Сторони в господарському процесі.
Сторонами (позивач і відповідач)у господарському процесі є особи, між якими виник спір з матеріального правовідношення.
Особи, які можуть бути позивачами і відповідачами у господарському процесі зазначені в ст. 1 ГПК, а саме: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (підприємства та організації), а у випадках, передбачених законодавством України, також державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Стаття 2 ГПК серед осіб, які звертаються до господарського суду з позовними заявами виокремлює: підприємства та організації з заявами про захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державні та інші органи— у випадках, передбачених законодавством; прокурорів та їх заступників — в інтересах держави; а також Рахункова палати — в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивачами є підприємства, установи, організації і громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, що подали позов, або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства, установи, організації і громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, яким пред'явлено позовну вимогу (ст. 21 ГПК).
|
|
|
Уже зазначалося, що підприємства та організації, які є сторонами в господарському процесі, повинні мати статус юридичної особи. Згідно з ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, вона наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Статус юридичної особи не залежить від форми власності або організаційно-правової форми. Статусу юридичної особи організація набуває з моменту її державної реєстрації та припиняється з моменту виключення з державного реєстру. Отже, статус юридичної особи дозволяє організації виступати в господарському процесі як позивачем, так і відповідачем. Відповідачами і позивачами у господарському процесі можуть бути громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, який, як і статус юридичної особи, виникає з моменту державної реєстрації і припиняється з моменту відміни державної реєстрації і виключення з державного реєстру.
|
|
|
Звідси висновок, що зазначені особи можуть бути позивачами і відповідачами в господарському процесі лише за умов їх юридичної легалізації. Сторонами господарського процесу, згідно з чинним законодавством можуть бути також іноземні юридичні особи.
Що стосується випадків, коли сторонами (позивачами і відповідачами) виступають державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, вони повинні бути прямо зазначені у законодавчих актах.
Позивач і відповідач виступають як суб'єкти спірного матеріального правовідношення, однак доки не прийнято рішення з приводу їх прав і обов'язків, господарський суд виходить із наявності спірного права (передбачення його) в однієї сторони та існування обов'язків (передбачення такого) — у другої сторони. Тому обидві сторони господарського процесу (позивач і відповідач) — це тільки передбачувані суб'єкти спірного матеріального правовідношення, яке буде предметом розгляду в господарському процесі.
Позивач — це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або охоронюваного законом інтересу і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вона вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Слід зазначити, що оскільки позовна заява подається самою особою або в її інтересах на захист особи з матеріально-правового відношення, тому, коли від позову відмовляється особа, яка подала позов в інтересах іншої, остання має право вимагати розгляд справи по суті, але коли відмовляється від позову особа, в інтересах якої він поданий, це тягне за собою залишення позову без розгляду за виключеннями, встановленими законодавством.
|
|
|
Відповідач — це особа, яка, за ствердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і яка внаслідок цього притягується до відповіді за позовом і проти якого порушено справу.
Сторони користуються рівними процесуальними правами. Безумовна рівність для сторін у господарському процесі неможлива через їхній різний статус. Рівність правових можливостей сторін складається в тому, що вони мають однакові можливості з використання процесуальних засобів свого захисту, наданні ним рівних можливостей у змагальності.
Стаття 22 ГПК встановлює права і обов'язки сторін, відповідно до якої вони мають право:
— знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії;
|
|
|
— брати участь у судових засіданнях;
— подавати докази;
— брати участь у дослідженні доказів;
— заявляти клопотання;
— давати усні та письмові пояснення господарському суду;
— наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу;
— заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників господарського процесу;
— оскаржувати судове рішення господарського суду;
— користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм Господарський процесуальний кодекс України.
Не існують прав без обов'язків, тому законодавство передбачає, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Сторони, окрім загальних прав (для обох сторін), мають також і виключні права (для кожної сторони окремо). Так, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Відповідачу належить право визнати позов повністю або частково.
Усі процесуальні дії у господарському процесі, зокрема, позивача і відповідача, здійснюються під контролем господарського суду. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. У таких випадках суд розглядає спір по суті.
Законодавством передбачена можливість участі у справі кількох позивачів чи відповідачів, так звана процесуальна співучасть. У цьому випадку кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає самостійно (ст. 23 ГПК).
Стаття 24 ГПК передбачає можливість залучення до участі у справі іншого відповідача або заміну неналежного відповідача. Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою для участі у справі іншого відповідача. Маючи на увазі, що іншого відповідача можна залучити в якості совідповідача поряд з первісним відповідачем таке залучення один з прикладів процесуальної співучасті.
Коли інший відповідач притягується замість первісного, мова йде про заміну неналежного відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не тією особою, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем. Усі попередні дії, які здійснював неналежний відповідач, не мають правового значення.
Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.
