Буго-дністровська археологічна культура.
Буго-дністровська археологічна культура була поширена в лісостеповій смузі басейну Дністра та Південного Бугу від кінця VII по ІV тис. до н. є. Відкривач культури: В. М. Даниленко. Стоянки: Добрянка, Печера, Гард та інші. Названа по території розповсюдження на Південному Бузі та Дністрі. Відноситься до неоліту, виходить корінням з мезоліту. Поселення Буго-дністровської археологічної культури невеликі, житла - наземні з кам'яними вогнищами і господарчими ямами. Спочатку на горщиках БДК домінував прокреслений орнамент із сітчастих та хвилястих композицій. Пізніше поширилася накольчаста та гребінцева орнаментація. Крем'яний інвентар ранніх пам'яток на Південному Бузі характеризується виразними кукрецькими рисами — олівцеподібні нуклеуси, кукрецькі вкладиші, округлі скребачки, дрібні мікропластинки. Основою господарства буго-дністровського населення було полювання на копитних прирічкових лісів та рибальство, доповнювані землеробством та скотарством. Вирощували пшеницю емер, ячмінь, горох, розводили свиней, пізніше — велику рогату худобу. Протягом VI тис. до н. є. під тиском мігрантів з Подунав'я, зокрема культур лінійно-стрічкової кераміки та Кукутені-Трипілля, населення БДК відходить у північно-східному напрямі до Середнього Подніпров'я та Полісся. Буго-дністровські мігранти відіграли провідну роль у неолітизації Подніпров'я та Полісся, зокрема у становленні волинської культури Полісся, дніпро-донецької Середнього Подніпров'я, сурської Нижнього Дніпра та Надазов'я.
|
|
|
Дніпро-донецька культурно-історична спільнота.
Дніпро-донецька культурно-історична спільнота – неолітична культура Полісся. Вважається великою культурною спільнотою, до складу якої входили волинська, верхньодніпровська, києвочеркаська, надпорізька, донецька культури. Більшість сучасних дослідників обмежують територію власне ДДК півднем Київського Полісся, лісостеповим Подніпров'ям та Лівобережжям. Датується VI—IV тис. до н. є. Найвідоміші стоянки — Собачки, Вовчок, Ігрень у Надпоріжжі, Грині, Микільська Слобідка на Київщині, Бузьки на Черкащині. Населення ДДК полювало на лісових копитних (тур, благородний олень, косуля, кабан), ловила рибу, поступово засвоюючи від буго-дністровців, а пізніше від трипільців елементи землеробства та скотарства. Житла були прямокутні, наземні або злегка заглиблені. Характерні гостродонні горщики з домішкою трави у глині, поверхня яких укрита орнаментом у вигляді рядів наколів відступаючою гребінкою. Культура виникла внаслідок міграції на початку VI тис. до н. е. в середовище місцевого мисливсько-рибальського населення яніславицької культури Полісся, кукрецької Середнього Подніпров'я та буго-дністровської з Південного Бугу. Тому рання дніпро-донецька кераміка має елементи буго-дністровського декору (Лазарівка). У Надпоріжжі простежуються контакти з маріупольською культурною спільнотою (азово-дніпровська культура). Носії традицій ДДК вплинули на формування донецької неолітичної, тшинецької культури доби бронзи Полісся та енеолітичних культур лісостепового Лівобережжя, зокрема азово-дніпровської.
|
|
|
Неолітичні культури з ямково-гребінцевою керамікою.
Група споріднених неолітичних пам'яток Північно-Східної України, відмітною особливістю якої є гостродонні горщики, суцільно вкриті рядами глибоких наколів, іноді смугами гребінчастої орнаментації. Серед крем'яних виробів поширені двосторонньо оброблені тесла, наконечники дротиків, скребки на отщепах. Багатий кістяний інвентар: зубчасті гарпуни, тесла, рибальські гачки. Відомі стоянки - Погорілівка, Грушівка, Очкин на Десні, Скуносове, Волинцеве на Сеймі. Культура сформувалася внаслідок проникнення з півночі носіїв ямково-гребінцевих традицій неоліту до лісової смуги Східної Європи за участю населення дніпро-донецької культури Середнього Подніпров'я. Датується IV-III тис. до н. є. Поширена в Чернігівській і Сумській областях. На пізніх етапах її носії просунулися на південь - на Полтавщину і Харківщину - в басейни Сули, Ворскли, Орелі, у верхів'я Сіверського Дінця. Являє собою південно-західну периферію величезної культурно-історичної спільноти неоліту ямково-гребінцевої кераміки, охоплює північ Східної Європи - від Східної Балтії до Уралу і Зауралля. Останню асоціюють з предками фінно-угорських народів. Основою господарства було полювання на лісових копитних (лось, олень, кабан, бобер), рибальство. Землеробство і скотарство носіям цієї культури були невідомі. Прямими нащадками цього населення є племена мар'янівсько-бондарихінської культури, які також розглядаються як стародавні фіно-угри. Пам'ятки цих племен поширені на північному сході України в II тис. до н. е.
|
|
|
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1152; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!