Система золотодевізного стандарту
Друга світова валютна система юридично оформлена в 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізний (золотовалютний) стандарт, що базувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися в золото. Сутність золотодевізного стандарту полягала в тому, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів виконували валюти провідних індустріальних країн, зокрема, Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів. Платіжні засоби в іноземній валюті, що використовувалися для міжнародних розрахунків, стали називати девізами.
До характерних рис функціонування Генуезької валютної системи належали такі:
■ основою системи виступали золото та девізи (іноземні валюти). На золотодевізному стандарті базувалися грошові системи 30 країн. За міжнародні платіжно-резервні засоби почали використовуватися національні кредитні гроші. Але в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений за жодною валютою;
■ золоті паритети були збережені. Конверсія валют у золото почала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано, через іноземні валюти;
■ валютні курси вільно коливалися;
■ валютне регулювання здійснювалось у формі міжнародних конференцій, нарад.
Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 по 1928 р., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929- 1933 рр. Внаслідок кризи зазнав краху золотодевізний стандарт. Курс низки валют знизився на 50-84 %, зросло накопичення приватними особами золота, припинилися зовнішні платежі, утворилася маса "гарячих" грошей, що стихійно переміщалася від однієї країни до іншої в пошуках одержання спекулятивного надприбутку.
|
|
|
Це призвело до валютної війни, в якій використовувалася валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.
У 1937 р. світову валютну систему потрясла нова економічна криза, відбулася масова девальвація валют. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти.
Характеристика Бреттон-Вудської валютної системи
Процес становлення нової валютно-фінансової системи після другої світової війни був завершений в 1944 році в м. Бреттон-Вудс (США) і закріплений рішеннями міжнародної валютно-фінансової конференції. Складовими підписаного на конференції Заключного акту стали статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку.
Статут МВФ визначив основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її основу становила система золотовалютного стандарту, яка в подальшому трансформувалася в систему золотодоларового стандарту. Бреттон-Вудська валютна система проіснувала майже досередини 1970-х років.
|
|
|
Основні принципи Бреттон-Вудської системи полягали в наступному:
- збереження ролі золота як загального еквівалента, платіжного засоба та розрахункової одиниці в міжнародному обігу, хоча на практиці зв´язок усіх валют із золотом був опосередкованим. Серед валют країн, що входили до МВФ, тільки долар США зберігав зовнішню конвертованість у золото. Оскільки паритети майже всіх валют було зафіксовано в МВФ у доларах США, зв´язок між ними здійснювався за такою схемою: «золото - долар - національні валюти». У цьому ланцюзі долар виступав як знак золота, різновид світових грошей;
- використання принципу фіксованих валютних курсів, що мало суттєве значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Офіційно курси валют установлювалися шляхом визначення їхнього золотого вмісту (масштабу цін) і, відповідно до цього, твердо фіксувалися щодо долара (вони не могли відхилятися більше як на 1% в обидва боки);
- прирівнювання долара США до золота згідно з визначеним паритетом на основі фіксації ринкової ціни на золото: золотий вміст долара дорівнював 0,888 г, ціна однієї унції (31,1 г) золота - 35 доларів;
|
|
|
- заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Торговельні операції із золотом могли здійснюватись лише центральними банками на основі фіксованої ціни. Контроль за додержанням цієї норми, спрямованої на забезпечення стабільності валютної системи, було покладено на МВФ. У разі, коли та чи інша країна втрачала можливість утримувати курс своєї валюти до долара у визначених дозволених межах (±1%), вона могла вдатися до низки регламентованих дій. По-перше, використати частину свого золотовалютного резерву для проведення стабілізаційних операцій на валютному ринку. По-друге, звернутися до МВФ із проханням надати їй цільову позику. По-третє, провести девальвацію власної грошової одиниці. Зміна вартості (масштабу цін) грошової одиниці понад 10% могла здійснюватися лише за відповідною санкцією МВФ.
Падіння Бреттон-Вудської системи було пов’язано з погіршенням внутрішньої економічної ситуації у США та припиненням конвертації долара в золото, зміною структури світової економіки (у кінці 1960-х - на початку 1970-х років сформувалося три центри світового економічного суперництва - США, Західна Європа та Японія), що породжувало необхідність створення нової більш ефективної світової валютної системи.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 497; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!