Тема 7. Судові витрати у господарському процесі

1. Поняття і види судових витрат.

2. Державне мито (порядок відрахування, розмір, звільнення від сплати, повернення).

3. Витрати, пов'язані з розглядом справи.

4. Розподіл господарських ви­трат.

Поняття і види судових витрат

Організовуючи діяльність судів з розгляду і ви­рішення спорів щодо здійснення даної діяльності, держава несе значні витрати, які складаються з витрат на утримання судової системи, матеріально-технічне забезпечення судів тощо. Крім то­го, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх ви­кликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час роз­гляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких по­требує матеріальної компенсації, певні процесуальні дії, які потребують додаткових витрат.

Повністю покласти на державу, а саме на платників податків, витрати, пов'язані з функціонуванням судової системи, було б не­правильним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких роз­глядаються і вирішуються спори в судах, покладено обов'язок час­тково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб'єкти матеріально-правових відно­син, з яких виник спір, що розглядається судом, а саме: сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

До того ж сплата витрат покладається на, умовно кажучи, не­сумлінну сторону, тобто позивача, який звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або відповідача, який добровільно не виконує своїх обов'язків перед другою стороною, що й спричи­нило звернення до суду. Тому існування судових витрат покликане виконувати певною мірою превентивну функцію, пов'язану з попередженням необґрунтованого звернення до суду, сприяння добровільному виконанню сторонами своїх обов'язків, усунення порушень прав та інтересів, які охороняються законом.

Отже, судові витрати — це відповідні грошові кошти, які ви­трачаються у зв'язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб з самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згід­но з законом без втручання суду.

Існують два види господарських витрат, за ст. 44 ГПК України, до складу яких входять:

а)    державне мито;

б)    судові витрати (затрати).

Державне мито — обов'язковий платіж за дії, які здійснює го­сподарський суд з розгляду, вирішення, перегляду господарських справ. Розмір державного мита визначений законом і залежить від характеру та ціни позову. Державне мито сплачується чи стя­гується у дохід державного бюджету.

Судові витрати (затрати) — суми, що підлягають сплаті за прове­дення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом і дослідженням доказів на місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; витрат на інформаційно-тех­нічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від ха­рактеру спору та ціни позову і буде окремим для кожної конкретної справи залежно від фактично вчинених витрат. Грошові суми судо­вих витрат виплачуються особам, для яких призначені.

1. Державне мито (порядок відрахування, розмір, звільнення від сплати, повернення).

Державне мито — це плата, яка стягується державним органом чи установою за здійснення певних дій. Стаття 45 ГПК не містить переліку заяв до господарського суду, з яких в обов'язковому по­рядку справляється мито, а визначає у загальному, що позовні за­яви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються держа­вним митом, крім випадків, встановлених законодавством. За Дек­ретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» такими можуть бути: позовні заяви майнового і немайнового характеру, апеляційні та касаційні скарги на рішення та постанови, а також заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами, заяви кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також заяви кре­диторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство.

Оскільки ст. 26 ГПК передбачає право третіх осіб, які заявля­ють самостійні вимоги на предмет спору, подавати позов до однієї або двох сторін, а ст. 60 ГПК — право відповідача подавати до позивача зустрічний позов, то з цих позовних заяв також справ­ляється державне мито.

Державне мито стягується:

• у твердих ставках і відсотках від ціни позову -— із позовних заяв майнового характеру;

• у розмірі, кратному неоподаткованому мінімуму доходів громадян — із позовних заяв немайнового характеру, інших заяв;

• у відсотках — із заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов у порядку апеляції і касації, а також за нововиявленими обставинами.

