об’єктів та видів діяльності, які є джерелами підвищеної небезпеки для навколишнього середовища і, як наслідок, для життєдіяльності та здоров’я людини тощо. Регулюються дане питання Законом України «Про страхування» від 04.10.2001 року.

Найбільш ефективним шляхом досягнення еколого-економічного ефекту без знач­них капітальних затрат в умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів є некапіталомістка екологічна модернізація підприємств різних форм власності.


Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 252; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!