Волинцевська та роменська культури.
Ці культурні групи генетично пов'язані між собою, тому О. В. Сухобоков пропонує розглядати їх як два послідовні етапи розвитку однієї, волинцевсько-роменської, культури. Вони поширені у Лісостепу і південних районах Полісся Дніпровського Лівобережжя. Однак, територія волинцевських пам'яток на заході сягає Київського Правобережжя, тоді як роменські старожитності за Дніпро не переходять. Хронологічні рамки існування волинцевської культури визначаються у межах VIII ст. Загальна хронологія пам'яток роменського типу визначається у межах другої половини VIII - X ст.
На основі волинцевської виникає роменська культура, що, в свою чергу, стає одним із компонентів формування давньоруської культури.
На широко розкопаному Волинцевському поселенні досліджено близько 50 житлових споруд. Розміри інших селищ, очевидно, були меншими, в них налічувалося не більш як 10 - 20 будівель. Єдиним волинцевським городищем (площа 7 га, досліджено більш як 60 жител) є Битиця. У Битиці простежується співіснування слов'янського і тюркського населення. Топографія роменських поселень значною мірою відрізняється від волинцевських. Серед місцевих пам'яток переважають городища, які часто супроводжуються відкритими селищами. Роменські городища були не стільки штучними, скільки природними укріпленнями. Основним типом волинцевського житла була прямокутна напівземлянка. В якості опалювальних споруд використовувалися глиняні печі. Житла роменської культури в цілому подібні до волинцевських і відрізняються від них лише деталями. Окрім жител, на поселеннях зафіксовано господарські споруди і ремісничі майстерні. Певні відмінності простежуються і між поховальними обрядами волинцевської і роменської культур. У першому випадку це трупоспалення на стороні з подальшим похованням залишків кремації в урнах разом із особистими речами. Роменські поховання вивчені краще, вони знайдені під курганними насипами заввишки 1,5 - 3 м й діаметром 5 - 12 м. Зафіксовано три основні типи ритуалу: урнові кремації, трупоспалення на місці й трупопокладення. Основу волинцевського керамічного комплексу становлять ліпні горщики з яйцеподібним корпусом і чітко профільованою верхньою частиною, орнаментовані вдавленнями по вінцях. Специфічними є гончарні горщики з високими вертикальними вінцями. Роменські ліпні горщики мають широку горловину, по вінцях та плечиках вони орнаментовані. Гончарний посуд представлено імпортом салтівської культури та візантійськими амфорами, на заключному етапі культури - давньоруською керамікою.
|
|
|
Археологія Києва.
Перша літописна згадка про місто належить до 862 р. Сучасна археологічна наука відносить початок історії міста Києва до кінця V ст. н.е. Історія археологічного вивчення Києва починається з кінця ХVІІІ - початку XIX ст. і пов’язана з іменами М. Берлінського, Є. Болховітінова, К. Лохвицького. Починаючи з 1970 p., на території Києва працює постійно діюча Київська археологічна експедиція ( П. П. Толочко). Територію Києва почали заселяти ще за часів кам’яного віку. Тут проживали люди у добу неоліту, міді та бронзи, але початок історії Києва як міста сучасні дослідники пов’язують із старожитностями середини І тис. н.е. Саме в кінці V – на початку VI ст. н.е. на Замковій горі функціонувало поселення. На ньому разом з культурним шаром і з типовим ліпним посудом виявлено візантійські монети Юстиніана І. Матеріали середини І тис. н.е. відкрито і в районі Старокиївської гори. Тут досліджено житло з ліпною корчацькою керамікою кінця V - VI ст. н.е. Аналогічні матеріали середини І тис. н.е. стали відомі на Щекавиці та Подолі. Проведений П. П. Толочком аналіз археологічних матеріалів показав, що з кінця V ст. н.е. починається історія Києва як першого невеличкого містечка. Останнє у ІХ - Х ст. перетворюється на центральне ядро давньоруського Києва. Протягом ІХ - Х ст. територія Києва охоплює гори Старокиївську, Замкову, Лису, Щекавицю, Дитинку, Кудрявець і Поділ. У різних частинах міста виявлено скарби херсонесько-візантійських монет, арабські диргеми, що засвідчує широкі торговельні зв’язки Києва. У ІХ - Х ст. на Старокиївській горі знаходився дитинець; центральною частиною міста часів Володимира Святославича була Старокиївська гора, де розміщувалися князівські будинки і перша кам’яна храмова споруда кінця X ст. - Десятинна церква. У першій половині XI ст., за часів Ярослава Мудрого, укріплена територія київського дитинця значно розширюється. “Місто Ярослава” мало троє в’їзних воріт. Найважливішу роль відігравали Золоті ворота. Вони були споруджені з бутових круглих каменів та плінфи, скріплених цем’янкою. У центральній частині “міста Ярослава” у 1037 р. було споруджено Софійський собор. З деякими добудовами пізнішого часу він зберігся до наших днів. У другій половині XI ст. забудовується Михайлівська гора. Археологи вважають, що цей район в ХІ - ХІІІ ст. також мав свою систему фортифікацій. В ХІ - ХІІІ ст. більша частина київського посаду локалізується на Подолі. Дослідження показали, що цей район було забудовано переважно зрубними будинками. Нині на території Києва відкрито понад 200 жител і господарських споруд. Садиби розміщувалися вздовж вулиць та провулків, які частково існують і сьогодні. Житла представлені наземними зрубними і заглибленими в землю спорудами стовпової конструкції. У верхній частині міста зрубні будови майже не простежуються, хоч у давнину вони там були. Це пов’язано із обезводненою структурою ґрунту, в якому дерево не зберігається. На території Подолу дослідженнями встановлена масова система зрубної дерев’яної житлової забудови. Великого розмаху набуло в Києві кам’яне будівництво. Залишки князівських споруд відкрито на території Володимирового та Ярославового міста. Стародавні київські кладовища були розташовані на території Верхнього міста, а також на Кирилівських висотах. Поховання проводили за обрядами трупоспалення і трупопокладення. Поряд з численними рядовими похованнями на київських могильниках досліджено також поховання феодальної знаті. Ці поховання супроводжувалися виробами із золота й срібла, рештками дорогого одягу, дорогою зброєю.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Археологія Чернігова.