Чинне законодавство не передбачає право господарського су­ду надавати сторонам відстрочку або розстрочку сплати держав­ного мита, а також зменшити його розмір. Певні суб'єкти, які бе­руть участь у господарському процесі звільнені від сплати державного мита відповідно до закону — ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Державне мито (ст. 46 ГПК) сплачується чи стягується в дохід державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Згі­дно з ч. 2 ст. З Декрету ставки державного мита із заяв, що пода­ються до господарських судів, встановлюються в таких розмірах:

— із позовних заяв майнового характеру 1 % ціни позову, але не менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше тисячі п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— із позовних заяв немайнового характеру, у тому числі із за­яв про визнання недійсними повністю або частково актів ненор­мативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство; із позовних заяв із спорів, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських догово­рів — п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постано­ви, а також заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами — 50 % ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характе­ру — 50 % ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ці­ною позову. Якщо позивач завищив ціну позову, або в процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Відповідно до ст. 55 ГПК у разі неправильного зазначення ці­ни позову вона визначається суддею. Залежно від того, в якій стадії процесу виявлено новий розмір ціни позову або збільшено розмір позовних вимог, державне мито доплачується позивачем чи стягується господарським судом з відповідальної сторони.

Порядок сплати державного мита встановлений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвер­дженого наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15. По справах, що розглядаються госпо­дарськими судами, державне мито сплачується до подання позов­ної заяви або заяви про перегляд судового рішення, господарського суду. При сплаті державного мита до господарського суду подаєть­ся оригінал платіжного документа. Невиконання цієї вимоги є під­ставою для повернення позовної заяви без розгляду згідно з п. 4 ст. 63 ГПК, або апеляційної скарги п. З ст. 97 ГПК, касаційної скарги п. 4 ст. 111-3 ГПК, чи заяви про перегляд судових рішень за ново-виявленими обставинами згідно з п. З ч. 5 ст. 113 ГПК.

Згідно з ст. 47 ГПК державне мито підлягає поверненню у ви­падках і у порядку, встановленому законодавством. Стаття 8 Де­крету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» встанов­лює, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках:

— внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чин­ним законодавством;

— повернення заяви (скарги) або відмові в її прийнятті;

— припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді;

—   скасування у встановленому порядку рішення суду.

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування держав­ного мита до бюджету. Цей строк не може бути відновлений у разі його закінчення. У рішенні, ухвалі, постанові чи довідці гос­подарського суду зазначається обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита.

1. Витрати, пов'язані з розглядом справи.

 

Під судовими витратами (затратами) розуміють грошові ви­трати, пов'язані з розглядом справи у господарському суді, та покладаються на сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Участь деяких суб'єктів у господарському процесі пов'язана для них з певними витратами, держава гарантує їх відшкодування.

До судових витрат належать суми, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом (ст. 41 ГПК), за участь у розгляді справи перекладача (ст. 48 ГПК), а та­кож сум, які підлягають сплаті особам, викликаним до господар­ського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. ЗО ГПК), за проведення огляду і досліджен­ня доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК), витрати за послу­ги адвоката (ст. 48 ГПК), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (ст. 47-1 ГПК) тощо.

Згідно зі ст. 47-1 ГПК розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Мініст­рів України за поданням Вищого господарського суду України. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення су­дових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарсь­ких справ», визначений розмір становить: для позивачів, у вста­новленому порядку звільнених від сплати державного мита — за нульовою ставкою; для всіх інших позивачів— за ставкою 118 грн. Господарським процесуальним законодавством встанов­лено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судово­го процесу сплачують у разі звернення до місцевого господар­ського суду — суду першої інстанції, у разі подальшого розвитку господарського процесу при необхідності подання заяв і скарг до інстанції перегляду цей платіж не здійснюється.

Відповідно до ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшко­довуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, у розмірах встановлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплати за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Головний принцип, який законодавством застосовується при розподілу господарських витрат, — це принцип покладення ви­трат на сторону, яка заявила безпідставний позов, або на сторону, яка затіяла безпідставний спір у господарському суді. За наявно­сті заподіяння шкоди з боку кожної сторони господарські витра­ти покладаються на обидві сторони пропорційно. Зазначене пра­вило розподілу господарських витрат застосовується під час вирішення як майнових, так і немайнових спорів. Розподіл судо­вих витрат у господарському процесі проводиться за ст. 49 ГПК.

