Археологічні пам’ятки України козацької доби.
Важливими історико-археологічними пам’ятками українського козацтва є Запорізькі Січі низового Дніпра. Перша козацька фортеця, так званий “городок Вишневецького”, була побудована у середині XVI ст. на о. Хортиця (нині територія м. Запоріжжя). Пізніше, протягом другої половини XVI - початку XVIII ст., було збудовано сім Січей, які змінювали одна одну. Січі Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, або Стара, і Покровська, або Нова, знаходилися на правому березі Дніпра в районі так званого Великого Лугу (нині Нікопольський район Дніпропетровської області). Дві інші були розташовані на території сучасної Херсонської області: Кам’янська - трохи вище по Дніпру від райцентру Берислав, Олешківська - на околиці райцентру Цюрупинськ. Кожна Січ являла собою укріплення, обнесене ровом і валом з частоколом на ньому та баштами з вікнами для гармат. Висота валів сягала понад 10 м. На центральній площі Січі стояли церква, будівлі старшини, пушкарня, а навколо - понад 30 куренів, в яких мешкали козаки. Курені (назва умовна) являли собою довгі приземкуваті споруди довжиною кілька десятків метрів з двосхилою стріхою і маленькими вікнами. Інколи всередині Січі високою стіною обносили її найбільш укріплену частину, своєрідний дитинець. Було тут також передмістя, де жили крамарі, ремісники. Для спорудження Січі обиралися зручні місця на узбережжі Дніпра, де в затоках і протоках ріки стояв козацький флот. Останній складався з різних типів річкових і морських суден. Найбільш відомими є козацькі чайки.
|
|
|
Археологічні пам’ятки на території Харківщини
На Харківщині виявлено значну групу городищ і неукріплених поселень. На багатьох з них проведено розкопки. За призначенням городища поділяються на сховища і місця постійного проживання. Городища-сховища (Яковлівське, Водянське) мали вал і рів з боку поля. Більш складною була система фортифікацій на городищах з постійним населенням. Навколо таких городищ виникали одне або два передмістя. Таку топографічну структуру мали, наприклад, городища Караван і Циркуни. Кожне з них було невеликим за площею. Найбільше з городищ скіфського часу на Сіверському Дінці розташоване поблизу хутора Городище. Основна територія городища була обнесена двома концентричними лініями оборони. Зовнішнє передмістя з боку поля прикривалося двома і трьома валами й ровами. Городище поблизу Люботина, на відміну від інших, було зведено на рівному полі, йому передувало неукріплене поселення. Фортифікації городищ Харківщини відзначаються своєю потужністю. У земляних валах виявлено залишки спалених дерев’яних конструкцій фортечних стін. Іноді вали зміцнювали спеціальними кам’яними обкладками. Неукріплені поселення розташовані, в основному, поблизу городищ. Наприклад, біля городища Караван зафіксовано чотири селища. Для поселень характерні зольники, пов’язані з наземними житловими спорудами. Розміри каркасних жител 5 х 8 м. Виявлено житла круглої форми (6,5 м у діаметрі) з каркасними стінами і стовпом посередині. У житлах зафіксовано сліди вогнищ. На городищі Караван Б. А. Шрамко відкрив залишки глиняного жертовника. На поселеннях переважає місцева ліпна кераміка, але трапляються й зразки імпортного античного посуду. Про осілий землеробський побут свідчать знайдені на поселеннях кам’яні зернотерки, залізні серпи, ножі, кам’яні точильні бруски. Зафіксовано залишки залізоробного і мідноливарного виробництв. Важливим центром залізообробки було Люботинське городище, що виникло в VI ст. до н.е. На ньому було знайдено майже повний комплект ковальських знарядь.
|
|
|
Культура Поєнешті-Лукашівка
Ареал цієї культури охоплює Карпато-Дністровський регіон у межиріччі Дністра, Пруту та Серета, тобто частину території Румунії, Молдови та України. Перша пам'ятка - могильник Поєнешті в Румунії, був відкритий наприкінці 1930-х років. На території Молдови могильник і поселення поблизу с. Лукашівка дослідив у 1950-х роках Г. Б. Федоров. Він визначив їхню однотипність із румунськими пам'ятками й запропонував об'єднати їх в одну культуру - поєнешті-лукашівську. В Подністров'ї аналогічні поселення у 1960-1970-х роках досліджені у Круглику, Кодині, Соколі, Гринчуку. Дослідники: Тимощук, Винокур, Пачкова. Смирновою розкопано могильник Долиняни. Нині відомо близько 200 пам’яток, із них в українському Подністров'ї - близько 40.
|
|
|
Поселення поділяються на мисові і низинні. Деякі з мисових поселень були великими городищами із доволі складною системою укріплень (Рудь). Однак більшість із них - це селища, площа яких не перевищувала 2 га, з незначним культурним шаром. Житла - наземні споруди, зі стінами каркасно-стовпової конструкції, обмащені глиною, і напівземлянки прямокутної або овальної форми, площею до 20 м2, із вогнищами, викладеними камінням чи глиною, та земляними лежанками уздовж стін.
