Поняття валюти, валютний паритет та валютний курс
Валюта в широкому розумінні цього слова — це національна грошова одиниця тієї чи іншої країни. Проте в практиці грошового обігу валютою називають грошову одиницю, яка виконує функції міжнародного платіжного і резервного засобу. У цій ролі можуть виступати як окремі національні валюти, так і колективні гроші, наприклад екю або євро.
Валюта — це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.
Виділяють наступні види валют:
— національна — платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);
— іноземна — грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;
— колективна — міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).
Національна валюта більшості країн, особливо тих, чия валюта не є конвертованою в процесі міжнародних обмінних операцій, повинна мати свій курс, тобто співвідношення, за яким вона обмінюється на іншу. Отже, валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.
Основними видами валютних курсів:
— офіційний (фіксований) валютний курс — встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;
|
|
|
— ринковий (гнучкий) валютний курс — формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;
— змішаний — контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу і под.
Валютний курс забезпечує зв’язок національної валюти з іншими валютами і дає змогу здійснювати порівняння основних макроекономічних показників однієї країни (продуктивності праці, темпів економічного зростання і т. ін.) з такими самими показниками в інших країнах.
Основою визначення та порівняння курсів є співвідношення купівельної спроможності іноземних валют
Під нею розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базисним періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до певної групи товарів та послуг у двох країнах називають валютним паритетом.
Валютний паритет національних грошових одиниць лежить в основі їхніх валютних курсів. Однак ринковий курс валют майже ніколи не збігається з паритетом, його коливання залежать від декількох десятків факторів, які мають економічний, політичний, структурний, правовий, психологічний характер. Найбільш важливими з них є: стан торговельного балансу, величина ВВП, величина грошової маси, дисконтні ставки, очікувані темпи інфляції, вид державного регулювання тощо. Зміна валютного курсу визначається станом попиту та пропозиції на валютному ринку національної валюти й валют інших країн, співвідношенням їхньої купівельної спроможності. У всіх випадках основою є ВВП країн, що беруть участь у міжнародному обміні.
|
|
|
Еволюція світової валютної системи
Світова валютна система пройшла кілька етапів розвитку. В залежності від того, який саме актив визнавався резервним, розрізняють золотомонетний стандарт, золотодевізний стандарт і девізний стандарт.
Золотомонетний стандарт в міжнародній валютній системі був започаткований в 1880 році. На той час більшість держав випускали свої національні грошові одиниці у вигляді золотих монет. Золотомонетний обіг - це найстійкіша валютна система. У ній дійсні гроші, тобто золоті монети, злитки та коштовності, виконують всі функції грошей всередині країни і водночас є світовими грошима. В золотомонетному обігові валютний курс, тобто співвідношення між валютами різних держав, не може істотно відхилятися від золотого паритету, тобто від відношення вагових кількостей золота, які є в різних національних монетах.
|
|
|
В його розвитку прийнято розрізняти кілька етапів. Перший етап золотодевізного стандарту охоплював період після Генуезької конференції 1922р. до 1933р. і характеризувався золотозливковим стандартом. Суть його полягала в тому, що монети в обіг не випускалися, але центральні банки обмінювали за фіксованою державною ціною паперові банкноти на зливки стандартної ваги (приблизно 12,5 кг.). Золотозливковий стандарт встановлювався тільки для таких економічно розвинутих країн як Великобританія, Бельгія, Франція, Нідерланди.
Другий етап золотодевізного стандарту охоплює 1933-1944рр.і характеризується такими рисами:
· припинення обігу золотих монет і перехід до використання всередині країни паперових грошей;
· припинення оберненості паперових грошей в золото всередині країни;
· застосування державного регулювання міжнародних валютних відносин;
· обмін центральними банками національних банкнот на ту іноземну валюту (девіз), яка залишалася розмінною.
Проте під впливом кризових явищ в економіці виникла потреба вдосконалення світової валютної системи. Реалізація цієї потреби означала перехід до третього етапу золотодевізного стандарту.
|
|
|
Третій етап золотодевізного стандарту охоплює 1944 -1976 pp. Організаційно він був оформлений на міжнародній фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) в 1944 p. Відтоді існуючу валютну систему почали називати "Бреттон-Вудською валютною системою". '
Основними елементами Бреттон-Вудської валютної системи були:
запровадження уніфікованої системи валютних курсів у відповідності з встановленим паритетом, тобто офіційно зафіксованим курсом валюти до золота або іншої валюти;
встановлення паритету валют до золота прямо або опосередковано через золотий зміст американського долара, зафіксований на 1 липня 1944 р. в розмірі 0,88571 г чистого золота за 1 долар, або 35 доларів за тройську унцію (31,1 г чистого золота);
забезпечення конвертованості двох резервних валют (долара США і фунта-стерлінгів) в золото за офіційним курсом;
підтримання ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1% відхилення в будь-який бік від паритету.
Однак система фіксованих курсів з часом перестала відповідати потребам розвитку міжнародної економіки. Тому головні промислові країни в 1968 р. розділили офіційний та приватний ринки золота, а влітку 1971р. США офіційно припинили конвертувати долари в золото за офіційним курсом. В грудні того ж року було запроваджено плаваючі курси валют. А це означало, що Бреттон-Вудська валютна система почала відмирати. Це сприяло подальшому поступовому переходу до девізного (пагіерово-валютного) стандарту.
