Тшинецько-комарівська культурно-історична спільнота.
Тшинецька культура представлена побутовими та культовими пам'ятками від Одера до Дніпра. Датується XVIII-XIII ст. до н. е. Виникла внаслідок розвитку культур шнурової кераміки на теренах Польщі й поширилася далі на Схід. Тшинецьку культуру виділив Й. Костжевський. Пам'ятки Тшинця в Україні досліджувала Березанська, Свєшніков, Рибаков. Поселення (Клещове, Злота, Пінезівка, Завадівка, Здвижівка) розташовані в заплавах річок, на дюнних підвищеннях. Вони невеликі за розмірами, з вуличним плануванням. Житла наземні, іноді трохи заглиблені, одно- та двокамерні, з відкритими вогнищами або печами. Поховання під могилами чи на фунтових цвинтарях. Поховальний обряд передбачав скорчені інгумації, кремації в урнах, неповне спалення кістяків (Любна, Войцехівка, Малополовецьке). Скарби знайдено лише в Польщі (Дратов, Ставишице). Там знаходять бронзові прикраси — браслети, кільця, шпильки. Населення займалося скотарством і землеробством. Серед знарядь праці переважають крем'яні серпи, кам'яні зернотерки й сокири. Зброя (наконечники стріл, списів, кинджали) також виготовлялася в основному з кременю. Бронзові вироби трапляються рідко.
Комарівська культура охоплювала середню й верхню течію Дністра та верхів'я Пруту. Кордон між нею і тшинецькою культурою проходив уздовж вододілу Дністра і Прип'яті. Сформувалася на місцевій базі культур шнурової кераміки, за участі носіїв тшинецької культури. Могильник неподалік с. Комарів поблизу Галича почали досліджувати з 70-х років XIX ст., однак культуру виділив Т. Сулимірський у 1936 p. після великих розкопок селища та могил у Комарові. У повоєнний період її досліджував Свєшников. Селища розташовані на високих берегах річок та озер. У Комарові відкрили 20 наземних однокамерних жител прямокутної форми з обгорілими стінами, кам'яною основою та глиняними долівками. Найбагатшим могильником є Комарівський, де розкопано 65 насипів. Переважав ритуал інгумації в неглибоких ямах, але відомі й кремації, здійснені на місці поховання (Буківна, Івання). Серед речового супроводу переважав посуд, а також знаряддя праці та прикраси. Кераміка — ліпна з підлощеною поверхнею (кухонні горщики тюльпаноподібної форми, декоровані горизонтальними продряпаними лініями, кухлі, миски. кубки, ложки). Виготовлялися знаряддя із каменю (сокири, зернотерки) та кременю (серпи, скребачки, трикутні наконечники стріл). З металевих виробів вирізняються бронзові кинджали та прикраси. Господарство комарівських племен було землеробсько-скотарським. Засівали пшеницю та ячмінь, розводили велику рогату худобу, коней та свиней. Металеві вироби постачалися із Карпато-Ватіканського регіону в готовому вигляді. Населення комарівської культури було витіснене на північ, до ареалу спорідненої тшинецької культури, носіями культури Ноуа, які просувалися з півдня. Вони зайняли комарівський ареал не пізніше XIII ст. до н. е.
|
|
|
|
|
|
І. К. Свєшников ще в 1965 р. висловив припущення, що населення тшинецько-комарівської КІС було масивом споріднених племен, які представляють найдавніших праслов'ян.
Катакомбна культурно-історична спільнота.
Археологічна культура епохи раннього бронзового віку (20-15 ст. до н.е.). Вперше виділена В. А. Городцовим на поч. 20 ст. в басейні р. Сіверський Донець, де були виявлені своєрідні поховання в катакомбах - ямах з підкладкою (споруджувалися в стінках ям), найбільші з яких досягали 7-8 м. Також К. к. досліджували Шапошніков, Братченко та ін. Носіями К. к. була велика група споріднених племен, що населяли в 1-й пол. і в 3-й чверті. 2-го тис. до н. е. степові простори Пн. Причорномор'я, генетично пов'язаних з проживавшими в 3-му тис. до н. е. на цій же території племенами ямної культури. Цей зв'язок найчастіше простежується в Пн. Приазов'ї. Для племен К. к. характерні родові селища і курганні могильники (поховання в підкурганних катакомбах, в скорченому положенні на боці, посипані червоною фарбою, що символізує вогонь, клали небіжчика головою до входу). Інвентар поховань: глиняний посуд, прикрашений візерунками, нанесеними мотузковими штампами, кам’яні і бронзові знаряддя і зброя, а також кістяні і бронзові прикраси. Характерні візерунки дозволяють включити племена К. к. в загальне коло культури шнурової кераміки і вважати їх найбільш великою її гілкою. Поховання відносяться до закритих археологічних комплексів. Поселення представлені тимчасовими стійбищами (Надпоріжжя, Степове Подніпров’я )Племена К. к. займалися скотарством і землеробством. Досить високого рівня досягала і металургія міді та бронзи, з якої виготовляли сокири-кельти, поколки, прикраси, ножі, вістря списів. Материнський рід змінився батьківським. Виникли передумови для майн. диференціації. На чолі племен стають патріархальні вожді і родові старійшини (їх поховання здійснені з великою пишністю і мають більш багатий інвентар). У племен К. к. мав місце обмін з оточуючими племенами, особливо з племенами Пн. Кавказу (звідки отримували мідно-миш'яковисті руди і на ранніх етапах деякі металеві речі). Через Кавказ племена К. к. отримували з Передньої Азії та Ірану бірюзу і сердолік, морську пінку, а з Єгипту - скляні намиста. Деякі тер. особливості дозволяють виділити 6 варіантів К. к.: донський (класичний), харківсько-воронезький, приазовский, волго-маничський, нижньодніпровський і середньодніпровський. У сер. 2-го тис. до н. е. племена К. к. були витіснені з р-на Пн. Дінця і Дону племенами зрубної культури і просунулися до р-на Середньої Волги, а до кінця 3-й чверті 2-го тис. вони були витіснені повністю.
|
|
|
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1136; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!