Державне мито покладається:

—- у спорах, що виникають під час укладання, зміни та розірван­ня договорів — на сторону, яка безпідставно ухиляється від прий­няття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо гос­подарським судом відхилено частину пропозиції кожної зі сторін;

— у спорах, що виникають у ході виконання договорів та з інших підстав— на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виникає внаслідок неправильних дій сторони, гос­подарський суд має право покласти на неї державне мито неза­лежно від результатів вирішення спору.

Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому поряд­ку звільнений, стягується з відповідача у дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від спла­ти державного мита. Стороні, на користь якої відбулося рішення, гос­подарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-тех­нічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

у разі задоволення позову — на відповідача;

у разі відмови в позові — на позивача;

у разі часткового задоволення позову— на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Від сплати державного мита згідно з п. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільняються:

• органи місцевого та регіонального самоврядування — за по­зовами до суду або господарського суду про визнання недійсни­ми актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об'єд­нань, організацій і установ, які ущемляють її повноваження; ор­гани місцевого та регіонального самоврядування — за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємства, об'єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих ін­тересам населення, місцевому господарству, навколишньому се­редовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонально­го самоврядування; органи місцевого та регіонального самовря­дування за позовами до суду або господарського суду про припи­нення права власності на земельну ділянку;

• місцеві і державні адміністрації — за позовами до господар­ського суду про визнання недійсними актів органами місцевого та регіонального самоврядування, що суперечать чинному зако­нодавству;

• фінансові органи та державні податкові інспекції — позивачі й відповідачі — за позовами до суду та господарського суду;

• органи державного контролю за цінами — позивачі й відпо­відачі за позовами до суду та господарського суду;

• позивачі — Міністерство охорони навколишнього природ­ного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони — у спра­вах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового законодавства та нераціональним використанням природних ре­сурсів та рибних запасів;

• всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, які пост­раждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місце­ві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ве­теранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республікан­ське добровільне громадське об'єднання «Організація солдатсь­ких матерів України» — за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду;

• Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

• Генеральна прокуратура України та її органи — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в ін­тересах громадян і держав;

• Українська державна страхова комерційна організація та її установи — за позовами, з якими вони звертаються до суду та го­сподарського суду в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язкового страхування;

• Пенсійний Фонд України, його підприємства, установи й ор­ганізації; Фонд України соціального захисту інвалідів і його від­ділення, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування України на випадок безробіття; Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та про­фесійних захворювань України та Фонду соціального страхуван­ня з тимчасової витрати працездатності;

• державні органи приватизації — за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави;

• Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення — позивачі й відповідачі — за позовами до суду або господарського суду;

• державні замовники та виконавці державного замовлення — за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах про відшкодування збитків, завданих під час укладення, внесення змін до державних контрактів, а також невиконанням або нена­лежним виконанням зобов'язань за державним контрактом на по­ставку продукції для державних потреб;

• Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю — за по­зовами, з якими він звертається до господарського суду у справах про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта під­приємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України «Про підприємництво»;

• Державний комітет України з державного матеріального ре­зерву, установи та організації системи матеріального резерву — за позовами щодо виконання зобов'язань, які випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв»;

• Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспе­кції державного архітектурно-будівельного контролю в Автоно­мній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севас­тополі, містах обласного значення за позовами до господарського суду щодо стягнення штрафу за порушення у сфері містобуду­вання;

відділи державної виконавчої служби — за позовами, з яки­ми вони звертаються до суду, господарського суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів фізичних і юри­дичних осіб, держави, а також з проведення аукціонів;

• Рахункова палата за позовами, з якими вона звертається до Вищого господарського суду України.

Якщо зазначені органи звертаються до господарського суду не у зв'язку з виконанням своїх повноважень, тоді вони зобов'язані сплачувати державне мито у загальному порядку.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Визначить, у чому полягає особливість сплати дер­жавного мита з позовів майнового і немайнового харак­теру.

2. У зв'язку з подання яких заяв і позовів до господарсь­кого суду сплачуються витрати, інформаційно-технічне забезпечення судового процесу?

3. Чи може суддя господарського суду відстрочити сплату чи звільнити від сплати державного мита?

4. У чому полягає головний принцип розподілу судових витрат?

5. В яких актах судді господарського суду може бути зазначено про повернення державного мита?

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 622; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!