Проблема етногеографії Скіфії.
Античні письменники, і насамперед грецький історик Геродот, залишили опис земель і складу населення Скіфії. Сучасники сприймали Скіфію як країну з чіткими географічними кордонами, на територію якої поширювалася влада скіфів. Уздовж морського узбережжя Скіфія займала простір від Танаїсу (Дону) до Істру (Дунаю). На захід від нього через землі Скіфії протікали Гіпаніс (Південний Буг), Тірас (Дністер); Істр був межею, що відокремлювала Скіфію від Фракії. Згідно зі своїми географічними уявленнями Геродот дає таку загальну картину розселення племен в Скіфії та за її межами. У пониззі Бугу, безпосередньо на північ від Ольвії, жили калліпіди («прекраснокінні») яких називали також елліно-скіфами. На північ від них, вздовж Бугу, в місці найбільшого зближення його з Дністром, жили алазони. Ще далі на північ територію між Бугом і Дністром заселяли скіфи-орачі: з опису західних і північно-західних земель Скіфії видно, що в межах її території жили племена Правобережного Лісостепу, нащадки чорнолісів, які ввійшли до складу Скіфії під назвою скіфів-орачів. Алазонів, найвірогідніше, можна зіставляти з групою фракійських племен, що розселилися між Південним Бугом і Дністром і на захід від нього — на сучасній території Молдови. На користь цього припущення говорить і те, що на цій широті не було іншого народу з осілою, землеробською культурою. Що ж до калліпідів, то цей землеробський народ зі змішаною елліно-скіфською культурою добре локалізується в Нижньому Побужжі, на північ від Ольвії, між Південним Бугом і Тілігулом. Степова зона на захід і схід від Дніпра була ареною панування кочових племен. Серед них Геродот називає скіфів-кочовиків і царських скіфів. Останні займали район лівобережних степів до Азовського моря і Дону, а також Степовий Крим. Скіфам-кочовикам належала більш західна частина степів. Таким чином, у межі Скіфії, крім іраномовних племен, до яких належали царські скіфи, скіфи-кочовики і скіфи-землероби, ввійшла також група змішаного греко-скіфського населення з околиць Ольвії, частина фракійських (найімовірніше — гетських) племен між Дністром і Дунаєм та частина давньослов'янських племен Лісостепового Правобережжя.
Матеріальна культура населення Лісостепової Скіфії.
Східноподільська локальна група представлена рядом городищ скіфського часу. Широко відоме Немирівське городище. На городищі виявлено наземні житла, землянки з вогнищами, складеними з каменю і глини, а біля жител відкрито господарські ями. Крім типового посуду лісостепових племен, на городищі знайдено бронзові наконечники стріл, шпильки, кістяні псалії із зооморфними голівками. Представлені фрагменти родосько-іонійської античної кераміки VII-VI ст. до н.е. Серед пам’яток скіфського часу Східного Поділля відомі й кургани. Групу ранньоскіфських курганів досліджено в 1972-1973 pp. на лівому березі Південного Бугу (с. Тютьки Вінницької області). Поховальний обряд трупопокладення супроводжував керамічний посуд, що має аналогії у пам’ятках Середнього Подністров’я VIII—VII ст. до н.е., а також у старожитностях, досліджених у Жаботині на р. Тясмин. Західноподільська група лісостепових старожитностей скіфського часу була поширена на території Тернопільської, Хмельницької, придністровських районів Вінницької і Чернівецької областей. Відкриті поселення і городища скіфського часу на території Західного Поділля засвідчують осілий землеробський побут місцевого населення. Воно мешкало в наземних дерев’яних каркасних будинках, а також у напівземлянках з глинобитними печами і вогнищами на кам’яній вимостці. На поселеннях знайдено ліпну місцеву кераміку, кам’яні зернотерки, прясельця; трапляються бронзові й кістяні наконечники стріл. На території Західного Поділля є чимало курганів скіфського часу. Характерною їх ознакою є використання каменю для зведення поховальної камери і насипу. Показовою є місцева кераміка. В ранніх курганах біля Луки-Врублівецької, на Рудковецькому городищі та на неукріплених поселеннях Середнього Подністров’я знайдено тюльпаноподібні горщики з валиком по краю, близькі до кераміки чорноліської культури. У Рівненській, на півночі Хмельницької і в Житомирській областях виділяється волинська локальна група пам'яток скіфського часу: родові селища, що складалися з кількох наземних жител і землянок. Ворсклинська локальна група скіфської культури була поширена на правобережжі р. Ворскла у межах Сумської і Полтавської областей. У басейні р. Ворскла розкопано понад 130 курганів. Найчастіше вони групуються біля неукріплених поселень і городищ Рядові могили під курганами на Ворсклі мали вигляд ям з дерев’яним перекриттям. У стовпових гробницях на спеціальних дерев’яних долівках, помостах з дощок і лубу ховали заможних небіжчиків. У деяких курганах, у насипах над могилами, виявлено вогнища зі слідами жертвоприношення. Серед поховальних речей багато кераміки (миски, черпаки, горщики, кубки). У чоловічих похованнях, крім того, знаходять зброю і кінське спорядження, у жіночих — прикраси. У Посуллі відомі неукріплені поселення і городища скіфського часу. Городища виникають не пізніше середини VI ст. до н.е. Пам’ятки сіверсько-донецької локальної групи скіфського часу відомі за городищами, неукріпленими поселеннями та курганами, розміщеними на правому березі Сіверського Дінця. Для масової кераміки Сіверського Дінця характерна відсутність чорнолощеного посуду.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 546; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!