Девізний стандарт (паперово-валютний стандарт, Ямайська валютна система) лежить в основі сучасної валютної системи. Основні її риси такі:
· вільний вибір країною системи валютного курсу - фіксованого або плаваючого, встановленого в односторонньому порядку чи на основі багатосторонніх угод;
· наділення МВФ правом здійснювати жорсткий нагляд за розвитком валютних курсів і угодами про їх встановлення;
· відміна золотодевізного стандарту і введення стандарту СДР-спеціальних прав запозичення;
· відміна офіційної ціни золота, і воно перестало виконувати роль офіційного засобу платежу між МВФ і його членами.
Золото перестало виконувати роль грошей і перетворилося у звичайний товар,який вільно купується і продається за цінами, що складаються під впливом попиту і пропозиції.
Система девізного стандарту має певні недоліки, серед яких найбільш істотні такі:
· СДР не має зв'язку з золотом і використовується тільки як рахункова одиниця, тобто виступає світовою валютою номінально, а не реально. Тим більше, що до курсу СДР прив'язані тільки вісім валют країн світової співдружності, тоді як до долара США прив'язані валюти майже 40 країн;
· золото продовжує впливати на курси валют і є основним резервним активом.
В рамках Ямайської валютної системи діють регіональні валютні системи, в тому числі і Європейська валютна система, рішення про створення якої було прийнято в 1979р. Європейська валютна система становить собою договірно-правову форму організації валютних відносин між країнами ЄС, кінцевою метою якої є перехід до єдиної грошової політики, створення єдиного центрального банку і введення єдиної валюти.
В становленні Європейської валютної системи прийнято виділяти три етапи. Перший етап започатковано в липні 1990 року. Він характеризувався повним зняттям обмежень на рух капіталу між країнами ЄС і поступовим зближенням головних макроекономічних показників їх економік.
На другому етапі становлення Європейської валютної системи з метою зближення національних господарств в галузі державних фінансів, довгострокових ставок і валютних курсів до країн, які претендують на участь в валютному союзі, були висунуті такі вимоги:
· їх бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 3% ВВП, а загальний урядовий борг - 60% ВВП;
· інфляція споживчих цін не повинна перевищувати інфляцію в трьох країнах-учасницях з найнижчою інфляцією більш ніж на 1,5 процентних пункти;
· процентні ставки по довгострокових боргових цінних паперах уряду не повинні перевищувати більш ніж на 2 процентних пункти такі ставки в трьох країнах - членах з найнижчою інфляцією;
· коливання курсів національних валют не повинне бути більше ніж встановлене для Європейської валютної системи протягом двох років перед приєднанням до валютного союзу.
Третій етап становлення Європейської валютної системи розпочався з 1999 року і його головним завданням є перехід до єдиної валюти - євро. Цей перехід планується здійснювати поступово шляхом реалізації цілого комплексу заходів валютно-фінансового характеру. Реалізація завдань всіх запланованих стадій становлення єдиної валюти буде означати утвердження якісно нового рівня валютно-фінансової інтеграції країн ЄС.
Введення єдиної валюти принесе країнам-учасницям валютного союзу певний виграш, оскільки, по-перше, дозволить щороку економити до 26 млрд. доларів тільки на витратах по обміну валюти; по-друге, позбавить валютного ризику інвесторів і цим самим сприятиме надходженню нових інвестицій та зростанню темпів економічного зростання; по-третє, захистить економіку країн ЄС від руйнівних наслідків потенційно можливих зовнішніх потрясінь.
Система золотого стандарту.
Історично першою світовою валютною системою була система золотого стандарту (gold standard) або золотого монометалізму. Окремі елементи системи золотого монометалізму існували у Великій Британії ще наприкінці XVIII — на початку XIX століття, проте остаточно вона сформувалася й дістала юридичне закріплення на міжнародній конференції у Парижі у 1867 році. У Росії цю систему було введено в 1895-1897 pp. в результаті грошової реформи, здійсненої тогочасним міністром фінансів графом Вітте.
Головні ознаки системи золотого стандарту:
— функціонування золота як грошей;
— фіксація золотого вмісту національних валют;
— безпосередня конвертованість валют у золото;
— наявність фіксованих валютних курсів на золотій основі.
У період дії золотомонетної форми золотого стандарту золото перебувало в обігу у вигляді карбованих монет не лише на зовнішньому ринку, а й разом із розмінними паперовими грішми — на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. їхня відмінність полягала в тому, що на світовому ринку переважало золото як засіб платежу.
Країни, що дотримувалися золотого стандарту, мали забезпечувати жорстке співвідношення наявних запасів золота та грошової маси в обігу, підтримувати рівновагу його експорту та імпорту. За допомогою міграції золота підтримувалася рівновага платіжних балансів, що забезпечувало стабільність валютних відносин. Системі золотого стандарту належала важлива роль у розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин, інтернаціоналізації виробництва. Вона забезпечувала універсальність світових грошей, їх повну конвертованість, стабільність купівельної спроможності та валютних курсів, стабільність світових цін, а також автоматичне (внаслідок міграції золота) врівноваження платіжних балансів окремих держав.
Водночас система золотого стандарту мала низку недоліків. Вона була занадто жорстка, недостатньо еластична, дорога, залежна від видобутку монетарного золота. Найбільша її вада полягала в тому, що функціонування системи золотого стандарту перешкоджало проведенню окремими державами власної незалежної валютно-грошової політики. Наприклад, безпосередньою реакцією на збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотого запасу, що обмежувало можливості цілеспрямованого державного втручання у сферу грошових і валютних відносин.
Недоліки системи золотого стандарту, з одного боку, і прагнення урядів країн до валютно-фінансової стабільності, з іншого, обумовили перехід до модифікованої форми золотого стандарту — золотодевізного стандарту.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 387; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!