Стародавній Чернігів - друге за розмірами і значенням після Києва місто - вперше згадується в літописі близько 907 р. Археологічні дослідження на території міста розпочав у 70- 80-х роках XIX ст. Д. Я. Самоквасов. Він зосередив свою увагу на вивченні численних курганів, зокрема, розкопав і дослідив нині широко відомий чернігівський курган Чорну Могилу. Початок історії Чернігова як міста сучасні дослідники пов’язують з третьою чвертю І тис. н.е. Рештки житла VII - VIII ст. досліджено Б. О. Рибаковим на березі р. Стрижень, що є притокою Десни. Аналогічні матеріали виявив В. П. Коваленко. На території міста у культурному шарі простежено кераміку волинцівської і роменської культур VIII - X ст. Б. О. Рибаков вважає, що Чернігів виріс на основі кількох слов’янських поселень, одне з яких перетворилося згодом на дитинець. Саме тут простежуються культурний шар VII - VIII ст. і наступні нашарування ІХ - Х ст. Вал і рів оточували не тільки дитинець, а й ремісничо-торговельний посад на високому правому березі Десни. До нашестя орди Батия Чернігів був столицею великого князівства. Місто відігравало важливу роль в історії Київської Русі.
За міськими стінами виявлено могильник. Поряд з ним було язичницьке святилище. Ще одне святилище пов’язують з берегом озера, де дослідники локалізують Святу діброву. Біля Чернігова досліджено дружинні могильники. Найважливіші з них - Чорна Могила і курган княжни Черни, в яких виявлено поховання представників князівсько-феодального осередку у супроводі дорогоцінної зброї і коней. На території Чернігова нині вивчено понад 130 житлових і господарських споруд. Основні типи жител: наземні зрубні і ледь заглиблені зі стовповою конструкцією стін. Вивчено пам’ятки світської і культової монументальної архітектури. На княжому дворі виявлено рештки двох кам’яних будівель. Вважають, що це були дво- і триповерхові тереми зі стінами, розписаними фресками. У другій половині ХІІ ст. в Чернігові функціонували в’їзні ворота з надворітною церквою. З пам’яток храмової архітектури у Чернігові відомі Спаський собор, споруджений у 30-х роках XI ст., Борисоглібський собор ХІІ ст., Михайлівська (1174 р.) і Благовіщенська (1186 р.) церкви, від яких збереглися тільки фундаменти. У ХІІ ст. кам’яні храми було споруджено на території Єлецького та Іллінського монастирів.
Чернігів був великим ремісничим центром Русі. Речовий матеріал засвідчує розвиток залізоробного, бронзоливарного, гончарного і ювелірного ремесел. Були розвинуті й інші виробництва. Високий рівень ювелірної справи підтверджують і 11 дорогоцінних речових скарбів ХІІ - ХІІІ ст., виявлені на дитинці, у прибудові Спаського собору, на посаді та в районі Єлецького монастиря. Речові скарби містили золоті колти, срібні гривни, браслети, сережки, персні, дротяні плетені ланцюжки зі змієподібними голівками-наконечниками. Крім місцевих ювелірних виробів в одному з речових скарбів разом з великою срібною з позолотою чашею, прикрашеною зображеннями людини, звірів, птахів, геральдичних знаків, виконаних чеканкою, виявлено роботи ювелірів Нижньої Лотарингії другої половини XII ст. Згадані скарби вчені пов’язують з подіями 1239 p., коли ординці оволоділи Черніговом. Економічне, політичне і культурне значення міста було значною мірою підірвано.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 587; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!