Підвідомчість справ господарським судам.

В юридичній теорії правовий інститут підвідом­чості означає розмежування кола справ між судами, господарськи­ми судами, адміністративними судами й адміністративними орга­нами. Сукупність юридичних норм, які утворюють інститут підві­домчості, визначає властивості справ (характер правовідносин), в силу яких їх вирішення віднесено до компетенції того чи іншого органу.

Поняття «підвідомчість справ господарським судам»,або «предметна компетенція», означає коло справ, віднесених зако­нодавством до розгляду і вирішення системою господарських су­дів України. Підвідомчість різних категорій спорів господарсь­ким судам визначається господарським процесуальним законодав­ством і нормативними актами матеріально-правового характеру.

Чітко визначити підвідомчість того чи іншого спору госпо­дарському суду можливо, користуючись критеріями підвідомчос­ті, якими є:

— суб'єктний склад учасників спору;

— характер спірних матеріальних правовідносин.

Ці два критерії пов'язані між собою і повинні існувати і вико­ристовуватись на практиці в єдності.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України ви­значено, що господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, установами, організаціями та ін­шими юридичними особами, громадянами, які здійснюють під­приємницьку діяльність без створення юридичної особи та в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяль­ності, а у випадках, передбачених законодавством, може вирішу­вати спори і розглядати справи за участю державних та інших ор­ганів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяль­ності за встановленою підвідомчістю господарських справ.

Відповідно до ст. 12 ГПК до підвідомчості господарських су­дів віднесені справи у спорах, що виникають при укладанні, змі­ні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна та з інших підстав.

Господарським судам підвідомчі також справи про банкрутство, які розглядаються у порядку провадження, передбаченому Госпо­дарським процесуальним кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» та іншими законами.

Справи за заявами Антимонопольного комітету України, Ра­хункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції також розглядають господарські суди.

Справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновни­ком, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських то­вариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів, підвідомчі господарським судам.

Стаття 12 ГПК містить перелік спорів, не підвідомчих госпо­дарським судами, а саме:

— спори про приватизацію державного житлового фонду;

— спори, що виникають при погодженні стандартів та техніч­них умов;

— спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і та­рифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

— спори, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

— інші спори, вирішення яких відповідно до законів України та міждержавних договорів віднесено до відання інших органів.

Аналіз характеру спірних відносин підвідомчих господарсько­му суду дозволяє зробити висновки про те, що господарському суду підвідомчі спори, що випливають з господарських (господарсь­ка, підприємницька діяльність) та справи про банкрутство. Раніше господарські суди розглядали спори, пов'язані з публічно-пра­вовими відносинами, в яких брали участь суб'єкти господарюван­ня. На сьогодні такі спори підвідомчі адміністративним судам.

Порушення господарського процесу за позовною заявою фізи­чної особи (не суб'єкта підприємницької діяльності) було не мож­ливим, не передбачалось законодавством, а за заявою фізичної особи-кредитора порушувались лише справи про банкротство. У зв'язку з переходом до підвідомчості господарських судів спорів, що виникають, з корпоративних відносин, з'явилася нагода по­рушення провадження за позовною заявою фізичної особи — учасника таких відносин.

Питання про підвідомчість справи вирішує суддя господарського суду одноособово, спираючись на дані, які містяться в поданій по­зовній заяві. При цьому суддя не повинен керуватися думкою пози­вача, а перевіряє її правильність сам. Якщо справа не підвідомча го­сподарському суду, суддя виносить ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК). Коли вказані в позові дані не дозволя­ють вирішити питання про підвідомчість, суддя приймає позовну заяву, порушує провадження, і залежно від обставин, які виявились в судовому засіданні, або вирішує справу по суті, або ухвалою при­пиняє провадження по справі (ст. 80 ГПК). Ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) і про припинення прова­дження у справі (ст. 80 ГПК) можуть бути оскаржені. Ухвала про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК) не може бути оскар­женою, але сторони мають право клопотати в судовому засіданні про розгляд питання про підвідомчість справи господарському суду.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сто­ронами (за письмовою угодою) на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб. Слід мати на увазі, що справи про банкрутство підвідомчі лише господарським судам і не можуть розглядатися третейськими судами. Сторони не можуть передавати на вирішення третейського суду спори, однією зі сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, ка­зенне підприємство та інші, передбачені чинним законодавством у випадку укладання третейської угоди, спір не може бути вирішено у господарському суді. Сторони можуть укласти угоду про передачу спорів до третейського суду, які виникнуть у майбутньому, а також можуть звернутися до третейського суду з конкретної справи, як до початку судового провадження, так і в будь-якій стадії господарсь­кого процесу, але до прийняття рішення у справі. В останньому ви­падку господарський суд припиняє провадження у справі.

