Зарубинецька археологічні культура.
Пам'ятки зарубинецької культури, крім території України, поширені також у Білорусі. Її ареал охоплює Подніпров'я, а також Середнє Посейм'я і Прип'ятське Полісся. Культура дістала свою назву за могильником, відкритим В. Хвойкою у 1899 р. у с. Зарубинці Київської губернії. Датується ІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.; поділяється на два періоди: класичний та пізньозарубинецький). Зарубинецька культура поділяється на чотири локальні варіанти: середньо та верхньодніпровський, прип 'ятсько-поліський та сеймський (типу Харівка). На території України поширені переважно пам'ятки ґрунтовно вивченого середньодніпровського варіанта і пам'ятки типу Харівка. Зарубинецькій культурі властиві два типи поселень: городища на краю високого правого берега Дніпра, на мисах чи останцях, та відкриті поселення у низьких місцях, на підвищеннях у заплавах річок або на невисоких терасах. Розміри поселень здебільшого були невеликими. Зарубинецькі племена споруджували житла різної конструкції, які, однак, мали й деякі спільні риси: дещо заглиблений у землю котлован прямокутної форми з довжиною стіни 3 - 4,5 м та вогнище на долівці. Стіни зарубинецьких жител у Середньому Подніпров'ї робилися каркасно-плетеними, тобто каркас із вертикальних стояків переплітався лозою й обмащувався із обох сторін товстим шаром глини. Могильники представлені "полями поховань" без зовнішніх ознак. Зазвичай вони розташовані поруч із поселеннями, приблизно в тих самих топографічних умовах. Найбільшими із досліджених зарубинецьких могильників є Чаплинський та Пирогівський, кожен із яких налічує близько 300 поховань. Кожен із локальних варіантів вирізняється деталями поховального обряду. Поховальний інвентар доволі одноманітний: побутовий посуд — горщик, миска та кухоль, інколи — деталі убрання, прикраси і знаряддя (фібули, булавки, браслети, ножі та ін.). У половині могил Середнього Подніпров'я трапляються кістки домашніх тварин — рештки поховальної їжі. Кераміка зарубинецької культури ліпна. Груболіпний посуд використовувався для приготування їжі, зберігання продуктів та води, а лощений виконував функції столової кераміки. Частина горщиків має загладжене горло і спеціально шорстковану поверхню корпусу. Чорнолощений посуд мав вишукані форми та блискучу поверхню, тому додатково майже не прикрашався. Миски за кількістю посідають друге місце після горщиків. Вони мають округле або гостре плече, денце — пласке або ж із кільцевим піддоном. Знаряддя праці походять переважно із поселень. Це залізні ножі з горбатою чи прямою спинкою, невеликі серпи з тачковим кріпленням руків'я, шила, долота та ін. Поодинокими є залізні коси та сокири-кельти. Із глини виготовлялися пряслиця, грузила для ткацьких верстатів, ливарні тиглі, із каменю — точильні бруски та зернотерки. Серед деталей убрання, що походять переважно із поховань, найчастіше трапляються залізні та бронзові фібули, яких відомо кілька сотень. Хронологія зарубинецької культури визначається насамперед за знахідками фібул та античних амфор. Розквіт культури, засвідчений масовими матеріалами, припадає на середину II - І ст. до н. е. У середині — третій чверті І ст. н. е. зарубинецька культура трансформується у так звані пізньозарубинецькі пам'ятки.
|
|
|
|
|
|
Київська археологічна культура.
Ареал цієї культури охоплює Подесення і Посейм'я, а також верхів'я Сули, Псла, Ворскли і Сіверського Дінця. Перші пам'ятки київської культури були відкриті наприкінці 1940-х - на початку 1950-х років В. М. Даниленком на околицях Києва. Київська культура охоплює територію, що майже повністю збігається із пізньозарубинецьким ареалом і поділяється на чотири локальні варіанти: середньо- та верхньодніпровський, деснянський і східнолівобережний. Основна маса жител — напівземлянки, форма яких у плані близька до квадрата. Стіни зрубної, або каркасно-стовпової, конструкції встановлювали всередину котловану. Окрім напівземлянок, на поселеннях досліджені житла, щодо яких можна припустити застосування зрубів, збудованих на рівні материка або навколо заглибленої частини. У таких спорудах зафіксовані черені глинобитних печей, вирізані в материковій стінці. Поховальний обряд досить невиразний: ґрунтові могильники без зовнішніх ознак, із трупоспаленнями, майже без інвентарю. Переважна більшість поховань ямні. Могильники, як правило, невеликі й складаються з 5 - 15 поховань. У могильних ямах інколи трапляються предмети убрання (фібули, пряжки та ін.). Уся кераміка київської культури ліпна. Груболіпний посуд представлений горщиками і корчагами, плоскими дисками - покришками чи сковорідками. Поширення набули біконічні і опуклобокі горщики, що мають певні аналогії у наступних колочинській та пеньківській культурах. Окрім кераміки, на київських пам'ятках фіксуються знаряддя праці й побуту, прикраси, але їх набір бідніший, аніж у сусідній черняхівській культурі. Знаряддя - залізні ножі, шила, серпи, кам'яні жорна, оселки, глиняні пряслиця та ін. Частина прикрас, зокрема бронзові фібули і пряжки, скляні намистини, була черняхівським імпортом. Хронологію київської культури визначають у межах зламу ІІ/ІІІ ст. — першої половини V ст. Київська культура генетично пов'язана із зарубинецькою через пізньозарубинецькі пам'ятки, хоча й не була прямим її продовженням. Вона сформувалася унаслідок складної перебудови пізньозарубинецьких традицій та їхньої інтеграції із західними (пшеворськими) і північними (балтськими) елементами. Переважна більшість археологів розглядає київську культуру як своєрідний місток, що поєднував зарубинецькі та пізньозарубинецькі пам'ятки II ст. до н. є. — II ст. н. є. із ранньосередньовічними слов'янськими пам'ятками колочинської і пеньківської культур. Тому київські племена вважаються безпосередніми предками ранньоісторичних слов'ян.
|
|
|
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 521; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!