Поховання в могильниках урнові за обрядом кремації. Найбільші із них — румунські могильники Поєнешті (152 поховання) і Боросешти (150 поховань). До урн клали прикраси, деталі одягу, інколи знаряддя праці, побутові речі, зброю.
|
|
|
Керамічний комплекс складається із ліпного кухонного посуду із шорсткою поверхнею, ліпного лощеного столового посуду, а також невеликої кількості імпортної античної та кельтської кераміки. Перша група (горщики, миски, кухлі, глеки, конічні покришки, диски-коржівниці та ін.) становить майже 90 % кераміки на поселеннях. Лощена кераміка представлена мисками і горщикам.
На поселенні Круглик знайдені сільськогосподарські залізні знаряддя: наральник та сім невеликих серпів. У могильнику Долиняни виявлено бронзові наконечники піхов мечей римського типу. Серед прикрас поширені залізні та бронзові фібули, металеві браслети, кільця, сережки, намиста із пронизок та скляних намистин.
Хронологія пам'яток Поєнешті-Лукашівки визначається за матеріалами могильників, загальні рамки існування культури: ІІI-II – кін. І ст. до н. е. Найімовірніше, на ранньому етапі свого існування населення було змішаним, його основу становили місцеві племена - гети. Поєнешті-лукашівська культура зникає, очевидно, внаслідок експансії гетів.
Пшеворська культура
Охоплює Центральну і Південну Польщу, в Україні її пам’ятки розміщені у верхів'ях Західного Бугу, верхній та середній течії Дністра, окремі поховання відомі також у Закарпатті. Відома від рубежу ІІІ/ІІ ст. до н. е. до V ст. н. е. Назву культурі дав могильник поблизу м. Пшеворська (Південно-Східна Польща), який досліджував на початку XX ст. Гадачек. Для поселень характерні напівземлянки і наземні будинки стовпової конструкції з вогнищами в центрі. У районі Свентокшижських гір відомі також великі виробничі центри з добування та обробки заліза. Для пшеворської культури властиві великі безкурганні могильники з кремаціями та інгумаціями. Вважається, що пшеворська культура сформувалася на базі місцевого населення поморської та підкльошової культур під сильним впливом германських племен. Пшеворські пам'ятки досліджували Смішко, Свєшніков, Смірнова, Баран, Козак.
Поселення невеликі (0,5 га), розташовані на низьких терасах або мисах і складаються із трьох-п'яти жител, відкритих вогнищ та кількох ям-погребів. Житла - напівземлянки квадратної форми, з довжиною стіни 3-4 м, або наземні будівлі. Стіни мали каркасно-стовпову конструкцію і були обмащені глиною. Усередині житла розмішувалося вогнище, інколи трапляються глиняні печі, а також земляні лежанки уздовж стін. Рештки трупоспалення в могильниках вміщували в урну, яка часто накривалася кам'яною плиткою, черепком, умбоном шита. Поруч клали побутові речі, знаряддя праці. Гриневське поховання, наприклад, супроводжувалося мечем у розкішних піхвах, прикрашених бронзовою бляхою, щитом, наконечником списа тощо.
Керамічний комплекс включає ліпні горщики, миски, кухлики, вази. Поверхня сильнопрофільованих горщиків нерідко комбінована: верх загладжений, а нижня частина хроповата. Лощений столовий посуд інколи прикрашався врізними геометричними композиціями. Речовий матеріал представлений металевими знаряддями праці (шилами, ножами, ножицями), зброєю (довгими мечами, частинами щита, наконечниками списів і стріл, шпорами), предметами одягу (пряжками, фібулами, підвісками). Із глини виготовлялися пряслиця, ллячки, тиглі тощо, із каменю - точильні бруски, зернотерки. Населення в основному займалося землеробством (пшениця, конопля, ячмінь, жито) та скотарством (велика та мала рогата худоба, свині).
Пшеворська культура потрапила на територію України уже сформованою, тому період її існування у Подністров'ї та на Західній Волині був значно коротший, аніж у Польщі - від І ст. до н. е. до середини І ст. н. е. Починаючи з кінця І ст. н. е. пшеворське населення на західноукраїнських землях змішується з нащадками зарубинецьких племен і носіями липицької культури.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1241; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!