У широкому розумінні підвідомчість виступає як передумова права на подання позову в господарський суд.

2. Під­судність справ.

Інститут підсудностірозмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи залежно від того, який критерій покладено в основу тако­го розподілу: рівень господарського суду в системі або місце роз­гляду справи — підсудність поділяється на родову і територіальну.

Родова підсудність розподіляє справи між господарськими су­дами різного рівня. Загальний принцип розмежування родової підсудності, закріплений у ст. 13 ГПК, визначає, що місцеві гос­подарські суди розглядають у першій інстанції всі справи, підві­домчі господарським судам.

3. Види територіальної підсудно­сті.

Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від роз­гляду спору (ст. 15, 16 ГПК) і може бути поділена на кілька ви­дів. Загальна територіальна підсудність формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Згідно з цим правилом справи розглядаються місцевим господар­ським судом за місцезнаходженням:

— сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, та визнання догово­рів недійсними;

— відповідача по спорах, що виникають при виконанні госпо­дарських договорів та з інших підстав.

Позов до юридичної особи, який випливає з діяльності її упо­вноваженого відособленого підрозділу подається з урахуванням правил загальної підсудності залежно від місцезнаходження відо­собленого підрозділу.

Місцезнаходження визначається на момент подання позову і вказується позивачем. Місцезнаходження юридичної особи — це місце її державної реєстрації (якщо законом не передбачено інше), яке вказується в уставних документах та визнається за місцезна­ходженням головного виконавчого органу.

Правила альтернативної підсудності надають позивачу право вибору господарського суду, де буде розглянуто справу, госпо­дарське процесуальне законодавство встановлює два такі випад­ки. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядають­ся господарським судом за місцезнаходженням одного з відпові­дачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за ви­конавчим написом нотаріуса розглядаються господарським су­дом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Спеціальні правила територіальної підсудності встановлені господарським процесуальним законодавством у справах про бан­крутство, які розглядаються господарським судом за місцезнахо­дженням боржника.

Підсудність у зв'язку справ має місце у випадку тісних зв'язків, наявність яких дозволяє розглянути всі вимоги в одному процесі, тобто незалежно від територіальної належності спір під­лягає розгляду в господарському суді, в якому вирішується інша справа, з якою пов'язаний спір. Зустрічний позов подається за мі­сцем подання первісного позову (ст. 60 ГПК). Позовна заява тре­тьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, по­дається за місцем розгляду справи, що виникла між попередніми сторонами — позивачем і відповідачем (ст. 26 ГПК).

Виключна підсудність — це встановлена підсудність певної ка­тегорії справ точно визначеному господарському суду, що виклю­чає можливість розгляду їх в будь-якому іншому суді. Встановлення виключної підсудності має на меті забезпечити найкращі умови для правильного та оперативного вирішення певних категорій справ, характер яких викликає труднощі розгляду їх в іншому місці.

Перелік справ у ст. 16 ГПК, на які поширюються правила ви­ключної підсудності, є вичерпним:

— справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються го­сподарським судом за місцезнаходженням цього органу;

— справи у спорах про право власності на майно або витребуван­ня майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна;

— справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуаль­ної власності розглядаються господарським судом за місцем вчи­нення порушення;

— справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи централь­ний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахун­кова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Ра­да Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севасто­польська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва;

— справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонера­ми) господарського товариства, що пов'язані зі створенням, дія­льністю, управлінням та припиненням діяльності цього товарист­ва, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Господарське процесуальне законодавство передбачає так звану окрему підсудність. Місце розгляду справи з господарсько­го спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господар­ський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 334; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!