Від заміни неналежного відповідача слід відрізняти процесуальне правонаступництво (ст. 25 ГПК). Заміна в господарському процесі особи, яка є стороною, або третьою особою, іншою особою (правонаступником), називається процесуальним правонаступництвом. Процесуальне правонаступництво передбачає правонаступництво в матеріальному праві, яке можливо при зміні осіб зобов'язання, при переході прав кредитора до іншої особи на підставі закону.
Процесуальне правонаступництво в українському господарському процесі обмежено лише одним випадком, що закріплено у ст. 25 ГПК, тобто у разі вибуття однієї зі сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду у правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації. Господарське процесуальне законодавство не бере до уваги те, що правонаступництво може мати місце внаслідок уступки вимоги, переводу боргу, смерті громадянина— суб'єкта підприємницької діяльності. Хоча згідно з роз'ясненнями Вищого господарського суду України в господарському процесі має застосовуватись процесуальне правонаступництво, яке витікає з матеріально-правових відносин (перевід боргу, уступка вимоги), — ці питання потребують чіткого законодавчого врегулювання.
На відміну від заміни неналежного відповідача правонаступництво можливо на будь-якій стадії господарського процесу. Про правонаступництво суддя вказує в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього.
Процесуальне правонаступництво завжди є загальним: універсальний правонаступник продовжує участь у процесі правопопередника за повним обсягом його процесуальних прав і обов'язків, незалежно від того, чи є правонаступництво у матеріальному праві універсальним, або сингулярним. Види правонаступництва у матеріальному праві мають значення лише як його підстава, тоді як заміна неналежного відповідача не передбачає будь-якого матеріально-правового зв'язку між особами, які змінюють один одного.
Треті особи.
Багатосуб'єктність матеріальних відносин зумовлює необхідність участі третіх осіб у господарському процесі.Господарське процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб: які заявляють самостійні вимоги на предмет спору і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Предмет спору — матеріальний об'єкт, з приводу якого йде спір між позивачем і відповідачем. Треті особи з самостійними вимогами на предмет спору мають правовий зв'язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору. Треті особи без самостійних вимог на предмет спору мають більш опосередкований зв'язок з позивачем та відповідачем. Суб'єктами право-відношення, які знаходяться під впливом спірного матеріального правовідношення, що є предметом розгляду в господарському суді, потрібна процесуальна гарантія від можливого прямого або побічного обмежування його прав і законних інтересів, вони повинні й мають можливість взяти участь у справі.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін (ст. 26 ГПК). До позовної заяви третьої особи із самостійними вимогами застосовуються всі правила і вимоги, що й до первісного позову, за виключення дотримання правил підсудності, оскільки треті особи вступають у вже порушену справу й їх позовна заява подається до господарського суду, яким порушено провадження за первісним позовом. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.
Третіх осіб з самостійними вимогами слід відрізняти від співпозивачів, які можуть вступити у процес одночасно з порушенням справи. Вимоги співпозивача завжди спрямовані до відповідача за первісним позовом, вимоги ж третьої особи із самостійними вимогами можуть бути звернені як до позивача або відповідача, так і одночасно до обох. До того ж вимоги співпозивачів завжди між собою пов'язані, тоді як вимоги третьої особи з самостійними вимогами і позивача (співпозивача) обов'язково мають взаємовиключний характер.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст. 27 ГПК). У заявах про залучення третіх осіб і заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім особливих прав сторін: права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.
Ухвали про прийняття позовної заяви та вступ третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, у справу та про допущення або залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, не можуть бути оскаржені, це не передбачено Господарським процесуальним кодексом України.
6. Прокурор у господарському процесі.
Серед учасників господарського процесу законодавство окремо визначає прокурора. Прокурорбере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб (ст. 29 ГПК). У статті 2 ГПК зазначено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Правовий статус прокурора в господарському процесі визначається Господарським процесуальним кодексом України і Законом України «Про прокуратуру».
Справи, стосовно яких прокурор має право порушувати справу в господарських судах, у законі не визначені. Тому в кожному конкретному випадку прокурор повинен сам визначити, чи є порушення державних інтересів у цьому спорі. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ст. 2 ГПК). У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні — також і усно. Коли справа порушується за позовом прокурора, позов має відповідати усім вимогам ст. 54, 57, 58 ГПК, за виключенням сплати державного мита та сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Декретом Кабінету Міністрів «Про державне мито» прокурора звільнено від сплати державного мита при поданні позовної заяви до господарського суду, а згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів»_особам, у встановленому порядку звільненим від сплати державного мита, сплачувати інформаційно-технічні послуги не потрібно.
Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами позивача, крім права на укладення мирової угоди. Питання про взаємовідносини у господарському процесі прокурора, який подав позов, і особи, в інтересах якої цей позов подано, є важливим. Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача вимагати вирішення спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 568; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!