Культура багатоваликової кераміки.
Культура багатоваликової кераміки (бабинська культура) - археологічна культура епохи середньої бронзи XVII-XV століть до н. е. Носії культури мешкали у Подніпров'ї і на Правобережжі Дніпра, частково населяли територію сучасної Тернопільщини. Відомо понад 200 різних поселень і могильників. Культура отримала свою назву від глиняного посуду, прикрашеної великою кількістю наліпних валиків. Орнамент посуду багатий, різноманітний, нерідко вишуканий. Племена цієї культури займалися випасним скотарством, та землеробством, що доповнювалося мисливством, рибальством та іншими промислами. Розвинуті були й ремесла: металовиробництво, гончарство, ткацтво, різьблення на кістці. Небіжчіків Небіжчиків ховали у неглибоких ґрунтових ямах, іноді доповнених внутрішнім зрубом чи кам'яною скринею, у підбоях та колодах. На Тернопільщині, яка виступає західною периферією бабинської культурної області, відома незначна серія цих пам'яток, однією з яких є - могильник біля с. Остап'є Підволочіського району, яке в 1929 р. досліджував Я. Брик. Було розкопано 4 кургани; виявлено посуд, крем'яні знаряддя праці, кісткові та бронзові прикраси. Дно, стіни и перекриття поховань викладені камінням.
Зрубна культурно-історична спільнота.
КІС бронзової доби XVII—XII ст. до н. е. Поділяється на культурні спільноти: Зрубну, Сабатинівську, Білозерську. Зрубна спільнота була поширена на півдні Східної Європи між Дніпром і Уралом. Дослідження цього грандіозного явища розпочате В. О. Городцовим у 1901 — 1903 pp. Під час розкопок курганів Сіверодонеччини дослідник звернув увагу на скорчені поховання у дерев'яних рамах (зрубах) і назвав виділену ним культуру зрубною. Також досліджували: Городцов, Черидниченко, Отрощенко, Березанська, Шарфутдінова. Представлена майстернями, скарбами, поселеннями. Сабатинівські пам’ятки 14-12 ст. до н.е. та Білозерські 13-11 ст. до н.е. зустрічаються в Степовому Правобережжі. Осн. заняття: землеробство (просо) і скотарство. Чисельність поселень особливо зростає в пізньозрубний період. На поселеннях виявлені напівземляні житла, наявні відкриті вогнища в житлах. Деякі будівлі, як наприклад на поселенні Зміївка, будувалися з використанням каменю. Поховання: курганні трупопокладення, на пізньому етапі з'являються і безкурганні, зустрічаються також впускні поховання. Небіжчика клали головою на схід. Знаряддя праці: бронзові ножі, бритви, сокири-кельти, прикраси, кам'яні сокири, посуд здебільшого неорнаментований. Знайдена велика кількість бронзоливарних майстерень, скарбів (Рибаківський склад з 50 бронзовими сокирами). Пам'ятки: Завадівка, Дерев'яна, Малі Копані. Носіїв цієї КІС відносять до іранського етносу.
|
|
|
Культури шнурової кераміки на території України.
|
|
|
Культура шнурової кераміки (відома також як культура бойових сокир) — назва археологічних культур пізнього енеоліту (кін. ІІІ – ІІ тис. до н.е.). На території України культура шнурової кераміки поширена головним чином на Прикарпатті, Поділлі й Волині, де знаходяться поодинокі групи: верхньодністровська (визначні пам'ятки в с. Кульчиці, Колпець, Крилос, Комарів, Рокитне, Стратин); подільська (Білогірка, Попівці, Климківці, Жуличі, Кутянка); городоцько-здовбицька (біля с. Городок і Здовбиця на Рівенщині, поширена на Західній Волині від р. Буг по р. Случ); стрижівська. Досліджували: Свєшніков, Артеменко, Захарук. Загальною ознакою шнурової культури є кераміка, прикрашена відтисками шнурка, який накладали на вогкі стінки глиняного посуду, або врізний орнамент на горщиках, черпаках, мисках, кулястих амфорах з ручками. «Шнуровики» користувалися шліфованими кам'яними ножами, сокирами, в тому числі й бойовими кинджалами, долотами; вживали прикраси з кістки та металу. Населення шнурової культури жило у напівземлянкових і наземних житлах стовпової конструкції. Покійників у скорченому положенні ховали у ґрунтових могилах, курганах чи в кам'яних скринях. У могилах знайдено, крім покійників, кості тварин, прикраси, кам'яні бойові топірці, крем'яне знаряддя, а також рештки страв у горщиках. Відомі могильники: Стеблів, Липа, Торчин та ін. Поселення культури шнурової кераміки малодосліджені, також невідома етнічна приналежність їхніх племен; деякі дослідники вважають, що це могли бути предки слов'ян.
|
|
|
Білозерська культура.
Білозерська культура була потужною культурою серед утворень епохи фінальної бронзи (XII-X ст. до н. е), її комплекси поширені в степовій смузі України. Назва культури походить від поселення на Білозерському лимані в м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області, вивченого А. Кривцовой-Граковой. Склалася на базі культур епохи пізньої бронзи. Житла переважно прямокутної форми, представлені наземними спорудами з кам'яною основою, напівземлянками і землянками каркасно-стовпової конструкції з двосхилим або односхилим дахом. В оселях були присутні 1 або 2 вогнища відкритого типу, які розташовувалися в центрі або в кутку приміщення. Всередині будівель фіксуються і господарські ями. Похоронні пам'ятники представлені курганними та ґрунтовими могильниками, які іноді становлять єдиний комплекс. Курганні некрополі розміщуються переважно на терасах або височинах по берегах річок, рідше - на вододілах. Керамічний комплекс культури представлений кухонним, столовим та тарним посудом. Основу господарства племен білозерської культури становило скотарство, землеробство і металообробка, промисли носили допоміжний характер і не були широко поширені. Металообробка є найбільш вивченою галуззю господарства білозерських племен і характеризується високим рівнем розвитку, хоча і тут в порівнянні з попередньою епохою спостерігається значний занепад, викликаний нехваткою сировини. Саме брак міді і стимулював перехід до обробки заліза. Носії білозерської культури спілкувалися на північно-західному діалекті древньоіранської мовної сім'ї. Вони генетично пов'язані з іракомовними кіммерійцями та скіфами раннього залізного віку.
|
|
|
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1341; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!